20 грудня 2021 р. Справа № 160/26043/21
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфанова О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Мосейко Анжели Геннадіївни про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Мосейко Анжели Геннадіївни, в якій представник позивача просить скасувати постанову приватного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу від 19.12.2019 року ВП №59210581 та відновити виконавче провадження.
З матеріалів справи вбачається, що в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Мосейко Анжели Геннадіївни перебувало виконавче провадження №59210581, відкрите 25.05.2019 року щодо примусового виконання рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.08.2018 року по справі №214/5079/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» заборгованості за кредитним договором.
19.07.2019 року відбулося відступлення права вимоги від ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» до ТОВ «СХІД ФІНАНС», та вимоги кредитора задоволено шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та зобов'язання припинено.
19.12.2019 року приватний виконавець Мосейко Анжела Геннадіївна у вищезазначеному виконавчому провадженні прийняла постанову про повернення виконавчого документа стягувачу з підстави відсутності у боржника майна на яке можливо звернути стягнення.
Зазначену постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Мосейко Анжели Геннадіївни позивач вважає такою, що підлягає скасуванню та відновленню виконавчого провадження, виходячи з передчасності постанови.
Суд зазначає, що основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” (далі - Закон № 1403-VIII).
Згідно зі статтею 1 Закону № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України “Про виконавче провадження” випадках - на приватних виконавців.
Згідно ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження” відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
За правилом частини першої статті 287 цього Кодексу учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Крім цього, право оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби передбачено розділом Х Закону України “Про виконавче провадження”.
Згідно із вимог частини першої статті 74 вказаного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Таким чином, критерієм визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ та статус позивача, як сторони у виконавчому провадженні.
Отже, розгляд судом вимог про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби є за своєю правовою суттю формою судового контролю за виконанням постановленого судового акта, а відтак, має здійснюватись саме тим судом, котрий постановив рішення у справі та видав виконавчий документ.
На противагу переконанню позивача про підвідомчість даного спору адміністративним судам суд вказує, що частина перша статті 74 Закону України “Про виконавче провадження” передбачає можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Такий порядок передбачає, зокрема, норма статті 447 Цивільного процесуального кодексу України, за змістом якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Таким чином, за наявності спеціального порядку оскарження дій відповідача, визначеного статтею 447 Цивільного процесуального кодексу України, та відсутності обставин, необхідних для віднесення цього спору до категорії адміністративних, позивач наразі позбавлений можливості звернутися до адміністративного суду за його вирішенням.
Відтак, суд дійшов висновку, що позивач, як сторона виконавчого провадження (боржник), має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця при виконанні рішення у цивільній справі саме у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
Отже, якщо закон установлює інший, ніж за правилами адміністративного судочинства, порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду таких скарг.
Вказані висновки підтверджуються також правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 815/4232/17.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, у відкритті провадження в даній справі, слід відмовити.
Доказів сплати судового збору до позовної заяви не надано.
На підставі викладеного, керуючись ст.2, 4, 5, 19, 170, 241, 243, 248 КАС України, суд -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Мосейко Анжели Геннадіївни, про скасування постанови приватного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу від 19.12.2019 року ВП №59210581 та відновлення виконавчого провадження.
Позовну заяву з додатками повернути позивачу.
Копію ухвали надіслати позивачу разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя О.В. Єфанова