20 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 380/7160/21
адміністративне провадження № К/9901/45451/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Губської О.А.,
суддів: Калашнікової О.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ревером Сергієм Васильовичем, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі №380/7160/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 у квітні 2021 року звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо невірного нарахування позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 29.04.2019; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 29.04.2019 з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року, як базових місяців з урахуванням виплаченої суми.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №380/7160/21 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням базового місяця січня 2016 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням базового місяця січня 2008 року, з урахуванням виплачених коштів. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.04.2019, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №380/7160/21 скасовано та прийнято постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, представником позивача 08 грудня 2021 року засобами поштового зв'язку подано касаційну скаргу.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми Кодексу (в чинній редакції) обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
В свою чергу, за змістом пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідними винятками згідно з частиною четвертою статті 257 указаного Кодексу є справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд першої інстанції, врахувавши вимоги статтей 257 КАС України, вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження. Таким чином, відсутні підстави, за яких цю справу не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Однак, скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Разом з тим, Суд не приймає посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду у вказаних ним справах, оскільки підстави позовних вимог, які впливають на вирішення індивідуального спору є відмінними.
В кожному конкретному випадку суду необхідно досліджувати та встановити конкретні індивідуальні обставини, що складають підставу позову.
Так, встановлення останнього підвищення посадового окладу позивачів (місяць підвищення), та, відповідно, визначення базового місяця для розрахунку суми індексації грошового забезпечення, кількісна зміна тарифних ставок та зазначення кількості базових місяців для здійснення відповідних розрахунків із зазначенням конкретної суми, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації (перевищення або не перевищення порогу індексації, встановленого в розмірі 103 %), наявність підстав для іншого базового місяця при проведенні індексації, визначення базового місяця із встановленням конкретних умов для його зазначення та застосування до спірних правовідносин певних норм права з проведенням відповідних розрахунків - є істотними підставами пред'явлення позову і підлягають встановленню в ході судового розгляду кожної справи окремо.
До того ж, посилання на неврахування висновків Верховного Суду в інших справах без зазначення конкретних норм права щодо яких вони не застосовані та без обґрунтування подібності правовідносин, не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення.
Верховний Суд зауважує, що оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Проте скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин, а доводи касаційної скарги стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Ревером Сергієм Васильовичем, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі №380/7160/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач О. А. Губська
Судді О. В. Калашнікова
Ж. М. Мельник-Томенко