ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
20 грудня 2021 року справа №640/19621/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Арсірія Р.О., Огурцова О.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
до1. Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - відповідач 1, Департамент) 2. Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач 2, КМУ)
третя особаУправління соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі по тексту - третя особа, УСЗН Деснянської РДА)
про1) визнання протиправним та скасування рішення Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідача 1 від 19 лютого 2021 року про відмову позивачу у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; 2) зобов'язання відповідача 1 вчинити дії щодо видачі позивачу посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» 4 категорії; 3) визнання протиправною бездіяльності відповідача 2; 4) зобов'язання відповідача 2 привести у відповідність до Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» постанову Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551, якою затверджений Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим громадянам, а саме, включити до переліку осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, положення щодо осіб, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або пропрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років та віднесені пунктом 4 статті 11 та пунктом 4 статті 14 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до 4 категорії постраждалих, а також затвердити зразок посвідчення потерпілого категорії 4
Позивач звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи, що відповідач 1 протиправно відмовив їй у визначені статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та у видачі посвідчення категорії 4, оскільки Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим громадянам не передбачено визначення статусу особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або пропрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років та видачу їм посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» 4 категорії серії В.
Крім того, позивач вважає, що відповідач 2 допустив протиправну бездіяльність щодо не включення її в перелік осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551 «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян» та які, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», належать до 4 категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи.
Ухвалою від 13 серпня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/19621/21 за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання; залучив до участі у справі Управління соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву вказав, що позивачу відмовлено у визначенні статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та видачі посвідчення 4 категорії серії В, оскільки Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим громадянам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551 «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян», не передбачено надання статусу особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, та видачу їм посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» 4 категорії серії В.
Відповідач 2 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551 «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян» не визначається статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, а лише встановлюється порядок видачі посвідчень учасникам ліквідації Чорнобильської катастрофи та потерпілим від Чорнобильської катастрофи, а також зразки таких посвідчень; пунктом 7 зазначеної постанови встановлено, зокрема, Київській міській державній адміністрації провести заміну посвідчень зв'язку із затвердженням нових зразків посвідчень категорій 1, 2 і 3, отже, посвідчення категорії 4 не підлягають заміні на посвідчення нового зразка.
Відповідач 2 також вказав, що до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551 «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян» діяла постанова Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до пункту 6 якої особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до 4 категорії, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
Позивач подала відповідь на відзив, в якому не погоджується з доводами відповідачів та зазначає, що статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому посилання на відповідача 1 на Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551, щодо визначення статусу постраждалого є безпідставним; постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551 «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян» не відповідає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки позбавляє можливості осіб, які належать до 4 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, отримати відповідне посвідчення, яке є документом, що підтверджує статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та соціальний захист і соціальні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Ухвалою від 18 жовтня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив справу №640/19621/21 до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні 10 листопада 2021 року суд заслухав позивача, який підтримав позовні вимоги та заперечення відповідачів по суті позову; представник третьої особи до суду не прибув; суд ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
ОСОБА_1 відповідно до довідки від 05 грудня 2013 року №1245, виданої сільським головою Літківської сільської ради, зареєстрована і проживала по АДРЕСА_1 з 26 вересня 1964 року по 04 липня 1990 року.
Згідно із довідкою від 03 лютого 1993 року №1684, виданою заступником глави райдержадміністрації Броварського району, позивач постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю та на 01 січня 1993 року проживала у цій зоні не менше чотирьох років (село Літки Броварського району Київської області).
Відповідно до копії паспорта, виданого Подільським РУ ГУ МВС України в місті Києві 26 жовтня 1999 року, серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 16 жовтня 1998 року прописана в АДРЕСА_2 , а з 01 серпня 2002 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
У відповідь на заяву позивача від 03 лютого 2021 року УСЗН Деснянської РДА в листі від 29 березня 20210 року №36132 повідомив, що рішенням Комісії по визначенню статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи їй відмовлено у визначенні статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи та видачі посвідчення категорії 4 серії В, оскільки Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим громадянам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551 «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян», не передбачено визначення статусу особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, та видачу їм посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» 4 категорії серії В.
В матеріалах справи міститься Витяг з протоколу засідання Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян від 19 лютого 2921 року №1, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовлено у визначенні статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та видачі посвідчення категорії 4 серії В; Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим громадянам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551 «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян», не передбачено визначення статусу особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, та видачу їм посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» 4 категорії серії В.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Щодо вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідача 1 від 19 лютого 2021 року про відмову позивачу у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, суд зазначає таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, який регулює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» (далі по тексту - Постанова №106) село Літки Броварського району Київської області віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю за соціально-економічним фактором.
Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій до 01 січня 2015 року містилося у статті 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої до зон радіоактивного забруднення віднесено такі зони: зона відчуження, зона безумовного (обов'язкового) відселення, зона гарантованого добровільного відселення та зона посиленого радіоекологічного контролю.
Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
01 січня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, яким виключено статтю 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та абзац п'ятий частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.
Отже, з 01 січня 2015 року у переліку зон радіоактивного забруднення немає зони посиленого радіоекологічного контролю.
Статтею 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, для встановлення пільг і компенсацій визначені статтею 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, в пункті 4 частини першої встановлено, що особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, віднесені до категорії 4.
Згідно із статтею 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Отже, з аналізу зазначених норм вбачається, що право отримання статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії мають особи за наявності таких двох факторів:
1) особа постійно проживає або постійно працює чи постійно навчається на території зони посиленого радіоекологічного контролю;
2) особа станом на 01 січня 1993 року прожила або відпрацювала чи постійно навчалася у цій зоні не менше чотирьох років.
Відповідно статті 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України відповідно до статей 14, 20, 21, 22 і 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» прийняв постанову від 11 липня 2018 року №551 «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян», якою затвердив Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі по тексту - Порядок №551).
Пунктом 1 Порядку №551 встановлено, що цей Порядок визначає процедуру видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та передбачає видачу посвідчень громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Отже, статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи встановлюється відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та підтверджується посвідченням, виданим в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Суд встановив, що станом на 01 січня 1993 року позивач проживала не менше чотирьох років в селі Літки Броварського району Київської області, яке віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, проте, з 16 жовтня 1998 року проживає в місті Києві, що підтверджується копією паспорта позивача.
Позивач звернулася до Управління соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою щодо визначення статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та видачі посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи 4 категорії 03 лютого 2021 року.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо проживання позивача після 16 жовтня 1998 року в селі Літки Броварського району Київської області або на іншій території, віднесеній законодавством до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Крім того, як вище зазначив суд, з 01 січня 2015 року у переліку зон радіоактивного забруднення немає зони посиленого радіоекологічного контролю.
Отже, на час звернення із заявою про визначення статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та видачу посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи 4 категорії у позивача були відсутні підстави на отримання статусу особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи 4 категорії та відповідного посвідчення.
Водночас, суд зазначає, що відповідач 1 як на підставу для відмови позивачу у визначенні статусу особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи та видачі посвідчення категорії 4 серії В посилається на те, що Порядком №551 не передбачено визначення статусу особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, та видачу їм посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» 4 категорії серії В.
Як вище зазначив суд, статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідної категорії визначається відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Порядком №551, а тому, посилання відповідача 1 на Порядок №551 є необґрунтованим.
Проте, визнання протиправним та скасування рішення Комісії відповідача 1 від 19 лютого 2021 року про відмову позивачу у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відновить прав позивача, оскільки у нього відсутні підстави для отримання статусу особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи 4 категорії та відповідного посвідчення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення Комісії відповідача 1 від 19 лютого 2021 року про відмову позивачу у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та зобов'язання відповідача 1 вчинити дії щодо видачі позивачу посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» 4 категорії.
В частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача 2 та зобов'язання відповідача 2 привести у відповідність до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Порядок №551, а саме, включити до переліку осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, положення щодо осіб, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або пропрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років та віднесені пунктом 4 статті 11 та пунктом 4 статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до 4 категорії постраждалих, а також затвердити зразок посвідчення потерпілого категорії 4, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Статтею 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» встановлено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Отже, Кабінет Міністрів України уповноважений видавати акти нормативного характеру видаються у формі постанов на основі та на виконання, зокрема законів України.
Як суд вже зазначив вище, з 01 січня 2015 року з переліку зон радіоактивного забруднення виключено зону посиленого радіоекологічного контролю та відповідно до статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Також, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII виключено статтю 23 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановлювались компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII.
Водночас, жодні зміни, внесені Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII до Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та до статті 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неконституційними не визнавались.
Отже, чинна на момент звернення до суду редакція статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
При цьому до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого Постановою №106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, у тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Разом з тим, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Таким чином, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з того самого питання.
У разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.
Відповідно до статті 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Вирішуючи зазначену правову колізію, суд зауважує, що Закон України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу порівняно з Постановою №106.
Отже, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку, застосуванню підлягає саме Закон України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII.
З аналізу частин другої, третьої статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України, втім Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення, ніж ті, що визначені Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, з 01 січня 2015 року відсутні зони посиленого радіоекологічного контролю, а отже, відсутня одна із двох обов'язкових умов отримання статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, а саме, постійне проживання або постійна праця чи постійне навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Як встановив суд, Порядок №551 затверджений Кабінетом Міністрів України 11 липня 2018 року, тобто після 01 січня 2015 року, а тому відсутні підстави для включення до Порядку №551 в перелік осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, положення щодо осіб, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або пропрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, а також затвердити зразок посвідчення потерпілого категорії 4, оскільки з 01 січня 2015 року відсутня можливість отримати статус осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії.
Щодо доводів позивача, що рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року визнано неконституційними всі положення, які скасовували отримання статусу та соціальних гарантій громадян, які Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» віднесені до 4 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, суд зазначає, що зазначеним рішенням Конституційного Суду України зміни щодо виключення статті 2 із Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неконституційними не визнавались.
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі 697/121/17 дійшов висновку, що виключення з 1 січня 2015 року зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє статусу потерпілого осіб, яким раніше, до 31 грудня 2014 року, встановлено статус і видано посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особа, якій видано безтермінове посвідчення громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4), для цілей застосування пункту 1 частини першої статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вважається потерпілим від Чорнобильської катастрофи.
Отже, рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року відновлені соціальні гарантії особам, потерпілим від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, які отримали статус потерпілого до 1 січня 2015 року.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача 2 та зобов'язання відповідача 2 включити до переліку осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, положення щодо осіб, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або пропрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем 1 та відповідачем 2 доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );
Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (03165, м. Київ, вул. Любомира Гузара, б. 7; ідентифікаційний код 37441694);
Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2; ідентифікаційний код 00019442);
Управління соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (02064, м. Київ, вул. Закревського, буд. 87д; ідентифікаційний код 37501611).
Головуючий суддя В.А. Кузьменко
Судді Р.О. Арсірій
О.П. Огурцов