ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
21 грудня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/1699/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: І.Г. Філінюка, О.Ю. Аленіна,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Калоре»
на рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2021 (суддя К.Ф. Погребна, м.Одеса, повний текст складено 25.08.2021)
у справі №916/1699/21
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Калоре»
про стягнення 133832,45 грн.,
У червні 2021 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Калоре» про стягнення 133832,45грн., з яких: 30960,72 грн. - основного боргу, 68660,63 грн. - пені, 18693,21 грн. - 3% річних, 15517,89 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем зобов'язань за договором постачання природного газу №711901/18-ТЕ-23 від 22.11.2018.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.08.2021 у даній справі позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Рішення мотивоване тим, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної оплати за поставлений газ. Перевіривши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, господарським судом встановлено вірність його обрахунку.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Калоре» звернулося із апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення суду скасувати, в позові відмовити, посилаючись на недоведеність позовних вимог та їх необґрунтованість.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
-за умовами укладеного між сторонами договору позивач зобов'язався поставити природний газ ( за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природній газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну території України, тоді як матеріали справи не містять жодного доказу, що позивач є власником майна, яке, на його переконання, передано відповідачу, та, як наслідок, не підтверджено належними доказами право розпорядження цим майном та отримання винагороди за відчуження майна;
-при прийнятті рішення місцевим господарським судом не враховано приписи статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України, не надано оцінки доводам відповідача щодо можливості зменшення пені з урахуванням того, що відповідач посилався на те, що у нього відсутня основна сума заборгованості за договором; поза увагою залишилися також ті обставини, які свідчать про те, що відповідач не взмозі нести тягар перед позивачем з оплати неустойки, яка в рази перевищує суму основного зобов'язання.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2021 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Л.В. Поліщук, судді С.В. Таран, Л.О. Будішевська.
У зв'язку з тим, що на час надходження апеляційної скарги матеріали справи №916/1699/21 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.09.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Калоре» на рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2021 у справі №916/1699/21 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/1699/21 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
21.09.2021 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/1699/21.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Калоре» на рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2021 залишено без руху з підстав ненадання доказів сплати судового збору в сумі 3405,00грн.; встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху; роз'яснено апелянту, що якщо не буде усунуто недоліки у строк, встановлений судом, апеляційна скарга вважається неподаною і повертається скаржнику.
Вказану ухвалу суду Товариством з обмеженою відповідальністю «Калоре» отримано 19.10.2021, що вбачається з наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
21.10.2021 до суду апеляційної інстанції надійшла заява скаржника про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№3620/21/Д1 від 21.10.2021).
З 05.10.2021 по 13.10.2021 головуючий суддя Л.В. Поліщук перебувала у відпустці відповідно до наказу голови суду №269-в від 05.10.2021, а з 18.10.2021 по 12.11.2021 - була тимчасово непрацездатною. Суддя-учасник колегії С.В. Таран з 04.10.2021 по 29.10.2021 була тимчасово непрацездатною.
У зв'язку з перебуванням суддів Л.О. Будішевської та С.В. Таран з 08.11.2021 по 26.11.2021 у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду №350 від 16.11.2021 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 916/1699/21.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 для розгляду апеляційної скарги у справі №916/1699/21 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: І.Г. Філінюка, О.Ю. Аленіна.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Калоре» на рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2021 у справі №916/1699/21; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено учасникам справи строк до 08.12.2021 включно для подання відзиву на апеляційну скаргу; роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.
06.12.2021 на адресу суду апеляційною інстанції від Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3620/21/Д2 від 06.12.2021), в якій позивач просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначив, що в силу приписів частини першої статті 664, частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, положень пунктів 3.1., 3.10. договору позивачем виконано обов'язок передати товар відповідачу в момент підписання актів приймання-передачі природного газу, тоді як обов'язок відповідача здійснити оплату виник з факту здійснення приймання-передачі природного газу у відповідному місяці, який підтверджується відповідним актом. Відповідач не заявляв жодних претензій про неотримання природного газу або про порушення договору щодо кількості переданого газу. Крім того, позивач зазначив, що відповідачем в суді першої інстанції не було заявлено клопотання про зменшення пені, а також не надано будь-яких належних та допустимих доказів для застосування судом статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
22.11.2018 між Акціонерним товариством «Нафтогаз України» (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Калоре» (споживачем) укладено договір №711901/18-ТЕ-23 постачання природного газу, за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач - оплатити його на умовах цього договору.
Пунктом 1.2. договору встановлено, що природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну території України (пункт 1.4 договору).
Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник передає споживачу з 01.11.2018 по 30.11.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 30 тис. куб. метрів.
У пункті 3.1. сторонами погоджено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до пункту 3.7. договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному періоді постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному періоді постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
За приписами пункту 3.10. договору споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за період постачання означає повне виконання постачальником своїх зобов'язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному періоді.
Пунктом 5.1 договору встановлено, що ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, шо включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов'язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін.
Ціна за 1000 куб.м. газу з 01 листопада 2018 року становить 6235,51 гривні, крім того, податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 7482,61 грн. (пункт 5.2 договору).
Постачання природного газу споживачеві за ціною, визначеною в пункті 5.2 цього договору, здійснюється за умови дотримання вимог пункту 11 Положення (пункт 5.3 договору). Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу за цим договором (пункт 5.4 договору).
Згідно із пунктом 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100- відсоткової поточної оплати протягом місяця постачання природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Пунктом 12.1 договору встановлено, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженим представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природнього газу з 01.11.2018 по 30.11.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
29.11.2018 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору №711901/18-ТЕ-23 від 22.11.2018, якою вирішено викласти розділи 1 -12 договору у новій редакції.
Так, згідно із пунктом 1.3. договору в редакції додаткової угоди №1, за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природній газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну території України.
Відповідно до пункту 2.1 договору в редакції додаткової угоди №1 постачальник передає споживачу з 01.11.2018 по 30.11.2018 (включно) замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 500 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (далі - розрахункові періоди): листопад 2018р. - 30тис., грудень 2018р. - 100 тис., січень 2019р. - 135 тис., лютий 2019р. - 135 тис., березень 2019р. - 100тис.
Ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, шо включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов'язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін (пункт 4.1 договору в редакції додаткової угоди №1).
Ціна за 1000 куб.м газу становить 6235,51 гривні, крім того, податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 7482,61 грн. (пункт 4.2 договору в редакції додаткової угоди №1).
Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу за цим договором (пункт 4.3 договору в редакції додаткової угоди №1).
У пункті 3.1. сторонами погоджено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до пункту 3.8. договору в редакції додаткової угоди №1 приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному періоді постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Згідно із підпунктом 3.8.1. пункту 3.8. договору в редакції додаткової угоди №1 обсяг використання природного газу споживачем у відповідному періоді постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
За приписами пункту 3.11. договору в редакції додаткової угоди №1 споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий період означає повне виконання постачальником своїх зобов'язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному розрахунковому періоді.
Пунктом 5.1 договору в редакції додаткової угоди №1 визначено, що оплата за природній газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Відповідно до п.11.1 договору в редакції додаткової угоди №1 договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника і діє в частині постачання природного газу до 30 квітня 2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
18.03.2019 між сторонами укладено додаткову угоду №2, якою вирішено викласти пункт 2.1 в наступній редакції: «Постачальник передає споживачу з 01.11.2018 по 30.04.2019 (включно) замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 361,837 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (далі - розрахункові періоди): листопад 2018 р.- 28,846тис., грудень 2018р. - 104,078 тис., січень 2019р. - 110,078 тис., лютий 2019р. - 80,835 тис., березень 2019р. - 38,000тис.
У зв'язку з перейменуванням Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» сторони уклали 26.03.2019 додаткову угоду № 4 до договору №711901/18-ТЕ-23 від 22.11.2018, якою у тексті договору замінено стару назву позивача на нову.
Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», як постачальником, виконано належним чином взяті на себе обов'язки за договором та поставлено природний газ на загальну суму 2709850,37 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.
В той же час, відповідач оплату за отриманий природний газ в повному обсязі не здійснив, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 30960,72 грн.
За наведених обставин судом першої інстанції встановлено наявність у відповідача заборгованості за поставлений товар у розмірі 30960,72 грн. та задоволено позовні вимоги в цій частині.
Також, як зазначено вище по тексту цієї постанови, дослідивши і перевіривши здійснені позивачем розрахунки сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині у повному обсязі.
Скаржник, звертаючись з апеляційною скаргою, не погоджується з оскаржуваним рішенням суду з підстав того, що матеріали справи не містять жодного доказу про те, що позивач є власником майна, яке, на його переконання, передано відповідачу, та, як наслідок, не підтверджено належними доказами право розпорядження цим майном та отримання винагороди за відчуження майна. Також скаржник зазначає про неврахування судом першої інстанції доводів відповідача щодо зменшення пені та незастосування судом приписів статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України.
Натомість жодних доводів стосовно неправомірності та неправильності проведеного судом першої інстанції розрахунку основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних апеляційна скарга не містить. Контррозрахунку основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних, який би підтверджував чи спростовував вказані нарахування, скаржником також не надано.
Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, оскільки доводи апеляційної скарги зводяться виключно до того, що суд першої інстанції стягнув з відповідача заборгованість, не встановивши права власності позивача на природний газ, та без врахування доводів відповідача щодо зменшення пені, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду здійснюється перегляд рішення суду саме в цій частині.
Правові засади функціонування ринку природного газу України регламентовані Законом України «Про ринок природного газу».
За умовами частин першої, третьої статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №711901/18-ТЕ-23 від 22.11.2018 є договором поставки.
Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (стаття 658 Цивільного кодексу України).
У відповідності до частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отримання відповідачем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору №711901/18-ТЕ-23 від 22.11.2018 та вимог чинного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.
Як зазначалось вище по тексту цієї постанови, у пункті 3.1. договору в редакції додаткової угоди №1 від 29.11.2018 сторонами погоджено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.
Відповідно до пункту 3.8. договору в редакції додаткової угоди №1 від 29.11.2018 приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному періоді постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу.
За приписами пункту 3.11. договору в редакції додаткової угоди №1 від 29.11.2018 споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий період означає повне виконання постачальником своїх зобов'язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному розрахунковому періоді.
В матеріалах справи наявні акти приймання-передачі природного газу за листопад - грудень 2018 року, січень - березень 2019 року, відповідно до яких Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Калоре» приймає природний газ власного видобутку згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00) виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Отже, відповідач, підписавши зазначені вище акти приймання-передачі природного газу без будь-яких заперечень та зауважень, тим самим прийняв від позивача газ власного видобутку та набув право власності на нього. Як наслідок, у відповідача виникли зобов'язання з оплати поставленого товару, які він частково виконав, сплативши позивачу 2678889,65 грн.
За викладених обставин судом апеляційної інстанції встановлено факт виконання сторонами умов договору постачання природного газу в частині передачі, прийняття товару, а також часткової сплати його ціни.
Колегія суддів зауважує на тому, що відсутність у продавця права продажу товару, а, отже, недотримання сторонами приписів статті 658 Цивільного кодексу, в силу вимог статей 203 і 215 Цивільного кодексу України зумовлює визнання його недійсним та застосування до сторін двосторонньої реституції.
Однак матеріали справи не містять доказів визнання в судовому порядку договору про постачання природного газу №711901/18-ТЕ-23 від 22.11.2018 недійсним, у зв'язку з чим посилання скаржника на відсутність у продавця права продажу товару не підтверджені жодними доказами, тоді як відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стосовно тверджень апелянта про неврахування доводів відповідача щодо зменшення пені та незастосування судом приписів статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція наведена постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.
В апеляційній скарзі апелянт стверджує про те, що судом першої інстанції не надано оцінки доводам відповідача щодо можливості зменшення пені з урахуванням того, що відповідач посилався на те, що у нього відсутня основна сума заборгованості за договором; поза увагою залишилися також ті обставини, які свідчать про те, що відповідач не взмозі нести тягар перед позивачем з оплати неустойки, яка в рази перевищує суму основного зобов'язання.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила, що відповідачем в суді першої інстанції не заявлялось клопотання про зменшення пені, а також не надавалось будь-яких належних у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказів для застосування судом статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Отже, наведені скаржником підстави для скасування рішення місцевого господарського суду не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а вказане судове рішення слід залишити без змін.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Калоре» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2021 у справі №916/1699/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя І.Г. Філінюк
Суддя О.Ю. Аленін