Справа № 675/1909/21
Провадження № 2/675/739/2021
"14" грудня 2021 р. м. Ізяслав
Ізяславський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючого - судді Пашкевича Р. В.,
за участю: секретаря судового засідання - Гедзенюк В. В.,
позивача - ОСОБА_1 , її представника - адвоката Каруна В. П.,
представника відповідача Михнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів - Миронова В. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Ізяславі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Михнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Ізяславської міської ради, Відділу освіти, молоді та спорту Ізяславської міської ради, про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи,
У листопаді 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи, мотивуючи тим, що з 30.11.2015 по даний час вона обіймає посаду бібліотекаря Михнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Ізяславської міської ради. Проте, 08.11.2021 наказом директора школи № 30-к позивача відсторонено від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19 без збереження заробітної плати.
Вважає означений наказ таким, що грубо порушує її гарантоване Конституцією України право на працю з огляду на наступне.
Статтею 43 Конституції України, яка має найвищий пріоритет над законодавчими актами, передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов'язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Однак це конституційне право громадянина не може пов'язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення.
Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 рік) у статті 23 проголошує, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття; на рівну оплату за рівну працю; кожен працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціальною забезпечення. Для захисту своїх інтересів кожна - людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок.
Європейська соціальна хартія (переглянута) (1996 рік) у статті 1 передбачає право на працю, для забезпечення ефективного здійснення якого Сторони зобов'язуються:
визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним із своїх найголовніших обов'язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості;
ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає;
створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування;
забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.
Згідно з Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (ООН, 1966 рік), кожна людина має право на працю, що включає її право на отримання можливості заробляти на життя працею, а держава повинна вживати заходів з метою повного здійснення цього права (ст.6).
Стаття 2 Кодексу законів про працю передбачає основні трудові права працівників, яким є право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
Зважаючи на ту обставину, що заробітна плата була єдиним джерелом її доходу, відсторонюючи спірним наказом її від роботи, відповідач фактично позбавив позивача можливості заробляти на життя працею, яку вона вільно обрала.
Крім того, вказує, що оскаржуваний наказ про відсторонення мотивований положенням ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а саме: Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Отож, ця частина передбачає обов'язкове щеплення саме обов'язковими щепленнями.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»: «Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень».
Цим законом щеплення від СОVID-19не встановлена, як обов'язкова, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» є, на думку позивача незаконним та безпідставним.
Також у переліку підстав для відсторонення працівника від роботи визначений ст. 46 КЗпП, не містить у собі такої підстави для відсторонення від роботи, як відсутність щеплення СОVID-19 до числа обов'язкових.
Отже ні цією статтею, ні іншим законом України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення від СОVID-19.
Крім того, зазначає, що її було проінформовано про обов'язковість вакцинуватися проти СОVID-19 лише у жовтні 2021 року, що суперечить ч. 3 ст. 32 КЗпП, тобто відповідачем не витримано двомісячний строк про зміну істотних умов праці.
Таким чином, вважає наказ відповідача незаконним та таким, що підлягає скасування в судовому порядку, що є належним правовим захистом прав позивача, як працівника, стягнувши при цьому на її користь середню заробітну плату за час відсторонення від роботи.
Ухвалою суду від 22 листопада 2021 року відкрито провадження в цивільній справі, яку призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та встановлено строки для подання сторонами заяв (відзиву, відповіді на відзив, заперечення) по суті справи.
Відповідачі у справі скористалися своїм правом на подання заяв по суті справи, в яких висловили свою позицію щодо поданого позову.
Так, директор Михнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Ізяславської міської ради не визнав позовних вимог, вказуючи, що рішення про відсторонення позивача від роботи прийнято з врахуванням та на виконання діючих нормативно-правових актів, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236; Наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153; Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»; КЗпП. Вказує, що на виконання даних положень законодавства позивача завчасно було попереджено щодо можливого відсторонення у разі відмови від обов'язкової вакцинації проти СОVID-19, або надання медичної довідки про наявні протипоказання для його здійснення. З вказаними вимогами позивача повідомлено шляхом винесення внутрішніх наказів навчального закладу, проте виконання їх ОСОБА_1 залишено без реагування, а тому директором навчального закладу прийнято рішення у формі наказу про відсторонення позивача від роботи.
Відділ освіти, молоді та спорту Ізяславської міської ради не визнало позовних вимог, вказуючи на правомірність відсторонення ОСОБА_1 , яка ґрунтується на нормах чинного законодавства. Крім того вважають, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні переважає принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави - тобто було виправданим. Отже, право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, які переважають над особистими у даному випадку.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги з підстав визначених у позові. Поміж цього позивач небажання провести щеплення обґрунтувала сумнівами щодо ефективності і безпеки вакцинації.
Представник відповідача директор Михнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Ізяславської міської ради Миронов В. А. в судовому засіданні позов не визнав з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.
Представник відповідачаВідділу освіти, молоді та спорту Ізяславської міської ради в судове засідання не з'явився, хоча про час та день розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суд не повідомив.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, з'ясувавши позицію інших учасників розгляду справи, дослідивши матеріали справи, суд знаходить, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, що є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 обіймає посаду бібліотекаря Михнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Ізяславської міської ради.
11 жовтня 2021 року директором Михнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Ізяславської міської ради винесено наказ № 71 «Про повідомлення працівників про обов'язкове щеплення», відповідно до якого працівників Михнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів повідомлено про те, що з 08 листопада 2021 року запроваджується обов'язкове профілактичне щеплення усіх працівників закладів загальної середньої освіти проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України. Працівники закладу мають отримати обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 при відсутності абсолютних протипоказань. Працівники, які не матимуть обов'язкового щеплення, або документа, що підтверджує проти покази для його проведення, з 08.11.2021 будуть відстороненні від роботи без збереження заробітної плати.
Із вказаним наказом позивач ОСОБА_2 була ознайомлена цього ж дня.
01 листопада 2021 року наказом директора Михнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Ізяславської міської ради № 73, внесено зміни в наказ «Про повідомлення працівників про обов'язкове щеплення» від 11.10.2021 № 71, а саме викладено пункт 4 з наступним змістом: з 08 листопада 2021 року працівники закладу, крім документів про повний курс вакцинації проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, можуть мати негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції, або одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу «Дія».
Згідно акту № 1 від 02.11.2021 складеного у складі директора Михнівської ЗОШ І-ІІІ ст. Миронова В. А. в присутності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 «Про відмову від ознайомлення з наказом», ОСОБА_1 , бібліотекар школи, відмовилися підписати проте, що вона ознайомилася з наказом № 73 від 01.11.2021 про внесення змін до наказу по школі «Про повідомлення працівників про обов'язкове щеплення» від 11.10.2021 № 71.
08 листопада 2021 року директором Михнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Ізяславської міської ради видано Наказ № 30-к, яким позивача ОСОБА_1 , бібліотекаря школи, відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
Виданню вказаного наказу передувало повідомлення позивачу ОСОБА_1 повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти «COVID-19» і правовим підставами зазначено ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказ Міністерства охорони здоров'я № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Стаття 46 Кодексу законів про працю України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов'язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.
При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров'я України (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Наразі наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов'язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники:
центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів;
місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів;
закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Цим наказом передбачається, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11.10.2019 № 2070).
Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 №731)
Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.
Таким чином, якщо ставити питання обов'язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.
Позивач ОСОБА_1 суду не надала доказів, що вона має такий стан здоров'я, що є перешкодою для вакцинування.
Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.
Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП).
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).
В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов'язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.
Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст. 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Між тим, такі втручання цілком припустимі.
Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує нате, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».
Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява №47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):
«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).»
ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов'язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов'язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):
«Що стосується мети, яку переслідує обов'язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров'я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».
А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов'язкової вакцинації суд наводить такі доводи:
«285. … Хоча система обов'язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров'я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
В контексті охорони здоров'я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров'я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов'язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов'язкову вакцинацію має вагомі причини.
Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов'язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров'я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.
Стосовно доводів позивача про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров'я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров'я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов'язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».
Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке:
«306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я.
Верховний суд цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021р. у справі №331/5291/19):
«Вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави тобто було виправданим.
Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.
Отже, право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов'язкового щеплення.
Втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Таким чином суд вважає, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 .
Стосовно посилань позивача щодо порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 32 КЗпП, а саме неповідомлення її не пізніше ніж за два місяці про зміну істотних умов праці, суд зауважує наступне.
Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Разом з тим у даному випадку необхідність проходження вакцинації не є у розумінні ч. 3 ст. 32 КЗпП змінами в організації виробництва і праці, а лише умовою за дотриманням якої працівник може бути допущений до виконання своїх трудових обов'язків.
Що стосується вимоги позивача про поновлення на роботі на посаді бібліотекаря Михнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Ізяславської міської ради, слід зазначити наступне.
В законодавстві відсутнє визначення поняття «відсторонення від роботи», на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.
Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов'язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.
Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.
Враховуючи те, що відсторонення від роботи є своєрідне призупинення трудових правовідносин, та є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається, то суд приходить до переконання, що не підлягає до задоволенню вимога позивача про поновлення її на роботі, на посаді бібліотекаря Михнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Ізяславської міської ради.
Окрім того, оскільки вимога позивача про визнання незаконним та скасування Наказу №30-к від 08.11.2021 Михнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Ізяславської міської ради судом задоволенню не підлягає, то не підлягає до задоволення вимога про стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, починаючи з 08.11.2021 до винесення судом рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Михнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Ізяславської міської ради, Відділу освіти, молоді та спорту Ізяславської міської ради, про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Ізяславським РВ УМВС України в Хмельницькій області 15.11.2007;
Відповідач 1 - Михнівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Ізяславської міської ради, код ЄДРПОУ 23832157, адреса: вул. Миру, 2, с. Михнів, Шепетівський район, Хмельницька область;
Відповідач 2 - Відділ освіти, молоді та спорту Ізяславської міської ради, код ЄДРПОУ 43944875, адреса: вул. Подільська, 1, м. Ізяслав, Хмельницька область.
Повний текст рішення виготовлено 20.12.2021.
Суддя: Р. В. Пашкевич