вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" листопада 2021 р. Справа№ 910/4216/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Куксова В.В.
Іоннікової І.А.
при секретарі Токаревій А.Г.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 30.11.2021.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Енергоринок"
на рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2020 (повне рішення складено 13.10.2020) у справі № 910/4216/20 (суддя - Мудрий С.М.)
за позовом Акціонерного товариства "Полтаваобленерго"
до Державного підприємства "Енергоринок"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1. Кабінету Міністрів України
2. Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про стягнення заборгованості у розмірі 229 408 518,60 грн.
У березні 2020 року Акціонерне товариство «Полтаваобленерго» звернулось з позовом до Державного підприємства «Енергоринок» про стягнення з відповідача 222296241,98 грн заборгованості за договором № 5316/01 від 24.02.2009 р., 2835713,25 інфляційних втрат та 4276563,37 грн 3% річних.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що в порушення умов укладеного договору та норм чинного законодавства України, Державне підприємство «Енергоринок» розрахувався з позивачем за отриману у власність електроенергію лише частково, у зв'язку чим у нього виникла заборгованість у розмірі 222296241,98 грн.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 4 276 563,37 грн. та індекс інфляції в розмірі 2 835 713,25 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства «Енергоринок» на користь Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» заборгованість у розмірі 222 296 241,98 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 835 713,25 та 3% річних в сумі 4 276 563,37 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 735 700,00 грн.
Суд дійшов висновку, що факт наявності основної заборгованості за договором № №5316/01 від 24.02.2009 року у відповідача перед позивачем в сумі 222 296 241,98 грн. належним чином доведений, документально підтверджений. Водночас, оскільки дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 4 276 563,37 грн. та індексу інфляції в розмірі 2 835 713,25 грн. підлягають задоволенню.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне підприємство «Енергоринок» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права.
Так, в апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії України можливий був лише через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання виключно на підставі алгоритму розподілу коштів, який встановлювався Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та був обов'язковим для виконання Державним підприємством «Енергоринок».
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021 апеляційну скаргу Державного підприємства «Енергоринок» задоволено. Рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2020 р. у справі №910/4216/20 скасовано повністю та прийнято нове рішення. Відмовлено повністю у задоволенні позову Акціонерного товариства «Полтаваобленерго». Стягнуто з Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» на користь Державного підприємства «Енергоринок» 1 103 550,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:
- у матеріалах справи відсутні належні докази, які б дозволяли перевірити та встановити заборгованість відповідача у заявленому позивачем розмірі 222 296 241,98 грн;
- заборгованість відповідача перед позивачем, яка утворилась за Договором, підлягає погашенню у спеціальному порядку, визначеному державою.
Постановою Верховного Суду від 06.07.2021 р. у справі № 910/4216/20 касаційну скаргу Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021 у справі № 910/4216/20 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з наступного:
- суд апеляційної інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин норми Закону, зокрема пункт 3 частини першої статті 4 Закону, пункт 1 частини другої статті 4, яким врегульовані правовідносини щодо погашення заборгованості саме з акціонерним товариством, 100 відсотків акцій якого належать державі, яке здійснює функції оператора системи передачі, не обґрунтував, на підставі яких доказів апеляційний суд дійшов висновку, що Товариство є оператором системи передачі та здійснює послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України та передачі електричної енергії магістральними і міждержавними електричними мережами, за які (послуги) пунктом 2 частини третьої статті 4 Закону (на яку послався суд апеляційної інстанції) заборгованість Підприємства підлягає погашенню (списанню) на умовах, визначених цим Законом;
- суд апеляційної інстанції не вказав, на підставі яких доказів він дійшов висновку, що 100 відсотків акцій Товариства належать державі;
- передчасним є посилання суду апеляційної інстанції на те, що єдиним документом, який підтверджує заборгованість у заявленому позивачем розмірі, є наданий ним акт звірки розрахунків від 13.07.2019, оскільки судом не наведено належного обґрунтування відхилення встановлених судом першої інстанції обставин щодо доведеності заборгованості на підставі інших доказів, зокрема, актів купівлі-продажу електроенергії та підписаних між сторонами договорів про збільшення позовної давності;
- судом апеляційної інстанції при розгляді справи не враховано приписи частини третьої статті 86 ГПК України, а саме те, що суд повинен надати оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у матеріалах справи, то судом не виконані вимоги норм процесуального права у вирішенні відповідного спору.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді: Іоннікова І.А., Яковлєв М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 апеляційну скаргу Державного підприємства «Енергоринок» на рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2020 р. у справі № 910/4216/20 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі.
Розгляд апеляційної скарги призначено на 07.09.2021.
Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та строки на їх подання.
11.08.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства «Енергоринок» надійшли пояснення у справі №910/4216/20.
11.08.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу.
07.09.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства «Енергоринок» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 клопотання Державного підприємства «Енергоринок» про відкладення розгляду справи задоволено та відкладено розгляд справи за апеляційною скаргою Державного підприємства «Енергоринок» на рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2020 у справі № 910/4216/20 на 06.10.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 відкладено розгляд справи за апеляційною скаргою Державного підприємства «Енергоринок» на рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2020 у справі № 910/4216/20 на 19.10.2021.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/5160/21 від 19.10.2021, у зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В.В., Іоннікова І.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 апеляційну скаргу Державного підприємства «Енергоринок» на рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2020 у справі № 910/4216/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено до розгляду на 30.11.2021.
26.11.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства «Енергоринок» надійшли додаткові пояснення у справі №910/4216/20.
У судове засідання 30.11.2021 з'явились представники учасників справи.
Представник відповідача підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник позивача заперечив проти доводів, викладеній в апеляційній скарзі та просив відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення просив залишити без змін.
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, зазначає наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 24.02.2009 року між Державним підприємством «Енергоринок» (далі ДПЕ) та Відкритим акціонерним товариством «Полтаваобленерго» (далі ТЕЦ) укладено договір №5316/01.
В подальшому між сторонами укладено низку додаткових угод до договору.
Так, додатковою угодою №6954/02 від 12.05.2011 року сторонами в договорі змінено найменування відкритого акціонерного товариства «Полтаваобленерго» на публічне акціонерне товариство «Полтаваобленерго» та зазначено, що правонаступником всіх зобов'язань (прав та обов'язків) відкритого акціонерного товариства «Полтаваобленерго» за договором є публічне акціонерне товариство «Полтаваобленерго».
Відповідно до п.1.1 договору, за цим договором ТЕЦ зобов'язується продавати, а ДПЕ зобов'язується купувати електроенергію, вироблену ТЕЦ, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору.
Згідно з п.4.1 договору в редакції додаткової угоди №7998/102 від 30.12.2011 року, розрахунок за куплену ДПЕ електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок ТЕЦ, з урахуванням ПДВ.
Відповідно до п.5.5.1, п.5.5.2 договору ДПЕ зобов'язане: купувати у ТЕЦ електроенергію відповідно до умов ст.3 та здійснювати за неї своєчасні розрахунки відповідно до умов ст. 4 договору; здійснювати оплату ТЕЦ за фактично відпущену ДПЕ електроенергію грошовими коштами та іншими формами платежу, що не суперечать законодавству України. При цьому зобов'язання ДПЕ щодо сплати грошовими коштами за куплену електроенергію чітко обмежуються наявними на поточному рахунку із спеціальним режимом використання ДПЕ грошовими коштами, які відповідно до алгоритму ОРЕ підлягають перерахування ТЕЦ.
Додатковою угодою №16283/01 від 29.12.2018 року до договору від 24.02.2009 року №531601, сторони дійшли згоди про розірвання договору з 01 січня 2019 року.
За період з грудня 2014 року по травень 2017 року на виконання умов договору, позивач щомісячно передавав вироблену на Кременчуцькій ТЕЦ ВАТ «Полтаваобленерго» електричну енергію, а ДП «Енергоринок» отримало у власність товар, що підтверджується відповідними підписаними сторонами протягом вказаного періоду актами купівлі-продажу електроенергії на загальну суму 1 997 003 998,16 грн., а саме:
- за грудень 2014 року на суму 180 305 264,95 грн.,
- за січень 2015 року на суму 182 982 338,80 грн.,
- за березень 2015 року на суму 248 378 362,45 грн.,
- за квітень 2015 року на суму 123 120 599,68 грн.,
- за серпень 2015 року на суму 76 532 134,06 грн.,
- за грудень 2015 року на суму 212 078 008,30 грн.,
- за січень 2016 року на суму 227 246 110,44 грн.,
- за квітень 2016 року на суму 63 871 710,52 грн.,
- за травень 2016 року на суму 58 938 900,42 грн.,
- за грудень 2016 року на суму 226 003 751,90 грн.,
- за січень 2017 року на суму 223 792 291,93 грн.,
- за квітень 2017 року на суму 96 259 352,30 грн.,
- за травень 2017 року на суму 77 495 172,41 грн.
Відповідно до ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Позивач, звернувшись з даним позовом, стверджує, що в порушення умов договору та положень чинного законодавства, ДП «Енергоринок» не своєчасно та не в повному обсязі розрахувався із ПАТ «Полтаваобленерго» за отриману у власність електроенергію, у зв'язку з чим утворилась заборгованість та обліковується непогашена кредиторська заборгованість на загальну суму 222 296 241,98 грн. за наступні періоди:
- за грудень 2014 року на суму 30 139 525,56 грн.,
- за січень 2015 року на суму 47 559 416,04 грн.,
- за березень 2015 року на суму 31 556 232,63 грн.,
- за квітень 2015 року на суму 17 430 030,82 грн.,
- за серпень 2015 року на суму 12 259 343,27 грн.,
- за грудень 2015 року на суму 13 319 595,87 грн.,
- за січень 2016 року на суму 18 4212 214,93 грн.,
- за квітень 2016 року на суму 7 200 243,50 грн.,
- за травень 2016 року на суму 500 654,83 грн.,
- за грудень 2016 року на суму 4 505 673,60 грн.,
- за січень 2017 року на суму 26 019 764,19 грн.,
- за квітень 2017 року на суму 8 981 491,65 грн.,
- за травень 2017 року на суму 4 403 055,09 грн.
У матеріалах справи наявний акт звірки розрахунків №02/32-223 від 13.01.2020 року (станом на кінець дня 31.12.19р.) підписаний та скріплений печатками сторін, відповідно до якого заборгованість ДП «Енергоринок» перед АТ «Полтаваобленерго» становить 222 296 241,98 грн.
Також в матеріалах справи наявні підписані сторонами договори про збільшення позовної давності, а саме:
- №475/127/01-51-4ПД від 13.02.2017 року, відповідно до якого ДПЕ підтверджує свою заборгованість перед ПАТ за куповану електроенергію у лютому, березні, вересні-грудні 2014 року, що станом на 01.01.2017 року складає 139 463 948,57 грн., сторони домовились, що кінцевий термін строку позовної давності щодо зобов'язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у лютому, березні, вересні-грудні 2014 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 січня 2018 року. Додатковою угодою №391/01-05ПД від 29.08.2019 року до договору №475/127/01-51-4ПД від 13.02.2017 року сторони домовились, що кінцевим терміном строку позовної давності щодо зобов'язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у лютому, березні, вересні-грудні 2014 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 грудня 2020 року;
- №431/201/01-51-4ПД від 01.02.2018 року, відповідно до якого ДПЕ підтверджує свою заборгованість перед ПАТ за куповану електроенергію у січні 2015 року, що станом на кінець дня 31.12.2017 року складає 47 559 416,04 грн., сторони домовились, що кінцевий термін строку позовної давності щодо зобов'язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у січні 2015 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 грудня 2018 року. Додатковою угодою №393/01-05ПД від 29.08.2019 року до договору №431/201/01-51-4.ПД від 01.02.2018 року сторони домовились, що кінцевим терміном строку позовної давності щодо зобов'язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у січні 2015 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 грудня 2020 року;
- №1002/263/01-51-4ПД від 01.03.2018 року, відповідно до якого ДПЕ підтверджує свою заборгованість перед ПАТ за куповану електроенергію у березні, квітні, серпні 2015 року, що станом на кінець дня 31.01.2018 року складає 61 245 606,72 грн., сторони домовились, що кінцевий термін строку позовної давності щодо зобов'язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у березні, квітні, серпні 2015 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 грудня 2018 року. Додатковою угодою №394/01-05ПД від 29.08.2019 року до договору №1002/263/01-51-4ПД від 01.03.2018 року сторони домовились, що кінцевим терміном строку позовної давності щодо зобов'язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у березні, квітні, серпні 2015 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 грудня 2020 року;
- №337/01-51-4.ПД від 28.12.2018 року, відповідно до якого ДПЕ підтверджує свою заборгованість перед ПАТ за куповану електроенергію у грудні 2015 року, січні, квітні, травні 2016 року, що станом на кінець дня 31.10.2018 року складає 57 543 411,13 грн., сторони домовились, що кінцевий термін строку позовної давності щодо зобов'язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у грудні 2015 року, січні, квітні, травні 2016 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 грудня 2019 року. Додатковою угодою №392/01-05ПД від 29.08.2019 року до договору №337/01-51-4.ПД від 28.12.2018 року сторони домовились, що кінцевим терміном строку позовної давності щодо зобов'язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у грудні 2015 року, січні, квітні, травні 2016 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 грудня 2020 року;
- №2614/390/01-05ПД від 29.08.2019 року, відповідно до якого ДПЕ підтверджує свою заборгованість перед ПАТ за куповану електроенергію у грудні 2016 року, січні, квітні, травні 2017 року, що станом на кінець дня 30.06.2019 року складає 43 909 984,53 грн., сторони домовились, що кінцевий термін строку позовної давності щодо зобов'язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у грудні 2016 року, січні, квітні, травні 2017 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 грудня 2020 року.
Позивач неодноразово звертався до відповідача із листами, зокрема №10-74/10198 від 03.07.2019 року, №10-74/10882 від 15.07.2019 із вимогами щодо сплати суми боргу, однак відповідач не сплатив заборгованість, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом з вимогою про стягнення основного боргу в розмірі 222 296 241,98 грн.
У свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії України був можливий лише через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, включно на підставі алгоритму розподілу коштів, який встановлювався НКРЕКП та був обов'язковим для виконання ДП «Енергоринок», як розпорядником коштів ОРЕ.
Щодо вказаних доводів відповідача суд зазначає наступне.
У спірний період (2014-2017 року) діяв алгоритм розподілу коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії (ДП «Енергоринок»), затверджений постановами НКРЕКП від 21.12.2011 №2 (діяла з 21.12.2011 до 01.01.2016), від 30.12.2015 №3247 (діяла з 01.01.2016 до 01.01.2018), який передбачав, що у кожному розрахунковому періоді (місяці) забезпечується оплата вартості електричної енергії та послуг, закуплених у цьому періоді ДП «Енергоринок», у рівному відсотку кожній енергогенеруючій компанії та ДП «НЕК «Укренерго».
Тобто, ДП «Енергоринок» під час здійснення закупівлі електричної енергії у АТ «Полтаваобленерго» не могло самостійно, на власний розсуд обирати з якого джерела, в яких обсягах та за якою ціною купувати електричну енергію, оскільки у своїй діяльності керувалося законодавством України, ДЧОРЕ та статутом, а також не вправі було проводити розрахунки за електричну енергію, в тому числі погашати заборгованість, іншим чином, ніж це визначено законодавством, а саме відповідно до алгоритму, встановленого НКРЕКП.
Судом враховано, що особливістю розрахунків за договором між сторонами спору було те, що розпорядження коштами, що накопичувалися на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання ДП «Енергоринок», здійснювалося НКРЕКП в межах наданих їй повноважень шляхом затвердження обов'язкових для виконання постанов, якими встановлювався алгоритм розподілу коштів. Відповідач самостійно не приймав рішень щодо розпорядження такими грошовими коштами.
Отже, до 01.07.2019 ДП «Енергоринок» у відносинах з позивачем діяло згідно з умовами договору та вимогами чинного на той час законодавства, здійснюючи розрахунок з акціонерним товариством «ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО» відповідно до затверджених НКРЕКП алгоритмів.
Пунктом 23 розділу XVII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено, що з дати початку дії нового ринку електричної енергії визнається таким, що втратив чинність, зокрема Закон України «Про електроенергетику», відповідно до якого НКРЕКП встановлювала алгоритми Оптового ринку електричної енергії.
Згідно із Законом України «Про ринок електричної енергії» алгоритм розподілу коштів - порядок розподілу уповноваженими банками коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, що встановлюється Регулятором відповідно до цього Закону.
У той же час, статтею 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено принципи встановлення алгоритму розподілу коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання електропостачальників.
Пунктом 5 даної статті Закону встановлено єдиний випадок застосування відмінного від грошового розрахунку порядок перерозподілу коштів із застосування відповідного алгоритму, затвердженого державним регулятором, мова іде про рахунки із спеціальним режимом використання лише електропостачальника (за наявною ліцензією на такий вид діяльності).
З огляду на викладене вище, Законом України «Про ринок електричної енергії» не передбачено відкриття поточного рахунку із спеціальним режимом використання ДП «Енергоринок» та не надано повноважень НКРЕКП встановлювати з 01.07.2019 року алгоритми розподілу коштів, зокрема щодо розрахунків ДП «Енергоринок» з виробниками електричної енергії.
Пунктом 15 розділу XVII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що оптовий постачальник електричної енергії провадить свою діяльність до повного погашення своєї кредиторської та дебіторської заборгованості за електричну енергію.
Таким чином, починаючи з 01.07.2019 ДП «Енергоринок» провадить свою діяльність у межах договірних відносин, що виникли на ОРЕ (договори купівлі-продажу, договори реструктуризації заборгованості рішення суду та мирові угоди), з учасниками ринку електричної енергії.
Приписи Закону України «Про ринок електричної енергії» не містять заборони проводити розрахунки ДП «Енергоринок» із виробниками електричної енергії.
Статтею 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі відповідно до укладених договорів.
Отже, з наведеного вище вбачається, що посилання відповідача на механізм здійснення розрахунків за спірними правовідносинами сторін на Оптовому ринку електричної енергії України, які були врегульовані Законом України «Про електроенергетику» є безпідставним, оскільки ЗУ «Про електроенергетику» втратив чинність, а Законом України «Про ринок електричної енергії» не надано повноважень НКРЕКП встановлювати з 01.07.2019 року алгоритми розподілу коштів, зокрема щодо розрахунків ДП «Енергоринок» з виробниками електричної енергії.
При цьому, 16.07.2020 року набув чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії», крім статей 5 і 6, які набирають чинності з 1 липня 2021 року.
У вищезазначеному Законі містяться статті щодо заходів погашення заборгованості на оптовому ринку електричної енергії України та механізми проведення взаєморозрахунків.
Також, в статті 1 Закон України «Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії» містяться наступні визначення термінів:
процедура погашення заборгованості - комплекс необхідних заходів, спрямований на остаточне врегулювання кредиторської та дебіторської заборгованості на оптовому ринку електричної енергії, а також припинення діяльності оптового постачальника електричної енергії;
оптовий постачальник електричної енергії - державне підприємство «Енергоринок», утворене для забезпечення функціонування оптового ринку електричної енергії України;
заборгованість - сума коштів, що виникла до 1 липня 2019 року, підтверджена учасниками та підлягає сплаті відповідно до укладених договорів і судових рішень.
Таким чином, щодо заявленої до стягнення суми основного боргу судова колегія зазначає наступне.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Колегією суддів перевірено матеріали справи, взято до уваги вказівки Верховного Суду, та за наслідками нового розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як було зазначено вище, за період з грудня 2014 року по травень 2017 року на виконання умов договору, позивач щомісячно передавав вироблену на Кременчуцькій ТЕЦ ВАТ «Полтаваобленерго» електричну енергію, а ДП «Енергоринок» отримало у власність товар, що підтверджується відповідними підписаними сторонами протягом вказаного періоду актами купівлі-продажу електроенергії на загальну суму 1 997 003 998,16 грн., а саме:
- за грудень 2014 року на суму 180 305 264,95 грн.,
- за січень 2015 року на суму 182 982 338,80 грн.,
- за березень 2015 року на суму 248 378 362,45 грн.,
- за квітень 2015 року на суму 123 120 599,68 грн.,
- за серпень 2015 року на суму 76 532 134,06 грн.,
- за грудень 2015 року на суму 212 078 008,30 грн.,
- за січень 2016 року на суму 227 246 110,44 грн.,
- за квітень 2016 року на суму 63 871 710,52 грн.,
- за травень 2016 року на суму 58 938 900,42 грн.,
- за грудень 2016 року на суму 226 003 751,90 грн.,
- за січень 2017 року на суму 223 792 291,93 грн.,
- за квітень 2017 року на суму 96 259 352,30 грн.,
- за травень 2017 року на суму 77 495 172,41 грн.
При цьому, оскільки ДП «Енергоринок» не своєчасно та не в повному обсязі розрахувався із ПАТ «Полтаваобленерго» за отриману у власність електроенергію, у зв'язку з чим утворилась заборгованість на загальну суму 222 296 241,98 грн за вказані періоди, позивачем заявлено до стягнення з відповідача вказану суму заборгованості.
Судом враховано, що позивачем надано акт звірки розрахунків №02/32-223 від 13.01.2020 року (станом на кінець дня 31.12.19р.) підписаний та скріплений печатками сторін, відповідно до якого заборгованість ДП «Енергоринок» перед АТ «Полтаваобленерго» становить 222 296 241,98 грн.
Також судом взято до уваги наявні в матеріалах справи підписані сторонами договори про збільшення позовної давності, зокрема: №475/127/01-51-4ПД від 13.02.2017 року; №431/201/01-51-4ПД від 01.02.2018 року; №1002/263/01-51-4ПД від 01.03.2018 року; №337/01-51-4.ПД від 28.12.2018 року; №2614/390/01-05ПД від 29.08.2019 року.
Крім того, позивач неодноразово звертався до відповідача із листами, а саме: №10-74/10198 від 03.07.2019 року, №10-74/10882 від 15.07.2019 із вимогами щодо сплати суми боргу, однак відповідач не сплатив заборгованість.
Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла до переконання про доведеність належним чином та документальне підтвердження факту наявності основної заборгованості за договором № №5316/01 від 24.02.2009 року у відповідача перед позивачем в сумі 222 296 241,98 грн.
Відтак, оскільки доказів оплати суми основного боргу в зазначеному розмірі відповідачем суду не надано, то судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 222 296 241,98 грн, а тому вони підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 4 276 563,37 грн. за період з 20.07.2019 року по 29.02.2020 року та індекс інфляції в розмірі 2 835 713,25 грн. за період з 20.07.2019 року по 29.02.2020 року (фактично 08.19-12.19 та 01.20), з приводу чого суд зауважує наступне.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Судом встановлено, що дії відповідача щодо несвоєчасних та не в повному обсязі розрахунків із ПАТ «Полтаваобленерго» за отриману у власність електроенергію є порушенням вимог договору, що відповідно свідчить про наявність підстав для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.
Виходячи з викладеного, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 4 276 563,37 грн. та індексу інфляції в розмірі 2 835 713,25 грн. також підлягають задоволенню.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі з огляду на їх обґрунтованість та доведеність.
Судовою колегією перевірено оскаржуване рішення та встановлено, що судом першої інстанції всебічно досліджено матеріали справи та наявні в ній докази у їх сукупності, надано їм належну оцінку, за результатами чого прийнято вмотивоване рішення.
Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.
Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 у справі №910/4216/20.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 у справі №910/4216/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Державного підприємства «Енергоринок» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 у справі №910/4216/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок" - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2020 у справі № 910/4216/20 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 910/4216/20 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено 17.12.2021
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді В.В. Куксов
І.А. Іоннікова