ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
21 грудня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/1567/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Разюк Г.П.
за апеляційною скаргою Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, м.Миколаїв, в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2021 року про повернення позовної заяви, м. Миколаїв, суддя Смородінова О.Г., повний текст ухвали складено та підписано 01.11.2021 року
у справі № 915/1567/21
за позовом Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв
до відповідача - 1 Відяпіна Миколи Івановича , м. Миколаїв
відповідача - 2 Фізичної особи-підприємця Точилкіна Сергія Анатолійовича, м.Миколаїв
відповідача - 3 Фізичної особи-підприємця Бєглова Олега Юрійовича, м. Миколаїв
про скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, припинення права власності, зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення торгівельного комплексу,-
Короткий зміст позовних вимог та ухвали суду першої інстанції.
У жовтні 2021 року Керівник Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв із позовом до Відяпіна Миколи Івановича , м. Миколаїв, Фізичної особи-підприємця Точилкіна Сергія Анатолійовича, м.Миколаїв, Фізичної особи-підприємця Бєглова Олега Юрійовича, м. Миколаїв у якому просив скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Відяпіним Миколою Івановичем на нежитлові приміщення торгівельного комплексу загальною площею 130,8 кв.м., що складається з приміщення магазину літ. А-1, магазину літ. В-І, навісу літ. Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 (запис №28052312 від 19.09.2018) з одночасним припиненням такого права; визнати недійсним укладений 17.10.2018 року між Відяпіним Миколою Івановичем та Точилкіним Сергієм Анатолійовичу , Бєгловим Олегом Юрійовичем договір купівлі-продажу №847 нежитлових приміщень торгівельного комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним припиненням права власності на нього (записи №28399488, №28399415 від 17.10.2018); зобов'язати Відяпіна Миколу Івановича усунути перешкоди в користуванні Миколаївській міській раді земельною ділянкою з кадастровим номером 4810137200:10:016:0015 шляхом знесення самочинно збудованих нежитлових приміщень торгівельного комплексу загальною площею 130,8 кв.м., що складаються з приміщення магазину літ. А-1, магазину літ. В-1, навісу літ. Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений нею під час подання позовної заяви судовий збір.
Зокрема, позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що, здiйснивши будiвництво без відповідного дозвільного документа, який дає право виконувати будiвельнi роботи та яке на даний час прокурор вважає самочинним будівництвом, Вiдяпiн M.I., м. Миколаїв відчужив торгiвельний комплекс, який не введено в експлуатацiю у визначеному законом порядку, відповідачу - 2 та відповідачу - 3.
При цьому, як зазначив прокурор, відповідач - 1, який на час виникнення правовідносин щодо самочинної побудови спірного нерухомого майна був Фізичною особою - підприємцем та використовуючи земельну ділянку комунальної власності площею 32 кв. м., не мав права будувати на ній капітальні об'єкти та оформляти право власності на них у відповідності до умов договору оренди землі від 06.12.2007 року №5325.
Також прокурор вказав, що будівництво торгівельного комплексу, право власності на який зареєстровано також незаконно та без наявності всіх необхідних документів, протиправно здійснено і за рахунок самовільно зайнятих ділянок землі комунальної власності, оскільки площа торгівельного комплексу в 4 рази перевищує площу орендованої земельної ділянки за договором оренди землі від 06.12.2007 року №5325.
Відтак, обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів Миколаївської міської ради, м.Миколаїв, прокурор, посилаючись на вимоги ст. 12, 83, 152 Земельного кодексу України, ст. 16, 21, 210, 376, 391, 629, 640 Цивільного кодексу України, ст. 2, 8 Закону України «Про регулювання містобудівної дiяльностi», ст. 18 Закону України «Про автомобiльнi дороги», ст. 1 Закону України «Про державнi будiвельнi норми», ст. 1, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їx обмежень», зазначив, що відповідачами допущено грубе порушення законодавства під час оформлення правовстановлюючого документу на нерухоме майно, незаконна забудова землі комунальної власності та створення перешкод у користуванні нею, що не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, у зв'язку із чим прокурор і звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2021 року у справі №915/1567/21 (суддя Смородінова О.Г.) позовну заяву Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва № 51-9209вих-21 від 26.10.2021 року та додані до неї документи у справі № 915/1567/21 повернуто заявнику.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що як з обґрунтування обставин пред'явленого позову, так і з доданих до позовної зави доказів, судом не встановлено зазначення позивачем як нормативного, так і фактичного (із посиланням на конкретні докази) обґрунтування підстав для об'єднання зазначених прокурором позовних вимог, оскільки надані суду докази та викладені в позовній заяві обставини свідчать про те, що заявлені немайнові позовні вимоги підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Керівник Окружної прокуратури міста Миколаєва, м.Миколаїв з ухвалою суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2021 року у справі № 915/1567/21 про повернення позовної заяви скасувати та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права і неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник зазначає, що суд помилково розцiнив спiр щодо скасування державної реєстрації права власностi за Вiдяпiним М.І. на торгiвельний комплекс по АДРЕСА_1 з одночасним припиненням такого права як публiчно-правовий, що виник мiж Миколаївською мiською радою i державним реєстратором Марянчук Н.В. з приводу правомiрностi рiшення про державну реєстрацію права власностi за Вiдяпiним М.І. на торгiвельний комплекс та вiдповiдно до п.1 ч. 1 ст. 19 Кодексу Адміністративного судочинства України та що такий спір належить до юрисдикції адмiнiстративних судiв.
Прокурор зазначив, що звертаючись до суду з даним позовом у порядку господарського судочинства та обираючи спосiб захисту iнтересiв держави, він врахував суб'єктний склад i характер спiрних правовiдносин, зміст порушень закону, докази, що їx пiдтверджують та iншi обставини.
При цьому, позивач зауважив, що порушення, що призвели до незаконностi набуття Вiдяпiним М.І. у власнiсть торгівельного комплексу, не залежали вiд дiй державного реєстратора, оскільки допущенi вiдповiдачем у стадії будiвництва об'єкту (до моменту державної реєстрації права власностi) та мають приватно - правовий характер.
У зв'язку із наведеним вище, прокурор зазначив, що оскільки незаконнiсть набуття Вiдяпiним М.І. права власностi на торговельний комплекс спричинена численними порушеннями закону, допущеними вiдповiдачем до моменту державної реєстрації права власностi, останній обґрунтовано звернувся до суду саме в порядку господарського судочинства з позовом про скасування державної реєстрації прав, а не рiшення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.
Посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі №823/2042/16, від 13.06.2018 року у справі №361/4307/16, прокурор зазначив, що його звернення зумовлене необхідністю захисту майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, м.Миколаїв, в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2021 року про повернення позовної заяви у справі № 915/1567/21, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідачі своїм правом згідно ч.1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзиви на апеляційну скаргу не надали, що відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Приписи ч. 2 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України визначають, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 34 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на викладене вище, судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку апеляційна скарга Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, м.Миколаїв, в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2021 року про повернення позовної заяви у справі № 915/1567/21 має розглядатися у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржувану у справі ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду матеріалів оскарження ухвали, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів оскарження ухвали, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, м.Миколаїв, в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2021 року про повернення позовної заяви у справі № 915/1567/21 потребує скасування, з передачею справи, яка переглядається, до суду першої інстанції для розгляду, виходячи з наступного.
Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
У жовтні 2021 року Керівник Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв із позовом до Відяпіна Миколи Івановича , м. Миколаїв, Фізичної особи-підприємця Точилкіна Сергія Анатолійовича, м.Миколаїв, Фізичної особи-підприємця Бєглова Олега Юрійовича, м. Миколаїв, у якому просив скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Відяпіним Миколою Івановичем на нежитлові приміщення торгівельного комплексу загальною площею 130,8 кв.м., що складається з приміщення магазину літ. А-1, магазину літ. В-І, навісу літ. Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 (запис №28052312 від 19.09.2018) з одночасним припиненням такого права; визнати недійсним укладений 17.10.2018 року між Відяпіним Миколою Івановичем та Точилкіним Сергієм Анатолійовичу , Бєгловим Олегом Юрійовичем договір купівлі-продажу №847 нежитлових приміщень торгівельного комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним припиненням права власності на нього (записи №28399488, №28399415 від 17.10.2018); зобов'язати Відяпіна Миколу Івановича усунути перешкоди в користуванні Миколаївській міській раді земельною ділянкою з кадастровим номером 4810137200:10:016:0015 шляхом знесення самочинно збудованих нежитлових приміщень торгівельного комплексу загальною площею 130,8 кв.м., що складаються з приміщення магазину літ. А-1, магазину літ. В-1, навісу літ. Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений нею під час подання позовної заяви судовий збір.
Позовні вимоги ґрунтуються зокрема на таких обставинах:
- Окружною прокуратурою мiста Миколаєва виявлено факти незаконної забудови земельної ділянки комунальної власностi мiста Миколаєва, протиправного оформлення права власностi на торгiвельний комплекс та створення власнику перешкод в користуванні земельною ділянкою;
- Рiшенням Миколаївської міської ради №5/l8 вiд 26.09.2002 року «Про вилучення, надання земельних дiлянок, продовження строку користування земельними дiлянками юридичним i фiзичним особам для тимчасового розміщення споруд та малих архітектурних форм i внесення змін до рішень міської ради та міськвиконкому» приватному підприємцю Вiдяпiну Миколi Iвановичу надано в оренду на 5 рокiв земельну ділянку, загальною площею 32 кв.м, у тому числi 16 кв.м. для розмiщення та обслуговування торговельного павiльйону, 16 кв.м. пiд проїздами й проходами, iз земель населеного пункту, не наданих у власнiсть або користування, зарахувавши їx до земель комерційного використання, поблизу житлового будинку АДРЕСА_2 ;
- На пiдставi рiшення №5/18 вiд 26.09.2002 року мiж мiською радою i ФОП Вiдяпiним M.I., 25.10.2002 року укладено договiр оренди землi, зареєстрований 12.11.2002 року за №1376. Строк оренди земельної дiлянки площею 32 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:10:016:0015 продовжувався ФОП Вiдяпiну M.I. рiшенням Миколаївської мiської ради № 14/43 вiд 14.09.2007 року i договором оренди землi №5325 вiд 26.11.2007 року (зареестрований 06.12.2007), рiшенням №19/40 вiд 21.08.2012 року i договором про змiни №340-12 вiд 11.12.2012 року, рiшенням №49/28 вiд 15.09.2015 року i договором про змiни №439-15 вiд 13.11.2015 року. Строк дiї договору - до 26.09.2018 року;
- Вiдповiдно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19.09.2018 року за Вiдяпiним M.I. зареєстровано за №280523l2 право власності на нерухоме майно - нежитловi приміщення торгiвельного комплексу загальною площею 130,8 кв.м., що складається з примiщення магазину лiт. А-1, магазину лiт. В-1, навiсу лiт. Б-1 по вул. Одеське шосе, 6. 86/2ж в м. Миколаєві. Мiсцем розташування торгівельного комплексу вказано земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:10:016:0015;
- Як зазначив прокурор, за даними вказаного вище Реєстру, на пiдставi договору купiвлi - продажу №847 вiд 17.10.2018 року Вiдяпiн M.I. продав зазначений вище торгівельний комплекс Беглову О.Ю. та Точилкіну С.А. по Ѕ кожному. Право їх спільної часткової власностi підтверджуєтъся записами №№ 28399415, 28399488 від 17.10.2018 року;
- Прокурор вважає, що спорудження Вiдяпiним M.I. спiрного об'єкту здiйснено без визначених законом документiв на будiвництво;
- Вiдяпiн M.I. не отримував вихiднi данi у виглядi мiстобудiвних умов та обмеження на забудову земельної дiлянки з кадастровим номером 4810137200:10:016:0015, здiйснив будiвництво без відповідного документа, який дає право виконувати будiвельнi роботи, а торгiвельний комплекс не введено в експлуатацiю у визначеному законом порядку;
- Всупереч умовам договору оренди землi будiвництво Вiдяпiним M.I. торгівельного комплексу, як самочинного об'єкту, здійснено на земельнiй дiлянцi комунальної власностi, яка не була вiдведена для цiєї мети, а також за рахунок самовiльно зайнятої частини земельної дiлянки комунальної власності;
- Посилаючись на вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їx обтяжень», прокурор наголошує, що державну реєстрацію за Вiдяпiним M.I. права власностi на спiрний торгівельний комплекс здiйснено без наявностi всiх необхiдних документів;
- У зв'язку із указаними у позовi пiдставами, позивач вказує, що Вiдяпiн М.1. не набув права власностi на торгiвельний комплекс у визначений законом спосiб, як того вимагає ст. 328 Цивільного кодексу України i не отримав передбаченi ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України повноваження власника ділянки, тому не мав права розпоряджатись ним, у т.ч. продавати йога Бєглову О.Ю. та Точилкіну С.А.;
- Таким чином, на думку прокурора, договiр купiвлi - продажу торгiвельного комплексу 847 вiд 17.10.2018 року мiж Вiдяпiним M.I. i Точилкiним С.А., Бєгловим О.Ю., згiдно із ч. 1, 2 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недiйсним, з одночасним припиненням права власності останнiх на об'єкт;
Вищенаведені обставини стали підставами для звернення прокурора в інтересах Миколаївської міської ради, м. Миколаїв до господарського суду з відповідним позовом.
На підтвердження своєї правової позиції, Керівником Окружної прокуратури міста Миколаєва, м.Миколаїв, в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м.Миколаїв до позовної заяви було додано копії наступних документів:
-Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осiб, фiзичних осiб - підприємців та громадських формувань щодо сторiн справи;
- iнформацiйної довiдки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
- договору купiвлi-продажу №847 вiд 17.10.2018 року;
- рiшення Миколаївської мiської ради №5/18 вiд 26.09.2002 року;
- договору оренди землі №1376;
- рiшення Миколаївської мiської ради №14/43 вiд 14.09.2007 року;
-договору оренди землі №5325 з додатками;
-рішення Миколаївської мiської ради №19/40 вiд 21.08.2012 року;
-договору про змiни №340-12 вiд 11.12.2012 року;
-рiшення Миколаївсъкої мiської ради №49/28 вiд 15.09.2015 року;
-договору про змiни №439-15 вiд 13.11.2015 року;
-інформації Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської рали вiд 02.07.2021 року;
-інформації Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради вiд 27.05.2021 року;
- запитів прокурора вiд 20.11.2020 року, від 09.02.2021 року;
- запиту прокурора від 21.05.2021 року;
- вiдповiді Миколаївської міської ради вiд 04.06.2021 року;
- вiдповiді Миколаївської мiської ради вiд 09.07.2021 року;
-акта обстеження земельної дiлянки з кадастровим номером 4810137200:10:016:0015;
-витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримiнальне провадження №242021152010000058;
- повiдомлення Миколаївській мiськiй раді про пред'явлення позову.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2021 року у справі №915/1567/21 (суддя Смородінова О.Г.) позовну заяву Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва № 51-9209вих-21 від 26.10.2021 року та додані до неї документи у справі № 915/1567/21 повернуто заявнику.
Предметом апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали у даній справі є наявність або відсутність підстав для повернення судом першої інстанції позовної заяви Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва без розгляду.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" ("Melnyk v. Ukraine" заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).
Виходячи з приписів ст. 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.
Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Таким чином, зазначеними нормами процесуального права передбачено право позивача пред'явити позов до кількох відповідачів, об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (постанова Верховного Суду від 16.10.2020 №910/7186/19).
Об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Отже, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, пов'язані однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного і того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного і того самого відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
Так, як вбачається з матеріалів справи №915/1567/21, прокурор в інтересах Ради звернувся до суду з вимогами скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Відяпіним Миколою Івановичем на нежитлові приміщення торгівельного комплексу загальною площею 130,8 кв.м., що складається з приміщення магазину літ. А-1, магазину літ. В-І, навісу літ. Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 (запис №28052312 від 19.09.2018) з одночасним припиненням такого права; визнати недійсним укладений 17.10.2018 року між Відяпіним Миколою Івановичем та Точилкіним Сергієм Анатолійовичу , Бєгловим Олегом Юрійовичем договір купівлі-продажу №847 нежитлових приміщень торгівельного комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним припиненням права власності на нього (записи №28399488, №28399415 від 17.10.2018); зобов'язати Відяпіна Миколу Івановича усунути перешкоди в користуванні Миколаївській міській раді земельною ділянкою з кадастровим номером 4810137200:10:016:0015 шляхом знесення самочинно збудованих нежитлових приміщень торгівельного комплексу загальною площею 130,8 кв.м., що складаються з приміщення магазину літ. А-1, магазину літ. В-1, навісу літ. Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, вирішуючи питання про повернення позовної заяви позивачеві, суд першої інстанції, посилаючись на норми ч. 1 ст. 2, 4, п. 1 ч. 1 ст.19 Кодексу Адміністративного судочинства України, вимоги закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зазначив, що немайнова вимога прокурора стосовно скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Відяпіним Миколою Івановичем на спірні нежитлові приміщення торгівельного комплексу (запис №28052312 від 19.09.2018 року) з одночасним припиненням такого права, на переконання суду, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Також, місцевий господарський суд, зазначаючи в оскаржуваній ухвалі про те, що навіть з урахуванням того, що при поданні даного позову державний реєстратор Миколаївської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Марянчук Н.В. не зазначений прокурором як відповідач, вказане не може бути підставою для розгляду даної вимоги господарським судом, адже предмет спору безпосередньо стосується відповідного рішення державного реєстратора, що є похідною вимогою від основної матеріально-правової вимоги - стосовно незаконності самочинного будівництва відповідачем-1 нерухомого майна, яка в свою чергу прокурором не заявлена.
Ураховуючи те, що суд першої інстанції дійшов висновку про розгляд інших позовних вимог прокурора в порядку господарського судочинства, останній зазначив, що подана прокурором позовна заява підлягає поверненню у зв'язку із порушенням позивачем правил об'єднання позовних вимог, які розглядаються в порядку різного судочинства.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає висновок місцевого господарського суду щодо повернення позовної заяви передчасним, з огляду на таке.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
За визначенням п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначений порядок державної реєстрації прав, відповідно до якого державна реєстрація розпочинається із прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрації заяви в базі даних заяв. При цьому відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 2 цього Закону заявником є, зокрема, власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Так, як встановлено колегією суддів, спір у справі, яка переглядається, не може вважатися спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки Державний реєстратор Марянчук Н.В., приймаючи спірне рішення про державну реєстрацію речового права (права власності) на нежитлову будівлю, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. При цьому, прийняте державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності стосувалося реєстрації реєстрації права відповідача - 1, а не позивача.
Як зазначив Верховний Суд у постанові Великої Палати від 04.09.2018 року у справі №823/2042/16, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
При цьому, визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності або користування на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано таке право щодо того ж самого нерухомого майна.
Також, Верховний Суд у постанові Великої Палати від 06.11.2019 року у справі №826/305/18 зазначив, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою.
Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач уважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.
Оскарження рішень та дій щодо внесення записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності дій та рішень державного реєстратора з реєстрації за нею аналогічного права на це ж майно, що свідчить про приватноправовий характер цього спору.
Таким чином, у вказаних судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про скасування дій та рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим та залежно від суб'єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.
Згідно з п. 1, 2 і 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Відповідно до ч. 4 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
Відтак, з огляду на предмет спору та суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами по справі, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви з підстав порушення прокурором правил об'єднання позовних вимог, оскільки вимога прокурора щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Відяпіним Миколою Івановичем на нежитлові приміщення торгівельного комплексу загальною площею 130,8 кв.м., що складається з приміщення магазину літ. А-1, магазину літ. В-І, навісу літ. Б-1 за адресою: вул. Одеське шосе, б. 86/2ж, м. Миколаїв (запис №28052312 від 19.09.2018) з одночасним припиненням такого права належить до спорів щодо права власності чи іншого речового права на майно та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
При цьому, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що на стадії відкриття провадження у справі, коли суд вирішує питання щодо можливості об'єднання позовних вимог, він позбавлений процесуального права надавати оцінку доказам, поданим позивачем в обґрунтування позовних вимог, що унеможливлює здійснення повної оцінки таких доказів на предмет того, які саме з них здатні підтвердити відповідні обставини справи. Отже, на стадії відкриття провадження у справі суд має надавати оцінку доказам, які додані позивачем до матеріалів позовної заяви, виключно з мотивів наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог процесуального закону, а не перевіряти докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог по суті спору (подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 918/1/18, від 10.05.2019 у справі № 905/2043/18, від 13.09.2019 у справі № 905/909/19, від 14.11.2019 у справі № 910/9302/19, від 24.11.2020 у справі № 910/3748/20).
Таким чином, судова колегія зазначає, що у зв'язку із наведеним вище, позовні вимоги, заявлені у цій справі, згідно з положеннями ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, можуть бути об'єднані в одне провадження і розглядатися в порядку господарського судочинства.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає про передчасність висновку місцевого господарського суду щодо наявності підстав для застосування вимог п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України та повернення позовної заяви Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, м.Миколаїв, в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв без розгляду.
Крім того, судова колегія наголошує, що викладений вище висновок відповідає гарантованому принципу доступу до правосуддя та узгоджується із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Дане покладено в основу засад господарського судочинства з метою спрощення судового розгляду справи, скорочення судового розгляду, а також розвитку поваги в учасників справи один до одного так і до суду.
Крім того, колегія суддів наголошує, що право на доступ до суду має бути ефективним та при застосуванні судом процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» від 20 лютого 2014 року).
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 10.09.2021 року у справі № 904/4845/21.
Таким чином, доводи апеляційної скарги, визначені позивачем, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2021 року про повернення позовної заяви у справі №915/1567/21, а висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для повернення позовної заяви Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, м.Миколаїв, в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на підставі п.2 ч.5 ст.174 Господарського процесуального кодексу України є помилковим та ухваленим з порушенням норм процесуального права, що призвело до необґрунтованого повернення позовної заяви.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Згідно із ч.3 ст.271 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, зокрема, скасування судом апеляційної інстанції ухвал про повернення позовної заяви, справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, м.Миколаїв, в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м.Миколаїв потребує задоволення, а оскаржувана ухвала Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2021 року про повернення позовної заяви у справі №915/1567/21 прийнята без дотриманням господарського процесуального закону та потребує скасування із передачею матеріалів позовної заяви Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, м.Миколаїв, в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв до Господарського суду Миколаївської області для вирішення питання про відкриття провадження.
У зв'язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору повинен бути здійснений судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, м.Миколаїв в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2021 року про повернення позовної заяви у справі №915/1567/21 задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2021 року про повернення позовної заяви у справі №915/1567/21 скасувати.
Матеріали справи №915/1567/21 передати Господарському суду Миколаївської області для розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
Г.П. Разюк