Справа № 756/18211/21
Номер провадження № 1-кп/756/1501/21
17 грудня 2021 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинувачених ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 5 Оболонського районного суду міста Києва кримінальне провадження, внесене 05.10.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100050002166, у відношенні:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянина України, не працюючого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше засудженого:
- вироком Оболонського районного суду м. Києва від 10.08.2017 за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки;
- вироком Подільського районного суду м. Києва від 12.12.2017 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 70 України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 1 місяць;
- вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 25.05.2018 за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки,
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Київ, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше засудженого вироком Оболонського районного суду м. Києва від 17.04.2020 за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки,
за обвинуваченням у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,
1. Формулювання обвинувачення у кримінальному провадженні, визнане судом доведеним.
04.10.2021, близько 23:30 год, знаходячись поблизу ресторану «Жовте море», який розташований за адресою: м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, буд. 8, у ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виник умисел на таємне викрадення чужого майна, яке належить ОСОБА_8 . Зокрема помітили раніше невідому їм ОСОБА_8 , яка виходила із ресторану «Жовте море» разом із дітьми, та тримаючи при собі рюкзак з особистими речами, поставила його поряд із припаркованим транспортним засобом - легковим автомобілем марки «Фольксваген», моделі «Джетта». Побачивши рюкзак марки «Nike», залишений без нагляду, у ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виник умисел, спрямований на крадіжку останнього вказаного рюкзаку.
Реалізуючи свій умисел, спрямований на таємне викрадення майна (крадіжку), діючи за попередньою змовою групою осіб, користуючись тим, що за їхніми діями ніхто не спостерігає, уважаючи свої дії ніким не поміченими, ОСОБА_5 узяв рюкзак марки «Nike», усередині якого знаходився футбольний м'яч марки «Adidas Champions League», мобільний телефон марки «Ірhone» моделі «Х» IMEI НОМЕР_1 , із сім картою НОМЕР_2 , чохол кольору хакі, що належать ОСОБА_8 та разом із ОСОБА_4 пішли у сторону набережної.
У подальшому, маючи можливість вільно розпоряджатися викраденим майном, ОСОБА_5 витягнув із рюкзака марки «Nike» мобільний телефон марки «Ірhone» моделі «Х» IMEI НОМЕР_1 , із сім картою НОМЕР_2 та передав його ОСОБА_4 , який поклав телефон собі до кишені, отримавши можливість вільно розпорядитись викраденим майном.
Унаслідок вчинення злочину, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 спричинили ОСОБА_8 , майнову шкоду на загальну суму 5862 грн 80 коп. (без урахування ПДВ).
Отже, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 учинили злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК України, а саме ОСОБА_4 таємне викрадення чужого майна (крадіжку) учинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_5 таємне викрадення чужого майна (крадіжку) за попередньою змовою групою осіб.
2. Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом.
2.1. Позиція сторони захисту та сторони обвинувачення.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, визнав повністю, у вчиненому щиро покаявся, підтвердив обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого органом досудового розслідування злочині, викладені в обвинувальному акті, які відповідають дійсності, він їх у повному обсязі підтверджує та пояснив, що 04.10.2021, близько 23:30 год, перебуваючи за адресою: м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, буд. 8, він разом із ОСОБА_5 шляхом вільного доступу викрав рюкзак з особистими речами, як йому стало потім відомо, ОСОБА_9 , який вона залишила біля легкового автомобілю. Свою поведінку засуджує, просить надати шанс виправитися.
Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, визнав повністю, у вчиненому щиро покаявся, підтвердив обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого органом досудового розслідування злочині, викладені в обвинувальному акті, які відповідають дійсності, він їх у повному обсязі підтверджує та пояснив, що 04.10.2021, близько 23:30 год, перебуваючи за адресою: м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, буд. 8, він разом із ОСОБА_5 шляхом вільного доступу викрав рюкзак з особистими речами, як йому стало потім відомо, ОСОБА_9 , який вона залишила біля легкового автомобілю. Свою поведінку засуджує, просить надати шанс виправитися.
Потерпіла в судові засідання не з'явилась, але надала заяву про розгляд справи за її відсутності. У зв'язку з чим судом було ухвалено рішення проводити розгляд справи, за погодженням з учасниками провадження, у відсутність потерпілої. Проти вказаного рішення учасники провадження не заперечували.
Прокурор у судовому засіданні зазначив, що у судовому засіданні достеменно було встановлено, що інкриміновані протиправні діяння вчинено обвинуваченими, тому просить суд визнати: ОСОБА_4 винуватим та призначити покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки, а ОСОБА_5 визнати винуватим та призначити покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки та з урахуванням положень ч. 1 ст. 71 КК України остаточно призначити покарання строком на 5 років 2 місяці.
Захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 просили призначити обвинуваченим мінімальне покарання.
2.2. Підстави, за яких суд не досліджує докази сторони обвинувачення та захисту, а також уважає доведеною винуватість поза розумним сумнівом.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у повному обсязі визнали свою винуватість у вчиненні інкримінованого їм органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті. Тож, беручи до уваги, що прокурор та захисники не оспорювали фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, у тому числі обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні сумніви і у суду щодо добровільності позиції обвинувачених. При цьому суд роз'яснив обвинуваченим положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку.
Вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинувачених та не знайшов підстави вважати, що вони себе оговорюють або в інший спосіб викривлюють визнані ними у судовому засіданні обставини, чи визнають їх під примусом.
Ураховуючи викладене, суд, допитавши обвинувачених, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують обвинувачених, дійшов висновку, щодо доведеності винуватості поза розумним сумнівом ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, а саме таємному викраденні чужого майна (крадіжці), учинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, та ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), учинене за попередньою змовою групою осіб.
3. Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 беззаперечно визнавали свою винуватість, співпрацювали з органом досудового розслідування, повністю повідомили про обставин вчинення кримінального правопорушення. Наведені відомості є достатніми, аби вважати дії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як каяття (щирий жаль з приводу вчинення кримінального правопорушення та осуд своєї поведінки), а отже підставою для врахування їх як обставину, що пом'якшує покарання. Також суд бере до уваги, що і державне обвинувачення в особі прокурора, уважає наявність такої обставини, що пом'якшує покарання, - щире каяття, та вказана в обвинувальному акті. У зв'язку з чим, на думку суду, обставиною, що пом'якшує покарання обвинувачених, згідно зі ст. 66 КК України є щире каяття.
При цьому судом не було встановлено обставин, які б обтяжували покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України, проте обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_5 є рецидив злочинів.
4. Мотиви призначення покарання.
Суд, призначаючи обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 покарання, ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
Згідно з приписами ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.
Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами.
Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
Отже, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд, на підставі ст. 65 КК України, ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься нетяжких злочинів, особу обвинуваченого, який раніше неодноразово засуджений, має зареєстроване місце проживання, не працює, за місцем проживання характеризується посередньо, а також обставини, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
З урахуванням викладених обставин суд уважає, що відповідно до вимог ст. 50 КК України, виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, шляхом призначення ОСОБА_4 покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.
Суд ураховує, що прокурор просив призначити покарання в виді позбавлення волі. Між тим, установлені в судовому засіданні обставини свідчать, що задля досягнення мети покарання буде достатнім і покарання в виді обмеження волі, бо таке покарання полягає в здійсненні нагляду за засудженим з обов'язковим залученням до праці, що буде достатнім задля запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Призначення ОСОБА_4 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду». Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Слід урахувати, що ОСОБА_4 раніше вже призначалось покарання в виді позбавлення волі, натомість, як установлено під час розгляду справи, цим покаранням не було досягнуто мети визначеної ст. 50 КК України.
При дослідженні особистості обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно до положень ст. 50 КК України, підстав для призначення покарання в порядку передбаченому статей 69, 69-1 КК України, не встановлено, як підстав для призначення покарання в порядку ст. 75 КК України
Обираючи вид та строк покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорій нетяжких відповідно до ст. 12 КК України, його вид та суспільна небезпечність, а завдана шкода відшкодована шляхом повернення викраденого майна. Також суд бере до уваги вже наведені відомості про особу обвинуваченого, який раніше був засудженим, та учинив новий злочин в період відбуття покарання з випробуванням. Суд також ураховує, що ОСОБА_5 посередньо характеризується за місцем мешкання, на обліку лікаря-психіатра не перебуває.
При дослідженні особистості обвинуваченого ОСОБА_5 відповідно до положень ст. 50 КК України, підстав для призначення покарання в порядку передбаченому статей 69, 69-1 КК України, не встановлено, як і підстав для призначення покарання в порядку ст. 75 КК України, тобто зі звільненням від відбуття покарання з випробуванням. Приймаючи рішення про відсутність підстав для звільнення від відбуття покарання з випробуванням, суд виходив з того, що ОСОБА_5 вироком Оболонського районного суду м. Києва від 17.04.2020 за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки. При цьому, наведений за вказаним вироком злочин був учинений в період відбуття покарання з іспитовим строком, що виключає повторне застосування положень ст. 75 КК України.
З урахуванням викладених обставин суд уважає, що відповідно до вимог ст. 50 КК України, виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, а саме шляхом призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.
Однак, у зв'язку з тим, що ОСОБА_10 учинив новий злочин, як то було встановлено, у період іспитового строку, суд має застосувати положення ст. 71 КК України, а саме часткове приєднати невідбуте покарання за вироком Оболонського районного суду міста Києва від 17.04.2020 у виді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць, остаточно призначив ОСОБА_5 покарання в виді позбавлення волі строком на 5 років 1 місяць.
Призначення ОСОБА_5 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.
5. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Вирішуючи питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження у виді запобіжного заходу, суд наголошує, що до обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Строк тримання під вартою було обраховано з моменту затримання - 05.10.2021.
За таких обставин, оскільки в межах кримінального провадження, що розглядається, до обвинувачених застосовано запобіжний захід, в якості відбутого покарання ОСОБА_5 слід зарахувати строк попереднього ув'язнення з 05.10.2021 до набуття вироком законної сили, з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України.
Щодо обвинуваченого ОСОБА_4 також застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому слід зарахувати строк попереднього ув'язнення з 05.10.2021 до набуття вироком законної сили, з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає двом дням обмеження волі відповідно до ч. 1 ст. 72 КК України.
Оскільки підстав для застосування більш м'яких запобіжних заходів судом не встановлено, ураховуючи вимоги ст. 377 КПК України, до набуття вироком законної сили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід залишити обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без змін.
При цьому, наведені судом відомості про особистість ОСОБА_4 свідчать, що в даному випадку слід застосувати положення ч. 2 ст. 57 КВК України, а саме після набуття вироком законної сили слід направити ОСОБА_4 до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі, де останній підлягає звільненню з під варти. При цьому строк відбуття покарання необхідно буде рахувати з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі, з зарахуванням строку слідування під вартою відповідно до ст. 72 КК України, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає два дні обмеження волі.
Цивільний позов у рамках даного кримінального провадження не заявлено.
Процесуальні витрати, а саме витрати понесені на проведення експертизи СЕ-19/111-21/50405-ТВ у сумі 514,86 грн, які відповідно до ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_10 у рівних долях у сумі 257,43 грн на користь держави.
Питання речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України, зокрема передане на відповідальне зберігання ОСОБА_8 майно (рюкзак марки «Nike», футбольний м'яч марки «Adidas Champions League», мобільний телефон марки «Ірhone», моделі «Х», IMEI НОМЕР_1 , із сім картою НОМЕР_2 , чохол кольору хакі) необхідно залишити у володінні останньої.
Керуючись статтями 7, 100, 124, 128, 349, 368-370, 373, 374, 376, 392-395 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили - залишити без змін.
Після набуття вироком законної сили направити ОСОБА_4 до місця відбування покарання у порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі.
Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_4 рахувати з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.
Зарахувати в якості відбутого покарання за цим вироком, строк попереднього ув'язнення ОСОБА_4 , починаючи з 05.10.2021 до набуття вироком законної сили, а також час слідування під вартою до виправного центру виходячи з того, що відповідно до ст. 72 КК України одному дню попереднього ув'язнення відповідає два дні обмеження волі.
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом приєднання до покарання, яке призначене за цим вироком, частки невідбутого покарання ОСОБА_5 за вироком Оболонського районного суду міста Києва від 17.04.2020 у виді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць, остаточно призначив ОСОБА_5 покарання в виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 1 (один) місяць.
Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_5 рахувати з дня набуття вироком законної сили.
Зарахувати в якості відбутого покарання за цим вироком, строк попереднього ув'язнення ОСОБА_5 , починаючи з 05.10.2021 до набуття вироком законної сили, виходячи з того, що відповідно до ст. 72 КК України одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили - залишити без змін.
Процесуальні витрати, які складають з витрат на проведення експертизи № СЕ-19/111-21/50405-ТВ стягнути:
- з обвинуваченого ОСОБА_4 в сумі 257 грн 43 коп. на користь держави;
- з обвинуваченого ОСОБА_5 в сумі 257 грн 43 коп. на користь держави;
Речові докази: рюкзак марки «Nike», футбольний м'яч марки «Adidas Champions League», мобільний телефон марки «Ірhone», моделі «Х», IMEI НОМЕР_1 , із сім картою НОМЕР_2 , чохол кольору хакі, які передано на відповідальне зберігання ОСОБА_8 - залишити у володінні останньої.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання копії вироку.
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.
Суддя ОСОБА_1