вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" грудня 2021 р. Справа№ 910/978/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Линник А.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 02.12.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут»
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 (повний текст складено 13.05.2021)
у справі №910/978/21 (суддя Марченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут»
до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз»
про стягнення 1 137 270 грн.
В судовому засіданні 02.12.2021 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі № 910/978/21 відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» про стягнення 1 137 270 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі № 910/978/21 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» (ТОВ «Чернігівгаз збут» позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (АТ «НАК «Нафтогаз України», відповідач) про стягнення частини суми безпідставно збережених грошових коштів в розмірі 1 137 270 грн.
Позов мотивовано тим, що сторонами укладено договори купівлі-продажу природного газу: від 30.06.2015 №15-825-Н; від 30.12.2015 №16-206-Н; від 28.10.2016 №16-461-Н; від 14.04.2017 №17-260-Н; від 27.09.2017 №17-460-Н; від 05.11.2018 №18-508-Н, на підставі яких позивачем в періоді з липня 2015 року до лютого 2019 року було придбано газу на загальну суму: 6 491 633 841,95 грн.; разом з тим, враховуючи врегулювання постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 27.02.2019 №143 «Питання споживання природного газу» (далі - Постанова №143) порядку обліку заборгованості за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, у позивача утворилася переплата у сумі 163 168 372,69 грн., частину якої просить стягнути позивач в межах заявленого позову.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі № 910/978/21 відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут».
Приймаючи рішення про відмову в позові, місцевий господарський суд посилаючись на позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 12.11.2020 зі справи №904/3173/19, виходив з того, що постанови №63 і №143 не покладають на Компанію зобов'язання повернути Товариству чи іншим суб'єктам господарювання будь-які грошові кошти, у тому числі за виконаними господарськими договірними зобов'язаннями; вказані постанови не наділяють суб'єктів господарювання правом вимоги до Компанії, у зв'язку з чим посилання Товариства і третьої особи на те, що у позивача виникло безпосередньо з актів цивільного законодавства право вимоги до відповідача з приводу повернення грошових коштів внаслідок проведеного коригування чи право на коригування завершених господарських зобов'язань, - є такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні Товариством змісту Постанов №63 і №143, що не відповідає їх дійсному змісту, оскільки ні Постановою №63, ані Постановою №163 не врегульовано питання щодо здійснення коригування вартості поставленого Компанією та прийнятого Товариством природного газу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
В апеляційній скарзі позивач не погоджується із рішенням суду першої інстанції, вважає що рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, місцевий господарський суд під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, а саме: пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143 «Питання споживання природного газу», ст. 1212 Цивільного кодексу України та порушив норми процесуального права, а саме ст. 2, 11 ГПК України.
Згідно доводів апеляційної скарги:
- повернення НАК «Нафтогаз України» на адресу ТОВ «Чернігівгаз збут» коригуючих актів без підписання за умов дії постанови КМУ від 27.02.2019 № 143 має наслідком неможливість в обліку ТОВ «Чергнігівгаз збут» такої переплати, надає лише можливість визначити її в якості «умовного активу»;
- безпідставними є твердження відповідача про відсутність у позивача права перераховувати (коригувати) вартість природного газу, оскільки діючими нормами постанови КМУ № 143 встановлений обов'язок учасників ринку не нараховувати спірну заборгованість, відповідно невиконанню такого обов'язку відповідачем кореспондує право позивача повернути кошти сплачені в рахунок погашення такої заборгованості;
- позивачем вірно визначена правова природа спірних коштів, як безпідставно набутих, що повністю кореспондується з нормами ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки грошові кошти утримуються відповідачем безпідставно;
- в силу вимог постанови № 143 заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу, визначених постановою № 619, повинна бути відкоригована учасниками спірних відносин, зокрема АТ «НАК «Нафтогаз України», в силу прямої вказівки постанови - не нараховувати таку заборгованість;
- відповідач вимоги постанови № 143 не виконав, заборгованість не відкоригував, внаслідок цих протиправних дій безпідставно набуті кошти не повернув, чим порушив права позивача.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 у справі №910/978/21 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 15.07.2021.
15.07.2021 в судовому засіданні апеляційної інстанції у задоволенні клопотання ТОВ «Чернігівгаз Збут» про зупинення провадження у справі №910/978/21 відмовлено, у справі оголошено перерву до 09.09.2021.
В судових засіданнях апеляційної інстанції по справі оголошувалися перерви, останній раз на 04.11.2021.
Склад суду за час розгляду справи в суді апеляційної інстанції змінювався, справа призначалась до розгляду у визначеному складі ухвалами від 03.11.2021, від 01.12.2021.
До справи під час апеляційного провадження відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу (отриманий судом 08.07.2021), до справи залучені пояснення подані 12.07.2021 представником третьої особи (АТ «Оператор газорозподільної системи Чернігівгаз»), 26.10.2021 позивачем подані письмові пояснення, 01.11.2021 та 02.12.2021 до справи отримані письмові пояснення відповідача.
Явка представників сторін
Позивачем у справі в судових засіданнях апеляційної інстанції підтримано доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, оскаржуване рішення позивач просив скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача в судових засіданнях апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Представником третьої особи підтримувались доводи апеляційної скарги позивача.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвал в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Протягом 2015 - 2019 років позивач закуповував у відповідача природний газ для потреб населення на підставі укладених Договорів купівлі-продажу природного газу.
На виконання Договорів купівлі-продажу природного газу відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято без будь-яких зауважень природний газ на загальну суму 6 491 633 841,95 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі.
Так, за договором від 30.06.2015 №15-825-Н вартість поставлено природного газу склала 371 251 683,12 грн., за договором від 30.12.2015 №16-206-Н - 966 666 105,38 грн., за договором від 28.10.2016 №16-461-Н - 1 724 115 638,68 грн., за договором від 14.04.2017 №17-260-Н - 345 443 404,10 грн., за договором від 27.09.2017 №17-460-Н - 2 053 152 012,17 грн., за договором від 05.11.2018 №18-560-Н - 1 031 004 998, 50 грн.
Спір про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу №18-560-Н від 05.11.2018 в розмірі 365 372 347,52 грн. за позовом відповідача до позивача розглядається в судовому порядку.
За доводами позивача вартість придбаного у відповідача природного газу для потреб населення без лічильників газу склала 273 497 754,59 грн. та сплачена товариством повністю.
08.02.2019 набрала чинності Постанова №63, пунктом 2 якої встановлено, що:
- застосування норм споживання природного газу побутовими споживачами у разі відсутності лічильників газу, затверджених пунктом 1 цієї постанови, здійснюється з 09.08.2018;
- не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв'язку з втратою чинності постановами КМУ від 29.04.2015 №237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» та від 23.03.2016 №203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників»;
- не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою №619, в редакції, що діяла до 01.10.2014, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.
Пунктом 4 постанови №143 визнано такими, що втратили чинність пункти 1-3 Постанови №63.
Відповідно до пункту 2 Постанови №143 встановлено, що:
- застосування норм споживання природного газу побутовими споживачами у разі відсутності лічильників газу, затверджених пунктом 1 цієї постанови, здійснюється з 09.08.2018;
- не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв'язку з втратою чинності постановами КМУ від 29.04.2015 №237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» та від 23.03.2016 №203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників»;
- не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою №619, в редакції, що діяла до 01.10.2014, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.
За доводами позивача, оскільки на час виникнення спірних правовідносин була відсутня заборгованість перед відповідачем за природний газ для потреб побутових споживачів, то виконання умов Постанови №143 відбувалося шляхом вирахування з загального обсягу раніше сплачених на користь відповідача коштів суми сплаченого конкретно за норми споживання природного газу населення у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою №619, в редакції, що діяла до 01.10.2014.
Листом від 10.04.2019 №14703-Сл-9942-0419 позивачем надіслано відповідачу коригуючі акти приймання-передачі природного газу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2020 зі справи №640/13591/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2020, визнано протиправними та нечинними пункт 1, абзаци другий і третій пункту 2, пункт 3, абзац другий пункту 4 Постанови №143 та Додаток до Постанови №143.
Позивачем на підставі Постанови №143 визначено переплату у сумі 163 168 372,69 грн., та оскільки така виникла в період дії договору купівлі-продажу природного газу №18-560-Н від 05.11.2018, вона підлягає відображенню в бухгалтерському обліку саме по наведеному договору купівлі-продажу.
Листом відповідача від 25.04.2020 №26-3536/1.17-19 повернуто надіслані Товариством коригуючі акти приймання-передачі без їх підписання, із посиланням на те, що Постановами №63 і №143 не встановлено та не визначено механізм коригування використаних побутовими споживачами обсягів природного газу; обсяги природного газу, передані Компанією Товариству для потреб побутових споживачів, були оформлені на підставі наданих позивачем актів приймання-передачі природного газу (у яких зазначено обсяги, ціни та вартість використаного природного газу); при цьому відповідачем були виписані податкові накладні та сплачені податки до державного бюджету України на всі суми та обсяги газу, наведені в таких актах приймання-передачі природного газу; також ці обсяги були включені до балансу природного газу та звітів Операторами ГРМ Оператору ГТС за минулі періоди; таким чином, коригування лише вартості (заборгованості, штрафних санкцій) неможливо без коригування ціни або обсягу природного газу.
У вимозі від 03.07.2020 №14703-Сл-7802-0720 позивач наполягав на перерахуванні грошових коштів у сумі 160 962 145,57 грн. (за договорами від 30.06.2015 №15-825-Н, від 30.12.2015 №16-206-Н, від 28.10.2016 №16-461-Н, від 14.04.2017 №17-260-Н та від 27.09.2017 №17-460-Н) у семиденний строк з дня пред'явлення даної вимоги.
Позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що протягом 2015 - 2019 років Товариство закуповувало природний газ для потреб населення, у тому числі, для споживачів без газових лічильників виключно у Компанії, а тому із прийняттям Постанов №63 і №143 виникла різниця у вартості природного газу, спожитого населенням за нормами, затвердженими Постановою №619 та вартістю природного газу, спожитого населенням за нормами, за якими не допускається заборгованість згідно з Постановами №63 і №143. Таким чином у позивача виникла переплата перед відповідачем за договорами поставки природного газу, за якими закуповувався газ для потреб населення без лічильників газу.
Наведене стало підставою для надіслання Компанії листа від 10.04.2019 №14703-Сл-9942-0419, в якому позивач наполягав на підписанні коригуючих актів приймання-передачі природного газу.
Листом від 25.04.2020 №26-3536/1.17-19 відповідач повернув надіслані Товариством коригуючі акти приймання-передачі без їх підписання та зазначив про відсутність підстав для їх підписання.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції посилався на позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.11.2020 зі справи №904/3173/19, згідно з якою, постанови №63 і №143 не покладають на НАК «Нафтогаз України» зобов'язання повернути позивачу чи іншим суб'єктам господарювання будь-які грошові кошти, у тому числі за виконаними господарськими договірними зобов'язаннями. Крім того, вказані постанови не наділяють суб'єктів господарювання правом вимоги до Компанії.
Посилання Товариства і третьої особи на те, що у позивача виникло безпосередньо з актів цивільного законодавства право вимоги до відповідача з приводу повернення грошових коштів внаслідок проведеного коригування чи право на коригування завершених господарських зобов'язань, - суд вважав такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні товариством змісту постанов №63 і №143, що не відповідає їх дійсному змісту.
За висновками суду першої інстанції, оскільки ні Постановою №63, ані Постановою №163 не врегульовано питання щодо здійснення коригування вартості поставленого відповідачем та прийнятого позивачем природного газу, позовні вимоги позивача є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Згідно доводів позивача, які підтверджені наданими до справи договорами від 30.12.2015 №16-206-Н; від 28.10.2016 №16-461-Н; від 14.04.2017 №17-260-Н; від 27.09.2017 №17-460-Н; від 05.11.2018 №18-560-Н товариством було придбано у відповідача природний газ на загальну суму 6 491 633 841,95 грн. у періоді з липня 2015 до 01 лютого 2019, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі.
Урядом було затверджено норми споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, згідно з додатками до постанов Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 року № 237 «Про змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» та від 23.03.2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників», що діяли у період 2014-2018 та втратили чинність.
08.02.2019 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами», згідно п. 2 якої передбачено, що не допускається нарахування постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованості за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619, в редакції, що діяла до 01.10.2014 року, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.
Також, Урядом було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №143 від 27.02.2019 року (якою визнано такими, що втратили чинність пункти 1-3 Постанови № 63 від 30.01.2019 року), проте, яка, повністю відтворює зміст пунктів постанови Кабінету Міністрів України №63 від 30.01.2019 року, а саме не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 року № 619, в редакції яка діяла до 01.10.2014 року, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.
Так, позивач вказав, що у зв'язку з тим, що протягом 2015-2019 років він закуповував природний газ для потреб населення, у тому числі, для споживачів без газових лічильників виключно у відповідача, тому із прийняттям зазначених постанов Кабінету Міністрів України виникла різниця у вартості природного газу, спожитого населенням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619 та вартістю природного газу, спожитого населенням за нормами, за якими не допускається заборгованість згідно з постановами від 08.02.2019 № 63 та від 27.02.2019 № 143.
Судовими рішеннями в адміністративних справах № 826/16447/15 та № 826/2507/18 було визнано протиправними та нечинними постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 237 та від 23.03.2016 № 203 з моменту їх прийняття, окрім того, згідно з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2020 у справі № 640/13591/19, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2020, визнано протиправними та нечинними пункт 1, абзаци 2 і 3 пункту 2, пункт 3, абзац 2 пункту 4 постанови № 143 та додаток до постанови № 143.
Тобто, як зазначав позивач, абзац 4 пункту 2 постанови № 143, яким передбачено, що не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою від 08.06.1996 № 619, у редакції, що діяла до 01.10.2014, а також штрафні санкції, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість, залишився чинним.
Таким чином, за твердженням позивача у нього виникла переплата перед АТ «НАК «Нафтогаз України» за вищевказаними договорами поставки природного газу, за якими закуповувався газ для потреб населення без лічильників газу у періоді з липня 2015 до 01 лютого 2019 в сумі 163 168 372, 69 грн..
Предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення частини суми вказаної переплати в розмірі 1 137 270 грн., яка виникла у зв'язку з проведеним коригуванням на підставі постанови КМУ № 143 від 27.02.2019 і така переплата відображена позивачем за договором купівлі-продажу природного газу №18-560-Н від 05.11.2018, оскільки постанова КМУ № 143 від 27.02.2019 набула чинності в період дії цього договору (07.03.2019) та заявлена до стягнення з відповідача з підстав визначених ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України).
Так само, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак у відповідній частині між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Договори укладені між сторонами є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору, його умови визначаються сторонами на їх розсуд і є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Вартість та об'єм газу були встановлені за взаємною згодою сторін, відображені у відповідних договорах купівлі-продажу газу, і такі договори були виконані обома сторонами, про що свідчать акти приймання - передачі природного газу та позивачем проведена оплата поставленого газу. При цьому, при прийнятті газу за договорами позивачем не було заявлено ні про порушення обсягу поставленого газу, ні про порушення положень договору щодо вартості газу.
Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів визнання укладеного між сторонами договору недійсним матеріали справи не містять.
Тобто, неприпустимі будь-які перерахунки у правовідносинах, які є припиненими внаслідок виконання сторонами своїх зобов'язань; вимога щодо проведення коригування вартості природного газу придбаного на умовах договорів, які вже виконані, фактично спрямована на визнання юридичного факту (встановлення нової ціни на природний газ) та внесення змін до договорів у спосіб, не передбачений нормами чинного законодавства. Такий спосіб захисту не призведе до поновлення права позивача та, у разі його задоволення, не зможе бути виконаний у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 25.08.2020 року у справі № Б-23/75-02, від 20.05.2020 року у справі № 915/1865/19.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку не допускається зміна умов договору, в тому числі щодо вартості поставленого газу за договорами після їх виконання на умовах погоджених сторонами за відповідного правового регулювання у період їх чинності.
Щодо твердження відповідача, що постанови Кабінету Міністрів України №143 та №63 не покладають на АТ «НАК «Нафтогаз України» зобов'язання повернути позивачу чи іншим суб'єктам господарювання будь-які грошові кошти, у тому числі, за виконаними господарськими договірними зобов'язаннями, колегія суддів відзначає наступне.
Постанови від 30.01.2019 року № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» та від 27.02.2019 року № 143 «Питання споживання природного газу» визначають лише норми споживання природного газу побутовими споживачами природного газу у разі відсутності лічильників газу та не містять вартості природного газу чи інших зобов'язальних приписів для суб'єктів господарювання.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені постанови не покладають на АТ «НАК «Нафтогаз України» зобов'язання повернути позивачу чи іншим суб'єктам господарювання будь-які грошові кошти, у тому числі, за виконаними господарськими договірними зобов'язаннями; вказані постанови не наділяють суб'єктів господарювання правом вимоги до АТ «НАК «Нафтогаз України».
Твердження скаржника, що він виконав свій обов'язок, покладений на нього постановою Кабінету Міністрів України №143, щодо ненарахування населенню відповідної заборгованості, проте відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку, спростовується висновками суду.
При цьому, обґрунтованими визнаються доводи відповідача про врегулювання на законодавчому рівні питання заборгованості, яка обліковується у постачальників природного газу, в розмірі вартості обсягів природного газу, що виникла у зв'язку з визнанням судами нечинними актів Кабінету Міністрів України про затвердження норм споживання природного газу населенням без лічильників, зокрема Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» № 1639-ІХ від 14.07.2021.
Згідно з положеннями ст. 4 вказаного Закону взаєморозрахунки в цілях погашення заборгованості, визначеної статтею 1 цього Закону, здійснюються за рахунок видатків державного бюджету для врегулювання:
неоплаченої вартості обсягів природного газу, відображеної в обліку постачальників природного газу у період з 1 жовтня 2014 року до розрахункової дати у зв'язку з визнанням судами незаконними та нечинними актів Кабінету Міністрів України про затвердження норм споживання природного газу населенням без лічильників, - в цілях погашення заборгованості включених до Реєстру суб'єктів ринку природного газу, у тому числі підтвердженої судовими рішеннями, які набрали законної сили, за договорами купівлі-продажу (постачання) природного газу для постачання побутовим споживачам, укладеними з НАК «Нафтогаз України», а також за договорами про надання послуг з транспортування природного газу перед особою, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, та/або особою, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року.
Дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб'єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу (стаття 2 Закону); порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості визначений ст. 3 Закону, відповідно до якого, для участі у процедурі врегулювання заборгованості суб'єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; для включення до Реєстру суб'єкти ринку природного газу подають до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, заяву, до якої додаються визначені законом документи.
При розгляді поданої у справі апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції звертається до усталеної практики Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України», в яких послідовно зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. У рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У зв'язку з наведеним, інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі є такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги ТОВ «Чернігівгаз збут» фактично зводяться до мотивів, викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, оскільки такі не спростовують зроблених судом висновків про відсутність обов'язку відповідача повертати суми визначені позивачем шляхом коригування вже виконаних договорів у зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143 «Питання споживання природного газу», апелянт не подав належних доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі №910/978/21.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі №910/978/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі №910/978/21 залишити без змін.
3.Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут».
4.Матеріали справи №910/978/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 21.12.2021.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко