Справа № 757/1767/18-ц Головуючий у 1 інстанції: Новак Р.В.
Провадження № 22-ц/824/8523/2021 Доповідач: Шебуєва В.А.
14 грудня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Шебуєвої В.А.,
суддів Оніщука М.І., Крижанівської Г.В.,
секретар Майданець К.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування майнової та моральної шкоди,-
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування майнової та моральної шкоди. Зазначає, що 15.03.2005 було зруйноване орендоване ним торгівельне приміщення №15 на території «Сінного ринку», а його особисте майно, що знаходилось в ньому, та товар зникли. Він неодноразово звертався із заявами про вчинення кримінального правопорушення до органів досудового розслідування, зокрема до Шевченківського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві та ГУ МВС України в м. Києві. Здійснюючи досудове розслідування майже 13 років органи досудового розслідування так і не з'ясували законність вилучення його майна та позбавлення його права на здійснення законної підприємницької діяльності. Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на його користь у відшкодування майнової шкоди 254587,30 грн., моральну шкоду у розмірі 321667,20 грн., суму сплачених витрат за проведення експертизи моральної шкоди у розмірі 4174,00 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, розглянути справу з урахуванням його клопотання від 20 лютого 2020 року, клопотання про приєднання доказів від 15 травня 2020 року і заяви про внесення змін в позовні вимоги від 04 січня 2021 року. Посилається на порушення норм матеріального процесуального права. Вважає, що суд не надав належної оцінки його поясненням та наданим доказам, не врахував висновок соціально-психологічного дослідження та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки вони заявлені до неналежного відповідача. Вважає, що саме Міністерство внутрішніх справ України має нести відповідальність за халатність, перевищення повноважень та злочинні дії своїх працівників, оскільки ГУ МВС України в м. Києві та Шевченківське РУ ГУ МВС України в м. Києві входять до структури Міністерства. З клопотанням про залучення до участі в справі як співвідповідачів Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві, ГУ МВС України в м. Києві та Державного казначейства України він до суду звертався.
В апеляційній інстанції ОСОБА_1 та його представник підтримали апеляційну скаргу та просять її задовольнити.
Представник МВС України просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору №15-1 від 30 грудня 2004 року ОСОБА_1 орендував нежитлове торгівельне приміщення №15 торговою площею 4,0 кв.м., що знаходиться на 1-му поверсі ринку за адресою: АДРЕСА_1 . В позовній заяві до МВС України ОСОБА_1 посилався на те, що 15 березня 2005 року орендоване ним торгове приміщення було зруйноване, а його особисте майно, що знаходилось в ньому, та товар зникли. Внаслідок таких дій він звертався із заявами про вчинення кримінального правопорушення до органів досудового розслідування, зокрема до Шевченківського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві та ГУ МВС України в м. Києві, проте органи досудового розслідування так і не з'ясували законність вилучення його майна.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніхсправ України про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положенням ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист у суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодуються на загальних підставах.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Вказана стаття регулює загальні підстави для відшкодування шкоди в межах позадоговірних (деліктних) зобов'язань.
Фактичною підставою для застосування таких видів відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, є шкода, протиправна поведінка й причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Відповідно до ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (ч. 2 ст. 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Під неналежними відповідачами слід розуміти таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Згідно ч.ч 1, 2, 3 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Визначення кола відповідачів, предмету та підстав спору є виключним правом позивача.
Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1 посилався на порушення кримінальної справи по факту викрадення його майна та неналежне її розслідування працівниками Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві та органами прокуратури, а також на причетність окремих працівників правоохоронних органів до порушення його прав на здійснення підприємницької діяльності та викрадення його майна.
Відповідачем за заявленим позовом ОСОБА_1 визначив Міністерство внутрішніх справ України, яке не є належним за заявленими вимогами.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що саме Міністерство внутрішніх справ України має нести відповідальність за халатність, перевищення повноважень та злочинні дії своїх працівників, ГУ МВС України в м. Києві та Шевченківське РУ ГУ МВС України в м. Києві, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 заявляв клопотання про зміну позовних вимог та залучення до участі в справі відповідачів ГУ НП у м. Києві, Шевченківське УП ГУ НП України в м. Києві, Державну казначейську службу України. Проте такі клопотання були подані після закінчення підготовчого провадження. Суд обґрунтовано відмовив у задоволенні таких клопотань, оскільки вони були заявлені з порушенням строків, визначених ст. 51 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. При цьому відмова у задоволенні позовуу зв'язку з пред'явленням позивачем вимог до неналежного відповідача не перешкоджає йому повторно звернутися до суду із такими вимогами, визначивши належних відповідачів.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 грудня 2021 року.
Суддя-доповідач Шебуєва В.А.
Судді Оніщук М.І.
Крижанівська Г.В.