вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" грудня 2021 р. Справа№ 920/409/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Станіка С.Р.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 02.12.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Семенець Альони Іванівни на рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2021 (повний текст рішення складено 23.07.2021)
у справі №920/409/21 (суддя Резніченко О.Ю.)
за позовом Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області
до Фізичної особи-підприємця Семенець Альони Іванівни
про зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2021 року Путивльська міська рада Путивльського району Сумської області (далі - Путивльська міська рада, позивач) звернулася до Господарського суду Сумської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Семенець Альони Іванівни (далі - ФОП Семенець А.І., відповідач) про зобов'язання відповідача повернути орендоване за договором приміщення нежитлової будівлі павільйону автобусної зупинки за адресою: м. Путивль, вул. Глухівська, 4а шляхом підписання акту приймання-передачі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, незважаючи на закінчення строку дії договору та неодноразові повідомлення позивача не звільнив орендоване приміщення.
Відповідач, заперечив проти позову з підстав того, що спірний договір на момент звернення позивача з позовом не закінчив свою дію, а тому, на думку відповідача, у Путивльської міської ради немає підстав для витребування нерухомого майна. Також, ФОП Семенець А.І. зазначила, що позивачем не надано жодного документу, що підтверджує у нього права власності на спірне нерухоме майно.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 14.07.2021 позов задоволено.
Зобов'язано Фізичну особу-підприємця Семенець Альону Іванівну повернути приміщення нежитлової будівлі павільйону автобусної зупинки за адресою: м. Путивль, вул. Глухівська, 4а шляхом підписання акту приймання-передачі.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Семенець Альони Іванівни на користь Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області 2 270,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір оренди набрав чинності 27.11.2014 з терміном оренди два роки одинадцять місяців. Враховуючи додаткову угоду до договору, якою продовжено строк його дії до 02.11.2017, та постанову Харківського апеляційного господарського суду у справі №920/120/18 від 16.08.2018, відповідно до якої договір продовжений на той саме строк та на тих же умовах, суд першої інстанції встановив, що строк договору оренди закінчив свою дію 02.10.2020.
Місцевий господарський суд, з посиланням на ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», враховувавши факт закінчення терміну оренди приміщення за спірним договором та невиконання відповідачем обов'язку щодо його повернення, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Семенець Альона Іванівна звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2021 у справі №920/409/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказав, що місцевий господарський суд не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
В апеляційній скарзі відповідач вважає, що строк спірного договору оренди на дату подання позову не закінчився, а тому у позивача відсутнє право вимагати повернення орендованого майна. На думку апелянта, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №920/120/18 строк дії спірного договору оренди було продовжено на 4 роки 11 місяців і 25 днів, та якщо рахувати дати, до якої продовжено дію договору додатковою угодою від 25.10.2017, тобто з 02.11.2017, то дата закінчення договору припадає на 27.10.2022.
Посилаючись на ст. 764 Цивільного кодексу України, зазначає, що у разі відсутності заперечень орендодавця протягом одного місяця з моменту закінчення договору оренди чи повідомлення про намір змінити умови оренди і за умови, що орендар продовжує користуватись майном, відповідні обставини свідчать про взаємне погодження сторонами подальших орендних відносин та тих самих умовах, що передбачає пролонгацію договору на той самий строк.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №920/409/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Станік С.Р., ОСОБА_1.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2021 поновлено Фізичній особі-підприємцю Семенець Альоні Іванівні пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2021, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Семенець Альони Іванівни на рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2021, зупинено дію оскаржуваного рішення до закінчення його перегляду у апеляційному порядку, справу призначено до розгляду у режимі відеоконференції на 21.10.2021, проведення відеоконференції доручено Буринському районному суду Сумської області.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях відповідача, а рішення місцевого господарського суду від 14.07.2021 прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з чим, позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Путивльська міська рада зазначає, що строк дії спірного договору оренди було продовжено постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №920/120/18 на 2 роки 11 місяців, а отже продовжено з 02.11.2017 до 02.10.2020. На думку позивача, відповідач навмисно не звільняє орендоване приміщення, ухиляється від підписання акту приймання-передачі орендованого приміщення та продовжує здійснювати підприємницьку діяльність, що є порушенням умов спірного договору оренди від 27.11.2014.
У зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 21.10.2021 у справі №920/409/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 справу №920/120/18 прийнято до провадження визначеним складом суду, відкладено розгляд справи в режимі відеоконференції на 02.12.2021, проведення відеоконференції доручено Буринському районному суду Сумської області.
У судове засідання 02.12.2021 з'явився відповідач, який взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з Буринським районним судом Сумської області. Представники позивача у судове засідання 02.12.2021 не з'явилися, хоча позивач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники позивача, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників що не з'явились у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 27.11.2014 між ФОП Зуєвою А.І. (орендар) та Путивльською міською радою (орендодавець) був укладений договір оренди приміщення, за умовами якого орендар прийняв нежитлову будівлю павільйону автобусної зупинки за адресою: м. Путивль, вул. Куйбишева, 4а.
Відповідно до п. 8.1 договору термін оренди складає два роки одинадцять місяців, а у пункті 10.7 договору сторони визначили: договір діє з 27.11.2012 по 27.10.2017.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.05.2021 власником орендованого приміщення є територіальна громада м. Путивль в особі Путивльської міської ради.
Приміщення передано в оренду на підставі рішення Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області від 27.11.2014 «Про нежитлову будівлю павільйону автобусної зупинки».
27.11.2014 сторонами складено акт прийняття-передачі основних засобів, яким відповідачу передано спірне приміщення в оренду.
22.06.2017 сторони уклали додаткову угоду до договору, відповідно до якої у тексті договору прізвище орендаря змінено на прізвище Семенець та назва вулиці Куйбишева змінена на вулиця Глухівська.
25.10.2017 сторони уклали додаткову угоду до договору, якою продовжено термін дії договору оренди до 02.11.2017.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі №920/120/18 від 16.08.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11.12.2018, договір був продовжений на той самий строк і на тих умовах, які передбачені договором.
28.01.2019 позивачем був складений проект додаткової угоди, відповідно до якого запропоновано викласти пункт 10.7 у редакції: договір діє з 03.11.2017 по 02.10.2020, який відповідачем не підписано.
01.09.2020 позивач направив відповідачу повідомлення про припинення договору з 02.10.2020 та вимогу про звільнення приміщення відповідно до пункту 5.8 договору у 5-ти денний термін шляхом складання акту здачі-приймання. Лист отриманий відповідачем 10.09.2020.
Відповідач надіслав відповідь на лист позивача, в якому повідомив, що на його думку строк дії договору був продовжений за постановою суду на період з 02.11.2017 по 27.10.2022 на 4 роки 11 місяців та 25 днів, оскільки пунктом 10.7 договору було визначено, що договір діє з 27.11.2012 по 27.10.2017. Також додатковою угодою від 25.10.2017 строк його дії був продовжений до 02.11.2017.
02.10.2020 позивач надіслав відповідачу лист-вимогу про розірвання договору оренди та звільнення приміщення. Лист отриманий відповідачем 08.10.2020.
Відповідач, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, заперечив проти позову з підстав того, що строк дії спірного договору оренди не закінчив свою дію на дату подання позову, а тому відсутні підстави для повернення орендованого приміщення.
Так, ФОП Семенець А.І. стверджує, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №920/120/18 строк дії спірного договору оренди було продовжено на 4 роки 11 місяців і 25 днів, та якщо рахувати відлік з 02.11.2017, то дата закінчення договору настане 27.10.2022.
Однак, колегія суддів не погоджується з такими твердженнями, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Стаття 631 ЦК України встановлює, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Статтею 795 Цивільного кодексу України встановлено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається з матеріалів справи, у п. 8.1 спірного договору оренди сторонами погоджено, що термін оренди складає 2 роки 11 місяців. В той же час, у додатковій угоді від 25.10.2021 сторони погодили, що термін дії договору продовжується до 02.11.2017.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №920/120/18 Договір оренди приміщення від 27.11.2014 визнано продовженим на той самий строк і на тих самих умовах. При цьому Харківським апеляційним господарським судом не було конкретизовано, в яку дату спірний договір припиняє свою дію.
Разом з тим, скаржник помилково вважає, що договір було продовжено на 4 роки 11 місяців і 25 днів, оскільки відповідно до п. 8.1 договору строк оренди складає 2 роки 11 місяців. Тобто, після закінчення дії договору, яке відбулося 02.11.2017, договір має бути продовжений ще на 2 роки 11 місяців, тобто до 02.10.220.
Посилання відповідача на п. 10.7 договору оренди колегією суддів не приймається, оскільки строк дії договору не може починати свій перебіг до дати його укладання. Також, фактично приміщення було передано в оренду відповідачу саме 27.11.2014, тобто відлік строку дії договору оренди має починатися саме з цієї дати, а не з 27.11.2012.
Отже, судова колегія відхиляє доводи відповідача про те, що строк дії спірного договору оренди був продовжений Харківським апеляційним господарським судом на 4 роки 11 років і 25 днів.
Згідно з ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Апеляційний господарський суд зауважує, що в матеріалах справи міститься лист-вимога позивача про звільнення орендованого приміщення, в якому відповідачу повідомлено про припинення договору з 02.10.2020, а отже позивачем надано заперечення проти продовження дії договору, що не може свідчити про погодження подальших відносин оренди, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині також відхиляються.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову. Відповідачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було спростовано належними та допустимими доказами свого обов'язку звільнити орендоване приміщення.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.
Обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).
У відповідності до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів на заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи, викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2021 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Семенець Альони Іванівни слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2021 - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Семенець Альони Іванівни на рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2021 у справі №920/409/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2021 у справі №920/409/21 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Фізичну особу-підприємця Семенець Альону Іванівну.
4. Поновити дію рішення Господарського суду Сумської області від 14.07.2021 у справі №920/409/21.
5. Матеріали справи №920/409/21 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття на яку може бути подано касаційну скаргу в порядку, строки та у випадках, передбачених ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано 20.12.2021.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.Р. Станік
Є.Ю. Шаптала