09.12.2021 року м.Дніпро Справа № 912/1290/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Вечірка І.О., Кузнецова В.О.
секретар судового засідання Кандиба Н.В.
розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.07.2021 (суддя Бестаченко О.Л.)
у справі № 912/1290/21
за позовом Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг", м. Кропивницький
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Народне слово", м. Кропивницький
про розірвання договору оренди, виселення з приміщення, -
До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг", яка містить вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Народне слово" про наступне:
- розірвати договір оренди (найму) майна (пам'ятки архітектури "Колишній особняк") від 14.06.2018 № 97, укладеного між Комунальним підприємством "Регіональний центр розвитку послуг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Народне слово";
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Народне слово" на користь Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг" заборгованість із сплати орендної плати, що виникла на підставі договору оренди (найму) майна (пам'ятки архітектури "Колишній особняк") від 14.06.2018 № 97 у сумі 14 388,17 грн;
- виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Народне слово" з приміщень І поверху загальною площею 713,2 кв.м будівлі (комплексу) за адресою: вул. В'ячеслава Чорновола, будинок 46/60 у м. Кропивницькому, з покладенням на відповідача судових витрат.
01.06.2021 до господарського суду від Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг" надійшла заява від 01.06.2021 № 140 про зменшення розміру позовних вимог, із вимогами наступного змісту:
- прийняти заяву про зменшення розміру позовних вимог до розгляду;
- зменшити позовні вимоги викладені в п. 3 прохальної частини позовної заяви від 27.04.2021 № 104 та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Народне слово" на користь Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг" сплачений судовий збір в сумі 6 810,00 грн.
Ухвалою від 15.06.2021 прийнято заяву Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг" від 01.06.2021 № 140 про зменшення розміру позовних вимог та постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням такої заяви.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 23.07.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Народне слово" судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Комунальним підприємством "Регіональний центр розвитку послуг" подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2021 у справі №912/1290/21 та прийняти нове, яким позовні вимоги Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг" задовольнити повністю.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.
Наголошує, що судом не врахована відсутність згоди позивача на заміну боржника у зобов'язанні та неможливість сплати орендної плати за іншу особу.
За твердженням скаржника, судом першої інстанції залишено поза увагою Акт від 14.01.2021, яким зафіксовано передання відповідачем орендованих ним приміщень у використання стороннім особам без дозволу позивача.
Зауважує, що оскаржуване рішення не містить жодної інформації про розгляд судом позовної вимоги позивача щодо виселення відповідача з орендованих приміщень, яка є похідною від основної позовної вимоги щодо розірвання Договору.
Крім того, скаржником подано клопотання про приєднання до матеріалів справи доказу - заяви свідка (т. 1 а.с. 180).
Клопотання обґрунтовано тим, що 20.07.2021до позивача як балансоутримувача будівлі за адресою: вул. В'ячеслава Чорновола, будинок 46/60 у м. Кропивницькому, листом звернувся голова Громадської організації «Кіровоградська обласна Асамблея інвалідів Боршуляк Олександр Вікторович про вжиття КП "Регіональний центр розвитку послуг" відповідних заходів щодо врегулювання конфліктної ситуації, яка виникла між ним і керівником ТОВ "Редакція газети "Народне слово" ОСОБА_1 за створення останнім перешкод для користування Громадською організацією реабілітаційними тренажерами, які належать їй на прав власності і встановлені в приміщенні вищезазначеної будівлі.
Оскільки голова Громадської організації Боршуляк О.В. запропонував надати позивачу нотаріально оформлену заяву свідка про обставини щодо надання ТОВ "Редакція газети "Народне слово" Громадській організації у користування приміщення будівлі за адресою: вул. В'ячеслава Чорновола, будинок 46/60 у м. Кропивницькому, для залучення до матеріалів справи лише після 23.07.2021, тобто після прийняття господарським судом Кіровоградської області рішення у справі № 912/1290/21., то КП "Регіональний центр розвитку послуг" не мало можливості подати цю заяву разом з позовною заявою, клопотати перед судом про залучення її до матеріалів справи протягом розгляду справи судом 1 інстанції, з незалежних від нього причин.
А тому, з метою додаткового підтвердження (в ході апеляційного провадження) обставин щодо порушення відповідачем обов'язку по договору оренди (найму) майна (пам'ятки архітектури "Колишній особняк") від 14.06.2018 № 97 не передавати орендовані приміщення в користування іншим особам, просить апеляційний суд прийняти та залучити до матеріалів справи заяву свідка ОСОБА_2 .
Стосовно даного клопотання колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на наступному.
Так, згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 у справі «Пономаренко проти України»).
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема: подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
При цьому, учасники справи зобов'язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачаються наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (правовий висновок, наведений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14.
Слід зазначити, що рішення Господарського суду Кіровоградської області було прийняте 23.07.2021, а заява свідка датована 16.08.2021.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в постановах від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, сформувалася стала судова практика при вирішенні подібних питань, відповідно до якої: «така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції.
В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак є неприйнятною ситуація, коли суд першої інстанції відмовив у позові, а заявник апеляційної скарги просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав його необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в нього доказів чи його суб'єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом й останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення.
Колегією суддів зважає, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.
До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2019 року у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 року у справі № 925/1082/18).
Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не повідомляв суд про неможливість надання вищевказаного доказу, натомість, необхідність його подання до суду апеляційної інстанції зумовлена додатковим підтвердження обставин надання ТОВ "Редакція газети "Народне слово" орендованих приміщень у користування третім особам без дозволу/погодження КП "Регіональний центр розвитку послуг".
Варто зазначити, що підтвердженням надання приміщення у користування іншим особам, відмінним від відповідача, є саме договір оренди/користування приміщенням з цими особами, проте такого апелянтом суду не надано.
Згідно із частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19).
Колегія суддів зауважує, що КП "Регіональний центр розвитку послуг" не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції доказу, який просить долучити до справи на стадії апеляційного розгляду, з урахуванням того, що позивач двічі (14.01.2021 та 21.01.2021) виходив на перевірку об'єкта оренди і події надання орендарем орендованого приміщення у користування Громадській організації не встановлював.
Враховуючи все вищевикладене, позивач не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а отже не вчинив відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки додатковим доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 904/3582/18 та від 04.04.2019 у справі № 918/329/18).
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.08.2021 апеляційну скаргу Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.07.2021 у справі №912/1290/21 залишено без руху та надано скаржнику строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору у сумі 3 405,00 грн.
На виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі №912/1290/21 апелянтом до матеріалів справи надано клопотання з доданим до нього оригіналом платіжного доручення про сплату судового збору.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.07.2021 у справі №912/1290/21. Розгляд апеляційної скарги призначити у судовому засіданні з викликом сторін на 07.10.2021р.
27.09.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від КП "Регіональний центр розвитку послуг" надійшла заява про покладення на ТОВ "Редакція газети "Народне слово" судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн.
27.09.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення та стягнути з позивача судові витрати у на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн.
У зв'язку з відпусткою судді Кузнецова В.О., судове засідання призначене на 07.10.2021 не відбулося.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку з відпусткою члена колегії судді Вечірко І.О., для вчинення певної процесуальної дії, а саме: призначення дати судового засідання у справі №912/1290/21 визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Кузнецова В.О.. Коваль Л.А.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2021 розгляд справи №912/1290/21 призначено на 11.11.2021 о 15 год. 30 хв.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили заміну судді-члена колегії, а саме виходом з відпустки судді Вечірка І.О., справу №912/1290/21 передано колегії у складі головуючого судді Мороза В.Ф. (доповідач), суддів: Вечірка І.О., Кузнецова В.О.
У судовому засіданні 11.11.2021 колегією суддів було оголошено перерву до 09.12.2021 на 15:00.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Народне слово" до суду надано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції із забезпеченням її проведення у Господарському суді Кіровоградської області.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Народне слово" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції із забезпеченням її проведення в Господарському суді Кіровоградської області задоволено. Судове засідання у справі № 912/1290/21 вирішено провести в режимі відеоконференції. Доручено Господарському суду Кіровоградської області забезпечити проведення відеоконференції за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Народне слово" з Центральним апеляційним господарським судом 09.12.2021 о 15:00 год.
В судове засідання 09.12.2021 року з'явився представник позивача (апелянта). Представник відповідача приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у Господарському суді Кіровоградської області.
Представник позивача у судовому засіданні 09.12.2021 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове - про повне задоволення позовних вимог. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наголошував на її необґрунтованості та необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Апеляційним судом було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та забезпечення процесуальної можливості для висловлення учасниками справи своєї позиції щодо вимог апеляційної скарги.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 14.06.2018 між Комунальним підприємством "Регіональний центр розвитку послуг" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Народне слово" (орендар) укладено договір оренди (найму) майна (пам'ятки архітектури ""Колишній особняк) № 97, який посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Тєрєховою С.В., зареєстровано в реєстрі за № 887 (т. 1 а.с. 15-19, далі - Договір).
За умовами Договору орендодавець на підставі розпорядження голови Кіровоградської обласної ради від 2 березня 2017 року № 56-гр передає, а орендар приймає в строкове платне користування (найм, оренду) об'єкт оренди: приміщення будівлі-пам'ятки архітектури комплекс, загальною площею 713,2 кв.м, розміщене на земельній ділянці, площею 966,1 кв.м. за, адресою: вулиця Чорновола В'ячеслава, будинок 46/60 у місті Кропивницькому на 1 поверсі (далі - Майно), залишкова балансова вартість якого становить 90107,92 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення ТОВ "Редакція газети "Народне слово".
Комплекс, який передається в оренду, належить спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, код ЄДРПОУ 22223982, в особі Кіровоградської обласної ради (балансоутримувач - Орендодавець - Комунальне підприємство «РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР РОЗВИТКУ ПОСЛУГ») па підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Кіровоградською обласною державною адміністрацією 19 січня 2006 року, на підставі розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 10 січня 2006 року № 5-р; державна реєстрація речових прав на вказане нерухоме майно проведена 26.03.2018 року Обласним комунальним підприємством «Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації», на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40361547 від 28.03.2018, з присвоєнням реєстраційного номера об'єкта нерухомого майна: 1518188435101, номер запису про право власності: 25471339.
Згідно п. 2.1.-2.6. Договору орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання Сторонами акта приймання-передачі Майна. Передача Майна в Оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це Майно. Власником Майна залишаються територіальні громади сіл, селищ і міст області, а орендар користується ним протягом строку оренди. У разі припинення або розірвання цього Договору Майно повертається орендарем орендодавцю аналогічно до порядку, встановленому цим Договором щодо передачі Майна орендарю. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає Майно іншій стороні Договору. У разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю. У випадку дострокового розірвання договору в судовому порядку орендодавець має право вимагати примусового виселення орендаря із займаних ним орендованих приміщень (об'єкту оренди (майна).
Відповідно до п. 3.1.3. Договору орендна плата сплачується (вноситься) орендарем орендодавцю до 10 числа місяця за який здійснюється платіж.
Положеннями п. 3.2.1.-3.2.3. Договору сторони узгодили, що орендар відшкодовує орендодавцю земельний податок за земельну ділянку на якій розташоване Майно у розмірі пропорційному площі будівлі, що орендується у разі документального переоформлення відповідних платежів у підзвіт орендодавцю в органах ДФС. Відшкодування земельного податку сплачується орендарем орендодавцю за відповідною додатковою угодою до даного Договору до 10 числа місяця за який здійснюється платіж. Нарахування відшкодування земельного податку починається з дня підписання сторонами додаткової угоди та нараховується включно по дату зазначену в акті приймання-передачі про повернення майна орендодавцю.
Сплата орендної плати та інших платежів пов'язаних з орендою об'єкту здійснюється орендарем шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок орендодавця (п. 3.4.8. Договору).
Обов'язки орендаря визначенні в розділі 5 Договору, зокрема орендар зобов'язується: використовувати орендоване Майно відповідно до його мети (цільового призначення) та умов цього Договору; своєчасно і у повному обсязі відповідно отриманих рахунків сплачувати орендну плату, відшкодування земельного податку та відшкодування інших послуг пов'язаних з орендою об'єкту; своєчасно отримувати в бухгалтерії орендодавця рахунки на оплату (орендної плати, інших послуг, відшкодування земельного податку) та акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг). В разі не повернення орендарем протягом 5 днів з моменту отримання підписаного акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) орендодавцю, останній вважається таким, що підписаний орендарем; забезпечувати безперешкодний доступ в орендоване приміщення представників орендодавця за попереднім погодженням.
За умовами п. 6.4. Договору орендар не має право передавати окремі площі орендованого майна у суборенду фізичним та юридичним особам. В разі передачі орендарем майна в суборенду орендодавець має право вимагати розірвання Договору.
Орендодавець зобов'язується та має право: здійснювати контроль за станом та цільовим використанням об'єкта оренди; безперешкодно контролювати наявність, технічний стан Майна та мету (призначення) з якою використовується Майно передане в оренду за цим Договором; відмовитися від Договору оренди і вимагати повернення Майна, якщо орендар не вносить плату за користування Майном протягом трьох місяців. У разі відмови орендодавця від Договору даний Договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від Договору; вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, в разі використання орендарем майна не за призначенням або з порушенням умов договору (п. 7.3., 8.1.,8.3., 8.4. Договору).
Згідно п. 9.2. Договору загальні обов'язки сторін у разі зміни поточного розрахункового банківського рахунку, назви особи, номеру телефону, місцезнаходження та організаційно-установчих змін, що відбулися, письмово повідомляти про це іншу Сторону Договору у тижневий строк з моменту їх виникнення (реєстрації).
Цей Договір набирає чинності з моменту його укладення (підписання) і діє протягом терміну (строку) з " 14 " червня 2018 року до " 06 " березня 2032 року (п. 12.1. Договору).
Відповідно до п. 13.2. Договір достроково розривається у разі:
- невиконання або неналежного виконання (порушення, прострочення) однією із Сторін Договору свого зобов'язання по Договору, а також умови чи вимоги встановленої Договором. В зазначеному випадку Договір достроково розривається за рішенням суду на вимогу однієї із Сторін;
- за взаємною згодою сторін;
- з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
14.06.2018 сторонами підписано та скріплено печатками Акт приймання-передачі орендованого Майна (т. 1 а.с. 20).
Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.06.2020 на суму 1 185,26 грн, від 30.09.2020 на суму 1 178,15 грн, від 31.10.2020 на суму 1 184,04 грн, від 30.11.2020 на суму 1 195,88 грн, від 31.12.2020 на суму 1 211,44 грн, від 31.01.2021 на суму 1 222,34 грн, від 28.02.2021 на суму 1 238,23 грн, від 31.03.2021 на суму 1 250,62 грн зафіксовано, що виконавцем КП "Регіональний центр розвитку послуг" були проведені такі роботи (надані такі послуги) по договору № 97 від 14.06.18: оренда приміщення; сторони претензій одна до одної не мають (т. 1 а.с. 28-32).
Комунальним підприємством "Регіональний центр розвитку послуг" виставлені наступні рахунки-фактури на сплату орендної плати: від 10.04.2020 № СФ-0000936 на суму 1 172,34 грн; від 12.05.2020 № СФ-0001193 на суму 1 181,72 грн; від 10.07.2020 № СФ-0001719 на суму 1 187,64 грн; від 11.08.2020 № СФ-0002014 на суму 1 180,51 грн (т. 1 а.с. 27-29).
З метою перевірки виконання умов Договору, 14.01.2021 комісією у складі: заступника голови облради - Лінько Д.В., радника голови облради Кулітки О.М., заступника голови ПК з питань власності Осіпова М.В., директора КП «РЦРП» Маковей І.М., адміністратора КП «РЦРП» Нікітіна І.Б., проведено перевірку виконання умов Договору оренди в частині фактичної мети використання орендованих приміщень, що підтверджується актом перевірки (т. 1 а.с. 36-37).
В акті вказано, що в ході перевірки було встановлено наступне: на момент перевірки, відповідно до Договору оренди метою використання майна є розміщення ТОВ «Редакція газети «Народне слово». Разом з тим, комісією встановлено, що ряд приміщень експлуатуються сторонніми користувачами з нижчезазначеною метою:
- приміщення № 1, 2, 3 - студія манікюру «Nail House» з виставковим та масажним кабінетом. Зі слів особи, яка представилась, як ОСОБА_3 , вона є фізичною особою - підприємцем. Приміщенням користується 2 місяці по договору оренди. Оплачує - готівкою;
- приміщення № 4 - кабінет пустий з наявних в кабінеті підписаних папок з документами приміщення використовується для здійснення юридичної або адвокатської діяльності;
- приміщення № 6 - кабінет майстра манікюру, присутня в кабінеті особа представилась як ОСОБА_4 . Цілий ряд сертифікатів та свідоцтв, що розміщені на стінах кабінету видано на її ім'я;
- приміщення № 8, 9 - з наявних на стінах кабінетів сертифікатів приміщення використовує спеціаліст з сімейної та дитячої психології Омельяненко Олена. В приміщеннях знаходиться обладнання для проведення сеансів масажу;
- приміщення № 10 - кабінет по реалізації продукції «Герболайф», присутня в кабінеті фізична особа особисто представилась як ОСОБА_5 , зареєстрована як фізична особа-підприємець;
- приміщення № 13 - кабінет, зі слів присутньої в кабінеті фізичної особи, яка представилась як ОСОБА_6 , приміщення використовують для своєї діяльності юристи - ОСОБА_6 та Бурмістрова;
- приміщення № 15 - з пояснення фізичної особи, яка знаходилась в приміщенні і представилась, як ОСОБА_7 , спеціаліст з реабілітації, зі слів якої здійснює свою діяльність на волонтерських засадах (в приміщенні наявні рекламні плакати ГО «Міжнародна наукова школа універсології», код 25966548);
- приміщення № 16 - з наявних на стінах кабінету сертифікатів та дипломів приміщення використовується журналістами ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ;
- приміщення № 17 - присутня в кабінеті фізична особа представилась як ОСОБА_10 , майстер манікюру, зареєстрована як фізична особа-підприємець;
- приміщення 19 - в кабінеті в наявності на столі документи «Обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» код 30049129;
- підвальне приміщення - розташоване спортивне тренажерне обладнання.
Всі інші приміщення будівлі зі слів представника ТОВ «Редакція газети «Народне слово» використовуються для забезпечення діяльності товариства. А саме:
- приміщення № 5 - кабінет юристів ТОВ «Редакція газети «Народне слово». Ключі - відсутні. Доступ неможливий;
- приміщення № 11 - вільний кабінет після ремонту;
- приміщення № 12 - ведеться ремонт кабінету для головного редактора;
- приміщення № 14 - кабінет ТОВ «Редакція газети «Народне слово»;
- приміщення № 15а - кабінет верстальника ТОВ «Редакція газети «Народне слово» ОСОБА_11 ;
- приміщення № 18 - кабінет пустий.
Висновок комісії: Комісією встановлено порушення Орендарем ТОВ «Редакція газети «Народне слово» господарських зобов'язань, встановлених пунктами 5.1., 6.1. та 6.4. Договору оренди, які відносяться до його істотних умов.
21.01.2021 складено акт (т. 1 а.с. 44), яким зафіксовано, що комісією у складі: заступника голови облради - ОСОБА_12 , радника голови облради - Кулітки О.М., заступника голови ПК з питань власності Осіпова М.В., директора КП «РЦРП» Маковей І.М., адміністратора КП «РЦРП» Нікітіна І.Б., було встановлено наступне:
1. Станом на 10-00 21 січня 2021 року (враховуючи попередню домовленість та попередження по телефону о 17.15 годині 20 січня 2021 року представника ТОВ «Редакція газети «Народне слово» Бурундуховського С.І. про роботу комісії в орендованому приміщенні з метою досягнення компромісу в питаннях подальшої роботи), нікого з представників зазначеного товариства, окрім бухгалтера, на робочих місцях в будівлі вул. В.Чорновола, 46 у м. Кропивницький не було. Всі кабінети, окрім бухгалтерії зачинено. На телефонні дзвінки представнику ТОВ «Редакція газети «Народне слово» Бурундуховському С.І. відповіді не отримано.
2. З усного пояснення бухгалтера ТОВ «Редакція газети «Народне слово» головний редактор Куліш Олександр Іванович на робочому місці невідомо коли буде.
Висновок комісії: Представники Орендаря комплексу будівель і споруд по вул. В.Чорновола,46 у м. Кропивницькому загальною площею 713,2 кв.м ТОВ «Редакція газети «Народне слово» не бажають співпрацювати з цією комісією Орендодавця по питаннях подальшого використання орендованого майна.
Між Комунальним підприємством "Регіональний центр розвитку послуг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Народне слово" протягом 2020-2021 років відбувалось листування щодо спірних питань використання орендованого майна (т. 1 а.с. 34, 35, 45-48, 54-56).
Згідно протоколу розгляду спорів і розбіжностей щодо умов договору оренди (найму) майна № 97 від 14.06.2018 від 02.04.2021 проведено переговори щодо розгляду спорів і розбіжностей у позиціях вищезазначених сторін відносно встановлених фактів порушення Орендарем умов п. 5.1.3.; 6.1.; 6.4. Договору стосовно неправомірної передачі Орендарем більшої частини приміщень орендованої будівлі в суборенду (т. 1 а.с. 49). В результаті переговорів Орендодавцем та Орендарем не досягнуто згоди щодо шляхів врегулювання спорів і розбіжностей стосовно неправомірної передачі Орендарем в суборенду частини орендованих ним приміщень в будівлі по вул. Чорновола, 46 згідно Договору оренди (найму) майна № 97 від 14.06.2018 року.
02.04.2021 Комунальним підприємством "Регіональний центр розвитку послуг" направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Народне слово" претензію № 67 з вимогою добровільно звільнити об'єкт оренди у строк до 10 квітня 2021 року та до зазначеної дати повернути підприємству з відповідним супроводжувальним листом підписаний Вашим товариством акт приймання - передачі (повернення) об'єкту оренди з орендного використання, додаткову угоду про дострокове припинення Договору та ключі від вхідних дверей до будівлі та інших приміщень. До претензії додано проект додаткової угоди про дострокове розірвання договору оренди (найму) майна та проект акта приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди з орендного використання. (т. 1 а.с. 50-53).
Вказане і стало причиною виникнення спору та звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність істотного порушення відповідачем умов договору щодо орендної плати, внаслідок чого було б завдано шкоду орендодавцеві і він значною мірою позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору. Позивачем не доведено належними доказами факту передання відповідачем орендованих приміщень у суборенду чи їх надання в користування третім особам.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором оренди, майно, що передано в оренду, належить на праві спільної власності територіальним громадам сіл, селищ і міст Кіровоградської області, відтак до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі даного договору слід застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини оренди комунального майна.
На день підписання Договору (14.06.2018) чинним був Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року № 2269-XII у відповідній редакції (далі - Закон).
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ст. 10 Закону істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови. Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов чи розірвання договору оренди.
За нормами ст. 18 Закону за договором оренди орендаря може бути зобов'язано використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону.
Орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню.
Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно ст. 26 Закону одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Як передбачено ч. 3 ст. 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Положеннями ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем своїх зобов'язань по сплаті орендної плати (понад три місяці) та факт передачі відповідачем майна в користування іншим особам без дозволу орендодавця, що є самостійними підставами для дострокового розірвання договору за рішенням суду згідно норм законодавства та умов встановлених договором.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України (тут і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)).
Як передбачено ч. 2 ст. 773 ЦК України якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
За приписами ч. 1 ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Позивач стверджував, що починаючи з 01.04.2020 відповідач повністю припинив сплату орендної плати, на час подання позову заборгованість за період з 01.04.2020 по 31.03.2021 становила 14 388,17 грн.
На противагу таким доводам, відповідачем було надано до суду копії платіжних доручень: від 06.05.2020 № 10 на суму 1 172,34 грн, призначення платежу: оплата за оренду приміщення по рах № 936 від 10.04.2020; від 27.05.2020 № 16 на суму 1 181,72 грн, призначення платежу: оплата за оренду приміщення по рах № 1193 від 12.05.2020; від 30.06.2020 № 26 на суму 1 185,26 грн, призначення платежу: оплата за оренду приміщення за червень 20р. по рах №СФ-0001463 від 10.06.2020; від 10.07.2020 № 34 на суму 1 187,64 грн, призначення платежу: оплата за оренду приміщення за липень 20р. по рах № СФ-0001719 від 10.07.2020; від 13.08.2020 № 45 на суму 1 180,51 грн, призначення платежу: оплата за оренду приміщення за серпень 20р. по рах № СФ-0002014 від 11.08.2020; від 30.09.2020 № 59 на суму 1 178,15 грн, призначення платежу: оплата за оренду приміщення за вересень 20р. по рах № СФ-0002267 від 10.09.2020; від 29.10.2020 № 71 на суму 1 100,04 грн, призначення платежу: оплата за оренду приміщення за жовтень 20р. по рах № СФ-0002382 від 12.10.2020; від 12.11.2020 № 76 на суму 1 279,88 грн, призначення платежу: оплата за оренду приміщення за листопад по рах № СФ-0002713 від 10.11.2020; від 27.11.2020 № 85 на суму 1 195,88 грн, призначення платежу: оплата за оренду приміщення по рах № СФ-0002713 від 10.11.2020; від 23.12.2020 № 90 на суму 15,56 грн, призначення платежу: оплата за оренду приміщення по рах № СФ-0002862 від 10.12.2020; від 20.01.2021 № 103 на суму 1 222,34 грн, призначення платежу: оплата за оренду приміщення по рах № СФ-0000037 від 12.01.2021; від 29.03.2021 № 5 на суму 1 238,23 грн, призначення платежу: оплата за оренду приміщення по рах № СФ-343 від 11.02.2021 (т. 1 а.с. 85-90).
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно вказаних платіжних доручень платником є ТОВ "ГГ "Народне слово" (код ЄДРПОУ 43519396).
Відповідно до платіжних доручень від 29.04.2021 № 240 та від 19.05.2021 № 267 Комунальне підприємство "Регіональний центр розвитку послуг" повернуло Товариству з обмеженою відповідальністю "Громадська газета "Народне слово" (код ЄДРПОУ 43519396) помилково отримані кошти за період з квітня 2020 року по травень 2021 року на загальну суму 16 940,83 грн (т. 1 а.с. 120-121).
З даного приводу колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.
Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі № 338/180/17, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019р. у справі №390/34/17 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 910/7515/19, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18, від 09.04.2019 у справі № 903/394/18.
За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, згідно відбитку штампу Господарського суду Кіровоградської області позовна заява КП "Регіональний центр розвитку послуг" надійшла до суду 28.04.2021.
Підставами позову, як вже було зазначено, вище, визначено, серед іншого, несплату відповідачем орендної плати.
Водночас, повернення ТОВ "Громадська газета "Народне слово" (код ЄДРПОУ 43519396) помилково отриманих коштів за період з квітня 2020 року по травень 2021 року на загальну суму 16 940,83 грн відбулось згідно платіжних доручень від 29.04.2021 № 240 та від 19.05.2021 № 267, тобто у період, що мав місце вже після звернення КП "Регіональний центр розвитку послуг" з даними позовними вимогами до суду, що не узгоджується з загальноприйнятими уявленнями про добросовісність поведінки учасника цивільних/господарських відносин.
Крім того, в матеріалах справи не міститься доказів на підтвердження не прийняття орендодавцем у період із травня 2020 року по квітень 2021 року виконання зобов'язання відповідача зі сплати орендної плати іншою особою. Платіжні доручення, за якими було проведено сплату орендної плати, містять призначення платежу із зазначенням реквізитів рахунків позивача, що давало змогу ідентифікувати договір, за яким проводиться оплата.
В свою чергу, позивач в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) зазначав про відсутність претензій, не звертався до відповідача з жодною претензією про наявність заборгованості з оплати за оренду приміщення.
Слід наголосити, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як передбачено ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Матеріалами справи підтверджено, що платіжними дорученнями від 18.05.2021 та 21.05.2021 відповідачем сплачено орендну плату за спірний період (т. 1 а.с. 102-108), що стало підставою для подання позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Апелянт зазначає, що ним не погоджувалася можливість виконання обов'язку ТОВ "Редакція газети "Народне слово" сплачувати орендну плату за Договором іншою юридичною особою і матеріали справи такої згоди не містять.
Разом з тим, за частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги. (ст. 527 Цивільного кодексу України)
Згідно ч. 1 ст. 528 Цивільного кодексу України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Так, зі змісту Договору не вбачається заборони сплати орендної плати іншою особою. Крім того, відповідач повідомляв позивача про накладення арешту на його рахунок і, сплачуючи орендну плату з рахунку іншої юридичної особи, за відсутності заперечень позивача та прийняття ним виконання зобов'язань без будь-яких претензій чи зауважень з цього приводу, що підтверджується Актами за відповідні місяці, фактично погодив можливість здійснення розрахунків таким чином.
При цьому договір оренди встановлює тільки обов'язок зарахування коштів на рахунок позивача, а не рахунок з якого необхідно зараховувати платіж (п. 3.4.8. договору).
Відтак, враховуючи встановлені обставини сплати орендної плати, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність істотного порушення відповідачем умов договору щодо орендної плати, внаслідок чого було б завдано шкоду орендодавцеві і він значною мірою позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору, що не спростовано позивачем в установленому законом порядку належними доказами, а тому аргументи скаржника в цій частині апеляційної скарги обґрунтовано відхиляються судом.
Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 3 жовтня 2019 року № 157-IX орендар має право за письмовою згодою орендодавця з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, передати в суборенду державне та комунальне майно, за виключенням майна, отриманого таким орендарем без проведення аукціону (конкурсу), та якщо інше не передбачено договорами оренди, укладеними до моменту набрання чинності цим Законом.
Відповідно до п. 6.4. Договору орендар не має право передавати окремі площі орендованого майна у суборенду фізичним та юридичним особам. В разі передачі орендарем майна в суборенду орендодавець має право вимагати розірвання Договору.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі.
На підтвердження передання відповідачем орендованого приміщення в суборенду позивач посилається на реєстрацію за адресою місця знаходження орендованого майна іншої юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Громадська газета "Народне слово" та на акт перевірки від 14.01.2021 року.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 43) місцезнаходженням юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Громадська газета "Народне слово" є м. Кропивницький, вул. В'ячеслава Чорновола, будинок 46.
У ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік документів, що подаються заявником для державної реєстрації юридичної особи, з якого не вбачається необхідності подання документів, що засвідчують право користування нерухомим майном, яке зазначено заявником місцем знаходження юридичної особи.
Таким чином, заявником самостійно на власний розсуд здійснюється визначення місцезнаходження юридичної особи для державної реєстрації та внесення відомостей до Єдиного державного реєстру, а тому у суду відсутні підстави визнавати доведеним передання відповідачем орендованого приміщення в суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю "Громадська газета "Народне слово".
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зазначений вище підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
Наданий позивачем акт перевірки від 14.01.2021 колегія суддів ввжаає неналежним доказом на підтвердження зазначених в ньому обставин, з огляду на те, що він не засвідчує передання відповідачем орендованих приміщень у суборенду, оскільки зафіксована в ньому інформація щодо використання приміщень іншими особами, які не є працівниками відповідача, отримана зі слів таких осіб; припущення про використання деяких приміщень конкретними особами зроблено по документах, які знаходились в таких приміщеннях. Інформація, зазначена в акті, не підтверджена жодними іншими доказами, як то здійсненням фото-, відеофіксації, договорами, платіжними документами про сплату суборенди тощо.
До того ж, в акті від 14.01.2021 року вказаний представник ТОВ Редакції газети «Народне слово» Бурундуховський С.І., проте Акт не підписаний з боку цієї особи, які і не зафіксовано належним чином його відмову від підпису, що свідчить про те, що вказана особа не була обізнана про перевірку і не брала в ній участь, а також об'єктивно ставить під сумнів отримані в ході перевірки відомості, так як Акт складений виключно представниками позивача, який є зацікавленою особою у справі.
За таких умов, апеляційний суд доходить висновку про більшу вірогідність існування обставин, на які посилався відповідач, а саме що ТОВ Редакція газети «Народне слово» не укладалися договори суборенди майна й останнє не передавалося іншим особам в користування, належних доказів на підтвердження чого позивачем не надано.
Щодо тверджень про порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині відшкодування плати за користування земельною ділянкою, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно п. 3.2.1.-3.2.3. Договору сторони узгодили, що орендар відшкодовує орендодавцю земельний податок за земельну ділянку на якій розташоване Майно у розмірі пропорційному площі будівлі, що орендується у разі документального переоформлення відповідних платежів у підзвіт орендодавцю в органах ДФС. Відшкодування земельного податку сплачується орендарем орендодавцю за відповідною додатковою угодою до даного Договору до 10 числа місяця за який здійснюється платіж. Нарахування відшкодування земельного податку починається з дня підписання сторонами додаткової угоди та нараховується включно по дату зазначену в акті приймання-передачі про повернення майна орендодавцю.
Позивачем не надано суду доказів переоформлення відповідних платежів у підзвіт орендодавцю в органах ДФС та підписання сторонами додаткової угоди з цього питання.
Натомість, відповідачем надано суду копію державного акта на право постійного користування земельною ділянкою І-КР № 000659 від 30.04.1998, яким засвідчено право Редакції газети Кіровоградської обласної Ради народних депутатів та обласної державної адміністрації "Народне слово" на постійне користування 0,09661 га землі для розміщення адміністративних приміщень по вул. Луначарського, 46 (В. Чорновола, 46) в м. Кропивницький, де і знаходиться об'єкт оренди (т. 1 а.с. 91-92).
Таким чином, позивачем не доведено порушення відповідачем прав позивача на отримання відшкодування земельного податку.
Стосовно доводів позивача про невиконання відповідачем обов'язку повідомлення про організаційно-установчі зміни, варто зазначити таке.
Умова п. 9.2. Договору про обов'язок сторони у разі зміни поточного розрахункового банківського рахунку, назви особи, номеру телефону, місцезнаходження та організаційно-установчих змін, що відбулися, письмово повідомляти про це іншу Сторону Договору у тижневий строк з моменту їх виникнення (реєстрації) не є істотною умовою договору, тому її невиконання не може свідчити про завдання шкоди орендодавцеві, в результаті чого він значною мірою позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору.
Крім того, позивач інформувався про склад посадових осіб відповідача, зокрема, відповідно до листа від 23.07.2020 року вбачається про повідомлення і обізнаність позивача про зміну керівника.
Щодо вимоги позивача про виселення відповідача.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.
З аналізу вказаних норм вбачається, що виселенню з займаного нерухомого майна, в тому числі орендованого, підлягають як фізичні так і юридичні особи.
Однак, для застосування такого заходу необхідна наявність певних правових підстав, як-то незаконне користування майном, продовження користування майном після спливу строку дії договору та за відсутності підстав його подальшого утримання, невиконання обов'язку з повернення майна та продовження користування ним після розірвання договору тощо.
В той час, як у цій справі таких обставин судом не виявлено, а тому, з огляду на відмову у задоволенні основної позовної вимоги про розірвання договору, не підлягає задоволенню і похідна - про виселення.
Відповідно до ч. 1 та 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З урахуванням усього вищевказаного, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані.
Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що як вбачається з матеріалів справи, між сторонами існує спір щодо використання орендованого майна (т. 1 а.с. 34, 35, 45-48, 54-56). При цьому позивач не позбавлений права та можливості ініціювати внесення змін до договору оренди (найму) майна (пам'ятки архітектури "Колишній особняк") від 14.06.2018 № 97, зокрема, щодо визначення необхідної площі/кількості приміщень для здійснення діяльності ТОВ "Редакція газети "Народне слово", й, у випадку не досягнення згоди (не врегулювання договірних відносин), передати спір на вирішення компетентного суду в порядку частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.
З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.07.2021 у справі № 912/1290/21.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно з ч. 3 ст. 123 зазначеного Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
У постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду Верховний Суд звернув увагу, що суди, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Крім того, зважаючи на положення статей 282, 315 ГПК України про те, що суд апеляційної та касаційної інстанцій має вирішувати питання щодо розподілу судових витрат, здійснених у зв'язку з переглядом справи, Верховний Суд дотримується позиції, що згідно зі статтею 124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18).
Колегія суддів зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Редакція газети "Народне слово" зазначало попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, який склав 10 000,00 грн. (т. 1 а.с. 211) та просило стягнути їх з позивача на користь відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, між Адвокатським об'єднанням "Усатенко і Усатенко" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Народне слово" укладено договір про надання професійної правничої допомоги від 28.08.2021, за умовами п. 1.1. якого адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання в інтересах Клієнта надавати йому професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, а Клієнт зобов'язується сплатити грошову винагороду (гонорар) Адвокатському об'єднанню за падання правової допомоги, а також фактичні витрати пов'язані з виконанням цього договору (т. 1 а.с. 214).
Пунктом 2.1. договору передбачено, що адвокатське об'єднання бере на себе надання наступної правничої допомоги: представництво в господарській справі № 912/1290/21 в Центральному апеляційному господарському суді.
Вартість правничої допомоги складає 10 000 грн. Розмір витрат на професійну правничу допомогу, в тому числі гонорар адвоката за даним договором є фіксованим. (п. 4.1.-4.2. договору)
На підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 28.08.2021 видано ордер від 20.09.2021 ВА № 1019875 (т. 1 а.с. 215).
Квитанцією від 24.09.2021 № 0.0.2279666108.1 підтверджується сплата 10 000,00 грн Товариством з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Народне слово" Адвокатському об'єднанню "Усатенко і Усатенко" (т. 1 а.с. 212).
Необхідно наголосити, що за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку (дії/бездіяльність) обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.
У зв'язку з наведеним, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді апеляційної інстанції, а саме його представником складені та підписані наступні документи: відзив на апеляційну скаргу, клопотання від 03.10.2021, всі копії документів завірені представником відповідача.
Суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах відповідача, участь представника відповідача в засіданнях суду від 11.11.2021, 09.12.2021, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи.
Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником відповідача, а отже є визначеним.
Аналогічної позиції притримується Верховний Суд у постанові від 28 грудня 2020 року по справі № 640/18402/19.
Апеляційний суд зауважує, що матеріали справи не містять клопотання позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат - відсутні.
Крім того, позивач не спростував обґрунтованості наведеного відповідачем складу витрат на професійну правничу допомогу адвоката та їх вартості, не навівши у поданих до суду процесуальних документах заперечень щодо неспівмірності заявлених до відшкодування витрат.
В даному випадку, колегія суддів звертається до правової позиції щодо наявності підстав для стягнення витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20); постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 року у справі № 910/3929/18.
Отже, з урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн, а витрати позивача - покладаються на останнього згідно ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.07.2021 у справі № 912/1290/21 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.07.2021 у справі №912/1290/21 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. залишити за Комунальним підприємством "Регіональний центр розвитку послуг".
Стягнути з Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг" (25006, м. Кропивницький, вул. Преображенська, 2, код ЄДРПОУ 23693537) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Народне слово" (25006, м. Кропивницький, вул. В.Чорновола, 46, код ЄДРПОУ 13744593) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 21.12.2021
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя І.О. Вечірко
Суддя В.О. Кузнецов