Справа № 201/9041/21
Провадження № 2/201/3392/2021
(заочне)
16 грудня 2021 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С,
при секретарі - Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про встановлення місця проживання дитини та стягнення аліментів, -
У вересні 2021 року позивач звернулася до суду із зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_2 , посилаючись на те, що сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . До 2014 року позивач з сином проживали на території Донецької області, проте у жовтні 2014 року вимушені були переїхати до м. Дніпра у зв'язку із проведенням антитерористичної операції на території Донецької області. Батько дитини - ОСОБА_2 залишився проживати на непідконтрольній Україні території. З метою забезпечення можливості спілкування батька з сином 25 жовтня 2017 року позивачем було надано згоду на виїзд до будь-якого населеного пункту України, у тому числі АРК Крим, а також перетин лінії зіткнення у межах Донецької області та в'їзд і перебування на території антитерористичної операції малолітнього сина позивача ОСОБА_3 , у супроводі його батька - ОСОБА_2 . У березні 2020 року ОСОБА_2 повідомив позивача, що має бажання поїхати з сином до родичів на тимчасово окуповану територію - Донецьку область, строком на 2 тижні, на що позивач погодилась та 14 березня 2020 року вони туди поїхали. Після спливу 2 тижнів, ОСОБА_2 дитину до м. Дніпро не повернув та повідомив, що ОСОБА_3 буде постійно проживати з ним у м. Донецьку. У зв'язку з численними карантинними обмеженнями та забороною на в'їзд на тимчасово окуповану територію ОСОБА_4 вдалось повернути дитину до м. Дніпро лише у червні 2021 року. Від сина позивач дізналась, що батько його схиляв проти України, постійно розповідав, що в Україні погане життя, майбутнього в Україні не має. Проживання дитини не непідконтрольній Україні території спричинило у неї тривожність, часті зміни настрою, проблеми із засинанням, затримку її загального розвитку та проблеми соціалізації, у зв'язку із чим позивач зверталась за психологічною допомогою для сина. Після повернення дитини до м. Дніпра відповідач постійно передає погрози позивачу про те, що він забере дитину до м. Донецька на постійне місце проживання всупереч волі позивача. З урахуванням викладеного позивач просила суд визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю та стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 від його щомісячного заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Представник позивача надала до суду заяву, у якій просила суд розглядати справу без участі позивача та її представника.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Від представника третьої особи до суду надійшла заява з проханням розглядати справу без її участі.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення» строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.).У рішенні Європейського Суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Верховний Суд України у постанові від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16, яка є обов'язковою для усіх суб'єктів правозастосування та судів, вказав на те, що розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Ураховуючи, що відповідач належним чином повідомлявся про призначені у справі судові засідання, судом визнано за можливе розглянути справу за його відсутності і ухвалити заочне рішення суду за правилами ст. 223, ст. 280 ЦПК України.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12).
Малолітня дитина ОСОБА_3 проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , де для дитини створені усі належні умови для проживання і розвитку.
На даний час між сторонами виникають суперечності щодо місця проживання спільної дитини, у зв'язку із чим позивач була вимушена звернутися до суду із відповідною позовною заявою.
Стаття 51 Конституції України гарантує кожному із подружжя рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Аналогічна норма міститься також у ч. 6 ст. 7 СК України, відповідно до якої рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братися до уваги (рішення у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» від 08 липня 2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» від 03 грудня 2009 року).
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (ч. 1 ст. 151 СК України).
Стаття 141 СК України визначає, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року містить принцип 6, за яким дитина може бути розлучена з матір'ю лише у винятковій ситуації.
Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.
Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Частиною 2 ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно із ч. 4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Частиною 2 ст. 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Законодавством України закріплено обов'язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини, окрім того, законодавством зобов'язано батьків вирішувати всі питання виховання дитини спільно (ст. 157 СК України ).
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 18 грудня 2008 року № 39948/06 у справі «Савіни проти України» викладена позиція про те, що дитина може бути розлучена з матір'ю у виняткових випадках.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).
Згідно із висновком Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради № 5/6-165 від 07 грудня 2021 року, визнано за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того, представником третьої особи було надано письмові пояснення свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , згідно із якими ОСОБА_1 здійснює належний догляд за сином.
Враховуючи все вищезазначене, а також те, що судом не встановлено виняткових обставин, за наявності яких малолітня дитина в її інтересах може бути розлучена із матір'ю, суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стосовно позовної вимоги про стягнення аліментів слід зазначити наступне.
Судом встановлено, що наразі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наразі проживає разом з позивачем та знаходиться на її утриманні.
Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 2 ст. 182 Сімейного кодексу України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 1 статті 183 Сімейного кодексу України передбачено, що частка доходу батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину визначається судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.
Відповідно до ст. 5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР(475/97-ВР) від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу №4 Декларації прав дитини дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Згідно із ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Вирішуючи питання про розмір аліментів, який належить стягувати з відповідача на користь позивача на утримання малолітньої дитини, суд виходить з наступного.
При визначені розміру аліментів, який відповідач має сплачувати позивачу на утримання їх дитини, суд враховує положення ст. 182 та ст. 183 Сімейного кодексу України, у зв'язку із чим суд приходить до висновку про можливість стягнення із відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Ураховуючи вимоги ст. 191 СК України суд вважає необхідним стягувати аліменти з відповідача на користь позивача з 06 вересня 2021 року.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Оцінюючи дослідженні у судовому засіданні докази у їх сукупності щодо вимог позивача до відповідача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати необхідно розподілити відповідно до ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 76-78, 263, 264, 265, 280 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про встановлення місця проживання дитини та стягнення аліментів - задовольнити.
Визначити місце проживання дитини - малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менш, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 06 вересня 2021 року та до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу аліментів за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )сплачений останньою судовий збір у розмірі 908 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя С.С. Федоріщев