вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" грудня 2021 р. Справа№ 910/17170/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Іоннікової І.А.
Скрипки І.М.
секретар судового засідання: Білоус О.О.
за участю представників: згідно протоколу судового засіданні від 14.12.2021,
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 (повний текст складено 02.04.2021)
у справі №910/17170/20 (суддя Турчин С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Системс»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 425 505, 82 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Віп Системс» (далі, позивач або Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі, відповідач або АТ «Укрзалізниця») про стягнення 425 505,82 грн. заборгованості, з яких: 410 400,00 грн - сума основного боргу, 8 948,07 грн - 3% річних, 6 157,75 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив оплату за поставлений товар згідно видаткових накладних: №23 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн, №24 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн, №25 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн, №26 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн, №27 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн, №28 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн, №29 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн, №230 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн, №31 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/17170/20 позов задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Системс» заборгованість у сумі 410 400,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 6 157, 75 грн, 3% річних у сумі 8 948, 07 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 6382, 59 грн.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд встановив, що між сторонами шляхом підписання видаткових накладних було укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб, згідно якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити відповідачу товару, а останній зобов'язався оплатити вартість поставленого товару.
Суд дійшов висновку, що надані позивачем спірні видаткові накладні є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений товар, оскільки відповідають вимогам, зокрема, статті 9 вказаного Закону України і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995.
Відповідач, у свою чергу, в порушення взятих на себе зобов'язань оплату поставленого позивачем товару за видатковими накладними від 12.02.2020 не здійснив, у зв'язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем складає 410 400,00 грн, а позов у цій частині підлягає задоволенню.
Водночас, перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що розрахунок позивача є арифметично правильним, у зв'язку із чим суд вважає вимоги позивача про стягнення 3% річних у сумі 8 948,07 грн та інфляційних втрат у сумі 6 157,75 грн обґрунтованими та такими, що також підлягають задоволенню з огляду на приписи статті 625 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим рішенням, 05.05.2021 (про що свідчить витяг із сайту Укрпошти, виготовлений судом) Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/17170/20 та відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:
- підписання сторонами видаткових накладних не дає підстав вважати, що сторони досягли згоди щодо істотних умов договору поставки. Так, зазначення у видаткових накладних характеристики товару, а саме одиниця - рулон і їх кількість без зазначення загальної довжини чи кількості поліетиленових покриттів (циклів) в рулоні не є належним доказом погодження істотної умови договору в частині предмета поставки;
- оскільки поставка товару відбулась в один день - 12.02.2020, предмет поставки за кожною видатковою накладною не відрізнявся, то це свідчить про те, що відбулося ділення предмету закупівлі на частини з метою уникнення процедури відкритих торгів та застосування положень Закону України «Про публічні закупівлі». Оскільки суд першої інстанції визнав укладеним договір купівлі-продажу на підставі дев'яти видаткових накладних на загальну суму 410 000,00 грн, то фактично такий договір є нікчемним в силу пункту 1 частини 1 статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі».
У тексті апеляційної скарги апелянтом викладено також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Узагальнені доводи та заперечення відповідача
19.08.2021 від позивача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому позивач просив залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
У відзиві позивач наголосив на тому, що у даному випадку між сторонами був укладений договір поставки товару у спрощений спосіб, позивач на виконання умов договору здійснив фактичні дії щодо його виконання, тобто поставив відповідачу товару, а відповідач підтвердив його прийняттям шляхом підписання видаткових накладних. Між сторонами відсутній спір про поставку цього товару, тому такий правочин не може вважатися неукладеним чи недійсним, оскільки сторони досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору. посилання апелянта на порушення приписів частини 7 статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» є безпідставними, оскільки ціна кожної накладної не перевищує 200 000,00 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» у справі №910/17170/20 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/17170/20 залишено без руху. Роз'яснено Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 9 573, 88 грн.
23.06.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду представник апелянта подав заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано платіжне доручення №3784948 від 15.06.2021 на підтвердження сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 9 573, 88 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 поновлено Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/17170/20, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/17170/20, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/17170/20, розгляд апеляційної скарги призначено на 27.07.2021.
У зв'язку із перебуванням судді Тищенко А.І., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у період з 26.07.2021 по 20.08.2021 відпустці, розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/3072/21 від 23.07.2021 призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2021 справу №910/17170/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/17170/20 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Станік С.Р., розгляд справи №910/17170/20 призначено на 25.08.2021.
У зв'язку із перебуванням головуючого судді Михальської Ю.Б. згідно наказу в.о. голови Північного апеляційного господарського суду №509-В від 25.08.2021 у період з 25.08.2021 по 28.08.2021 у відпустці у зв'язку із самоізоляцією, судове засідання, призначене на 25.08.2021, не відбулося.
Після виходу головуючого судді із самоізоляції ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 призначено до розгляду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/17170/20 на 22.09.2021.
У судове засідання, призначене на 22.09.2021, з'явився представник позивача.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи неявку в судове засіданні представника відповідача ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/17170/20 відкладено на 12.10.2021.
У зв'язку із перебуванням судді Станіка С.Р., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у період з 11.10.2021 по 13.10.2021 у відпустці, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/4990/21 від 11.10.2021 призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2021 справу №910/17170/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/17170/20 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І., розгляд справи №910/17170/20 вирішено здійснювати у раніше призначеному судовому засіданні 12.10.2021.
У судове засідання, призначене на 12.10.2021, з'явилися представники позивача та відповідача.
Суд у судовому засіданні 12.10.2021 перейшов до розгляду справи по суті, заслухавши пояснення представників сторін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі №910/17170/20 оголошено перерву до 09.11.2021.
У зв'язку із перебуванням судді Тищенко А.І., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, з 01.11.2021 на лікарняному, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/5734/21 від 09.11.2021 призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2021 справу №910/17170/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Іоннікова І.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/17170/20 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Іоннікова І.А., розгляд справи №910/17170/20 призначено на 14.12.2021.
У судовому засіданні 14.12.2021 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників сторін
У судове засідання 14.12.2021 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Системс» (позивачем) за актами передачі-приймання матеріальних цінностей на відповідальне зберігання від 17.01.2019, 07.02.2019, 18.03.2019, 21.03.2021, 27.03.2019, 29.03.2019, 15.04.2019, 20.06.2019, 09.07.2019, 18.07.2019, 29.07.2019, 12.09.2019, 08.10.2019, 17.10.2019, 11.11.2019, 27.11.2019, 29.01.2020 передано, а відповідачем прийнято на відповідальне зберігання електромеханічні гігієнічні сидіння для унітазу, акумуляторні батареї та зарядні пристрої для АКБ на загальну суму 1 608 000,00 грн.
Позивач зазначив, що спірні правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі підписаних сторонами видаткових накладних, а саме: №23 від 12.02.2020 на суму 45600,00 грн, №24 від 12.02.2020 на суму 45600,00 грн, №25 від 12.02.2020 на суму 45600,00 грн, №26 від 12.02.2020 на суму 45600,00 грн, №27 від 12.02.2020 на суму 45600,00 грн, №28 від 12.02.2020 на суму 45600,00 грн, №29 від 12.02.2020 на суму 45600,00 грн, №230 від 12.02.2020 на суму 45600,00 грн, №31 від 12.02.2020 на суму 45600,00 грн, згідно яких поставлено відповідачу товар на загальну суму 410 400,00 грн.
Посилаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару та наявність у відповідача заборгованості у сумі 410 400,00 грн, позивач звернувся до суду із позовом у даній справі про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 410 400,00 грн, а також нарахованих у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання 3% річних у сумі 8 948,07 грн та інфляційних втрат у сумі 6157,75 грн.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що у нього відсутній обов'язок оплати поставленого товару, оскільки сторонами не досягнуто істотної умови договору, а саме умови щодо предмета поставки, а також посилався на порушення вимог частини 7 статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції на час складення видаткових накладних), якою забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом, та укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, враховуючи наступне.
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (стаття 181 Господарського кодексу України).
Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи підтверджується, що правовідносини між сторонами спору виникли на підставі підписаних між сторонами видаткових накладних на загальну суму 410 400,00 грн, а саме: №23 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн, №24 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн, №25 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн, №26 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн, №27 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн, №28 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн, №29 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн, №230 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн, №31 від 12.02.2020 на суму 45 600,00 грн, згідно яких позивач передав відповідачу товар (рулони одноразових поліетиленових покриттів).
Ураховуючи вищенаведені приписи законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сторони у порядку, передбаченому статтею 181 Господарського кодексу України та статтями 205, 207, 639 Цивільного кодексу України досягли згоди щодо укладення договорів поставки у спрощений спосіб шляхом поставки позивачем відповідачу товару згідно із названими видатковими накладними.
Заперечуючи проти позову, скаржник стверджує, що між сторонами не було погоджено однієї із істотних умов договору поставки, а саме його предмету.
Колегія суддів відхиляє вказані доводи скаржника, враховуючи наступне.
Відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг (частина 4 статті 180 Господарського кодексу України).
Частина 1 статті 656 Цивільного кодексу України визначає, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Статтею 669 Цивільного кодексу України передбачено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.
За змістом наданих позивачем до матеріалів справи видаткових накладних сторонами погоджено найменування товару (рулони одноразових поліетиленових покриттів), його кількість, асортимент та вартість. Вказане, враховуючи вищенаведені правові норми та вид укладеного сторонами договору - договору поставки, є достатнім для того, щоб вважати це належним доказом досягнення істотної умови договору поставки в частині предмета поставки.
Незазначення у видаткових накладних конкретних характеристик поставленого товару, а саме загальної довжини чи кількості поліетиленових покриттів (циклів) в рулоні, не свідчить про недосягнення сторонами згоди щодо істотної умови договору - предмета поставки.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Із указаного вбачається, що підписання сторонами без будь-яких зауважень та заперечень вищеперелічених видаткових накладних та відсутність у подальшому заперечень зі сторони відповідача щодо кількості товару, свідчить про прийняття товару, погодженого сторонами у видаткових накладних.
В апеляційній скарзі відповідач також посилається на порушення положень Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки, на його переконання, відбулося укладення договору поставки без здійснення процедури закупівлі, а отже такий договір є нікчемним.
Із цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
З метою забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції Законом України «Про публічні закупівлі» встановлені правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Названим Законом визначені принципи здійснення закупівель, зокрема максимальна економія та ефективність, відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель тощо, а також загальні умови здійснення закупівлі із застосуванням однієї з таких процедур: відкриті торги; конкурентний діалог; переговорна процедура закупівлі, шляхом використання електронної системи закупівель (статті 3,12 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Цей Закон застосовується, зокрема, до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень (частина 1 статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» тут і надалі у редакції, чинній станом на дату підписання видаткових накладних).
У разі здійснення закупівель товарів, робіт і послуг без використання електронної системи закупівель, за умови, що вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує 50 тисяч гривень та є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому цієї частини, замовники обов'язково оприлюднюють звіт про укладені договори в системі електронних закупівель відповідно до статті 10 цього Закону (частина 1 статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Відповідно до частини 7 статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом, та укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом. Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону.
Колегія суддів зазначає, що ціна кожної з накладних не перевищує 200 000,00 грн, а тому посилання відповідача на приписи частини 7 статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» є необґрунтованими.
Доводи відповідача про те, що відбулося ділення предмету закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування Закону України «Про публічні закупівлі» ґрунтуються виключно на його припущеннях, не підтверджених належними, допустимими та вірогідними доказами.
Відтак, договори поставки, оформлені сторонами у спрощений спосіб шляхом підписання видаткових накладних, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами частин 2 та 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, виходячи зі змісту наведених правових норм, кожна сторона на підставі належних, допустимих, вірогідних, достовірних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, зокрема, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2019 №88 (далі - Положення), визначено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Колегією суддів встановлено, що надані позивачем на підтвердження своїх позовних вимог копії видаткових накладних №23 від 12.02.2020, №24 від 12.02.2020, №25 від 12.02.2020, №26 від 12.02.2020, №27 від 12.02.2020, №28 від 12.02.2020, №29 від 12.02.2020, №230 від 12.02.2020, №31 від 12.02.2020 підписані зі сторони відповідача без заперечень та зауважень. Водночас, відповідач факту поставки позивачем товару за вказаними вище видатковими накладними не заперечив.
Вказані видаткові накладні на загальну суму 410 400,00 грн є первинними бухгалтерськими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідають вимогам належності та допустимості доказів, фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, а отже є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений товар.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до вже згаданої частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З огляду на наведене, оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, то відповідно до приписів статті 692 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний оплатити поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто з 13.02.2020. За таких обставин, строк оплати поставленого відповідачу товару є таким, що настав.
Відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, оплату поставленого позивачем товару за видатковими накладними від 12.02.2020 не здійснив, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем складає 410 400,00 грн.
Отже, оскільки судом встановлено, що відповідач 12.02.2020 отримав від позивача товар на загальну суму 410 400,00 грн та не оплатив його після отримання, оскільки позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій, а відповідачем належними та допустимими доказами обставин справи, повідомлених суду позивачем, не спростовано, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 410 400,00 грн основної заборгованості.
Також позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 8 948,07 грн (нараховані за період з 13.02.2020 по 04.11.2020) та інфляційних втрат у сумі 6 157,75 грн (нараховані за лютий 2020 року по вересень 2020 року).
Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі вищенаведених положень законодавства, враховуючи доведеність факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого позивачем згідно видаткових накладних від 12.02.2020 товару, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, колегією суддів встановлено обґрунтованість та правильність нарахування сум інфляційних втрат у розмірі 6 157,75 грн та 3% річних у розмірі 8 948,07 грн. Відповідно, позовні вимоги у цій частині також правомірно задоволені судом першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Доводи апеляційної скарги відповідача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/17170/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/17170/20 залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця».
Матеріали справи №910/17170/20 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 21.12.2021.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді І.А. Іоннікова
І.М. Скрипка