Справа № 22ц - 7017 / 2010 Головуючий в 1 інстанції - Полубан М.П.
Категорія - 57 Доповідач - Осіян О.М.
”29” червня 2010 року. м. Дніпропетровськ
Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Осіяна О.М.,
суддів - Каратаєвої Л.О., Кузнєцова В.О.,
при секретарі - Кононенко І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Петропавлівському районі Дніпропетровської області на постанову Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Петропавлівському районі Дніпропетровської області про зобов'язання вчинити певні дії, -
Управління Пенсійного фонду України в Петропавлівському районі Дніпропетровської області звернулося до суду з апеляційною скаргою в якій просить постанову Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2009 року скасувати та ухвалити нову, якою відмовити позивачці в її позовних вимогах в повному обсязі, посилаючись на те, що постанова ухвалена із порушенням норм матеріального права та неправильним застосуванням положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», постанови Кабміну України від 28.05.2008 року № 530.
Зазначеною постановою позов задоволено частково. Суд зобов'язав УПФУ в Петропавлівському районі Дніпропетровської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період із 09 липня по 31 грудня 2007 року, із 22 травня по 31 грудня 2008 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а постанову суду залишити без змін із наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1,1940 року народження, знаходиться на обліку УПФУ в Петропавлівському районі Дніпропетровської області, де отримує пенсію за віком. Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-1У позивачка має статус дитини війни, що підтверджується копією пенсійного посвідчення.
Згідно ст.6 Закону № 2195-1У - дітям війни пенсії підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. Така редакція цієї статті набула чинності із 01.01.2006 року.
Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-1У - мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Отже, відповідно до положень вище зазначених законів пенсія позивачки за віком повинна виплачуватись із збільшенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни.
Щодо такого права позивачки на 2007 рік, то п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-V, з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, було зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» із урахуванням ст.111 Закону № 489-V.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», з урахуванням ст.111 цього Закону, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Отже, в період із 09.07.2007 року по 31.12.2007 року позивач мав право на отримання державної соціальної підтримки - підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Відносно підвищення пенсії дітям війни у 2008 році, то відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, із 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, та із 22.05.2008 року по 31.12.2008 року спірні правовідносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону, яка діяла до 01.01.2007 року, тобто відповідач зобов'язаний був нараховувати та виплачувати державну соціальну підтримку у вигляді підвищення пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, а розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється, згідно ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Отже, суд першої інстанції прийшов до висновку, що за конституційними нормами та виходячи з пріоритетів законів над підзаконними актами, - відповідач повинен здійснювати нарахування та виплату підвищення пенсії дітям війни виходячи з розмірів встановлених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-1У.
З урахуванням вище наведених обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню в частині стягнення із відповідача на користь позивачки підвищення пенсії, за період із 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, із 22 травня по 31 грудня 2008 року в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Що ж стосується розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення пенсії, то суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції обґрунтовано виходив із вимог ч.2 ст. 99, ч.1 ст.100 КАС України щодо встановлених строків для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, порядку їх обчислення, наслідків пропущення строку для звернення до адміністративного суду, а також встановлених обставин.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи та дав їм належну правову оцінку, постановив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Приведені в апеляційній скарзі доводи УПФУ не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та не спростовують висновки суду і встановлені обставини.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Петропавлівському районі Дніпропетровської області - відхилити.
Постанову Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2009 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили із моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.