ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
13.12.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/805/21
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовська Л. М., секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО",
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод-Техмаш",
про стягнення заборгованості у розмірі 24 194, 86 грн, з яких: 14 665, 74 грн - основного боргу, 5 241, 20 грн - пені, 1 466, 57 - штрафу, 1 957, 64 грн - інфляційних втрат, 863, 71 грн. - 3 % річних,
представники сторін не з'явилися
ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "СОЛДІ І КО" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод-Техмаш" про стягнення заборгованості у розмірі 24 194, 86 грн, з яких: 14 665, 74 грн - основного боргу, 5 241, 20 грн - пені, 1 466, 57 - штрафу, 1 957, 64 грн - інфляційних втрат, 863, 71 грн. - 3 % річних.
Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
Господарський суд Івано-Франківської області прийняв позовну заяву Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" до розгляду, відкрив провадження у справі та ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; позивачу надати: належним чином завірену копію договору від 24.12.2020 про внесення змін до договору про надання правової допомоги від 11.01.2019 № 23162981; встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та запропонував сторонам у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження подати заяву з відповідним обґрунтуванням своїх заперечень (ухвала про відкриття провадження у справі від 23.08.2021).
Ухвалою від 25.10.21 суд з власної ініціативи суд призначив розгляд даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; розгляд справи по суті призначено на 19.11.2021.
03.11.21 вих.№ б/н від позивача надійшло клопотання про виправлення в позовній заяві (вх.дата 08.11.21 вх.№ /17652/21), яке прийнято судом та долучено до матеріалів справи.
Ухвалою від 23.11.21, розгляд справи по суті призначено на 13.12.2021.
В судовому засіданні 13.12.21, судом постановлено вступну та резолютивну частини рішення.
Ухвала про відкриття провадження від 23.08.21, ухвали від 23.08.21, 25.10.21, 23.11.21 отримані відповідачем, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Суд зазначає про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого товару, що виникли на підставі умов публічного договору поставки, розміщеного та оприлюдненого на сайті www.metalvis.ua щодо оплати поставленого товару, у зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача 14 665, 74 грн основного боргу.
З огляду на прострочку виконання відповідачем грошового зобов'язання згідно укладеного між сторонами договору, позивач просить суд стягнути з відповідача 5 241, 20 грн пені, 1 466,57 штрафу, 1 957,64 грн інфляційних втрат, 863,71 грн. 3 % річних.
Позиція відповідача.
Відповідач відзив на позов не надав, проти позову не заперечив.
Обставини справи. Оцінка доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Позивачем, як продавцем, на офіційному сайті www.metalvis.ua було оприлюднено публічний договір поставки (в редакції 15.02.18), згідно якого Приватне акціонерне товариство "СОЛДІ І КО" як постачальник, керуючись ст. 633, 634 Цивільного кодексу України, пропонує будь-яким особам придбати товари відповідно до положень публічного договору.
За умовами Договору:
Моментом укладення договору - є момент вчинення покупцем дій, спрямованих на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо).
Договір укладається шляхом приєднання покупцем до запропонованого постачальником договору загалом та прийняття всіх істотних умов договору без підписання письмового примірника і має юридичну силу відповідно до положень ст. 633, 634 Цивільного кодексу України.
Безумовне та повне прийняття умов договору покупцем полягає в здійсненні покупцем дій, спрямованих на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо).
1.1. В порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.
1.2. Предметом поставки є мезити, інструменти, комплектуючі, витратні матеріали, будівельна хімія, інші будівельні матеріали тощо.
2.1. Товар, що є предметом договору передається партіями. Кількість та ціна товару кожної партії, а також його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються видатковими накладними.
4.1. Ціна товару, що передається за даним договором, установлюється в національній валюті України, згідно прейскурантів постачальника. Загальна ціна договору складається із загальної вартості товару, поставленого по видаткових накладних, протягом дії договору.
4.2. Оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі 100% (сто відсотків) від вартості товару. Форма розрахунків - безготівковий переказ.
4.3. Постачальник веде один зведений рахунок по всіх оплатах та поставках згідно цього договору. При наявності передоплати по одному рахунку та заборгованості за іншим покупець погоджується на першочергове зарахування платежу у рахунок погашення заборгованості, незалежно від тексту платежу в платіжному документі.
9.1. За порушення строку оплати покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад три дні додатково стягується штраф у розмірі 10 відсотків від вартості неоплаченого вчасно товару.
На виконання умов договору зі складу позивача відповідачу було відвантажено товар згідно наступних видаткових накладних: №6051 від 09.08.2019 року на суму 3 103,02 грн, №6484 від 15.08.2019 на суму 28 062,72 грн, №8183 від 11.09.2019 року на суму 1 296,75 грн.
Загальна вартість поставленого товару згідно зазначених вище накладних становить 32 462,49 гривень.
В порушення умов договору, відповідачем було виконано зобов'язання щодо оплати товару частково, а саме згідно наступних платіжних доручень: №2116 від 08.08.2019 року на суму 10 000,00 грн, №2421 від 10.09.2019 року на суму 1296,75 грн, №1253 від 17.06.2020 року на суму 3000,00 грн, №10386 від 25.11.2020 на суму 1500,00 грн, №11491 від 28.12.2020 на суму 2000,00 грн.
Загальна сума проведених розрахунків за поставлений товар становить 17 796,75 грн.
Таким чином, сума заборгованості становить 14 665,74 гривень.
Докази оплати відповідачем заборгованості в сумі 14 665,74 грн в матеріалах справи відсутні.
З огляду на прострочку виконання грошового зобов'язання, позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 1 957,64 грн, 3% річних від суми боргу в розмірі 863,71 грн, пеню в розмірі 5 241,20 грн, штраф -1 466,57 грн.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновок суду.
За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Згідно частини другої вказаної статті підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України): господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, за змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.
Як передбачено частиною 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно до ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як встановлено судом за матеріалами справи, позивачем на офіційному сайті www.metalvis.ua було оприлюднено публічний договір поставки, згідно якого Приватне акціонерне товариство "СОЛДІ І КО" як постачальник, керуючись ст. 633, 634 Цивільного кодексу України, пропонує будь-яким особам придбати товари відповідно до положень публічного договору.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Таким чином, відповідач, підписавши перелічені судом вище видаткові накладні, згідно ст. 634 ЦК України приєднався до умов публічного договору поставки та погодився з умовами останнього, які розміщені на сайті позивача, між сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами Договору.
За вказаного, з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з передання товару.
Отже, судом встановлено, що зазначений правочин за своїм змістом та правовою природою є публічною офертою, а саме публічним договором поставки, який в свою чергу, підпадає під правове регулювання норм статей 655-697,712 Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою статті 530 ЦК України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Слід зазначити, що 17 жовтня 2019 р. набув чинності Закон України від 20 вересня 2019 р. № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було внесено зміни до ГПК України, зокрема, змінено назву статті 79 цього Кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 р. у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 р. у справі № 917/2101/17). Наведений стандарт доказування також застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 р. у справі № 129/1033/13-ц.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23 серпня 2016 р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
Таким чином, суд зобов'язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Правова позиція аналогічного змісту викладена в постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 р. у справі № 914/4/20; від 01 грудня 2020 р. у справі № 904/1103/20.
Тож виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з'ясованих та досліджених у ході розгляду даної справи, враховуючи їх вірогідність та взаємозв'язок, у відповідності до ст. 86 ГПК України, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, жодних доказів оплати отриманого за публічним договором поставки, товару не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 14 665,74 грн основного боргу, підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлено до стягнення 1 957,64 грн інфляційних втрат та 863,71 грн. 3 % річних.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена вищевказаною нормою сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
З огляду на прострочку виконання відповідачем його грошового зобов'язання перед позивачем, нарахування 3% річних та інфляційних втрат є правомірним.
При здійснені розрахунків, позивачем невірно визначено моменти прострочки, без урахування наступних поставок та здійснених оплат.
Судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат. Однак, зважаючи на те, що розмір заявлених вимог не перевищує розміру 3% річних та інфляційних втрат за розрахунком здійсненим судом, та зважаючи на межі позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення 1 957, 64 грн інфляційних втрат та 863,71 грн. 3 % річних підлягають задоволенню повністю.
Також, на підставі п. 9.1. договору, позивачем заявлено до стягнення 5 241, 20 грн пені, 1 466, 57 штрафу.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею).
З огляду на положення ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 9.1. договору сторони погодили, що за порушення строку оплати покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад три дні додатково стягується штраф у розмірі 10 відсотків від вартості неоплаченого вчасно товару.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що відповідач в порушення умов публічного договору не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманого товару.
Крім того, суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі №911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 917/194/18).
Норми чинного законодавства України не містять прямої заборони щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, передбачених умовами договору.
Відповідну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 01.06.21 р. у справі № 910/12876/19.
Судом здійснено перерахунок пені з урахуванням поставок та оплат здійснених відповідачем Однак, зважаючи на те, що розмір заявлених вимог не перевищує розміру пені за розрахунком, здійсненим судом, та зважаючи на межі позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення 1 5241, 20 грн пені підлягають задоволенню повністю.
Судом встановлено, що розрахунок позивача штрафу у розмірі 10 % від вартості неоплаченого вчасно товару здійснено арифметично та методологічно вірно.
Отже, позовні вимоги про стягнення 1 466, 57 грн штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судові витрати.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За поданий позов позивач сплатив судовий збір у розмірі 2270 грн.
Враховуючи задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
У позовній заяві вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, становить 10000 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано суду наступні докази:
- договір про надання правової допомоги №23162981 від 11.01.19;
- договір від 24.12.19 про внесення змін до договору про надання правової допомоги від 11.01.19;
- додатковий договір №40011877 від 15.06.21;
- додатковий договір №40011877 від 02.08.21;
- акт надання правової допомоги від 15.06.21;
- акт надання правової допомоги від 02.08.21;
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до Господарського суду Івано-Франківської області з заявою про стягування з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод-Техмаш" за публічним договором поставки в порядку наказного провадження.
Господарський суд Івано-Франківської області у справі №909/671/21, 13.07.2021 видав судовий наказ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод-Техмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко" 23 910,05 грн. - заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання умов публічного договору поставки, з них: 14 665,74 грн. - основний борг, 5031,09 грн. - пеня, 1466,57 грн. - штраф, 1923,92 грн. - інфляційні, 822,73 грн. - 3 % річних, 227,00 грн. - судового збору та 5000,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 23.07.2021 у справі №909/671/21, скасовано судовий наказ Господарського суду Івано-Франківської від 13.07.2021 у справі №909/671/21 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод-Техмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко" 23 910,05 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання умов публічного договору поставки, а також 227,00 грн. судового збору та 5000,00 грн. витрати на професійну правничу допомогу.
Приватне акціонерне товариство "Солді і Ко" звернулося до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.
23.08.21 Господарським судом Івано-Франківської області відкрито провадження у справі №909/805/21.
Як вбачається з акту надання правової допомоги від 15.06.21, адвокат надав правову допомогу відповідно до додаткового договору від 15.06.21 №40011877 до договору про надання правової допомоги від 11.01.19 №23162981 у розмірі 5000 грн, в тому числі аналіз матеріалів справи та надання консультацій з даного предмету: 2000 грн; складання та подача заяви про видачу судового наказу до суду - 3000 грн. Платіжним дорученням №2994 від 13.08.21 позивачем згідно рахунку №40011877 від 12.08.21, сплачено адвокату Погорілець Р.В. - 5000 грн.
Таким чином, наведені витрати на професійну правничу допомогу по справі №909/671/21 безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи та підлягають відшкодуванню позивачу.
Згідно акту наданої правової допомоги від 02.08.21, адвокат надав правову допомогу відповідно до додаткового договору від 02.08.21 №40011877 до договору про надання правової допомоги від 11.01.19 №23162981 у розмірі 5000 грн, в тому числі: складання та подача позовної заяви до суду. Платіжним дорученням №2405 від 06.07.21 позивачем згідно рахунку №40011877 (15.06.21), сплачено адвокату Погорілець Р.В. - 5000 грн.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
В ч. 4ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на належну підготовку адвокатом Погорілець Романом Васильвичем документів для подання до суду заяви про видачу судового наказу та позовної заяви, підтвердження розміру витрат на оплату правничої допомоги відповідними документами та на відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру цих витрат, враховуючи задоволення позову, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 2, 53, 73, 74, 77, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод-Техмаш" про стягнення заборгованості у розмірі 24194,86 грн - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод-Техмаш", вул.Промислова, буд. 5, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300 (ідентифікаційний код 40011877) на користь Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО", вул. Сирецька, буд 28/2, м. Київ, 04073 (ідентифікаційний код 23162981) 14665 (чотирнадцять тисяч шістсот шістдесят п'ять) грн 74 коп. основного боргу, 5241 (п'ять тисяч двісті сорок одну) грн 20 коп. пені, 1466 (одну тисячу чотириста шістдесят шість) 57 коп. штрафу, 1957 (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят сім) грн 64 коп. інфляційних втрат, 863 (вісімсот шістдесят три) грн 71 коп 3 % річних, 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн судового збору, 10000 (десять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 21.12.2021
Суддя Л. М. Неверовська