справа № 761/16609/20 Головуючий у 1 інстанції: Букіна О.М.
провадження №22-ц/824/10832/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
08 грудня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Суханової Є.М., Сушко Л.П.,
при секретарі: Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Аграрний фонд» на рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 05 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Аграрний фонд», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання недійсним та скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку у розрахунку при звільненні, -
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив визнати недійсним і скасувати наказ ПАТ «Аграрний фонд» від 18.05.2020 року №183-к «Про внесення змін до наказу про звільнення від 14.05.2020 року №169-к» та вчинений на його підставі запис №45 від 13.05.2020 року у трудовій книжці ОСОБА_1 , стягнути із ПАТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 2 728 453 грн., у тому числі: 1 521 162 грн. - вихідної допомоги та 1 207 291 грн. середнього заробітку за період від 14.05.2020 року до 20.08.2020 року.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 року №1060-р «Про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов'язки голови правління Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» Баришев І.Г. був призначений виконуючим обов'язки голови правління Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» до призначення в установленому порядку голови правління зазначеного товариства.
Вказував, що згідно з наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 26.11.2019 року №523-к він приступив до виконання покладених на нього обов'язків керівника відповідача.
Разом з цим, посилався, що контракт, у тому числі строковий трудовий договір, між позивачем та відповідачем не укладався.
Згідно з листом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 13.05.2020 року №2202-14/30419-01 (яким скасований та відкликаний лист Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 13.05.2020 року №2202-14/30162-01) Мінекономіки запропонувало Кабінету Міністрів України припинити повноваження позивача на посаді, що на його думку, корелює з положеннями саме п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.
Зазначав, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 року №514-р «Про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» Баришев І.Г. звільнений від виконання обов'язків голови правління ПАТ «Аграрний фонд».
Стверджував, що не зазначення у рішенні єдиного акціонера причин чи підстав звільнення позивача не спростовує його звільнення, як керівника відповідача, саме на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.
Також зазначав, що згідно з наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 14.05.2020 року №169-к він був звільнений з посади за п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 року №514-р «Про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд».
На підставі зазначеного вище розпорядження №514-р та наказу №169-р до трудової книжки позивача уповноваженою особою відповідача внесений на законних підставах запис №44 про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.
Стверджував, що він, будучи обізнаним про рішення єдиного акціонера, і, відповідно, володіючи інформацією щодо звільнення з посади керівника, як керівник відповідача, реалізував повноваження і видав наказ про звільнення з посади та зобов'язав відповідного працівника заповнити трудову книжку шляхом вчинення запису про звільнення з роботи згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України на підставі наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 14.05.2020 року №169-к, оскільки в силу Інструкції про ведення трудових книжок працівників на підприємствах, за зберігання, ведення і заповнення трудових книжок відповідає керівник товариства.
Посилався на те, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 року №514-р не містить доручення будь-якій іншій особі підписати наказ про звільнення позивача та видати йому належним чином заповнену трудову книжку.
Також вказував, що копію наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 14.05.2020 року №169-к про його звільнення відповідач надав позивачу у день звільнення.
Проте, розрахунок у день звільнення відповідачем не був проведений з ним (позивачем) і трудова книжка була вручена відповідачем позивачу не у день звільнення, а лише 18.05.2020 року, тобто всупереч встановленому законом порядку.
Крім того, посилався на те, що відповідач протиправно змінив підставу його звільнення шляхом видачі наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 18.05.2020 року №183-к «Про внесення змін до наказу про звільнення від 14.05.2020 року №169-к» про його звільнення за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, та не сплатив йому у день звільнення 14.05.2020 року вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку з розрахунку 253 527 грн. на місяць, що складає 1 521 162 грн.
Поряд з цим, позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період від 14.05.2020 року до 05.06.2020 року, що складає 265 604 грн.
Також позивач стверджував, що наказ ПАТ «Аграрний фонд» від 14.05.2020 року
№169-к є актом індивідуальної дії, оскільки: не містить загальнообов'язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи щодо припинення повноважень позивача на посаді, адресований виключно позивачу, не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямований на припинення трудових відносин позивача та виникнення у зв'язку з цим конкретних правовідносин між позивачем та відповідачем, не розрахований на багаторазове застосування, а вичерпує дію після звільнення з посади керівника.
Водночас, позивач вважав, що право на оскарження індивідуального акту надано особі, щодо якої цей акт прийнятий, або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту судом підлягає фактично порушене право особи у правових відносинах з суб'єктом, який видав індивідуальний акт, а не відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Стверджував, що ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію. Ненормативні правові акти керівника господарського товариства є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому вони не можуть бути скасовані чи змінені керівником господарського товариства після їх виконання.
З огляду на викладене вище, позивач зазначав, що з урахуванням вичерпування дії наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 14.05.2020 року №169-к у момент його прийняття, відповідач не має права змінювати зміст наказу в односторонньому порядку. Крім того, роботодавець згідно з усталеною судовою практикою, підтвердженою Верховним Судом, не має права змінювати накази з кадрових питань після їх прийняття.
На думку позивача, наказ ПАТ «Аграрний фонд» від 18.05.2020 року №183-к грубо порушує його права, як працівника та протиправно позбавляє передбачених законом соціальних гарантій, ухвалений відповідачем всупереч порядку ухвалення актів індивідуальної дії та є незаконним з моменту його підписання.
Тому, внаслідок складання протиправного наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 18.05.2020 року №183-к 14.05.2020 року (тобто з грубим порушенням хронології вчинення юридично значимих дій) у трудовій книжці позивача протиправно внесений запис №45, який за своєю суттю є явно незаконним та перешкоджає його працевлаштуванню.
Заперечуючи проти позову, представник відповідача подав до суду відзив, в якому вказує, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 року №1060-р «Про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов'язки голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» Баришева І.Г. призначено виконуючим обов'язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд».
Відповідно до наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 26.11.2019 року №523-к ОСОБА_1 приступив до тимчасового виконання обов'язків голови правління ПАТ «Аграрний фонд» від 27.11.2019 року.
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 року №514-р «Про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» Баришева І.Г. звільнено від виконання обов'язків голови правління відповідача.
Вказував, що згідно з наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 14.05.2020 року №169-к, який підписано особисто позивачем, ОСОБА_1 звільнив себе на підставі п.5 ст.41 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі шестимісячної середньої заробітної плати.
Стверджував, що позивач у позовній заяві спотворює текст, який викладений у листі Мінекономіки від 13.05.2020 року №2202-14/30419-01, так як в ньому чітко написано про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків, а не про припинення його повноважень.
Посилався, що у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 року №514-р ОСОБА_1 звільнено від виконання обов'язків голови правління відповідача.
Зазначав, що у тексті вказаного розпорядження не вказано про припинення повноважень ОСОБА_1 і до того ж, не зазначено про те, що його повноваження припинені на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.
Таким чином, представник відповідача стверджував, що посилання ОСОБА_1 на лист Мінекономіки, в якому не визначено підставу звільнення, як і не визначено її в розпорядженні Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 року №514-р, не можна тлумачити, як припинення повноважень на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.
Вказував, що ПАТ «Аграрний фонд» звернулося до Мінекономіки з листом від 15.05.2020 року №02-08/1/1029 з проханням надати роз'яснення щодо правової підстави звільнення ОСОБА_1 .
Зазначав, що Мінекономіки листом за вхідним від 18.05.2020 року №2205-15/31008-08 повідомлено ПАТ «Аграрний фонд» про те, що припинення трудового договору з ОСОБА_1 відбулося у зв'язку із закінченням строку, коли він мав виконувати обов'язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» відповідно до Порядку проведення конкурсного відбору керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2008 року за №777.
З огляду на це, Мінекономіки зазначило, що враховуючи, що з ОСОБА_1 не було укладено контракт, який би визначав його повноваження та умови оплати праці, підставою розірвання трудового договору з ним не може бути п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги згідно ст.44 КЗпП України.
Оскільки контракт з ОСОБА_1 , як в.о. голови правління, не укладався, тому вважає, що при звільненні позивача мають застосовуватися загальні норми законодавства, зокрема Порядок проведення конкурсного відбору керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2008 року №777, Порядок розгляду питань, пов'язаних з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Верховною Радою України, Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується з Кабінетом Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 року №298 з особливостями, передбаченими Статутом відповідача.
Посилався також на те, що у зв'язку з вищенаведеним та враховуючи, що Кабінет Міністрів України не визначив підставу звільнення ОСОБА_1 , приймаючи до уваги роз'яснення Мінекономіки від 18.05.2020 року №2202-15/31008-08, ПАТ «Аграрний фонд» правомірно внесло зміни до наказу від 14.05.2020 року №169-к та, і як наслідок, правомірно вчинило запис №45 у трудовій книжці позивача про звільнення за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України та просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішенням Солом'янського районного суду м.Києва від 05 квітня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 48 348 грн. 20 коп.
В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та про задоволення позовних вимог повністю.
Крім того, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просив апеляційний суд визнати недостовірним акт від 14.05.2020 року«Про неможливість вручення трудової книжки в день звільнення ОСОБА_1 » і не брати його до уваги під час ухвалення рішення та викликати і допитати у судовому засіданні в якості свідків, на спростування посилань відповідача на ухилення позивача від отримання трудової книжки 14.05.2020 року, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Скаргу обґрунтовував тим, що безпідставно наполягаючи на строковості трудового договору позивача, суд першої інстанції не взяв до уваги, що тримісячний строк, передбачений Порядком проведення конкурсного відбору керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2008 року №777, станом на день звільнення позивача давно закінчився, а тому «строковий» трудовий договір позивача перетворився на підставі ст.23, 39-1 КЗпП України на трудовий договір безстроковий: дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Вказує, що така метаморфоза позбавляє ознак законності звільнення позивача за
ст. 36 КЗпП України, а тому рішення суду є незаконним.
Зазначає, що оскільки позивач на момент звільнення обіймав посаду керівника відповідача, то за відсутності задокументованих недоліків у роботі позивача та/або передбачених ст.40 КЗпП України підстав єдиною законною підставою звільнення позивача є п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.
В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Таранець К.О. відмовилася від клопотання в апеляційній скарзі щодо виклику та допиту в судовому засіданні свідків на спростування посилань відповідача про ухилення позивача від отримання трудової книжки 14 травня 2020 року.
В апеляційній скарзі відповідача АТ «Аграрний фонд» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні таких вимог.
Скаргу обґрунтовував тим, що судом першої інстанції при розгляді справи та частковому задоволенні позовної заяви не було враховано: винну поведінку самого позивача - ОСОБА_1 , який був наділений повноваженнями вчиняти юридично значимі дії від імені ПАТ «Аграрний фонд», в тому числі і щодо свого власного вчасного розрахунку при звільненні; вчинення ПАТ «Аграрний фонд» дій, спрямованих на визначення правомірної підстави звільнення позивача, а саме, звернення з відповідним запитом до Мінекономіки та отримання відповідного роз'яснення тільки 18.05.2020 року (лист №2205-15/31008-08); п.10 розділу II Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», згідно з якими починаючи від квітня 2020 року заробітна плата ОСОБА_1 повинна була становити не більше 47 230 грн., що мало бути враховано судом при проведенні відповідних розрахунків.
Крім того, відповідач АТ «Аграрний фонд» подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить відмовити у задоволенні клопотання про виклик свідків, відмовити у задоволенні клопотання про визнання недостовірним акту від 14.05.2020 року «Про неможливість вручення трудової книжки в день звільнення ОСОБА_1 » та відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Вказує, що вина ПАТ «Аграрний фонд» щодо не розрахунку ОСОБА_1 у день його звільнення відсутня, адже саме позивач був уповноваженою посадовою особою ПАТ «Аграрний фонд» на проведення свого звільнення та проведення відповідних розрахунків у відповідності до вимог та норм чинного законодавства.
Крім того, вважає за доцільне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц прийшла до висновку, що при визначенні середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно враховувати, в тому числі й обставини справи, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Проте, апелянт чомусь у даній ситуації не враховує свою винну та умисну поведінку, адже фактично на момент свого звільнення він поєднав у собі статус роботодавця та працівника, зловживаючи своїми посадовими обов'язками самостійно та власноручно створив підстави для стягнення з державного підприємства відповідних коштів з метою збагачення.
Крім того, зазначає, що апелянтом також зазначено, що ПАТ «Аграрний фонд» не надіслало повідомлення в порушення п.4.2. Інструкції, відповідно до якого якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення з вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.
З вказаної позиції апелянта випливає тільки одне, а саме, що в день звільнення ОСОБА_1 дійсно був відсутній на своєму робочому місці, що підтверджує позицію відповідача про неможливість вручення ОСОБА_1 трудової книжки.
Щодо посилання на норми ст.ст.47, 235 КЗпП України у редакції Закону України від 05.02.2021 року №1217-ІХ, то до зазначених спірних правовідносин мають застосовуватися норми КЗпП України у редакції на момент виникнення спірних правовідносин.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно - правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно - правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
З огляду на вказане, вважає, що посилання апелянта на таку редакцію КЗпП України є безпідставним та необґрунтованим.
Щодо виклику свідків, то відповідач зазначає, що звертаючись до суду з клопотанням про виклик свідків, ОСОБА_1 не надав жодних доказів, які б засвідчили факт того, що особи, яких він пропонує допитати в якості свідків, були поряд з ним протягом всього дня та приймали участь у передачі справ саме у період часу від 14-00 до 18-00 14.05.2020 року, і участь вказаних осіб у передачі справ знову ж таки підтверджується лише словами позивача.
Таким чином, вказує, що показання свідків, посади яких не передбачали контроль присутності працівників на роботі, не можуть підтвердити недостовірність та неналежність акту від 14.05.2020 року, враховуючи той факт, що осіб, які складали даний акт, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , позивач для допиту в якості свідків не викликає, лише безпідставно стверджуючи, що вони перебували під тиском нового керівництва та, на його думку, під примусом склали незаконний акт.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з наступного.
Так, суд погодився з доводами відповідача та дійшов висновку, що підставами звільнення позивача є закінчення строку, на який позивача було призначено в.о. голови правління ПАТ «Аграрний фонд», тобто, за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України та відповідно, були відсутні правові підстави для звільнення позивача за п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.
Вказував, що оскільки суд дійшов висновку про обґрунтованість звільнення позивача із займаної посади на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України та відмовив у задоволенні вимог позивача про визнання недійсним і скасування наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 18.05.2020 року №183-к «Про внесення змін до наказу про звільнення від 14.05.2020 №169-к», то не вбачав і правових підстав для задоволення вимог про стягнення вихідної допомоги.
Крім того, зазначав, що оскільки суд дійшов висновку про відмову позивачеві у задоволенні вимог про стягнення вихідної допомоги, то також відсутні підстави для задоволення вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги за період від 14.05.2020 року до 25.02.2021 року.
Проте, зазначав, що з матеріалів справи вбачається, що позивача було звільнено 14.05.2020 року, а згідно Довідки №100 від 12.08.2020 року розрахунок з позивачем був здійснений остаточно 19.05.2020 року, тобто не у день звільнення позивача та дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період від 15.05.2020 року до 19.05.2020 року.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 року №1060-р «Про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов'язки голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» було призначено Баришева Івана Григоровича виконуючим обов'язки голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» до призначення в установленому порядку голови правління зазначеного товариства (а.с.15, т.1).
Відповідно до Наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 26.11.2019 року №523-к ОСОБА_1 приступив до тимчасового виконання обов'язків голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» з 27.11.2019 року (а.с.112, т.1).
Як вбачається з листа Мінекономіки №2202-14/20162-01 від 13.05.2020 року «Щодо звільнення в.о. голови правління ПАТ «Аграрний фонд» у зв'язку із закінченням строку відповідно до пункту 2 Порядку проведення конкурсного відбору керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2008 року №777 та відповідно до Статуту Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 року №698 Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України внесло подання щодо звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд», пункт 2 статті 36 КЗпП України (а.с.22, т.1).
Згідно з листом Мінекономіки №2202-14/30162-01 від 13.05.2020 року «На заміну листа Мінекономіки від 13.05.2020 року №2202-14/30162-01» Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України відповідно до Статуту Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 року №698, внесло подання щодо звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд».
Розпорядженням Кабінетом Міністрів України від 13.05.2020 року №514-р «Про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» було звільнено ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» (а.с.16, т.1).
Наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 14.05.2020 року №169-к за підписом в.о. голови правління Баришева І.Г. було звільнено ОСОБА_1 , виконуючого обов'язки голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд», 13.05.2020 року, в порядку 5 статті 41 КЗпП України.
Зобов'язано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за:
- 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи від 27.11.2019 року до 13.05.2020 року;
- 3 календарних дні щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці за період роботи від 27.11.2019 року до 13.05.2020 року;
- 3 календарних дні щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці за період роботи від 27.11.2019 року до 13.05.2020 року;
- Вихідну допомогу у розмірі шестимісячної середньої заробітної плати (а.с.18, т.1).
Наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 18.05.2020 року №183-к за підписом в.о. голови правління Банчука Б.М. було внесено зміни до наказу Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» від 14.05.2020 року №169-к «Про звільнення ОСОБА_1 » виклавши його розпорядчу частину в наступній редакції:
1.«Звільнити ОСОБА_1 , виконуючого обов'язки голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд», 13.05.2020 року в порядку пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.
2.Виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за:
- 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи від 27.11.2019 року до 13.05.2020 року;
- 3 календарних дні щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці за період роботи від 27.11.2019 року до 13.05.2020 року (а.с.19, т.1).
13.05.2020 року у трудовій книжці ОСОБА_1 було здійснено запис №44, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 року №514-р звільнено із займаної посади в порядку пункту 5 статті 41 КЗпП України. Підстава - наказ №169-к від 14.05.2020 року (а.с.24).
13.05.2020 року у трудовій книжці ОСОБА_1 було здійснено запис №45, яким запис №44 визнано недійсним.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 року №514-р звільнено позивача із займаної посади в порядку пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України. Підстава - наказ №183-к від 18.05.2020 року (а.с.24, т.1).
Пунктом 5 ч.1 статті 41 КЗпП України встановлено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що між позивачем та відповідачем трудовий договір (контракт) не був укладений.
Проте, з розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 року №1060-р «Про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов'язки голови правління Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» слідує, що позивача було призначено виконуючим обов'язки голови правління акціонерного товариства «Аграрний фонд» на строк до призначення в установленому порядку голови правління зазначеного товариства.
Встановлено, що позивача було призначено виконуючим обов'язки голови правління акціонерного товариства «Аграрний фонд» саме на певний, тобто визначений строк, а саме, до призначення в установленому порядку голови правління зазначеного товариства.
На підставі наведеного суд прийшов до вірного висновку, що навіть за відсутності укладеного між позивачем та відповідачем трудового договору (контракту), позивача було призначено виконуючим обов'язки голови правління акціонерного товариства «Аграрний фонд» на певний строк, а саме, до моменту призначення в установленому порядку голови правління зазначеного товариства.
За Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 року №515-р «Про призначення ОСОБА_2 виконуючим обов'язки голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» Банчука Богдана Миколайовича було призначено виконуючим обов'язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» (а.с.17, т.1).
Отже, як вірно вважав суд, строк на який позивач був призначеним виконуючим обов'язки голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд», закінчився у зв'язку із призначенням виконуючим обов'язки голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» Банчука Б.М.
Відповідно до листа Мінекономіки №2202-14/30162-01 від 13.05.2020 року Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України було внесено подання про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд», а не припинено повноваження ОСОБА_1 , як у позовній заяві посилається останній.
Суд зазначав, що лист Мінекономіки №2202-14/30162-01 від 13.05.2020 року та розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 року №514-р «Про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» не містять вказівки на пункт 5 ч.1 статті 41 КЗпП України, як підставу звільнення позивача, а тому є очевидним, що приймаючи наказ №169-к від 14.05.2020 року позивач самостійно визначив підставу свого звільнення за пунктом 5 статті 41 КЗпП України та зазначив його у даному наказі.
Крім того, ПАТ «Аграрний фонд» листом №02-08/1/1029 від 15.05.2020 року звернулося до Мінекономіки з проханням надати роз'яснення Мінекономіки, як орган управління, щодо правової підстави звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» (а.с.109, т.1).
Мінекономіки листом за вхідним №1136 від 18.05.2020 року повідомило ПАТ «Аграрний фонд», що припинення трудового договору з ОСОБА_1 відбулося у зв'язку із закінченням строку, коли він мав виконувати обов'язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» відповідно до Порядку (а.с.110-111, т.1).
Також у даному листі зазначено, що оскільки з ОСОБА_1 не було укладено контракт, який би визначав його повноваження та умови оплати праці, то підставою розірвання трудового договору з ним не може бути п.5 ст.41 КЗпП України, «припинення повноважень посадових осіб» з виплатою вихідної допомоги згідно ст.44 КЗпП України.
Таким чином, після встановлення даних обставин ПАТ «Аграрний фонд» було видано Наказ від 14.05.2020 року №169-к за підписом в.о. голови правління Банчука Б.М., яким було внесено зміни до наказу Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» від 14.05.2020 року №169-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та вказано підставою звільнення позивача за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України.
Пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
З врахуванням вищевказаного, оцінивши всі надані докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що підставами звільнення позивача є закінчення строку, на який позивача було призначено в.о. голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд», тобто, за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, та відповідно були відсутні правові підстави для звільнення позивача за п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним і скасування наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 18.05.2020 року №183-к «Про внесення змін до наказу про звільнення від 14.05.2020 року №169-к» та учиненого на його підставі запису №45 від 13.05.2020 року у трудовій книжці ОСОБА_1 , як необґрунтованих.
Щодо стягнення з ПАТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 4986 087 грн. 17 коп., у тому числі: 1 521 162 грн. - вихідної допомоги, 3 464 925 грн. 17 коп. - середнього заробітку за період від 14.05.2020 року до 25.02.2021 року, то суд першої інстанції вірно виходив з наступного.
Згідно зі ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Так як суд прийшов до висновку про обґрунтованість звільнення позивача із займаної посади на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України та відмовив у задоволенні вимог позивача про визнання недійсним і скасування наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 18.05.2020 року №183-к «Про внесення змін до наказу про звільнення від 14.05.2020 року №169-к», то суд вірно не вбачав правових підстав для задоволення вимог про стягнення вихідної допомоги.
За ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так як суд прийшов до висновку про відмову позивачеві у задоволенні вимог про стягнення вихідної допомоги, то були відсутні і підстави для задоволення вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги за період від 14.05.2020 року до 25.02.2021 року.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивача було звільнено 14.05.2020 року, проте згідно Довідки №100 від 12.08.2020 року розрахунок з позивачем був здійснений остаточно 19.05.2020 року, тобто не у день звільнення позивача (а.с.136, т.1).
Отже, суд дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягав до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період від 15.05.2020 року до 19.05.2020 року.
Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 розрахунок розміру середньої заробітної плати проводиться виходячи з розміру заробітної плати за останніх два місяці роботи.
За ст.27 ЗУ Про оплату праці за правилами, передбаченими розділом 2 абзацу 3 постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року №100, а також згідно п.32 Постанови пленуму ВСУ за №9 від 06.11.1992 року обчислення середньої заробітної плати для виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати проводиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення.
Відповідно до абзацу першого пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 pоку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
З матеріалів справи та наданої довідки відповідача вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача складає 12 087 грн. 05 коп. (254 100 грн. 45 коп. /заробітна плата за березень 2020 року + 229 381 грн. 57 коп. /заробітна плата за квітень 2020 року = 483 482 грн. 02 коп. / 40 робочих днів у березні та квітні 2020 року (згідно із довідки) = 12 087 грн. 05 коп.
З врахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період від 14.05.2020 року до 19.05.2020 року у розмірі 48 348 грн. 20 коп. (12 087 грн. 05 коп. х 4 дні затримки в розрахунку = 48 348 грн. 20 коп.).
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За правилами ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.ст.76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вірно вважав суд, урахуванням вищевикладеного позовні вимоги підлягали до часткового задоволення.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Аграрний фонд» залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 05 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 16 грудня 2021 року.
Головуючий:
Судді: