21 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/3490/21 пров. № А/857/16993/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Кухтея Р.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Комшелюк Т.О.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м.Рівне 22 червня 2021 року у справі №460/3490/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про зобов'язання вчинення певних дій,
15.04.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - Управління), просив: зобов'язати Управління зарахувати до спеціального стажу період проходження служби в рядах Радянської армії з 09 листопада 1979 року по 05 грудня 1988 року та виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язковою умовою зарахування часу проходження строкової військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, різновидом якої є пенсія за вислугу років, є, зокрема, навчання за фахом, робота особи за професією або на посаді, що дає право на призначення такої пенсії, на момент призову на строкову військову службу. Суд першої інстанції вказав, що оскільки позивач на момент призову на строкову військову службу працював на посаді вихователя групи продовженого дня Миронівської середньої школи, яка у відповідності до підпункту «а» пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року № 1397 «Про пенсію за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я та сільського господарства» давала право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти, і був звільнений з вказаної посади саме у зв'язку з призовом на військову службу, суд вважає, що період проходження позивачем строкової військової служби з 09 листопада 1979 року по 05 грудня 1988 року має бути зарахований до стажу роботи позивача на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років. Суд першої інстанції зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується із наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058 будь-якого іншого виду пенсії. Враховуючи, що загалом стаж роботи позивача на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, становить більше 41 року, що є достатнім для отримання ним спірної грошової допомоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача виплатити спірну грошову допомогу також підлягають до задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що спеціальний стаж тривалістю менше 35 років (для чоловіків) не дає права на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій при призначенні пенсії за віком. Скаржник вказує, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», перелік таких посад є вичерпним та не передбачає інші професії чи посади, які б давали право на зарахування стажу вислуги років. Скаржник зазначає, що положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» мають вищу юридичну силу порівняно з Постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397.
Враховуючи, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), в силу приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Судом першої інстанції з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 13 грудня 2020 року перебуває на обліку в Управлінні та отримує пенсію за віком за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 45 років 1 місяць 14 днів.
01 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся в Управління із заявою про призначення грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», вказавши, що з 09.1985 по 12.1988 проходив службу в ТВАКУ на посаді інструктора.
Листом Управління від 23 березня 2021 року за № 1721-1403/В-02/8-1700/21 ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати спірної грошової допомоги, оскільки до стажу роботи на посадах, які дають право на виплату грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058, не зараховано період військової служби, а тому відсутні 35 років страхового стажу на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років.
Вважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) відповідно до пункту 7-1 Розділу XV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги та механізм виплати цієї допомоги встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1911 «Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати» (далі - Порядок №1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (пунктом 4 Порядку №1191).
Згідно з пунктом 5 Порядку №1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Спірним, у справі що розглядається, є наявність чи відсутність правових підстав зарахування до страхового стажу позивача, що визначає право на виплату грошової допомоги, періоду військової служби з 09.11.1979 по 05.12.1988.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 15.08.1979 позивач з 15.08.1979 призначений на посаду вихователя групи продовженого дня Миронівської середньої школи, з 01 листопада 1979 року - звільнений із займаної посади у зв'язку з призовом на військову службу, яку проходив у період з 09 листопада 1979 року по 05 грудня 1988 року, з 02 січня 1989 року - тимчасово призначений на посаду вчителя початкових класів середньої школи міста Тбілісі, з 21 серпня 1989 року - призначений на вказану посаду на постійній основі.
Період проходження позивачем служби в лавах Радянської Армії підтверджується наявними в матеріалах справи копіями військового квитка серії НОМЕР_2 та довідки Глданського районного військового комісаріату (Відділ 4) від 19 грудня 1988 року № 4/401.
В свою чергу, пунктом 3 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю Української РСР передбачалось, що однією з підстав припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу.
Згідно із абзацом 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Пунктом 5 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 передбачено, що до стажу педагогічної роботи зараховується час перебування громадян України на військовій службі.
Отже, вказані норми дають суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що період військової служби підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників освіти, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Аналогічні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Так, у постанові від 13.02.2018 (справа №738/1246/15-а) Верховний Суд дійшов наступного висновку: «Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. В примітці 3 до цього переліку визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
До 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР «Про державні пенсії», статтею 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.
На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року № 1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я.
Підпунктом «г» пункту 1 вказаного Положення передбачено, що служба в лавах Збройних Сил СРСР зараховується до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти.
Отже, вказані норми дають підстави для висновку, що період військової служби в армії СРСР до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників освіти, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»».
Аналогічна позиція в цій категорії справ висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі № 672/885/17, від 06.02.2019 у справі №577/2537/17, від 29.11.2019 у справі № № 414/53/17, від 18 червня 2020 року у справі №676/3013/17, від 21 січня 2021 року у справі № 310/8663/18 (ЗП/280/226/18).
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).
Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади віддали повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що час проходження строкової військової служби зараховується до спеціального страхового стажу, який дає право на пенсію за вислугу років та на виплату при призначенні пенсії за віком грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день її призначення.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідачем зараховано до спеціального стажу позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, періоди його роботи, що в сукупності становлять 32 роки 2 місяці 17 днів, а саме: 1) з 15 серпня 1979 року по 01 листопада 1979 року - на посаді вихователя групи продовженого дня Миронівської середньої школи; 2) з 02 січня 1989 року по 21 серпня 1990 року - на посаді вчителя початкових класів середньої школи міста Тбілісі; 3) з 22 серпня 1990 року по 21 червня 2020 року - у Користівському навчально-виховному комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІІ - дошкільний навчальний заклад» Корецької районної ради.
Оскільки до вказаного стажу має бути зарахований період строкової служби позивача в лавах Радянської армії з 09 листопада 1979 року по 05 грудня 1988 року, що становить 9 років 0 місяців 26 днів, то стаж позивача за спеціальністю на посадах працівника освіти перевищує 35 років на момент виходу позивача на пенсію, а тому законним і обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні викладено мотиви протиправності відмови відповідача зарахувати до спеціального стажу період проходження позивачем служби в рядах Радянської армії з 09 листопада 1979 року по 05 грудня 1988 року та виплатити грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі №460/3490/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
Р. В. Кухтей