21 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/11749/20 пров. № А/857/18038/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Большакова О.О., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в особі ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Братичак У.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 24 лютого 2021 року,
10 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив: визнати протиправними дії щодо повернення без прийняття рішення заяви про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановлення ІІІ групи інвалідності; зобов'язати призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності у відповідності до вимог Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив службу в органах внутрішніх справ України з 15 квітня 1994 року по 30 квітня 2008 року. Оскільки йому встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із проходженням служби в органах внутрішніх справ, звернувся до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Львівській області для призначення одноразової грошової допомоги, які у подальшому скеровано відповідачу. Листом відповідача за вих. № 13467/15-2020 від 27 квітня 2020 року такі матеріали повернуто на адресу Ліквідаційної комісії для доопрацювання та у подальшому такі скеровано позивачу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення з приводу призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановлення ІІІ групи інвалідності за захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановлення ІІІ групи інвалідності за захворюванням, пов'язаним із проходженням служби в органах внутрішніх справ, та прийняти відповідне рішення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до вимог Порядку № 850 розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих працівником міліції для призначення і виплати одноразової грошової допомоги повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), що відповідачем зроблено не було.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Міністерство внутрішніх справ України подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що не отримало ані позовної заяви позивача, ані додатків до неї, що є грубим порушенням права відповідача на належний захист. В МВС відсутні матеріали щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, адже вони не були надіслані ліквідаційною комісією ГУМВС України у Львівській області на адресу МВС України. Також, питання прийняття рішення за наслідками розгляду заяви позивача про призначення останньому спірної грошової допомоги носить дискреційний характер.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що відповідачем пропущено строк на апеляційне оскарження, оскільки він повідомив недостовірні дані щодо неотримання оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Щодо твердження відповідача про порушення його дискреційних повноважень, то повноваження не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обгрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень, а тому після надходження висновку щодо виплати грошової допомоги та за відсутності підстав, зазначених у п. 14 Порядку № 850, МВС України може прийняти лише одне з двох допустимих рішень.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 15 квітня 1994 року по 30 квітня 2008 року.
Згідно з довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, виданою обласною МСЕК № 1 Львівського обласного центру медико-соціальної експертизи серії 12 ААА №011434 від 18 березня 2020 року (підстава - акт огляду МСЕК № 578), позивачу встановлено 50% втрати професійної працездатності, причина втрати професійної працездатності - захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААБ № 333667 від 18 березня 2020 року ОСОБА_1 у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, встановлено третю групу інвалідності.
У зв'язку з вищенаведеним позивач 24 березня 2020 року звернувся до голови Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області із заявою (рапортом) про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності.
До заяви (рапорту), зокрема, додано: довідку МСЕК про втрату працездатності; копію виписки МСЕК про групу інвалідності; свідоцтво про хворобу № 260 від 20 липня 2008 року; копії паспорта та ідентифікаційного коду; реквізити банківського рахунку.
Департамент фінансово-облікової політики МВС України листом за № 13467/15-2020 від 27 квітня 2020 року повернув позивачу матеріали щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що за результатами опрацювання матеріалів, які стосуються медичних питань, Департаментом охорони здоров'я та реабілітації МВС України вказано неналежне оформлення документів, що унеможливлює прийняття рішення за надісланими матеріалами.
22 травня 2020 року позивачем повторно було надіслано заяву до голови Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності та подано наступні документи: довідку МСЕК про втрату працездатності; копію виписки МСЕК про групу інвалідності; довідку МСЕК № 44 від 20 травня 2012 року; довідку «Оранта» № 1390-533 від 04 травня 2020 року; свідоцтво про хворобу № 260 від 20 липня 2008 року; копії паспорта та ідентифікаційного коду; реквізити банківського рахунку.
Листом № 121 від 20 липня 2020 року «Про повернення матеріалів» Ліквідаційною комісією Головного управління МВС України у Львівській області позивача повідомлено про те, що вказані документи щодо призначення одноразової грошової допомоги повернуто до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області. Відповідно до інформації, зазначеної у листі Департаменту фінансово-облікової політики МВС України, за результатами опрацювання таких матеріалів Департаментом охорони здоров'я та реабілітації МВС України вказано на те, що медико-соціальна експертна комісія проведена з порушенням п. 10 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» № 1317 від 03 грудня 2009 року, відповідно до якого медико-соціальну експертизу колишнім працівникам міліції проводять комісії спеціалізованого профілю, до складу яких входять представники закладів охорони здоров'я МВС. При проведенні медико-соціальної експертизи позивачу представники закладів охорони здоров'я МВС не залучалися. Зазначене унеможливило прийняття рішення за надісланими матеріалами згідно із Порядком. Повідомлено також про необхідність прибути до Ліквідаційної комісії для отримання наручно поданих документів.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності щодо неприйняття рішення з приводу призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановлення ІІІ групи інвалідності за захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ та зобов'язання повторно розглянути питання про призначення такої допомоги і прийняти відповідне рішення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Правовідносини щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції були врегульовані Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон № 565-ХІІ).
Частиною 6 статті 23 Закону № 565-ХІІ встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
З 07 листопада 2015 року Закон № 565-ХІІ втратив чинність у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ (далі - Закон № 580-VІІІ).
Абзацом 3 пункту 15 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ визначено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Отже, норми статті 23 Закону № 565-ХІІ мають переживаючу дію, а колишні працівники міліції мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням їм інвалідності на підставі цього Закону в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації положень статті 23 Закону України «Про міліцію» Кабінет Міністрів України 21 жовтня 2015 року прийняв постанову № 850, якою затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 850).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 850 порядок та умови визначають механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.
Згідно із п. 2 Порядку № 850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) працівника міліції - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до пп. 2 п. 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Згідно з п. 7 Порядку № 850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).
Згідно з п. 8 Порядку № 850, керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає Міністерству внутрішніх справ в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку № 850, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім'ї загиблого (померлого) працівника міліції.
Згідно з п. 9 Порядку № 850 МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Судом першої інстанції встановлено, що ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Львівській області склала висновок від 03 червня 2020 року про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, який разом з поданими позивачем на виплату цієї допомоги документами надіслала до МВС України для прийняття рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів п. 9 Порядку № 850, МВС України у місячний строк після надходження зазначених вище документів зобов'язане було прийняти рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цього Порядку, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги та надіслати таке рішення (разом із зазначеними документами) керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив службу позивач.
Тобто, розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих для призначення і виплати грошової допомоги повинен закінчуватись прийняттям компетентним на те органом (МВС України України) відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), оформленого наказом.
Чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень Порядку № 850.
Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 вересня 2021 року у справі № 440/1389/19.
З матеріалів справи слідує, що отримавши від ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області документи на виплату позивачу одноразової грошової допомоги, Департамент фінансово-облікової політики МВС України листом від 26 червня 2020 року № 2056/15-2020 в порушення вимог п. 9 Порядку № 850 повернув документи позивача без прийняття рішення про призначення чи відмову у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що медико-соціальна експертна комісія проведена з порушенням п. 10 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» № 1317 від 03 грудня 2009 року, відповідно до якого медико-соціальну експертизу колишнім працівникам міліції проводять комісії спеціалізованого профілю, до складу яких входять представники закладів охорони здоров'я МВС.
При цьому, не може вважатись належним рішенням в розумінні п. 9 Порядку № 850 листи Департаменту про повернення матеріалів, оскільки такі не відповідають вимогам законодавства.
Отже, має місце факт ухилення суб'єкта владних повноважень від виконання покладених на нього законодавством обов'язків.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень зобов'язаний прийняти рішення за результатами розгляду питання щодо призначення одноразової грошової допомоги позивачеві, а не повертати матеріали, ухиляючись від розгляду поданих документів та від прийняття обґрунтованого рішення.
При цьому, у контексті наведених вище обставин, як вірно зазначено судом першої інстанції, що бездіяльність - це пасивна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов'язків (завдань) згідно із чинним законодавством.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо неприйняття рішення з приводу призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності за захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Щодо покликання скаржника на втручання суду у дискреційні повноваження, то колегія суддів вважає такі необґрунтованими, з огляду на наступне.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
За приписами пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до абз. 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію, суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Колегія суддів враховує ту обставину, що недобросовісне виконання відповідачем своїх обов'язків створює перешкоди у реалізації позивачем свого права на належне соціальне забезпечення, проте за відсутності рішення МВС України, постановленого у відповідності до вимог пункту 9 Порядку № 850, суд не може перебирати на себе повноваження цього органу та вирішувати питання про виплату грошової допомоги.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
З огляду на факт ухилення МВС України від належного розгляду питання призначення позивачу одноразової грошової допомоги, колегія суддів погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту порушених прав ОСОБА_1 шляхом зобов'язання МВС України повторно розглянути питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності за захворюванням, пов'язаним із проходженням служби в органах внутрішніх справ та прийняти відповідне рішення.
Щодо посилання скаржника на порушення норм процесуального права, зокрема, на те, що він не отримав ані позовної заяви позивача, ані додатків до неї, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що вищевказане порушення норм процесуального права не спростовує висновків суду першої інстанції по суті розгляду справи та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 380/11749/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. О. Большакова
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 21 грудня 2021 року.