21 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/14904/21 пров. № А/857/21969/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шевчук С.М.,
суддів - Кухтея Р.В., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року (рішення ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у м. Львові судом у складі головуючого судді Лунь З.І., дата складення повного тексту рішення суду не зазначена) у справі №380/14904/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд -
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, якою просив:
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) у розмірі 340118,39 грн. за період з 04.08.2017 по 03.08.2021.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) на суму 12176 (дванадцять тисяч сто сімдесят шість) грн. 40 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На обґрунтування апеляційних вимог відповідач, із покликанням на відповідні висновки Верховного Суду, зазначає, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні.
Також не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить змінити рішення суду першої інстанції та стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 340118,39 грн. Вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає зміні.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції провів невірний розрахунок суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) за період з 04.08.2017 по 03.08.2021. Вважає, що, з урахуванням висновків Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №823/1823/19, на його користь підлягає стягненню 340118,39 грн, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (93,84% від 362445,00 грн).
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Копії ухвали суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення справи до апеляційного розгляду направлені сторонам засобами поштового зв'язку та на електронні пошти, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до посвідчення від 20.04.2015 серії НОМЕР_2 є учасником бойових дій.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №158 від 14.07.2016 молодшого сержанта ОСОБА_1 , призначеного наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 08.04.2016 №99-РС на посаду начальника радіостанції польового вузла зв'язку батальйону радіаційної, хімічної, біологічної розвідки, який прибув із військової частини НОМЕР_3 , з 14.07.2016 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №179 від 03.08.2017 позивача виключено зі списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення.
Позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 03.08.2017.
Листом від 16.12.2020 № 1251 Військова частина НОМЕР_1 повідомила про те, що за період січень 2016 - лютий 2018 виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям була призупинена на підставі рішень та вказівок директора Департаменту фінансів у зв'язку із відсутністю у Міноборони можливості виплати індексації грошового забезпечення в межах наявного фінансового ресурсу. Окрім того, зазначив, що з 2015 по теперішній час додаткові відпустки військовослужбовцям як учасникам бойових дій не надаються. Компенсація за невикористані дні додаткової відпустки позивачеві не нараховувалась та не виплачувалась у зв'язку із тим, що позивач не звертався із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 перед звільненням щодо компенсації невикористаних днів додаткової відпустки як учасникам бойових дій.
Не погоджуючись із бездіяльністю Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби, позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 у справі №380/1692/21 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 14.07.2016 по 03.08.2017 та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 03.08.2017. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.07.2016 по 03.08.2017. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 03.08.2017. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Рішення набрало законної сили 25.06.2021.
На виконання вказаного вище рішення суду Військовою частиною НОМЕР_1 04.08.2021 позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за неотримані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 11414,26 грн.
Позивач вважає, що оскільки виплату грошової компенсації відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку з 04.08.2017 року по 03.08.2021 року, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 12163,94 грн (суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (11414,26 грн) та індексації грошового забезпечення (749,68 грн) у належному розмірі, яку виплачено позивачу) / 362445,00 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) *100 = 3,36%. Сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (3,36%) становить: 248,25 грн (середня заробітна плата за один день) * 3,36% =8,34 * 1460 (дні затримки розрахунку) = 12176,40 грн. Суд зазначив, що саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційних скаргах, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Як встановлено судом, та не заперечується учасниками справи, що відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, не виплачено індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Як встановлено судом, позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 11414,26 грн лише 04.08.2021.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.
Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Отож обов'язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум (серед яких одноразова грошова допомога при звільненні, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, індексація грошового забезпечення, компенсація за належні до видачі предмети речового майна) при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, виключення позивача зі списку особового складу військової частини відбулося без проведення остаточного з ним розрахунку.
Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частинами 1 і 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прямо визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, поліцейські, а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995 р., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку).
Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно наявної у матеріалах справи довідки про нараховане щомісячне грошове забезпечення, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (03.08.2017 року) становив 15143,20 грн (за червень 2017 року -7571,60 грн, липень 2017 року -7571,60 грн).
Кількість календарних днів за червень-липень 2017 року становить 61 день.
Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 248,25 грн (15143,20 / 61 день).
Також встановлено, що період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 04.08.2017 року по 03.08.2021 року (включно) становить 1460 календарних днів, а відтак, середній заробіток за вказаний період становить 362 445,00 грн (248,25 грн х 1460 календарних днів).
Застосовуючи принцип співмірності суд першої інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 12163,94 грн (суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (11414,26 грн) та індексації грошового забезпечення (749,68 грн) у належному розмірі, яку виплачено позивачу) / 362445,00 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) *100 = 3,36%.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (3,36%) становить: 248,25 грн (середня заробітна плата за один день) * 3,36% =8,34 * 1460 (дні затримки розрахунку) = 12176,40 грн.
Разом з тим, як слідує з доводів апеляційної скарги позивач не погоджується із запровадженою судом першої інстанції методикою розрахунку істотності частки та сумою середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивачу за час затримки розрахунку при звільнені, позаяк вказана методика не відповідача правовій позиції Верховного Суду з вказаного питання.
Відповідно до частини 2 ст. 117 КЗпП України якщо спір про розміри належних звільненому працівникові сум вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст.221 КЗпП України, п.2 ч.1 ст.19 КАС України до органів, які розглядають вказану категорію спорів по суті віднесено суди.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та від 28 січня 2021 року у справі №580/2427/19 зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми та поведінки позивача, яка передувала до дня звернення до суду.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Окрім того, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року по справі №480/2105/19 вказав на необхідність встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця та зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Так, оцінюючи дії позивача, які останнім вчинялись для захисту порушеного права у спірних правовідносинах, колегія суддів звертає увагу на те, що позивача виключено зі списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення 03.08.2017 року, однак з позовом до Львівського окружного адміністративного суду за захистом порушених прав позивач звернувся лише у лютому 2021 року, тобто за спливом більш як дворічного терміну з моменту виключення з військової частини. Таким чином, колегія суддів вважає, що період з 04.08.2017 по 31.01.2021 (1276 днів), є періодом необґрунтованого зволікання позивача з приводу захисту порушеного права.
Загальна кількість днів затримки розрахунку у період з 04.08.2017 по 04.08.2021 року становить 1460 днів, з яких було зазначено вище 1276 днів є період необґрунтованого зволікання позивача.
Сума середнього грошового забезпечення за 1460 днів затримки розрахунку становить 362445 грн (248,25 грн х 1460 дні).
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року по справі №480/2105/19 вказав на необхідність застосування критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке: «…У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 303772,85 гривень, з яких: грошове забезпечення 246115,38 гривень (81,02%) та компенсація за неотримане речове майно 57657,47 гривень (18,98%). Обрахована судом першої інстанції відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 59255,90 гривень. Судова палата, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 11246,77 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (18,98% від 59255,90)».
Відтак, приведені Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року по справі №480/2105/19 критерії розрахунку підлягають до застосування і в даній справі.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки про отримане грошове забезпечення позивача (а.с. 32) у місяці звільнення (серпень 2017 року) позивачу виплачено грошове забезпечення у розмірі 5394,35 грн.
За рішенням суду позивачу додатково донараховано та виплачено 04.08.2021 року компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення у розмірі 11414,26 грн (а.с. 16,19).
Відтак, загальний розмір усіх належних виплат позивачу становив 17036,65 грн - 100%, з якої: 5394,35 грн (31,66%) виплачено у місяці звільнення та 11414,26 грн (67%) виплачено лише 04.08.2021року.
Приймаючи до уваги, що у даних правовідносинах має місце несвоєчасна сплата відповідачем на користь позивача певної частини належних позивачу виплат, що становить 67% від загальної суми належних позивачу виплат, то з урахуванням приведених Верховним Судом критеріїв, загальна сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за 1460 днів становитиме 242838,15 грн (Розрахунок: повна сума середнього заробітку за 1460 днів прострочення у розмірі 362445 грн х 67% несвоєчасно виплаченого заробітку).
Отож, сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за один день (у період з 04.08.2017 по 04.08.2021) становить 166,33 грн (Розрахунок: загальна сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за 1460 днів 242838,15 грн / 1460 днів).
Однак, колегія суддів апеляційного суду вважає вказану суму такою, що не забезпечує встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця з огляду на пасивну поведінку позивача у період з 04.08.2017 по 31.01.2021 (1276 днів), який є періодом необґрунтованого зволікання позивача з приводу захисту його порушеного права. Сума середнього заробітку за вказаний період становить 212 237,08 грн (166,33 грн х 1276 днів).
Враховуючи обумовлені обставини справи та зважаючи на запровадженні Верховним Судом критерії визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України з урахуванням поведінки позивача, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність зменшення середнього заробітку позивача на суму 212237,08 грн, яка припадає на період пасивної поведінку позивача з 04.08.2017 по 31.01.2021, всього 1276 днів у якому мало місце необґрунтоване його зволікання з приводу захисту його порушеного права.
З урахуванням приведених висновків та фактичних обставин справи на користь позивача підлягає присудженню середній заробіток за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України у розмірі 30601,07 грн (242838,15 грн - 212237,08 грн за 1276 днів необґрунтованого зволікання).
Водночас, апеляційний суд зазначає, що дана сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Посилання Військової частини НОМЕР_1 про те, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати та його посилання з цього приводу на постанови Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 0940/1532/18, від 06 червня 2018 року у справі № 804/1782/16, від 24 січня 2018 року у справі № 807/1502/15, суд вважає безпідставними, оскільки такі твердження не відповідають розумінню наведеним вище нормам статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та не враховують правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 15 вересня 2015 року в справі № 21-1765а15, а також правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року № 810/451/17.
Оскільки індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, то указана обставина свідчить про те, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України, оскільки на момент звільнення з військової служби позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум, враховуючи рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 у справі №380/1692/21, був спірним.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, апеляційні скарги підлягають до задовольнити частково.
У відповідності до п.п. б) та в) ч.4 ст. 322, ст. 139 КАС України у разі перегляду справи в суді апеляційної інстанції та часткового задоволення апеляційних скарг, суд здійснює відповідних розподіл витрат.
З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги позивача стосувалися стягнення середнього грошового забезпечення на суму 340118,39 грн у зв'язку з чим позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3401,20 грн при поданні позовної заяви та 5101,78 грн при поданні апеляційної скарги. За наслідками розгляду апеляційної скарги позовні вимоги позивача задоволенні частково на суму 30601,07 грн, що становить 9% від загальної суми заявлених позовних вимог. Як наслідок на користь позивача підлягає стягненню з відповідача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що складає 765, 27 грн (8502,98х 9%).
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 380/14904/21 скасувати.
Ухвалити у вказаній частині постанову, якою позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) у розмірі 30 601,07 грн (тридцять тисяч шістсот одна гривня 07 коп).
Стягнути за рахунок бюджетного фінансування Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 765, 27 грн (сімсот шістдесят п'ять гривень двадцять сім копійок).
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 21 грудня 2021 року.