ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
14 грудня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3704/20(916/4693/15)
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.
суддів: Бєляновського В.В., Мишкіної М.А.
секретар судового засідання Арустамян К.А.
за участю представників учасників процесу:
Від АТ «Сбербанк» - адвокат Алюніна О.О.
Від ПАТ «ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ «ЧОРНОМОРЕЦЬ» - адвокат Новікова Т.О.
Від ПАТ «Ринок Малиновський» - адвокат Новікова Т.О.
Від ПАТ «Туристично-виробнича фірма «Чорне море» - адвокат Новікова Т.О.
Від ТОВ «Група управління бізнесом» - адвокат Новікова Т.О.
Від ПАТ «Чорноморська транспортна компанія» - адвокат Новікова Т.О.
Від ТОВ «Блек Сі Ріелті Груп» (чинна назва - ТОВ «Укрбудспецтех») - адвокат Новікова Т.О.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сбербанк»
на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 (суддя суду першої інстанції Грабован Л.І., дата і місце постановлення рішення: 26.05.2021 (повний текст складено - 04.06.2021), м. Одеса, просп. Шевченко, 29, Господарський суд Одеської області)
по справі № 916/3704/20 (916/4693/15)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Сбербанк»
до відповідача Приватного акціонерного товариства «ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ «ЧОРНОМОРЕЦЬ»
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Ріелті Груп» (чинна назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбудспецтех»), 2) Публічного акціонерного товариства «Ринок Малиновський», 3) Публічного акціонерного товариства «Туристично-виробнича фірма «Чорне море», 4) Публічного акціонерного товариства «Чорноморська транспортна компанія», 5) Товариства з обмеженою відповідальністю «Група управління бізнесом»
про стягнення 6 597 738,53 дол. США та 46 608 814,15 грн.
Публічне акціонерне товариство «Сбербанк» (далі ПАТ «Сбербанк») звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець» (далі ПрАТ Футбольний клуб «Чорноморець») (т.1 а.с.3-6) про стягнення заборгованості у розмірі 43 371 675,85 дол. США та 46 608 814,15 грн., з яких: 36 773 937,32 дол. США - заборгованість за кредитною лінією; 6 597 738,53 дол. США - проценти за користування кредитною лінією, нараховані за період з 15.07.2014 по 02.11.2015; 16 637 067,93 грн. - пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією, нарахована за період з 31.12.2014 по 30.06.2015; 29 971 746,22 грн. - пеня за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією, нарахована за період з 31.12.2014 по 30.06.2015.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 (суддя - Щавинська Ю.М.) (т.11 а.с.10-34) первісний позов задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Футбольний клуб "Чорноморець" на користь Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" 36 773 937, 32 дол. США заборгованості за тілом кредиту, що у гривневому еквіваленті на день прийняття рішення становить 951 613 775 грн., 5 578 283, 28 дол. США процентів за користування кредитом з 15.07.2014 по 02.11.2015, що станом на день прийняття рішення становить 144 350 908,88 грн.; пеню за прострочення сплати процентів та кредиту у розмірі 20 000 000 грн. та 182 700 грн. судового збору; в решті первісного позову відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 у справі №916/4693/15 залишено без змін.
Постановою об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 (т.23 а.с.204-248) касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець» задоволено частково, постановлено:
«Змінити мотивувальні частини рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі № 916/4693/15 в частині позовних вимог про стягнення 36 773 937,32 дол. США заборгованості за кредитною лінією шляхом їх викладення в редакції цієї постанови. Змінити резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016, залишену без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018, у справі № 916/4693/15 в частині задоволення позову про стягнення 36 773 937,32 дол. США заборгованості за тілом кредиту, що у гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення становило 951 613,775 грн, та викласти її у наступній редакції: "Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Футбольний клуб "Чорноморець" на користь Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" 36 773 937,32 дол. США заборгованості за кредитом, 148 016,10 грн. судового збору.
Рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі №916/4693/15 скасувати в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитною лінією, пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією та за прострочення сплати відсотків за користування кредитною лінією та стягнення 34 683,90 грн. судового збору. Справу № 916/4693/15 в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитною лінією, пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією та за прострочення сплати відсотків за користування кредитною лінією передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. У решті рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі № 916/4693/15 залишити без змін.»
На новому розгляді у суді першої інстанції знаходилися позовні вимоги про стягнення:
- 6 597 738,53 дол. США - процентів за користування кредитною лінією, нарахованих за період з 15.07.2014 по 02.11.2015;
- 46 608 814,15 грн. пені , з яких:
- 16 637 067,93 грн - пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією, нарахованої за період з 31.12.2014 по 30.06.2015;
- 29 971 746,22 грн - пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією, нарахованої за період з 31.12.2014 по 30.06.2015.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.01.2021р. (т.25 а.с. 14-17) прийнято справу №916/4693/15 до свого провадження суддею Грабован Л.І. для розгляду за правилами позовного провадження, але в межах справи № 916/3704/20 про банкрутство ПрАТ "Футбольний клуб «Чорноморець» у порядку ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, призначено підготовче засідання суду.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.05.2021:
- провадження по справі №916/3704/20 (916/4693/15) за позовом Акціонерного товариства «Сбербанк» до Приватного акціонерного товариства «ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ «ЧОРНОМОРЕЦЬ» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Ріелті Груп», Публічного акціонерного товариства «Ринок Малиновський», Публічного акціонерного товариства «Туристично-виробнича фірма «Чорне море», Публічного акціонерного товариства «Чорноморська транспортна компанія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Група управління бізнесом» в частині стягнення частини процентів за користування кредитом в сумі 4 156 357 (чотири мільйона сто п'ятдесят шість тисяч п'ятсот сім) доларів США 70 центів - закрито;
- позов Акціонерного товариства «Сбербанк» до Приватного акціонерного товариства «ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ «ЧОРНОМОРЕЦЬ» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Ріелті Груп», Публічного акціонерного товариства «Ринок Малиновський», Публічного акціонерного товариства «Туристично-виробнича фірма «Чорне море», Публічного акціонерного товариства «Чорноморська транспортна компанія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Група управління бізнесом» задоволено частково;
- стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ «ЧОРНОМОРЕЦЬ» (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, буд. 12А, код ЄДРПОУ 22449841) на користь Акціонерного товариства «Сбербанк» (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 46, код ЄДРПОУ 25959784) пеню за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією за період з 03.02.2015 по 30.06.2015 в сумі 12 389 883,96 грн., пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією за період з 03.02.2015 по 30.06.2015 в сумі 7 557 889,86 грн., всього 19 982 457,72 грн.; та судовий збір в сумі 34 683,90 грн.
- в решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині часткової відмови у стягненні частини процентів за користування кредитом мотивовано тим, що за власним розрахунком суду першої інстанції сума процентів за користування кредитною лінією за період з 15.07.2014р. по 08.07.2015р. включно складає 4 156 357,70 дол. США. Період нарахування процентів та суму процентів, які були заявлені позивачем, господарський суд визнав невірними.
Закриваючи провадження в частині стягнення частини процентів за користування кредитом в сумі 4 156 357,70 доларів США, суд першої інстанції керувався тим, що розмір відсотків в сумі 4 156 357,70 доларів США, обрахований судом за період з 15.07.2014 по 08.07.2015, входить в суму відсотків, які є погашеними за рахунок предмету іпотеки, провадження по справі в цій частині підлягає закриттю на підставі ч.1 п.2 ст. 231 ГПК України, оскільки в цій частині відсутній предмет спору.
Частково задовольняючи вимоги про стягнення пені за період з 03.02.2015 по 30.06.2015, суд керувався висновками судово-економічної експертизи № 3267/3268 від 07.09.2016 (з додатком від 19.10.2019 до висновку експерта № 3267/3268 судово-економічної експертизи від 07.09.2016) та вказав, що обґрунтованим є нарахування та обчислення пені за період з 03.02.2015 по 30.06.2015 за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією на суму 15 115 779,72 гривень; за прострочення сплати загальної заборгованості на суму 24 779 767,93 грн.
Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що застосування надмірних санкцій до ПрАТ «ФК «Чорноморець» може значно ускладнити діяльність цього підприємства, виходячи із показників, доданих відповідачем до матеріалів справи. Суд першої інстанції також врахував факт відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ «ФК «Чорноморець» №916/3704/20 ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.01.2021, та встановлення судом ознак неплатоспроможності цього підприємства.
Таким чином, суд першої інстанції, виходячи з збалансованості інтересів обох сторін, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, визначив за правомірне зменшити нараховані позивачами штрафні санкції у вигляді пені, тому розмір пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією на суму 15 115 779,72 гривень зменшується до 7 557 889,86 грн., а розмір пені за прострочення сплати загальної заборгованості на суму 24 779 767,93 грн. зменшується до суми 12 389 883,96 грн.
До Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Сбербанк» надійшла апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 по справі №916/3704/20 (916/4693/15).
Банк вважає, що під час вирішення справи судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до постановлення господарським судом помилкового рішення; неправильно застосовано норми матеріального права; обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, не доведені; порушено норми процесуального права.
Апелянт зазначає, що чинним законодавством відсутня заборона нарахування процентів за час неправомірного користування кредитними коштами, в тому числі не встановлено заборону на нарахування процентів згідно ст. 536. 625 та 1056-1 ЦК України, тому судом першої інстанції було невірно застосовано положення законодавства, яке регулює правовідносини щодо нарахування процентів за кредитним договором.
На думку апелянта посилання суду першої інстанції про припинення Банком його подальшого кредитування за кредитним договором з 09 липня 2015 року не відповідають дійсним правовідносинам сторін спору. На думку Банку, як суд касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги Позичальника у даній справі, так і суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення на новому розгляді, не врахували умови договору, ототожнили вимогу Банку про дострокове повернення кредиту з вимогою про дострокове розірвання договору та припинення зобов'язань, та не врахували додаткові умови договору щодо порядку сплати відсотків за користування кредитом.
Банк вказує, що судом не застосований до спірних правовідносин принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, шо рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. Позивач вказує на те, що питання правомірності нарахування відсотків за договором про відкриття кредитної лінії від 15.07.2011р. №14-В/11/44/ЮО вже було встановлено рішенням Господарського суду Одеської області у справі №916/1031/16, яким стягнуто 11 887 915,43 дол. США з відповідача на його користь процентів за користування кредитом, що нараховані за ставкою 12% за період з 15.12.2015 по 06.12.2018, факти, встановлені в рішенні є преюдиціальними та повторний розгляд того ж питання між тими ж сторонам неприпустимий.
Позивач звертає увагу, що висновки Верховного суду щодо нарахування процентів, (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц та №161/12771/15-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16) стосуються застосування положень ст. 1048 ЦК України («Проценти за договором позики»), тому щодо нарахування процентів за користування кредитом не підлягають застосуванню з огляду на те, що в даній справі сторони, керуючись ст. 1056-1 ЦК України, визначили умовами кредитного договору розмір процентів та порядок їх сплати (в тому числі момент припинення нарахування процентів).
На думку позивача, направлення позичальнику вимоги про виконання зобов'язань за кредитним договором, в тому числі вимоги про дострокове виконання зобов'язань, чи ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, виконання якого не здійснено, не припиняє дії договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання, та не позбавляє кредитора права на отримання відсотків, комісії за користування кредитом.
Позивач звертає увагу, що умовами кредитного договору (пункти 1.З., 6.1., 6.2.) врегульовано обов'язок сплати та визначено розмір процентів за користування кредитними коштами як за період правомірного користування кредитом, так і у разі прострочення повернення кредиту.
Апелянт вказує, що чинним законодавством не встановлено заборони нарахування процентів за час неправомірного користування кредитними коштами, в тому числі не встановлено заборону на нарахування процентів згідно ст.ст. 536, 625 та 1056-1 ЦК України. Посилання відповідача на висновки Великої Палати Верховного суду щодо нарахування процентів не підлягають застосуванню з огляду на те, що в даній справі сторони, керуючись ст.1056-1 ЦК України, визначили умовами кредитного договору розмір процентів та порядок їх сплати (в тому числі момент припинення нарахування процентів).
На думку Банку, висновок суду першої інстанції про втрату Банком права нарахування відсотків з певного часу, а відтак заборона нарахування процентів за час неправомірного користування кредитними коштами, є порушенням ч. 3 ст. 346 ГК України та принципу оплатності кредиту.
ПАТ «Сбербанк" наголошує, що у зв'язку з порушенням Позичальником зобов'язання, передбаченого п.2.11 Додатку №1 до кредитного договору (що був доповнений договором про внесення змін №12 від 30.04.2014р.), розмір Маржі Банку (і, як наслідок, розмір змінюваної процентної ставки), що діє на дату порушення зобов'язання, починаючи з 20-го календарного дня з дня порушення зобов'язання, встановлюється в новому розмірі, а саме в розмірі, збільшеному на 2 процентні пункти (п. 6.6. кредитного договору в редакції договору про внесення змін №12 до нього від 30.04.2014 р.).
Позивач зазначає, що з огляду на невиконання відповідачем зобов'язань, передбачених п.2.11. додатку № 1 до кредитного договору в редакції договору про внесення змін №12 до нього від 30.04.2014 р., згідно з п. 6.6. вказаного договору та п. 2.3. додатку № 1 до цього договору розмір Маржі (і, як наслідок, розмір змінюваної процентної ставки) встановлюється в збільшеному на 2 (два) процентних пункти за кожен випадок такого порушення.
Позивач вказує, що, починаючи з 14.03.2015 процентна ставка за користування кредитом відповідно до вказаного договору, укладеного з ПрАТ «Футбольний клуб «Чорноморець», розраховувалася: LIBOR USD 6M + 15,5%, але не менше 14,0% річних.
Банк зазначає, що висновок суду першої інстанції про не доведеність позивачем наявності будь-яких збитків, викликаних простроченням відповідача, та не заявлення позивачем подібних вимог, а відтак й спростування підстав для зменшення пені, є хибними.
Позивач вказує, що оскільки спір між Банком та позичальником ініційований у 2015 році, спірні правовідносини та період, за який заявлено до стягнення заборгованість та штрафні санкції, обмежується 2015 роком, то спір має вирішуватись згідно з нормами матеріального права, чинного на той час.
На думку апелянта, наведення певних правових висновків Верховного суду в п. 9.2. постанови від 18.09.2020, а саме правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, - не є прямою вказівкою для суду першої інстанції в новому розгляді вирішувати спір у справі №916/4693/15 із обов'язковим застосуванням саме цих правових висновків. Між тим, в основу оскаржуваного рішення судом покладено саме ці висновки Верховного суду, що наведені ним в розділі 9 постанови від 18.09.2020 року як оцінка аргументів учасників справи, які суд першої інстанції процитував, обґрунтовуючи свою позицію суду в тексті оскаржуваного рішення.
Позивач вказує, що вирішення справи №916/3704/20(916/4693/15) із врахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених в Постановах Верховного Суду, в новому провадженні за умови, що період спірних правовідносин закінчився до формування таких правових висновків, є порушенням по-перше, принципу правової визначеності; по-друге, принципу незворотності дії норми закону.
Апелянт також посилається на те, що правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, ґрунтуються на тому, що право кредитора нараховувати проценти припиняється з настанням дня повернення позики (завершення строку кредитування чи настання строку, зазначеного в достроковій вимозі кредитора), однак усі ці висновки мотивовані посиланням на зміст абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України - у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються до дня повернення позики.
Підсумовуючи дані доводи, апелянт вказав, що суд першої інстанції не надав належну правову оцінку правовідносинам сторін в цих справах, буквально розтлумачив висновки Верховного суду, висловлені в Постанові від 18.09.2020 року, не встановивши чи підлягають врахуванню наведені судом касаційної інстанції правові висновки до спірних правовідносин, з огляду на умови конкретного договору, суб'єктний склад учасників та інші критерії, що підлягають визначенню.
На думку Банку, судом першої інстанції безпідставно надано перевагу стороні відповідача та третім особам, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, чим грубо порушено баланс інтересів у справі між Банком - кредитором та боржником - позичальником.
АТ «СБЕРБАНК» не погоджується із процесуальними рішеннями суду першої інстанції , якими відмовлено позивачу в задоволенні наступних клопотань: 1) від 05.01.2021 про призначення колегіального розгляду справи; 2) від 16.03.2021 про зупинення провадження у справі до розгляду кредиторських вимог позивача у справі про банкрутство відповідача; 3) від 20.04.2021 про зупинення провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України конституційної скарги АТ «Державний ощадний банк України».
Банк вважає, що вирішення вказаних клопотань Банку шляхом постановлення протокольних ухвал позбавило його можливості вчасно відреагувати на такі ухвали, оцінити та опрацювати такі рішення, виходячи із мотивації суду щодо їх відхилення та запровадити належні заходи із захисту процесуальних прав позивача.
АТ «СБЕРБАНК» також не погоджується із Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.04.2021 року в частині відмови у залученні до участі у справі акціонерів відповідача та з Ухвалою від 21.05.2021 року про залишення без розгляду клопотання позивача від 20.05.2021р. про залучення до участі у справі №916/3704/20 (916/4693/15) арбітражного керуючого розпорядника майна ПрАТ «Футбольний клуб «Чорноморець» Чульського О.С.
Суд першої інстанції не залучив розпорядника майна до участі у справі ані з власної ініціативи, ані за клопотанням позивача. Натомість, суд незважаючи на аргументовані пояснення позивача відносно порушення термінів подання такого клопотання, визнав такі причини не поважними. На думку позивача, такі дії суду не є належними та свідчать про не сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав.
Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 по справі №916/4693/15 в частині стягнення пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією за період з 03.02.2015 по 30.06.2015р. в сумі 12 389 883,96 грн., пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією за період з 03.02.2015 по 30.06.2015 в сумі 7 557 889,86 грн., всього 19 982 457, 72 грн. та судового збору в сумі 34 683,90рн.; та в частині закриття провадження по справі №916/3704/20 (916/4693/15) в частині стягнення частини процентів за користування кредитом в сумі 4 156 357 (чотири мільйона сто п'ятдесят шість тисяч п'ятсот сім) доларів США 70 центів та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ «СБЕРБАНК» та стягнути в новому розгляді справи №916/3704/20(916/4693/15) з ПрАТ «Футбольний клуб «ЧОРНОМОРЕЦЬ» на користь АТ «СБЕРБАНК» заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/Ю0 від 15.07.2011 у розмірі:
- 6 597 738,53 доларів США - проценти за користування Кредитною лінією, що'' нараховані за період з 15.07.2014 по 02.11.2015;
- 16 637 067,93 гривень - пеня за прострочення сплати процентів за користування Кредитною лінією за період з 31.12.2014 по 30.06.2015;
- 29 971 746,22 гривень - пеня за прострочення сплати загальної заборгованості за Кредитною лінією за період з 31.12.2014 по 30.06.2015.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 916/3704/20 (916/4693/15) було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді - Бєляновський В.В., Мишкіна М.А., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2021.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сбербанк» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 по справі №916/3704/20 (916/4693/15) - залишено без руху; встановлено Акціонерному товариству «Сбербанк» строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів 1) сплати судового збору у сумі 274 050,00 грн. 2) направлення копії апеляційної скарги з додатками листом з описом вкладення на адресу відповідача та третіх осіб у справі - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали; роз'яснено Акціонерному товариству «Сбербанк», що при невиконанні вимог даної ухвали апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
29.07.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Сбербанк» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої були додані докази сплати судового збору у встановленому законом розмірі та направлення копії апеляційної скарги з додатками листом з описом вкладення на адресу відповідача та третіх осіб у справі. Таким чином, недоліки апеляційної скарги було усунуто.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 поновлено Акціонерному товариству «Сбербанк» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 по справі №916/3704/20 (916/4693/15); відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сбербанк» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 по справі №916/3704/20 (916/4693/15); встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 30.09.2021; призначено справу № 916/3704/20 (916/4693/15) до розгляду на 12 жовтня 2021 о 15:00; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов'язковою; роз'яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 по справі №916/3704/20 (916/4693/15).
Дану ухвалу про відкриття апеляційного провадження складено та підписано 13.09.2021 у зв'язку з перебуванням членів колегії суддів: судді Богатиря К.В. та судді Бєляновського В.В. у щорічній відпустці у період з 26.07.2021 по 27.08.2021, на підставі наказу Голови суду від 01.07.2021 №184-в та перебування судді зі складу колегії Мишкіної М.А. у щорічній відпустці у період з 05.08.2021 по 10.09.2021, на підставі наказу Голови суду від 16.07.2021 №197-в.
06.10.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ПАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ «Сбербанк» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 по справі №916/3704/20 (916/4693/15).
Відповідача зазначає, що 23 червня 2015 року у зв'язку із порушенням АТ «ФК «ЧОРНОМОРЕЦЬ» умов кредитного договору, АТ «СБЕРБАНК» скористалося своїм правом дострокової вимоги виконання АТ «ФК «ЧОРНОМОРЕЦЬ» зобов'язань за кредитом (п. 8.3. кредитного договору, ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
Відповідно до п. 8.4. кредитного договору, банком надіслано в адресу АТ «ФК «ЧОРНОМОРЕЦЬ» повідомлення - вимогу №5828/5/28-2 про дострокове повернення повної суми заборгованості (т. 1 аркуш справи 149). Повідомлення - вимогу №5828/5/28-2 відправлено на адресу АТ «ФК «ЧОРНОМОРЕЦЬ» 23.06.2015, що підтверджується поштовим штемпелем на опису вкладання у цінний лист. В повідомленні - вимозі №5828/5/28-2 було встановлено, що зобов'язання АТ «ФК «ЧОРНОМОРЕЦЬ» по погашенню кредиту повинно бути здійснено в строк не пізніше 10 (десяти) робочих днів з дня відправлення Банком такого повідомлення (вимоги), яке було фактично отримане відповідачем 07.07.2015.
Керуючись положеннями ст. 251-253 ЦК України, строк на виконання АТ «ФК «ЧОРНОМОРЕЦЬ» вимоги Банку про дострокове повернення заборгованості за Кредитом розпочав перебіг 24-го червня 2015 року (на наступний день після відправлення Банком повідомлення - вимоги №5828/5/28-2), а останнім 10-ти денним робочим днем добровільного виконання АТ «ФК «ЧОРНОМОРЕЦЬ» вимоги АТ «СБЕРБАНК» за повідомленням - вимогою №5828/5/28-2 є 08 липня 2015 року (останній день строку). Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України, саме з 09 липня 2015 року АТ «СБЕРБАНК» - набуло право вимоги із боржника - АТ «ФК «ЧОРНОМОРЕЦЬ» сплати повної суми заборгованості за кредитом.
Таким чином, на думку відповідача, надіславши на адресу АТ «ФК «ЧОРНОМОРЕЦЬ» повідомлення - вимогу №5828/5/28-2 від 23.06.2015, АТ «СБЕРБАНК» змінив строк виконання АТ «ФК «ЧОРНОМОРЕЦЬ» зобов'язання за кредитним договором, припинив подальше кредитування АТ «ФК «ЧОРНОМОРЕЦЬ» за кредитним договором з 09 липня 2015 року та втратив можливість нарахування та одержання процентів по Кредитному договору.
Відповідач вказує, що судом першої інстанції вірно було встановлено, та не заперечувалося АТ «Сбербанк», що 19.01.2018 банком звернуто стягнення на два предмети іпотеки, які належали майновому поручителю боржника - Публічному акціонерному товариству «Туристично-виробнича фірма «Чорне море».
Предмети іпотеки було придбано у власність банком, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та оприбутковано на баланс банку шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок ціни майна за вартістю: - 175 225 200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 29 204 200,00 грн.) - нежилі приміщення торговельного комплексу, які складаються з нежилих приміщень 7-го, 8-го, 9- го поверхів, загальною площею 6705,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська (вулиця Чижикова), будинок 25; - 280 810 800,00 грн. (в т.ч. ПДВ 46 801800,00 грн.) - будівлі готельного комплексу, які складаються з: готелю літери А загальною площею 11 914,9 кв.м.; ресторану літ. А, прохідної літ. Б, 1-4 огорожі, 1- мостіння який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, 59.
За наслідком звернення стягнення на предмети іпотеки було частково погашено заборгованість АТ «ФК «Чорноморець» за кредитним договором в загальному розмірі 15 846 972,03 дол. США, в тому числі: - 5 578 283,28 доларів США - проценти (що нараховані за період з 15.07.2014 по 02.11.2015); - 10 268 688,75 доларів США - основна сума боргу (тіло кредиту). Про ці обставини АТ СБЕРБАНК повідомило боржника листом від 25.01.2018 №1240/5/28-3 (т. 19 а.с. 45).
Відповідач вказує, що враховуючи положення п.9.4 кредитного договору в редакції договору про внесення змін №6 від 26.04.2013, встановлену черговість погашення за рахунок предмету іпотеки, судом першої інстанції було вірно встановлено, що заборгованість АТ «ФК «Чорноморець» за процентами за користування кредитною лінією, є погашеною.
Керуючись викладеним вище, відповідач просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сбербанк» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 по справі № 916/3704/20 (916/4693/15) залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 по справі №916/3704/20 (916/4693/15) - без змін.
12.10.2021 о 09:51 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Сбербанк» надійшла заява про відвід судді зі складу колегії суддів у справі №916/3704/20 (916/4693/15) Бєляновського В.В.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у задоволенні заяви представника Акціонерного товариства «Сбербанк» про відвід судді Бєляновського В.В. від розгляду справи №916/3704/20 (916/4693/15) відмовлено.
12.10.2021 секретарем судового засідання Південно-західного апеляційного господарського суду Чеголею Євгеном було складено акт про те, що при розгляді 12 жовтня 2021 року справи №916/3704/20(916/4693/15) було виявлено відсутність інтернет зв'язку, у зв'язку з чим було неможливо провести відеоконференцію та з'єднатися за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon" з представником Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» - адвокатом Алюніною Оленою за зареєстрованою адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Враховуючи наведене, судове засідання 12 жовтня 2021 року о 16:00 годині у справі №916/3704/20(916/4693/15) не відбулося.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 призначено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Сбербанк» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 по справі №916/3704/20 (916/4693/15) на 18 жовтня 2021 року о 12:00 год; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, в залі судових засідань № 5, 3-й поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов'язковою; роз'яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами.
У судовому засіданні 18.10.2021 судом апеляційної інстанції було оголошено перерву до 17.11.2021 о 15:00 год.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Ріелті Груп» (чинна назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбудспецтех»), представник якого був відсутній, про оголошену перерву у судовому засіданні до 17.11.2021 о 15:00 год.
15.11.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від АТ «Сбербанк» надійшла відповідь на відзив ПАТ «ФК «ЧОРНОМОРЕЦЬ» на апеляційну скаргу АТ «Сбербанк» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 по справі №916/3704/20 (916/4693/15).
У даній відповіді на відзив позивач, зокрема, зазначає, що за відсутності підтвердженого факту повного погашення кредиту, отриманого за Кредитним договором, нарахування позивачем процентів після настання кінцевого терміну повернення кредиту, тобто за неправомірне користування кредитом, є правомірним.
Апелянт також вказав, що пунктом 6.2. Кредитного договору сторони погодили порядок та розмір нарахування процентів після завершення строку кредитування, що узгоджується з положеннями ст. 625 ЦК України. Зокрема, сторони погодили розмір процентів за користування кредитними коштами після закінчення строку кредитної лінії (після 30.06.2018) та враховуючи вимогу про дострокове виконання зобов'язань після настання строку виконання зобов'язань 21.07.2015, тобто розмір процентів за неправомірне користування кредитними коштами - «LIBOR USD 6М» + 11,5% річних в доларах США, але не менше 12% річних.
Позивач зазначає, що сторонами в Кредитному договорі визначено, шо проценти нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, в т.ч. внаслідок надіслання вимоги Банком про дострокове повернення кредитних коштів до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів.
Підсумовуючи доводи, викладені у відповіді на відзив, позивач просить апеляційну скаргу АТ «СБЕРБАНК» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 по справі №916/3704/20 (916/4693/15) задовольнити.
17.11.2021 у судовому засіданні було оголошено перерву до 14.12.2021 о 14:00
14.12.2021 у судовому засіданні прийняли участь представниця АТ «Сбербанк» - адвокат Алюніна О.О. та представниця ПАТ «ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ «ЧОРНОМОРЕЦЬ», ПАТ «Ринок Малиновський», ПАТ «Туристично-виробнича фірма «Чорне море», ТОВ «Група управління бізнесом», ПАТ «Чорноморська транспортна компанія» та ТОВ «Блек Сі Ріелті Груп» (чинна назва - ТОВ «Укрбудспецтех») - адвокат Новікова Т.О.
Оскільки представники усіх сторін по справі з'явилися у судове засідання, то на думку колегії суддів в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Сбербанк» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 по справі №916/3704/20 (916/4693/15) по суті, адже у даному випадку ніщо не перешкоджає вирішенню спору та не повинно заважати здійсненню правосуддя у розумний строк, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
ПАТ «Сбербанк» звернулось до суду апеляційної інстанції із клопотанням від 16.10.2021 (вх. №3982/21 від 18.10.2021) про зупинення провадження у справі до постановлення господарським судом ухвали за результатами попереднього засідання у справі №916/2125/21 про банкрутство ПрАТ «Футбольний клуб «Чорноморець» на підставі п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України, з посиланням на те, що його кредиторські вимоги до боржника, заявлені у справі про банкрутство, як і у цій справі, ґрунтуються на вимогах за договором про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011, але період та суми стягнення за вимогами у справі про банкрутство поглинає вимоги банку, заявлені у цій справі.
Колегія суддів відмовила протокольно у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі (протокол судового засідання від 17.11.2021) з наступних мотивів. За правилом п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України встановлений обов'язок суду зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Судом не встановлено такої неможливості з огляду на відсутність взаємозв'язку між правом позивача на збільшення розміру позовних вимог у цій справі та необхідністю наявності для цього ухвали суду про визнання його вимог за кредитним договором за більший період у справі про банкрутство; зібрані докази у даній справі дозволяють господарському суду встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Окрім того, ПАТ «Сбербанк» звернулось до суду апеляційної інстанції із клопотанням від 18.10.2021 (вх. №2843/21 від 18.10.2021) про передачу справи №916/4693/15 до розгляду в межах справи №916/2125/21 про банкрутство ПАТ «ФК «ЧОРНОМОРЕЦЬ». Дане клопотання обґрунтовано тим, що справу №916/4693/15 передано до розгляду в межах справи №916/3704/20. Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 у справі № 916/3704/20 апеляційну скаргу ТОВ «ІСАГІС» - задоволено, ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.01.2021 по справі № 916/3704/20 скасовано та прийнято нове рішення. Відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець». Отже, справа №916/4693/15 за позовом АТ «СБЕРБАНК» до ПАТ «ФК «Чорноморець» про стягнення коштів має бути передана та розглядатись в межах справи №916/2125/21.
Колегія суддів відмовила протокольно у задоволенні клопотання про передачу цієї справи у позовному провадженні для розгляду в межах справи №916/2125/21 про банкрутство ПАТ «ФК «ЧОРНОМОРЕЦЬ» (протокол судового засідання від 17.11.2021) з наступних мотивів.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.01.2021 відкрито провадження у справі № 916/3704/20 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець».
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.01.2021 передано матеріали справи № 916/4693/15 для розгляду спору по суті в межах справи про банкрутство № 916/3704/20.
Рішення суду першої інстанції по даній справі по суті спору було прийнято 25.05.2021.
Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 у справі № 916/3704/20 апеляційну скаргу ТОВ «ІСАГІС» - задоволено, ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.01.2021 по справі № 916/3704/20 скасовано та прийнято нове рішення. Відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець».
Але колегія суддів приймає до уваги, що справа № 916/4693/15 розглядалася по суті в суді першої інстанції в межах справи про банкрутство № 916/3704/20, провадження у якій на момент винесення оскаржуваного рішення була відкритим.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.08.2021 у справі №916/2125/21 відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець».
У той же час, колегія суддів не вважає за можливе передати матеріали справи №916/4693/15 для подальшого розгляду в межах справи №916/2125/21 про банкрутство ПАТ «ФК «ЧОРНОМОРЕЦЬ», оскільки законодавством України не передбачена можливість передачі справи, яка знаходиться на розгляді у суді апеляційної інстанції, до суду першої інстанції після відкриття апеляційного провадження та до розгляду апеляційної скарги по суті.
Фактичні обставини, встановлені судом.
15.07.2011 між Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" (Банк) та Приватним акціонерним товариством "Футбольний клуб "Чорноморець" (Позичальник) було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44/ЮО (т.1 а.с.13-22), який було викладено у новій редакції згідно із договором про внесення змін №6 від 26.04.2013 (т.1 а.с.40-56).
Згідно п. 1.1 договору банк відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію в доларах США, що надалі іменується кредитна лінія", та на підставі додаткових угод до цього Договору окремими частинами (траншами) надає Позичальнику кредитні кошти (надалі - Кредит) у порядку і на умовах, визначених цим Договором. Позичальник, у свою чергу, зобов'язується використати Кредит на цілі, зазначені у пункті 1.5. цього Договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати Банку проценти за користування Кредитом, а також повернути Банку Кредит у терміни, встановлені цим Договором та/або додатковими угодами до цього Договору, та виконати інші умови цього Договору.
За договором про внесення змін №11 від 31.03.2014 (т.1 а.с.63), сторони змінили вказаний пункт, визначивши умови щодо не відновлюваності кредитної лінії.
Пунктом 1.2 договору сторонами було визначено ліміт кредитної лінії (графік погашення кредиту).
Згідно з п.1.4 договору останній день дії кредитної лінії - 30.06.2018.
Згідно п. 1.5 договору, кредит надається для фінансування витрат, пов'язаних з проведенням реконструкції центрального стадіону «Чорноморець», за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/20 та поповнення обігових коштів.
Розділом 2 кредитного договору сторони обумовили забезпечення виконання зобов'язань позичальника.
Пунктами 6.1-6.4 договору сторони встановили, що Позичальник зобов'язується сплачувати Банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором/відповідною додатковою угодою. Проценти нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості.
Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 360 днів у році - для кредиту, наданого Позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого Позичальнику в національній валюті. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно).
Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів.
Проценти, нараховані відповідно до пунктів 6.1. - 6.2. цього договору, Позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця не пізніше трьох робочих днів, наступних за днем закінчення періоду.
При цьому під "періодом" сторони в пункті 6 договору розуміють кожний з періодів, який починається з того числа місяця, в якому був укладений цей договір (реквізит договору "дата", вказаний в верхньому правому куті на першій сторінці договору), і закінчуються в день, що передує такому числу наступного (відповідного) місяця (т.ч. проценти за кредитом за такий день нараховуються).
Проценти, нараховані за період, в якому відповідно до пункту 1.4. цього договору Позичальник зобов'язаний повністю повернути кредит банку, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту.
Згідно з приписами п. 8.1 в редакції договору про внесення змін №11від 31.03.2014, Позичальник зобов'язується здійснювати часткове повернення кредиту, наданого в межах встановленого ліміту кредитної лінії, таким чином, щоб загальна заборгованість за кредитною лінією не перевищувала відповідного розміру ліміту кредитної лінії, визначеного в п. 1.2 цього договору, станом на відповідну дату, з якої ліміт кредитної лінії зменшується.
Відповідно до п. 1.8 договору про внесення змін № 12 від 30.04.2014. сторони погодили в п. 8.1 кредитного договору виключити слова „ у термін, визначений у відповідній додатковій угоді до цього договору" та після слів „зазначеного в п. 1.4 цього договору" доповнити словами та цифрами „відповідно до графіку, зазначеному у п. 1.2 цього договору".
Відносини між сторонами регулюються, зокрема положеннями параграфів 1 та 2 Глави 71 Розділу III ЦК України та загальними положеннями про зобов'язання та договорів, визначеними у Розділах I та II ЦК України.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, зобовязання позичальника з повернення кредиту та сплати процентів є основним, а зобов'язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.
Згідно до ст.193 ГК України, норми якої кореспондуються зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, видавши відповідачу в межах ліміту кредитної лінії кредитні кошти у розмірі 45 968 758,67 доларів США, що підтверджується наявними в матеріалами справи меморіальними ордерами (т.9 а.с.28-58).
Однак, відповідачем повернуто кредит лише частково на суму 9 194 821,35 доларів США, що підтверджується наявними в матеріалами справи платіжними дорученнями (т.9 а.с.59-77). Таким чином, непогашена сума кредиту станом на день розгляду справи у суді першої інстанції становила 36 773 937,32 доларів США. Вказана сума стягнута з відповідача на користь позивача постановою Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у цій справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пунктом 8.3 договору в чинній редакції встановлено, що Банк має право в односторонньому порядку вимагати від Позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником будь-якого із своїх зобов'язань, передбачених цим договором, а також по іншим договорам (в т.ч., але не виключно по кредитним договорам, договорам про відкриття кредитних ліній) і/або договорам поруки і/або договорам про надання банківських гарантій/ контр гарантій/акредитивів тощо, які укладені або будуть укладені протягом дії цього договору між Позичальником і Банком, а також по платіжним зобов'язанням перед Банком та/або третіми особами по оплаті векселів, погашенню облігацій, виплаті купонного доходу, інших фінансових зобов'язань, тощо, у сумі, що перевищу 5% (п'ять процентів) від балансової вартості активів Позичальника у відповідності з бухгалтерською звітністю на останню звітну дату), які виникли (можуть виникнути) протягом строку дії цього Договору).
Пунктом 8.4 договору сторони узгодили, що у разі, якщо Банк використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, то він зобов'язаний в письмовій формі повідомити про це Позичальника, із зазначенням у відповідній вимозі повної суми заборгованості, а Позичальник зобов'язаний здійснити усі платежі за цим договором на користь Банку (при цьому строкові платежі - проценти, комісії, пені тощо повинні бути сплачені з урахуванням строку, що минув з дати, на яку Банк здійснив розрахунок заборгованості за цим договором і по дату повернення повної суми заборгованості за цим договором) в строк не пізніше 10 робочих днів з дня відправлення Банком такого повідомлення (вимоги).
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами при судовому розгляді, останнє погашення тіла кредиту було здійснено відповідачем 29.01.2015. Доказів подальшої сплати коштів та зниження ліміту кредитної лінії відповідно до п. 1.2 кредитного договору, матеріали справи не містять, що однозначно свідчить про наявність відповідного порушення умов договору.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.06.2015 за вих. № 5828/5/28-2 позивачем на підставі п. 8.3 кредитного договору на адресу ПрАТ «Футбольний клуб «Чорноморець» було направлено повідомлення-вимогу про дострокове повернення повної суми заборгованості за кредитним договором (т.1 а.с.149).
У вказаній вимозі позивач вимагав від відповідача сплатити наявну заборгованість у розмірі 41 116 207, 69 доларів США та 41 787 909,68 грн., а також зауважував, що строкові платежі - проценти, комісійні винагороди, пені тощо повинні бути сплачені з урахуванням строку, що минув з дати, на яку Банк здійснив розрахунок заборгованості за кредитним договором і по дату повернення повної суми заборгованості за кредитним договором в строк не пізніше 10 робочих днів з дня відправлення цієї вимоги - повідомлення.
Про факт відправлення повідомлення-вимоги та розрахунку заборгованості, доданого до повідомлення, свідчить наявний в матеріалах справи опис вкладення в цінний лист від 23.06.2015 та фіскальний чек за № 0644 від 23.06.2015(т.9 а.с.146).
В постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі №916/4693/15 щодо позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитною лінією, вказані наступні висновки.
«Суди попередніх інстанцій, встановивши те, що відповідач неналежним чином виконував також і свої зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитом, правильно визнали обґрунтованими заявлені позивачем за первісним позовом вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з відсотків за користування кредитом. Проте об'єднана палата Касаційного господарського суду вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій щодо розміру відсотків, які підлягають стягненню з відповідача, зазначає про те, що ці висновки суди зробили з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального прав та без урахування висновків Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, а проведений судами розрахунок відсотків за користування кредитними коштами є неправильним.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду зазначає, що пред'явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав. При цьому у разі пред'явлення до позичальника вимоги в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту.
Однак висновки судів, що заборгованість Позичальника (відповідача за первісним позовом) по відсоткам за користування кредитом підлягає розрахунку за період з 15.07.2014 по 02.11.2015 та складає 5 578 283,28 доларів США є передчасними, а проведений судами розрахунок заборгованості по відсоткам за вказаний період не можна визнати правильним та обґрунтованим.
Суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку повідомленню-вимозі Банку № 5828/5/28-2 від 23.06.2015, надісланому Позичальнику, у відповідності до зазначених вище правових висновків Великої Палати Верховного Суду, не встановили як змінилися умови виконання основного зобов'язання Позичальника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом за зазначеним повідомленням-вимогою Банку, зокрема як змінилися строк дії кредитної лінії, термін повернення кредиту, строк дії договору, у який строк та до якого терміну Позичальник мав виконати свої зобов'язання з повернення повної суми заборгованості за кредитним договором за цим повідомленням-вимогою та чи закінчився та якщо закінчився, то коли, строк кредитування, тобто строк протягом якого Позичальник законно користувався позиченими коштами та мав сплачувати відсотки за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, а з якого моменту розпочав свій перебіг строк протиправного користування Позичальником кредитними грошовими коштами, яке підпадає під дію положень статті 625 Цивільного кодексу України.
Суди попередніх інстанцій не з'ясували у відповідності до зазначених вище висновків Верховного Суду та наявних в матеріалах справи доказів та, зокрема з урахуванням повідомлення-вимоги, з якого моменту підлягають нарахуванню передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми та чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення зазначеної норми, які регламентують наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання та підлягають застосуванню до спірних правовідносин, з огляду на заявлені позивачем за первісним позовом позовні вимоги, тобто з огляду на предмет та підстави позову.
У відзиві на касаційну скаргу позивач стверджує про те, що зазначені вище висновки Верховного Суду про застосування статей абзацу 2 частини 1 статті 1048, статей 1050 та 625 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у цій справі з огляду на неподібність правовідносин з правовідносинами у цій справі, зокрема через відмінність умов кредитування та не тотожність умов кредитних договорів. Також позивач вказує на те, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, про можливість нарахування відсотків за частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України у випадку прострочення боржника (після реалізації кредитором права на дострокове повне погашення заборгованості) у разі, якщо сторони у кредитному договорі передбачили іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду не бере до уваги ці твердження позивача, оскільки з огляду на предмет та підстави позовних вимог у цій справі та у справі № 913/11/18 спірні правовідносини у цих справах є подібними (предметом позову у справі № 913/11/18 також було стягнення заборгованості за кредитним договором, в тому числі заборгованості по відсоткам за користування кредитом), про що також зазначила Велика Палата Верховного Суду у пункті 6.34. постанови від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16. Проте за подібних правовідносин Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі № 913/11/18 дійшов протилежних висновків щодо можливості нарахування процентів за частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України у випадку прострочення боржником, тобто неналежного виконання грошового зобов'язання.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначивши про те, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 сформувала свої висновки щодо застосування абзацу 2 частини першої статті 1048 та частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України та відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, який також був викладений і в інших постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема в постановах від 10.10.2018 у справі № 910/750/18, від 14.05.2019 у справі № 910/22858/17, які були наведені в обґрунтування підстав для передачі цієї справи № 916/4693/15 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, об'єднана палата Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у цих постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Крім того об'єднана палата Касаційного господарського суду зазначає про те, що положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Отже можливість нарахування інфляційних втрат на суму простроченого грошового зобов'язання (у даному випадку - на суму заборгованості по кредиту), визначеного в іноземній валюті, виключається.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, у яких прострочене грошове зобов'язання виражене в іноземній валюті, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/11249/17, від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18.»
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
З урахуванням наведеної правової позиції Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати касаційного господарського суду у справі №916/4693/15, вказівки якої є обов'язковими для суду відповідно до ч.1 ст. 316 ГПК України, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до п. 1.4. кредитного договору, в редакції договору про внесення змін №6, кредитна лінії відкрита строком до 30.06.2018.
Пунктом 1.2. кредитного договору, зі змінами, було встановлено графік погашення кредиту (ліміт кредитної лінії на певну календарну дату).
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу.
Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч.1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Отже у спірних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічні висновки щодо застосування ч. 1 ст. 1050 та ст. 625 Цивільного кодексу України у їх взаємозв'язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Відповідно до пп. "а" та пп. "д" п.8.3. кредитного договору, в редакції договору про внесення змін №6, Банк має право в односторонньому порядку вимагати від Позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим Договором у разі: а) невиконання чи неналежного виконання Договору/ів (хоча б одного) забезпечення Позичальником або фізичною/ими (хоча б однією) чи юридичною/ими (хоча б однією) особою/ами, яка/і надала/и поручительство, гарантію та/або заставу в забезпечення зобов'язань Позичальника за цим Договором;
д) в разі невиконання або неналежного виконання Позичальником будь-якого із своїх зобов'язань, передбачених цим Договором, а також по іншим договорам (в т.ч., але не виключно по кредитним договорам, договорам про відкриття кредитних ліній) і/або договорам поруки і/або договорам про надання укладені або будуть укладені протягом дії цього Договору між Позичальником і Банком, а також по платіжним зобов'язанням перед Банком та/або третіми особами по оплаті векселів, погашенню облігацій, виплаті купонного доходу, інших фінансових зобов'язань, тощо, у сумі, що перевищує 5% (п'ять процентів) від балансової вартості активів Позичальника у відповідності з бухгалтерською звітністю на останню звітну дату), які виникли (можуть виникнути) протягом строку дії цього Договору.
Відповідно до п. 8.4. кредитного договору, в редакції Договору про внесення змін № 6, у разі, якщо Банк використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за цим Договором, то він зобов'язаний в письмовій формі повідомити про це Позичальника, із зазначенням у відповідній вимозі повної суми заборгованості, а Позичальник, здійснити усі платежі за цим договором на користь Банку (при цьому строкові платежі - проценти, комісії, пені тощо повинні бути сплачені з урахуванням строку, що минув з дати, на яку Банк здійснив розрахунок заборгованості за цим Договором, і по дату повернення повної суми заборгованості за цим Договором) в строк не пізніше 10 (десяти) робочих днів з дня відправлення Банком такого повідомлення (вимоги).
Колегією суддів встановлено, що 23.06.2015 ПАТ «СБЕРБАНК» скористалося своїм правом дострокової вимоги виконання AT «ФК «Чорноморець» зобов'язань за кредитом та, відповідно до п 8.4. кредитного договору, надіслав в адресу ФК «Чорноморець» повідомлення - вимогу №5828/5/28-2 про дострокове повернення повної суми заборгованості. Повідомлення - вимогу №5828/5/28-2 відправлено на адресу AT «ФК «Чорноморець» 23.06.2015, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті відправлення.
В повідомленні - вимозі №5528/5/28-2 було встановлено, що зобов'язання AT «ФК «Чорноморець» по погашенню кредиту повинно бути здійснено в строк не пізніше 10 (десяти) робочих днів з дня відправлення Банком такого повідомлення (вимоги).
Керуючись положеннями ст.ст. 251-253 ЦК України, строк на виконання AT «ФК - Чорноморець» вимоги Банку про дострокове повернення заборгованості за Кредитом розпочав перебіг 24.06.2015р. (на наступний день після відправлення Банком повідомлення - вимоги №5828/5/28-2).
За правилами обчислення строків, встановлених ст.ст. 251-254 ЦК України, враховуючи положення про п'ятиденний робочий тиждень (ст. 52 Кодексу законів про працю України) та правила перенесення вихідних днів (ч. 3 ст. 67 Кодексу законів про працю України), останнім 10-ти денним робочим днем добровільного виконання АТ «ФК «Чорноморець» вимоги ПАТ «СБЕРБАНК» за повідомленням-вимогою №5828/5/28-2 є 08.07.2015 (останній день строку).
Відповідно ст. 253 ЦК України, саме з 09.07.2015, (на наступний день після 08.07.2015) ПАТ «СБЕРБАНК» - набуло право вимоги із боржника - AT «ФК «Чорноморець» сплати повної суми заборгованості за кредитом.
Таким чином, ПАТ «СБЕРБАНК» скористувалося своїм правом дострокової вимоги виконання AT «ФК «Чорноморець» зобов'язань за кредитним договором відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та п. 8.3. кредитного договору.
З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що надіславши на адресу АТ «ФК «Чорноморець» повідомлення - вимогу №5828/5/28-2 від 23.06.2015, ПАТ «СБЕРБАНК» змінив строк виконання AT «ФК «Чорноморець» зобов'язання за кредитним договором, припинив подальше кредитування AT «ФК «Чорноморець» за кредитним договором з 09.07.2015, у зв'язку з чим ПАТ «СБЕРБАНК» втратило можливість нарахування та одержання процентів по Кредитному договору з 09.07.2015.
Таким чином, останнім днем нарахування процентів за користування кредитною лінією є 08.07.2015.
У матеріалах справи міститься наданий позивачем розрахунок заборгованості до повідомлення-вимоги №5828/5/28-2 від 26.06.2015 (т.1 а.с.150-152) та розрахунок заборгованості (т.1 а.с.10-12) за договором про відкриття кредитної лінії із вказівкою розміру процентів.
Окрім того, в матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії станом на 10.11.2020, у тому числі і розрахунок процентів, доданий до пояснень з врахуванням постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 18.09.2020 у цій справі (т.24 а.с.135-151).
Відповідно до даних розрахунків, позивачем до 24.09.2014 застосовується фіксована процентна ставка 11 % річних, а з 25.09.2014 застосовується змінювана процентна ставка, мінімальний розмір якої 12% річних. За період з 11.02.2015 по 13.03.2015 банком застосовується процентна ставка у розмірі 14 % річних, а з 14.03.2015 - процентна ставка у розмірі 16%.
За розрахунком позивача, доданим до позовної заяви, розмір відсотків за користування кредитною лінією складає на 03.11.2015 6 597 738,53 дол. США, відповідні нарахування були здійсненні за період з 15.07.2014 по 02.11.2015.
В свою чергу, відповідачем було надано суду розрахунок процентів за користування кредитною лінією у письмових поясненнях (т.25 а.с.77-94) з врахуванням правової позиції Верховного суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.09.2020 у цій справі, за яким сума процентів складає 4 156 357,70 дол. США.
Перевіривши надані сторонами розрахунки та розрахунок, наведений судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.1.3 кредитного договору, в редакції договору про внесення змін №7 від 28.08.2013, у різні періоди кредитування застосувались фіксована та змінювана процентна ставка. З дати укладення договору - 15.07.2011 і до дати, коли розмір загальної заборгованості позичальника за кредитним договором буде дорівнювати розміру ліміту, зазначеному у п.1.2 кредитного договору, діє змінювана процентна ставка; з дати наступної за датою, коли розмір загальної заборгованості позичальника за кредитним договором буде дорівнювати розміру ліміту, зазначеному у п.1.2 кредитного договору, на протязі 12 місяців діє фіксована процентна ставка; з дати спливу терміну дії фіксованої процентної ставки і до закінчення кредитного договору дії змінювана процентна ставка.
У п.п.1.3.1 п.1.3 кредитного договору, в редакції договору про внесення змін №7 від 28.08.2013, встановлений розмір фіксованої процентної ставки за користування кредитом, наданим в доларах США 11 % річних.
У п.п.1.3.6 п.1.3 цього ж договору мінімальний розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом, наданим у доларах США, встановлюється 12% річних.
Згідно з п.6.2 кредитного договору, в редакції договору про внесення змін від 26.04.2013, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті.
Відповідно до п. 1.3.7 вказаного договору, у разі, якщо розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом на дату укладання цього договору є нижче мінімального розміру змінюваної процентної ставки (п.1.3.6. Договору), та/або, якщо протягом дії цього договору розмір змінюваної процентної ставки у випадку її зміни на умовах та в порядку, передбаченому цим договором, стане нижче мінімального розміру змінюваної процентної ставки, то з дня (дати), в якому відбулось зазначене зниження й до наступного перегляду базової процентної ставки, застосовується мінімальний розмір змінюваної процентної ставки (п.1.3.6).
Сторони погоджують, що зміна розміру змінюваної процентної ставки внаслідок її перегляду на умовах та в порядку, зазначеному в цьому пункті 1.3 договору, відбувається автоматично і не потребує укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього договору.
Про зміну змінюваної процентної ставки, Банк письмово повідомляє Позичальника із зазначенням дати, з якої змінюється змінювана процентна ставка за користування кредитом, але в будь-якому випадку не пізніше ніж за 15 календарних днів до застосування нового розміру змінюваної процентної ставки за користування кредитом. Сторони погодили, що під належним чином зробленим письмовим повідомленням Банком Позичальника про зміну змінюваної процентної ставки за цим договором, сторони вважають повідомлення (з інформацією про новий розмір процентної ставки), зроблене шляхом використання будь-якого методу повідомлення, передбаченого п. 11.9 цього договору (п.1.3.9 договору)
Колегією суддів встановлено, що фіксована процентна ставка - 11% річних застосовувалася банком у період по 24.09.2014, з 25.09.2014 року була застосована змінювана процентна ставка, мінімальний розмір якої було погоджено сторонами на рівні 12% річних (п.1.3.6 договору), за період з 11.02.2015 по 13.03.2015 була застосована процентна ставка 14%, а починаючи з 14.03.2015 - процентна ставка 16%.
Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи перше підвищення, позивач посилався на недотримання відповідачем обов'язку надання документів для складання акту звірки за січень 2015 року, відповідальність за що, на думку позивача, передбачена п.6 додатку №1 до договору в редакції від 15.07.2011.
Колегія суддів не погоджується з таким твердженням про чинність вказаного пункту, з огляду на викладення договором про внесення змін № 6 від 26.04.2013 договору кредиту від 15.07.2011 у новій редакції разом із додатком № 1, який є його невід'ємною частиною.
При цьому, обов'язок складання акту звірки передбачено п.2.1 додатку №1 в редакції договору №6, а відповідальність у вигляді підвищення процентної ставки на 2% встановлена п.6.6 договору в редакції договору про внесення змін №12 від 30.04.2014. Натомість зазначений пункт договору у чинній редакції не містить відповідальності за порушення обов'язку складання акту звірки.
Крім того, відповідно до п. 1.3.9 договору, про зміну змінюваної процентної ставки Банк письмово повідомляє Позичальника із зазначенням дати, з якої змінюється змінювана процентна ставка за користування кредитом, але в будь-якому випадку не пізніше ніж за 15 календарних днів до застосування нового розміру змінюваної процентної ставки за користування кредитом. Але в матеріалах справи не міститься доказів повідомлення позичальника про зміну ставки за 15 календарних днів до її застосування.
Наступне підвищення було обґрунтовано тим, що відповідач зобов'язується у термін до 31 грудня 2014 року надати Банку документи, що підтверджують право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Ріелті Груп» земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 27, на якій розташована нежитлова будівля літ «А» (1 черга) загальною площею 5281,7 кв.м. з нежитловим приміщенням торгівельного комплексу, що надані банком в іпотеку відповідно до Іпотечного договору від 15.07.2011, однак відповідні дії не були вчиненні.
У даному випадку суд першої інстанції вірно зазначив, що нарахування цих штрафних санкцій (підвищення ставки) Банком поставлено в залежність від обставин, за які Позичальник не відповідає, оскільки ТОВ «Блек Сі Ріелті Груп» є самостійною юридичною особою, що суперечить приписам ст. 61 Конституції України стосовно індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.
Крім того, пунктом 4 договору про внесення змін № 14 від 30.12.2014 до кредитного договору сторони домовилися в п. 2.11 додатку № 1 до кредитного договору цифри та слова «до 31 грудня 2014р.» замінити на цифри та слова «до 30 червня 2015р.»
Повідомлення про зміну змінюваної процентної ставки за користування кредитом у відповідності до умов кредитного договору мало бути здійснено Банком в будь-якому випадку не пізніше ніж за 15 календарних днів до застосування нового розміру змінюваної процентної ставки за користування кредитом. Проте повідомлення від 27.02.2015 були доставлені відповідачу лише 10.03.2015 та 11.03.2015.
Окрім того, правові висновки про безпідставність розрахунку відсотків за підвищеними ставками: з 11.02.2015 за ставкою 14% та з 14.03.2015 за ставкою 16%, були вже раніше викладені у Постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 по даній справі, відповідно до якої встановлено наступне:
«При цьому об'єднана палата Касаційного господарського суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Банк безпідставно провів розрахунок відсотків за підвищеними ставками: з 11.02.2015 за ставкою 14% та з 14.03.2015 за ставкою 16%, оскільки встановили відсутність у Банку визначених кредитним договором підстав для такого підвищення. Зазначені висновки судів відповідачем в касаційній скарзі не оспорюються, іншими учасниками справи не заперечуються.»
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що банк безпідставно провів розрахунок відсотків за підвищеними ставками з 11.02.2015 за ставкою 14% та з 14.03.2015 за ставкою 16%, оскільки встановлено відсутність у банку визначених кредитним договором підстав для такого підвищення.
Посилання апелянта на те, що ним правомірно було підвищено змінювану процентну ставку, за суттю є незгодою з правовим висновком, викладеним у постанові суду касаційної інстанції, однак суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями переглядати та спростовувати висновки суду касаційної інстанції у даній справі.
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку, що розрахунок суми процентів за користування кредитною лінією слід здійснювати за період з 15.07.2014 по 08.07.2015 включно, при чому у період з 15.07.2014 по 24.09.2014 за ставкою 11 відсотків річних, а з 25.09.2014 по 08.07.2015 за ставкою 12 відсотків річних. Сума кредитних коштів, на яку слід нараховувати проценти, становить 36 972 429,72 дол. США.
Колегією суддів було перевірено наявні у матеріалах справи розрахунки суми процентів за користування кредитною лінією та встановлено, що розрахунок, наведений судом першої інстанції, є арифметично вірним та відповідає вимогам законодавства і умовам договору, тому сума процентів за користування кредитною лінією за період з 15.07.2014 по 08.07.2015 включно складає 4 156 357,70 дол. США.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання апелянта на рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/1031/16 від 25.03.2019, яким стягнуто з відповідача на його користь проценти за користування кредитом за кредитним договором за інший період та преюдиціальність фактів, встановлених цим рішенням, не слід брати до уваги, оскільки відповідно до ч.7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді справи не є обов'язковою для суду, а у даному випадку апелянт посилається саме на правову оцінку, надану судом щодо можливості нарахування процентів після направлення вимоги. Тому у діях суду першої інстанції відсутні ознаки порушення принципу правової визначеності. До того ж дане рішення суду першої інстанції приймалось до прийняття Верховним Судом постанови від 18.09.2020 у справі, що розглядається, та без врахування останніх правових позицій, викладених Великої Палатою Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 щодо тотожних правовідносин.
Колегія суддів також не приймає посилання апелянта на рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2019 по справі №916/1031/16, ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.03.2019 у справі №916/3200/17, ухвалу господарського суд Одеської області від 11.12.2017 у справі № 916/1950/16, рішення господарського суду Одеської області від 15.01.2019 у справі №916/4525/15, оскільки за правилами ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені в рішенні суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, тоді як у вказаних справах відповідач не брав участі в якості сторони.
Посилання позивача на те, що висновки Верховного Суду у цій справі не узгоджуються з умовами договору, Верховний Суд ототожнив вимогу банку про дострокове повернення кредиту з вимогою про дострокове розірвання договору та припинення зобов'язання, що Верховний Суд не врахував умов договору щодо порядку сплати відсотків за користування кредитом, не приймаються колегією суддів до уваги, адже до компетенції апеляційного господарського суду не входить надання оцінки висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду.
Посилання апелянта на хибність тотожних висновків суду першої інстанції, також не приймається до уваги, адже вони були засновані саме на останній правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду, в тому числі по даній справі.
17.07.2017 Господарським судом Одеської області прийнято рішення у справі №916/4591/15 про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Туристично-виробнича фірма «Чорне море» на користь ПАТ «СБЕРБАНК» заборгованості на підставі Договору поруки від 26.04.2013, що набрало законної сили 31.07.2017.
На виконання зазначеного рішення, Господарським судом Одеської області 31.07.2017 видано наказ, згідно якого стягнуто з ПАТ «Туристично-виробнича фірма «Чорне море» на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 15.07.2011 №14-В/11/44/ЮО та на підставі договору поруки від 26.04.2013 у розмірі: 42 352 220 доларів США 60 центів та 45 773 758 грн. 97 коп., з яких: - загальної заборгованості за кредитною лінією 36 773 937 доларів США 32 центи США, - процентів за користування кредитною лінією 5 578 283 доларів США 28 центів, що нараховані за період з 15.07.2014р. по 02.11.2015р., - пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією 15 802 012 грн. 75 коп. - пені за прострочення сплати заборгованості за кредитною лінією 29 971 746 грн. 22 коп.
В процедурі виконавчого провадження проведено публічні електронні торги, на яких майно ПАТ «Туристично-Виробнича Фірма «Чорне Море» не реалізовано в зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів, у відповідності до ч.7 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» та ч. 1 ст. 49 Закону України «Про іпотеку» AT «СБЕРБАНК» скористався своїм правом та в рахунок часткового погашення за кредитним договором прийняв у власність предмети іпотеки, про що свідчать акти державного виконавця про реалізацію предметів іпотеки №551224343/18; 55124343/18 від 19.01.2018 (т.25 а.с.100-101, 106-107) та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 24.01.2018 (т. 25 а.с.95-98, а.с.102-105).
Так, 19.01.2018 предмети іпотеки було придбано у власність банком, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та оприбутковано на баланс банку шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок ціни майна за вартістю: - 175 225 200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 29 204 200,00 грн.) - нежилі приміщення торговельного комплексу, які складаються з нежилих приміщень 7-го, 8-го, 9- го поверхів, загальною площею 6705,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська (вулиця Чижикова), будинок 25; - 280 810 800,00 грн. (в т.ч. ПДВ 46 801800,00 грн.) - будівлі готельного комплексу, які складаються з: готелю літери "А" загальною площею 11 914,9 кв.м.; ресторану літ. "А", прохідної літ. "Б", 1-4 огорожі, 1- мостіння який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, 59, та частково погашено заборгованість ПрАТ «ФК «ЧОРНОМОРЕЦЬ» перед ПАТ «СБЕРБАНК» за Договором про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011 в загальній сумі 456 036 000,00 гривень, а саме в загальному розмірі 15 846 972,03 дол. США, в тому числі:
- 5 578 283,28 доларів США - проценти (що нараховані за період з 15.07.2014 по 02.11.2015);
- 10 268 688,75 доларів США - основна сума боргу (тіло кредиту).
Про ці обставини АТ «СБЕРБАНК» повідомило Боржника - ПрАТ «ФК "Чорноморець» у листі від 25.01.2018 №1240/5/28-3 (т. 19 а.с. 45).
З огляду на викладене вище, враховуючи встановлену положенням п.9.4 кредитного договору в редакції договору про внесення змін №6 від 26.04.2013 черговість погашення заборгованості за рахунок предмету іпотеки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заборгованість за відсотками за користування кредитною лінією за період з 15.07.2014 по 08.07.2015 включно у сумі 4 156 357,70 дол. США. є погашеною.
Відповідно до ч.1 п.2 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Таким чином, з урахуванням наведеного вище, приймаючи до уваги що розмір відсотків в сумі 4 156 357,70 доларів США, обрахований судом за період з 15.07.2014 по 08.07.2015, входить в суму відсотків, які є погашеними за рахунок предмету іпотеки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що провадження по справі в цій частині підлягає закриттю на підставі ч.1 п.2 ст. 231 ГПК України, оскільки в цій частині відсутній предмет спору.
Щодо вимог про стягнення пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією, що нараховані за період з 31.12.2014 по 30.06.2015 в сумі 16 637 067,93 грн., та пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією, що нарахована за період з 31.12.2014 по 30.06.2015 в сумі 29 971 746,22 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 546 ЦК України пеня є видом забезпечення виконання зобов'язання.
За приписами ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ч. 1 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Отже, враховуючи те, що порушення боржником зобов'язання є умовою нарахування неустойки, яка є заходом відповідальності за порушення зобов'язання, порушення позичальником умов кредитного договору щодо своєчасної сплати суми кредиту та процентів за користування кредитними коштами тягне за собою обов'язок позичальника сплатити кредитору пеню.
Згідно п. 10.1 договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором Позичальник зобов'язаний сплачувати Банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який стягується пеня від простроченої суми за кожен день прострочення:
а) за прострочення строку/ів сплати повернення кредиту/частини кредиту;
б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору;
в) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредиту, наданого Позичальникові в національній валюті.
Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого Позичальнику в іноземній валюті та, фактично, кількості днів у році - для кредиту, наданого Позичальникові в національній валюті.
Пеня, зазначена в п. 10.1 цього договору, повинна сплачуватись банку в строк не пізніше наступного робочого дня з дня її накладення/нарахування.
Вирішуючи питання щодо правомірності стягнення пені, колегія суддів оцінює договір №14 від 30.12.2014 на предмет його чинності, оскільки від дати втрати ним чинності безпосередньо залежить період нарахування пені за порушення грошового зобов'язання.
Згідно ч.2 ст.212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).
30.12.2014 між сторонами було укладено черговий договір про внесення змін № 14 до договору про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011, згідно п. 2 якого сторони домовились доповнити п. 6.3 статті 6 «проценти за користування кредитом» кредитного договору підпунктом 6.3.1 наступного змісту:
« 6.3.1 Проценти нараховані за період з 15.07.2014 по 14.03.2015 підлягають сплаті в строк до 01.04.2015.»
Згідно з п. 3 договору про внесення змін №14 від 30.12.2014 сторони, зокрема, домовились доповнити п. 7 кредитного договору «Контроль за фінансовим станом і діяльністю Позичальника» п.п. 7.8 наступного змісту:
« 7.8 Починаючи з 01.01.2015 Позичальник зобов'язаний забезпечити щомісячні надходження орендних/суборендних платежів за договорами, майнові права на отримання виручки за якими передані в заставу Банку згідно підпунктами „н" - „у" п. 21 кредитного договору у сумі не меншій ніж 8 895 432,20 грн.»
Пунктом 13 договору сторони погодили, що договір про зміни № 14 укладений із скасувальною обставиною відповідно до ст. 212 ЦК України, в зв'язку з чим умови, викладені в цьому договорі про зміни № 14, втрачають чинність в разі невиконання Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених пп. 1,3,5,8,9 цього договору про зміни.
Отже, обставина невиконання відповідачем обов'язку забезпечити щомісячне, починаючи з 01.01.2015, надходження орендних/суборендних платежів за договорами, майнові права на отримання виручки за якими передані в заставу Банку згідно підпунктами „н" - „у" п. 21 кредитного договору у сумі не меншій ніж 8 895 432,20 грн." (скасувальна обставина) мала місце 31.01.2015. Разом з тим, враховуючи ч.5 ст.254 ЦК України (якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), останнім днем строку виконання зобов'язання було 02.02.2015, а договір №14 втратив чинність, відповідно, 03.02.2015.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає неправомірним нарахування пені за несплату процентів та недотримання графіку погашення кредиту, встановленого договором №12 до 03.02.2015, адже до втрати чинності договору про внесення змін №14 від 30.12.2014, строк сплати процентів, нарахованих за період з 15.07.2014 по 14.03.2015, припадав на 01.04.2015. Договір №14 втратив чинність 03.02.2015, а тому й умови пп. 6.3.1. п. 6.3. кредитного договору про відстрочення сплати процентів, що нараховані за період з 15.07.2014 по 14.03.2015, втратили чинність 03.02.2015.
Згідно із ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. При цьому, згідно з п. 10.2 договору нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов'язання, зазначеного в п. 10.1 цього договору, і припиняється в момент виконання Позичальником зобов'язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до Позичальника. При цьому останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості, в зв'язку з виникненням якої нараховувалась пеня.
За таких обставин, сторони у договорі, користуючись правом, наданим ч.6 ст.232 ГК України по іншому врегулювали період нарахування пені, не обмежуючи його 6 місяцями.
У даному випадку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що пеню слід нараховувати у строк з 03.02.2015 (обґрунтування наведено вище) до 30.06.2015 (кінцева дата нарахування пені, визначена самим позивачем).
У відповідності до висновку Верховного суду України, сформульованого у постанові від 01.04.2015 у справі № 909/660/14, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.
Таким чином, суд доходить до висновку, що для цілей обрахунку пені у формі подвійної облікової ставки НБУ сума боргу, перерахована у національну валюту на певний момент, не може бути змінена протягом періоду прострочки.
Судом першої інстанції при визначенні розміру пені, що підлягає стягненню, було вірно враховано висновки судово-економічної експертизи № 3267/3268 від 07.09.2016 (з додатком від 19.10.2019 до висновку експерта № 3267/3268 судово-економічної експертизи від 07.09.2016) (т. 15 а.с. 46-69).
Таким чином, враховуючи вище визначений строк нарахування пені та висновки судової-експертизи, судом першої інстанції було вірно встановлено:
- пеня за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією («тіло кредиту») за період з 03.02.2015 по 30.06.2015 складає 24 779 767,93 грн.;
- пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією за період з 03.02.2015 по 30.06.2015 складає 15 115 779,72 грн.
Стаття 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства визначає, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.
У рішенні від 10.11.2011р. № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) Конституційний суд України вказує, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (п.1ч. 2 ст. 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності, розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку під кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Ці висновки узгоджуються із вимогами ЦК України щодо дотримання принципів справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності при формулюванні умов договору.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що стягнення з відповідача пені у вищезазначеній сумі, з урахуванням істотного збільшення подвійної облікової ставки НБУ та відповідного істотного збільшення розміру відповідальності боржника, спотворить дійсне правове призначення неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання, стягнення штрафних санкцій перетвориться на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, що не відповідає вимогам справедливості, добросовісності та розумності.
Наведене свідчить про те, що нарахована позивачем неустойка у зазначеному розмірі не відповідає наслідкам порушення відповідачем зобов'язань за договором, адже позивачем не було підтверджено окрім наявності невиконаних зобов'язань за кредитним договором понесення ним інших збитків.
Посилання апелянта на негативні наслідки у вигляді відмови у задоволенні його вимог зі стягнення відсотків у сумі 2 441 389,83 доларів США, не приймається до уваги колегією суддів, адже як встановлено вище дані відсотки були нараховані безпідставно, тому відмова у їх стягненні не може вжатися негативним наслідком для позивача в контексті вирішення питання про зменшення неустойки.
Крім того, застосування надмірних санкцій до ПрАТ «ФК «Чорноморець» може значно ускладнити діяльність цього підприємства, виходячи із показників, доданих відповідачем до матеріалів справи. Колегія суддів також враховує, що на момент розгляду справи у суді першої інстанції було відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ «ФК «Чорноморець» №916/3704/20 ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.01.2021, та встановлення судом ознак неплатоспроможності цього підприємства.
Керуючись викладеними вище обставинами, приймаючи до уваги причини виникнення заборгованості, а також те, що наявність будь-яких збитків, викликаних простроченням відповідача, позивачем не доведена та подібні вимоги ним не заявлялися, а також з урахуванням того, що таке стягнення може вплинути негативно на здійснення господарської діяльності підприємства, перешкоджати відновленню його платоспроможності (господарським судом підприємство визнано неплатоспроможним та відкрито провадження у справі про банкрутство), враховуючи інтереси обох сторін, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що у даному випадку наявні виключні обставини, які дозволяють зменшити пеню.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що виходячи з збалансованості інтересів обох сторін, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, вважає за правомірне зменшити нараховані позивачами штрафні санкції у вигляді пені на 50%.
Так розмір пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією на суму 15 115 779,72 гривень зменшується до 7 557 889,86 грн.
Розмір пені за прострочення сплати загальної заборгованості на суму 24 779 767,93 грн. зменшується до суми 12 389 883,96 грн.
Підсумовуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення вимог позивача частково та стягнення з відповідача на користь позивача пеню за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією за період з 03.02.2015 по 30.06.2015 в сумі 12 389 883,96 грн., пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією за період з 03.02.2015 по 30.06.2015 в сумі 7 557 889,86 грн., всього 19 947 773,82 грн.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо посилання апелянта на те, що чинним законодавством відсутня заборона нарахування процентів за час неправомірного користування кредитними коштами, в тому числі не встановлено заборону на нарахування процентів згідно ст. 536, 625 та 1056-1 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.
Нарахування процентів на підставі ст. 536 та 1056-1 ЦК України стосується саме плати за правомірне користування коштами кредитора, у даному випадку, однією з вимог позовної заяви було стягнення відсотків за користування кредитної лінії, тому апелянтом вже було здійснено такі нарахування та їм було надана оцінка.
Що стосується нарахування відсотків на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, то відповідне нарахування здійснюється саме за неправомірне використання коштів кредитора та за суттю є своєрідним видом відповідальності. Як встановлено вище, у позивача виникло право нараховувати відсотки на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України за неправомірне використання коштів, починаючи з 09.07.2015, однак жодних вимог про стягнення відсотків річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України позивачем у даній справі не було заявлено.
Посилання апелянта на те, що висновок суду першої інстанції про втрату Банком права нарахування відсотків з певного часу, а відтак заборона нарахування процентів за час неправомірного користування кредитними коштами є порушенням ч. 3 ст. 346 ГК України та принципу оплатності кредиту, не приймається колегією суддів до уваги з огляду на наступне.
Принцип оплатності кредиту стосується саме оплати за правомірне користування коштами кредитора, як було встановлено вище однією з вимог позовної заяви було стягнення відсотків за користування кредитною лінією, тому апелянтом вже було здійснено такі нарахування та їм було надана відповідна оцінка.
Посилання апелянта на те, що вирішення справи №916/3704/20(916/4693/15) із врахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених в Постановах ВС, в новому провадженні за умови, що період спірних правовідносин закінчився до формування таких правових висновків, є порушенням принципу правової визначеності та незворотності дії норми закону, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, тому у даному випадку судом першої інстанції було вірно враховано саме останні, актуальні на момент винесення оскаржуваного рішення, висновки Верховного Суду.
Посилання АТ «СБЕРБАНК» на не згоду із процесуальним рішенням суду першої інстанції, якими відмовлено позивачу в задоволенні клопотання від 05.01.2021 про призначення колегіального розгляду справи, не приймається колегією суддів до уваги з огляду на наступне.
Положеннями ч. 1 ст. 33 ГПК України передбачено, що справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово, крім випадків, визначених цим Кодексом. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку наказного і спрощеного позовного провадження.
Зміст ч. 1 ст. 33, та ч. 7 ст. 32 ГПК України свідчить про те, що призначення колегіального розгляду справи є правом, а не обов'язком суду та знаходиться в залежності від категорії та складності справи, що визначається у кожній конкретній справі судом індивідуально.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що справа не є складною в тій мірі, яка унеможливлює її розгляд суддею одноособово та вимагає призначення колегіального розгляду справи. Колегія суддів також враховує і визначення ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства процесуального порядку розгляду позовів за участю боржника, відносно якого відкрито провадження у справі про банкрутство у межах справи про банкрутство, яка розглядається суддею Грабован Л.І. одноособово. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що у даному випадку не виявлено правових підстав та обставин, які зумовлюють обов'язкове призначення колегіального розгляду справи.
Посилання АТ «СБЕРБАНК» на не згоду із процесуальними рішеннями суду першої інстанції, якими відмовлено позивачу в задоволенні клопотання від 16.03.2021 про зупинення провадження у справі до розгляду кредиторських вимог позивача у справі про банкрутство відповідача, не приймається колегією суддів до уваги з огляду на наступне.
За правилом п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України встановлений обов'язок суду зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Судом першої інстанції було вірно не встановлено такої неможливості з огляду на відсутність взаємозв'язку між правом позивача на збільшення розміру позовних вимог у цій справі та необхідністю наявності для цього ухвали суду про визнання його вимог за цим договором за більший період у справі про банкрутство; зібрані докази у даній справі дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Посилання АТ «СБЕРБАНК» на не згоду із процесуальними рішеннями суду першої інстанції, якими відмовлено позивачу в задоволенні клопотання від 20.04.2021 про зупинення провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України конституційної скарги АТ «Державний ощадний банк України», не приймається колегією суддів до уваги з огляду на наступне.
У провадженні Конституційного Суду України станом на дату винесення оскарженого рішення перебувала конституційна скарга АТ «Державний ощадний банк України» №16/455 (20) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення першого речення частини першої ст. 1050 Цивільного кодексу України.
Відповідно до першого речення ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
У справі №916/4693/15 Об'єднаною Палатою Касаційного господарського суду окрім ч.1 ст. 1050 ЦК України, проаналізовано та застосовується ч.1 ст. 1048, ч.2 ст. 1050 ЦК України, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у п.53 постанови від 28.03.2018р. у справі №444/9519/12 з подібними правовідносинами, щодо застосування абз. 2 ч.1 ст. 1048 ЦК України.
Положеннями п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України встановлений обов'язок суду зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. При цьому зупинення провадження допускається лише тоді, коли розглядати справу далі неможливо. Ця неможливість полягає в тому, що обставини, які є підставою позову, є предметом дослідження в іншій справі і рішення суду у цій справі безпосередньо впливає на вирішення спору.
Колегія суддів вважає, що позивачем не було доведено наявності об'єктивної неможливості розгляду даної справи до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України. Відповідно судом першої інстанції було вірно вказано про відсутність неможливості розгляду справи з огляду на відсутність доведення впливу рішення Конституційного Суду України на вирішення цієї справи; зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Посилання апелянта на не згоду із процесуальними рішеннями суду першої інстанції, якими залишено без розгляду клопотання позивача від 20.05.2021 про залучення до участі у справі №916/3704/20 (916/4693/15) арбітражного керуючого розпорядника майна ПРАТ «Футбольний клуб «Чорноморець» Чульського О.С., не приймається колегією суддів з огляду на наступне.
Згідно ст. 42 ГПК України учасники справи мають право подавати докази, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Ст. 207 ГПК України передбачено, що головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Отже, ГПК України визначає дві умови залишення заяв та клопотань без розгляду, одночасне існування яких дає право судам на залишення їх без розгляду відповідно до ч. 2 ст. 207 ГПК України, а саме подання таких заяв чи клопотань після закінчення підготовчого провадження, а також відсутність поважних причин, з яких вони не були заявлені до закінчення підготовчого провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.04.2021 закрито підготовче провадження у справі № 916/3704/20 (916/4693/15); призначено справу № 916/3704/20 (916/4693/15) до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.04.2021 відкладено розгляд справи на 21.05.2021.
Позивач звернувся із клопотанням від 20.05.2021 (вх. №13780/21 від 21.05.2021), тобто після постановлення ухвали від 28.04.2021 про закриття підготовчого провадження у справі № 916/3704/20 (916/4693/15) та призначення справи № 916/3704/20 (916/4693/15) до судового розгляду по суті.
Таким чином, на момент розгляду даного клопотання справа перебувала на стадії її розгляду по суті, що підтверджується безпосередньо матеріалами самої справи та наявними в ній процесуальними документами.
Справа розглядалася судом на стадії підготовчого провадження за правилами загального позовного провадження з 21.01.2021 (ухвала про прийняття справи до провадження для розгляду в межах справи про банкрутство) по 28.04.2021 (ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті), тобто упродовж майже 3 місяців.
Таким чином, позивач, як учасник справи мав достатньо часу та можливість на надання до суду як своєї правової позиції у спорі та доказів на її підтвердження, так і клопотань, пов'язаних із розглядом справи.
Провадження у справі №916/3704/20 про банкрутство ПрАТ «ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ «ЧОРНОМОРЕЦЬ» відкрито 11.01.2021, цією ж ухвалою введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Чульського О.С., який наділений повноваженнями розпорядника майна з 11.01.2021 до цього часу.
Згідно ухвали Господарського суду Одеської області справу №916/4693/15 прийнято до свого провадження 21.01.2021, тобто позивач мав достатню кількість часу для підготовки та звернення із клопотанням про залучення до розгляду у справі №916/3704/20 (916/4693/15) арбітражного керуючого розпорядника майна ПрАТ «Футбольний клуб «Чорноморець» Чульського О.С. на стадії підготовчого провадження.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем було заявлено клопотання поза межами підготовки справи до розгляду за відсутності поважних причин пропуску строку на його подання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про залишення без розгляду клопотання позивача від 20.05.2021р. про залучення до участі у справі №916/3704/20 (916/4693/15) арбітражного керуючого розпорядника майна ПРАТ «Футбольний клуб «Чорноморець» Чульського О.С. на підставі приписів ч. 2 ст. 207 ГПК України.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 11 частиною 4 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 по справі №916/3704/20 (916/4693/15) за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржене рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 по справі №916/3704/20 (916/4693/15) підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на позивача.
Керуючись статтями 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сбербанк» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 по справі №916/3704/20 (916/4693/15) залишити без змін.
Витрати на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 20.12.2021.
Головуючий К.В. Богатир
Судді: В.В. Бєляновський
М.А. Мишкіна