20 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 120/3931/21-а
адміністративне провадження № К/9901/44226/21
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправними дій та відшкодування матеріальної шкоди,
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури, в якому просив визнати протиправними дії відповідачів щодо ненарахування йому заробітної плати, виходячи з окладу у розмірі, установленому частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру"; зобов'язати Вінницьку обласну прокуратуру відшкодувати матеріальну шкоду, завдану фізичній особі актом, що визнаний неконституційним, у вигляді неотриманої заробітної плати в сумі 1178422,29 грн, невиплаченої йому у період з 01 липня 2015 року по 16 жовтня 2020 року.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року в позові відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові за період з 27 березня 2020 року та задоволено позов в цій частині. Визнано протиправними дії Вінницької обласної прокуратури (прокуратури Вінницької області) щодо не нарахування ОСОБА_1 заробітної плати з розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру". Зобов'язано Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати позивачу заробітну плату за період з 27 березня по 16 жовтня 2020 року (день звільнення), виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахуванням податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період.
28 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права. Заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та задовольнити позов у повному обсязі.
Предметом спору у цій справі є правомірність обчислення розміру посадового окладу прокурора у період з 01 липня 2015 року по 16 жовтня 2020 року, з урахуванням посадових окладів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
29 листопада 2021 року ОСОБА_1 подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що у скарзі ОСОБА_1 зазначив, що оскаржує судові рішення на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Проте, яка саме норма потребує такого висновку заявник конкретно не зазначив, а у тексті касаційної скарги лише безсистемно процитовано положення нормативно-правових актів, що регулюють питання оплати праці, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020.
Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок правозастосування норми Верховного Суду.
Варто зазначити, що ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року касаційна скарга ОСОБА_1 була повернута з аналогічних підстав, яким було надано оцінку в ухвалі про повернення касаційної скарги.
Разом з тим зміст первинно поданої касаційної скарги дуже схожий до касаційної скарги яку скаржником подано вдруге, відрізняється лише переміщенням абзаців та додаванням інших які не розкривають обґрунтування підстави касаційного оскарження.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі заявник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням (рішеннями) із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційну скаргу необхідно повернути як таку, що не містить підстав касаційного оскарження.
Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправними дії та відшкодування матеріальної шкоди повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя: А.Г. Загороднюк