ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 грудня 2021 року Київ № 640/28843/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (03110, м. Київ, вул. Народна, 54а, код ЄДПРПОУ 41449317), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, оформлену листом від 04 листопада 2020 року №12/1568 про незарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , до загального строку військової служби період навчання у Київському військовому ліцеї з 21.08.1995 по 13.06.1998;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , до загального строку військової служби період навчання у Київському військовому ліцеї з 21.08.1995 по 13.06.1998, тобто зарахувати вказаний період до вислуги років для призначення пенсії, встановлення відсоткової надбавки за вислугу років та внесення змін до облікових даних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 21.08.1995 року був зарахований на навчання до Київського військового ліцею, який закінчив 13.06.1998 року. Проте, всупереч вимогам Закону України №2232-ХІІ від 25.03.1992 «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» при розрахунку вислуги років військової служби йому не враховано період військової служби - Навчання у Київському військовому ліцеї з 21.08.1995 року по 13.06.1998 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.12.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував щодо позовних вимог, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №490 від 19.08.1992 «Про реформу системи військової освіти», Київський військовий ліцей, у якому з 21.08.1995 року по 13.06.1998 рік навчався позивач, не належить до військових навчальних закладів, а створений відповідно до цієї постанови з метою підготовки кандидатів для вступу до цих закладів, тому навчання у ньому не можна вважати навчанням у військовому навчальному закладі, а відтак і проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що визначений у ч.4 ст.2 Закону №2232-ХІІ. Зазначив, що обрахуванням Позивачу вислуги років необхідно вважати день призначення на посаду курсанта Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», тобто з 22.07.1998 року.
Верховний Суд України в своїх рішеннях (зокрема, від 16 квітня 2013 року у справі №21-107а13, від 1 жовтня 2013 року у справі №21-330а13) неодноразово вказував, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №490 «Про реформу системи військової освіти» військові ліцеї були створені з метою підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів. Вказаною постановою затверджено перелік вищих навчальних закладів, в яких здійснюватиметься військова підготовка студентів.
Київський військовий ліцей імені Івана Богуна, в якому навчався позивач, відсутній у вказаному переліку.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 21 серпня 1995 року був зарахований на навчання до Київського військового ліцею, який закінчив 13 червня 1998 року, що підтверджується архівною довідкою від 07.05.2019 року №179/1/7542.
Судом встановлено, що 03.11.2020 року Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом щодо перерахунку вислуги років, а саме встановлення факту початку та походження військової служби в період навчання у Київському військовому ліцеї з 21.08.1995 року до 13.06.1998 року.
Листом від 04.11.2020 року №12/1568 відповідач відмовив у перерахунку вислуги років, оскільки навчання в Київському військовому ліцеї не можна вважати навчанням у військовому навчальному закладі, а отже і проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у частині четвертій статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Таким чином, жодна норма Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" чи будь-якого іншого закону не відносить період навчання у ліцеї до періоду військової служби.
Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 65 Конституції України громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з частиною 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Приписами абзацу 4 частини 1 статті 24 Закону України №2232-ХІІ від 25.03.1992 «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», в редакції, чинній на момент вступу позивача до Київського військового ліцею, було визначено, що початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.
Згідно з частиною 2 вказаної статті закінченням перебування на військовій службі вважається день, з якого військовослужбовця взято на військовий облік у військовому комісаріаті у зв'язку із звільненням з військової служби, відчисленням з військово-навчального закладу або закінченням навчального закладу чи навчальних зборів, але не пізніше строку, вказаного у приписі.
Посилаючись на вказану норму у згаданій редакції, позивач вважає, що час навчання у ліцеї повинен бути зарахований до його загального строку військової служби.
Разом з тим, наведена редакція статті діяла до внесення Законом України від 18.06.1999 №766-ХIV змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу». Ця стаття була викладена в іншій редакції, яка вже не пов'язувала початок перебування на військовій службі із днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею). Вказані зміни набули чинності з 31.07.1999.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, початком проходження військової служби вважається, зокрема, день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних.
Отже, на час звернення позивача із вимогою про зарахування йому періоду навчання у Київському військовому ліцеї до строку військової служби, норма права, яка визначала, що початком перебування на військовій службі є день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), не діяла.
Положенням про військовий ліцей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1087, визначено, що військовий ліцей є загальноосвітнім навчальним закладом III ступеня з військово-професійною спрямованістю навчання та допрофесійної підготовки, що передбачає проведення поглибленої допризовної та посиленої фізичної підготовки і виховання у юнаків готовності до військової служби.
Суд встановив, що Київський військовий ліцей (а в подальшому Київський військовий ліцей імені Івана Богуна) був створений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 №490, на базі Київського суворовського військового училища з метою якісної підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів, надання державної допомоги у вихованні дітей-сиріт, дітей з багатодітних сімей, а також дітей учасників бойових дій та учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Отже, військовий ліцей, в якому навчався позивач, не є військовим навчальним закладом в розумінні Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а тому, строк його навчання не може бути зараховано у загальний строк військової служби, оскільки навчання в такому учбовому закладі з метою підготовки до вступу у військово-навчальні заклади не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у статті 2 цього Закону.
Слід зазначити, що в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №818/1880/18, від 19.12.2019 у справі № 540/902/19 та від 12.02.2020 у справі №813/3997/17 неодноразово вказував, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 №490 "Про реформу системи військової освіти" військові ліцеї були створені з метою підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Крім того, суд зважає на те, що законодавство визначає необхідною умовою прийняття на військову службу, зокрема, досягнення громадянином України відповідного віку.
Так, за правилами частини 1 статті 15 Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу" (у редакції, що діяла на час навчання позивача) для статусу військовослужбовця необхідно досягнення 18-річного віку.
Положеннями частини 1 статті 20 вказаного закону було визначено, що на військову службу у добровільному порядку приймаються особи, які відповідають вимогам військової служби: громадяни віком від 17 до 21 року, в тому числі ті, котрі досягли 17-річного віку в рік зарахування на навчання, а також військовослужбовці та військовозобов'язані віком від 18 до 23 років, які не мають військових звань офіцерського складу і виявили бажання вчитися у військово-навчальних закладах, - на військову службу курсантів військово-навчальних закладів; курсанти військово-навчальних закладів і офіцери запасу - на військову службу офіцерського складу.
В той же час, з матеріалів справи слідує, що позивачу на момент його зарахування до військового ліцею виповнилось лише 14 років. Тобто він був неповнолітньою особою, яка в силу положень законодавства не могла бути призваною на військову службу.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що період навчання ОСОБА_1 з 21.08.1995 року по 13.06.1998 у Київському військовому ліцеї є лише підготовкою останнього до вступу на навчання у військовому навчальному закладі і не може вважатися безпосередньо військовою службою.
Крім того, відповідно до частини 3 статті 2 Закону України №2232-ХІІ від 25.03.1992 «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», в редакції, чинній протягом періоду навчання позивача в Київському військовому ліцеї, громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, приймають Військову присягу на вірність народу України і тільки після цього можуть бути направлені на навчання чи для інших військових потреб за межі України.
Таким чином, період навчання позивача з 21.08.1995 по 13.06.1998 не може бути зараховано у загальний строк його військової служби.
Суд критично оцінює доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України №2232-ХІІ від 25.03.1992 «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», в редакції, чинній на момент його вступу до Київського військового ліцею, тобто, в редакції до 31.07.1999, з посиланням на статтю 58 Конституції України, оскільки період його навчання складав з 11.08.1995 по 13.06.1998. При цьому суд зазначає, що застосування наведених положень Закону України №2232-ХІІ від 25.03.1992 «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції, яка діяла в момент навчання та закінчення ОСОБА_1 ліцею, і чітко встановлювала момент, з якого починається перебування на військовій службі, не призвело до звуження обсягу його прав у сфері проходження військової служби, оскільки його навчання у Київському військовому ліцеї є лише підготовкою до вступу на навчання у військовому навчальному закладі і не може вважатися безпосередньо військовою службою.
Враховуючи викладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про відмову Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, оформлену листом від 04 листопада 2020 року №12/1568 про незарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , до загального строку військової служби період навчання у Київському військовому ліцеї з 21.08.1995 по 13.06.1998;
Оскільки встановлена правомірність дій відповідача, немає правових підстав для задоволення похідних позовних вимог про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , до загального строку військової служби період навчання у Київському військовому ліцеї з 21.08.1995 по 13.06.1998, тобто зарахувати вказаний період до вислуги років для призначення пенсії, встановлення відсоткової надбавки за вислугу років та внесення змін до облікових даних.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, а також звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до вимог пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа