79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"07" грудня 2021 р. Справа №909/1128/20
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бонк Т.Б.
Суддів Бойко С.М.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Кострик К.,
за участю представників учасників справи:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
третьої особи (ТОВ Інвестайм) -адвоката Калинюка Р.С. (ордер на надання правової допомоги №007153 від 04.10.2021)
третьої особи (Поліводи В.І.) -не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Прикарпаття і К» від 14.07.2021 (вх. суду від 16.07.2021 №01-05/2387/21)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2021, повний текст складено 30.06.2021 (суддя Ткаченко І.В., м. Івано-Франківськ)
у справі №909/1128/20
за позовом Приватного підприємства «Прикарпаття і К», м. Івано-Франківськ
до відповідача Громадської організації «Івано-Франківська обласна організація Товариства сприяння обороні України», м. Івано-Франківськ
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача
- Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестайм», с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області
- ОСОБА_1 , м. Івано-Франківськ
про визнання відсутності права та виконання обов'язку в натурі
Короткий зміст позовних вимог.
23.12.2020 у Господарський суд Івано-Франківської області звернулось Приватне підприємство «Прикарпаття і К» (далі по тексту - ПП «Прикарпаття і К») з позовом до Громадської організації «Івано-Франківська обласна організація Товариства сприяння обороні України» (далі по тексту - ГО «Івано-Франківська обласна організація Товариства сприяння обороні України») про:
1)визнання відсутнім права на звернення до Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з вимогою про анулювання дозволу №228 від 29.12.2007 щодо виконання будівельних робіт на об'єкті за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи, 144;
2)зобов'язання виконати умови договору від 24.05.2013 про участь у будівництві, шляхом надання позивачу дозволу на виконання будівельних робіт із будівництва спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи, 144.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на підставі звернення відповідача, Управлінням з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради було анульовано дозвіл №228 від 29.12.2007 на виконання будівельних робіт, відсутність якого унеможливлює завершення позивачем будівництва спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення, а також належне виконання прийнятих на себе зобов'язань, згідно з умовами договору від 24.05.2013 про участь у будівництві та інвестиційних правочинів, укладених з іншими суб'єктами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2021 у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено, у зв'язку з відсутністю порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, оскільки встановлено, що дозвіл №228 від 29.12.2007 на виконання будівельних робіт на об'єкт будівництва «Будівництво спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціального-побутового призначення на вул. Гетьмана Мазепи, 144 у м. Івано-Франківську» був виданий іншій юридичній особі - ЗАТ «Будівельна компанія «Прикарпаття і К», а не ПП «Прикарпаття і К», яке не є його правонаступником.
Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає наступне:
1)суд першої інстанції не врахував, що звернення відповідача про аналювання дозволу №228 від 29.12.2007 на виконання будівельних робіт не погоджувалось його керівними органами, а тому такі дії є незаконними;
2)висновок суду про те, що дозвіл №228 від 29.12.2007 на виконання будівельних робіт виданий ЗАТ «Будівельна компанія «Прикарпаття і К» не узгоджується з фактичними обставинами справи про те, що такий дозвіл видано відповідачу, як замовнику будівництва, а тому зміна генерального підрядника з ЗАТ «Будівельна компанія «Прикарпаття і К» на ПП «Прикарпаття і К» не впливає на правомірність здійснення останнім будівельних робіт;
3)місцевий господарський суд дійшов до висновку про відсутність порушеного права позивача без урахування обов'язків, які позивач взяв на себе на підставі укладеного з відповідачем договору від 24.05.2013 про участь у будівництві.
Узагальнені доводи та заперечення третьої особи (ТОВ «Інвестайм»).
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Інвестайм» погоджується з висновками місцевого господарського суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу місцевого господарського суду без змін. Доводи відзиву на апеляційну скаргу аналогічні висновкам місцевого господарського суду, що викладені у оскаржуваному рішенні.
Інші учасники справи не скористалась правом наданим ст. 263 ГПК України, відзиву не подали.
В судове засідання 07.12.2021 з'явились представник третьої особи. Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, а тому в силу п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за їх відсутності.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та у відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення залишенню без змін.
Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що спір у даній справі виник з приводу наявності чи відсутності правових підстав для визнання відсутнім права замовника будівництва звертатись до уповноваженого органу в сфері архітектурно-будівельного контролю про анулювання дозволу на здійснення позивачем, як генеральним підрядником, будівельних робіт на об'єкті, щодо зведення якого між сторонами укладено договір підряду, а також зобов'язання відповідача виконати умови цього договору шляхом надання дозволу на виконання спірних будівельних робіт.
При з'ясуванні фактичних підстав позову, судом апеляційної інстанції встановлено, що обгрунтованість своїх позовних вимог позивач пов'язує із тим, що відповідач, всупереч попередньо взятих на себе обов'язків за договором підряду, створює позивачу перешкоди у вигляді звернення до уповноваженого органу в сфері архітектурно-будівельного контролю про анулювання дозволу на проведення будівельних робіт за договором підряду.
У ч. 1 ст. 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У справі за зверненнями жителів міста Жовті Води Конституційний Суд України офіційно розтлумачив цю конституційну норму і вирішив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод(п. 1 рішення №9-зп від 25.12.1997).
З наведеного офіційного тлумачення ч. 1 ст. 55 Конституції України випливають наступні умови, за яких суд не може відмовити у правосудді:
-людина звернулася за захистом прав і свобод, які належать їй особисто, а не будь-яким іншим особам. Ця умова випливає також із співставлення ч. 1 ст. 55 Конституції України з ч. 3, 5, 6 цієї статті, в яких ідеться про захист «своїх» прав, тобто прав, які належать особі, яка їх захищає;
-людина вважає, що її права і свободи, за захистом яких вона звернулася до суду:
а)порушені (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися), або
б)порушуються (щодо протиправних діянь, які тривають), або
в)створюються перешкоди для їх реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі), або
г)мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зміст інших ущемлень Конституційним Судом України не розтлумачений, однак звичайне граматичне значення слова «ущемлення» дозволяє інтерпретувати його як «обмеження». Таке тлумачення призводить до висновку, що особа може звернутися до суду за захистом права або свободи, якщо воно обмежується;
-для звернення до суду за захистом прав та свобод достатньо суб'єктивного переконання людини, якій ці права належать, що має місце їх порушення.
Отже, конституційне право на доступ до правосуддя не є безмежним. Метою суду (правосуддя) є захист порушених прав, свобод та інтересів, належних безпосередньо особі, яка звертається за захистом (її суб'єктивних прав).
Для звернення до суду особа (позивач) повинна мати матеріально-правову заінтересованість у вирішенні спору. Матеріально-правовий інтерес у порушенні справи - це зв'язок позивача із зазначеним у позовній заяві предметом судового захисту, питання про наявність або відсутність якого вирішується суддею під час попереднього дослідження матеріальної правоздатності позивача, заявленої до суду вимоги та її підстави.
Звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів особи, тому вона має довести (а суд - встановити), що позивачеві належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернулася до суду.
Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам), є предметом судового захисту. В основі прав, свобод та законних інтересів лежать потреби людини (особи) в існуванні та розвитку.
Права особи - це її можливості, змістом яких є домагання щодо вчинення дій (або утримання від них), які забезпечуються юридичним обов'язком іншої сторони. У публічних правовідносинах такою стороною є держава або територіальна громада в особі відповідних суб'єктів владних повноважень.
Свободи особи - це можливості, змістом яких є спроможність діяти відповідно до своїх інтересів і мети, це можливість власного, незалежного вибору того чи іншого рішення, поведінки (дії або бездіяльності). Свободи забезпечуються негативним юридичним обов'язком необмеженого кола осіб (в т.ч. суб'єктів владних повноважень) не перешкоджати. Свобода особи означає надання їй права вимагати, щоб ніхто не заважав у здійсненні цієї свободи. Для здійснення свобод людини (наприклад, свободи слова чи свободи віросповідання) державі достатньо утримуватися від втручання в їх реалізацію людиною або ж захищати у разі потреби.
Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Юридична зацікавленість (інтерес) у зверненні до суду повинна мати об'єктивну основу. Для задоволення позову недостатньо лише суб'єктивного твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18).
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.
Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема, статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Водночас частини перша, третя і четверта статті 13 ГПК України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У частині першій статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною другою статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 ГПК України, зобов'язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.
Господарський суд відповідно до статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Перевіряючи обгрунтованість доводів апеляційної скарги судом з'ясовано, що громадській організації «Івано-Франківська обласна організація Товариства сприяння обороні України» видано дозвіл №228 від 29.12.2007 (а.с.159,т.1) на виконання будівельних робіт з будівництва спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи, 144.
Згідно з цим дозволом будівельні роботи проводить ЗАТ «Будівельна компанія «Прикарпаття і К».
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2018 у справі №909/33/18 (а.с.129-138,т.1), яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 (а.с.139-151,т.1) відмовлено у задоволенні первісного позову ПП «Прикарпаття і К» до ГО «Івано-Франківська обласна організація Товариства сприяння обороні України» про зобов'язання не чинити перешкоди у будівництві другої черги спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення на вул. Гетьмана Мазепи, 144 у м. Івано-Франківську.
Вказаним рішенням встановлено, що ПП «Прикарпаття і К» здійснює будівництво спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи, 144 на підставі дозволу на виконання будівельних робіт №228 від 29.12.2007, де забудовником значиться ЗАТ «Будівельна компанія «Прикарпаття і К». Зміни у даний дозвіл не вносились. ПП «Прикарпаття і К» відповідно до статуту та даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є правонаступником ЗАТ «Будівельна компанія «Прикарпаття і К». Також судом встановлено, що у позивача не виникло право на початок будівництва другої черги спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення на вул. Гетьмана Мазепи, 144 у м. Івано-Франківську.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Водночас, апеляційний господарський суд звертає увагу, що преюдиційний зв'язок між розглядуваною судовою справою та попередніми судовими справами є різним. Він залежить від характеру судових спорів, в межах яких встановлювалися обставини та осіб, стосовно яких вони встановлювались. В цьому плані можна виявити різні межі преюдиційного зв'язку.
Якщо господарська справа базується на попередньо розглянутій іншій цивільній, господарській чи адімінстративній справі, обставини будуть преюдиційними, якщо у ній беруть участь ті же самі особи або особа. Обсяг обставин, які будуть мати преюдиційне значення буде залежати від того, хто саме бере участь у новій справі. Якщо участь беруть всі особи з попередньо рознлянутої справи, преюдиційне значення будуть мати всі обставини справи. Якщо з даних осіб, бере участь тільки одна частина, преюдиційне значення будуть мати тільки ті факти, які були встановлені щодо цієї частини осіб.
Преюдиційний зв'язок між розглядуваною справою та іншими судовими справами, що вже розглянуті не є абсолютним. Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Безпосередність дослідження та встановлення судом обставин як умова надання і?м преюдиціального значення в іншіи? справі була і залишається нечіткою вимогою. Формальні, зовнішні ознаки і?і? виконання (формулювання, якими суд описує встановлення певних обставин, і навіть посилання на докази, оцінені судом для встановлення цих обставин) самі собою не є достатнім критерієм для визначення того, чи може бути надане преюдиціальне значення викладеним у судовому рішенні фактам.
За загальнотеоретичним правилом преюдиція стосується тих фактів, які (1)були істотними для вирішення справи, у якіи? вони були встановлені, (2)були фактично встановлені (actually litigated and determined) чинним та остаточним судовим рішенням. Отже не має надаватись преюдиціального значення обставинам, які були неважливими або не стосувались першоі? справи, або були встановлені у зв'язку з розглядом позову, якии? був цілковито відміннии? або мав неістотне значення, оскільки несправедливим видається покладати на сторону негативні наслідки встановлення обставин, стосовно яких у першіи? справі ця сторона не мала зацікавленості у і?х енергіи?ному доведенні.
Отже умова преюдиційності щодо істотності обставин, які встановлені в іншій справі вважається виконаною у тому випадку, якщо обставина, встановлена у першіи? справі, належала до предмета доведення, тобто і?і? встановлення було необхідне для вирішення тієі? справи. Оскільки предмет доведення спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певнии? факт до предмета доведення, є питанням права, а не факту. З огляду на це у наступніи? справі, у якіи? сторона посилається на преюдиціальне значення факту, встановленого у рішенні з першоі? справи, суд ex officio встановлює, чи належав цеи? факт до предмета доведення при вирішенні першоі? справи, зважаючи на те, якоі? категоріі? спір було розглянуто у першіи?? справі, які норми права застосовано і встановлення яких обставин потребувало застосування цих норм.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що учасники процесу, а також предмет доказування (в частині наявності порушеного права позивача) у справі №909/33/18, ідентичний тим, що й при розгляді даної справи за №909/1128/20, а тому в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України вищезазначені обставини, які встановлені у справі №909/33/18 не підлягають доказуванню в межах даної справи. З огляду на це правильним є застосування місцевим господарським судом норм процесуального права у цій частині.
Відповідно до даних Єдиного реєстру юридичних осіб підприємство ЗАТ «Будівельна компанія «Прикарпаття і К» з 08.02.2012 перебуває в стані припинення.
Між Івано-Франківською обласною організацією Товариства сприяння обороні України (замовник) та ПП «Прикарпаття і К» (генпідрядник-інвестор) укладено договір від 24.05.2013 про участь у будівництві, відповідно до умов п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник надає генпідряднику-інвестору дозвіл для будівництва об'єкту на належній йому земельній ділянці, а також всю наявну документацію на будівництво об'єкту, а генпідрядник-інвестор зобов'язується здійснити власними та/або залученими силами і засобами будівництво об'єкту, ввести його в експлуатацію та виконати перед замовником визначені цим договором зобов'язання щодо проведення ремонтних робіт адміністративного будинку, розташованого на вул. Гетьмана Мазепи, 144 в м. Івано-Франківську в розмірі та в строки, передбачені цим договором.
Враховуючи умови цього договору та преюдиційні обставини про те, що позивач у даній справі не є правонаступником ЗАТ «Будівельна компанія «Прикарпаття і К», яке значиться забудовником у довзолі №228 від 29.12.2007 (а.с.159,т.1) на виконання будівельних робіт, апеляційний господарський суд доходить до висновку, що відповідачем, як замовником будівництва, фактично змінено генерального підрядника.
Відповідно до ч. 7 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі якщо право на будівництво об'єкта передано іншому замовникові або змінено генерального підрядника чи підрядника (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), а також у разі коригування проектної документації замовник протягом трьох робочих днів повідомляє про такі зміни відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю з поданням засвідчених у встановленому порядку копій документів, що підтверджують зазначені зміни. Продовження виконання будівельних робіт без такого повідомлення забороняється.
Наказом Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради за №223 від 06.09.2019 (а.с.20,т.1) на підставі ч. 6 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» анульовано дозвіл на виконання будівельних робіт на об'єкт будівництва «Будівництво спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціального-побутового призначення на вул. Гетьмана Мазепи, 144, м. Івано-Франківськ». Доказів визнання цього наказу неправомірним або його скасування сторонами не надано.
Таким чином, з моменту анулювання дозволу №228 від 29.12.2007 будь-які дії ПП «Прикарпаття і К» (позивач), як генерального підрядника за договором від 24.05.2013 про участь у будівництві, виходять за межі, які дозволені законом (зокрема, ч. 6 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»), а тому не можуть вважатись правомірними.
З цього приводу суд зазначає, що поведінка особи не може бути одночасно правомірною та неправомірною (протиправною). Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Отже позивач, фактично звернувся до суду не з метою захисту права або охоронюваного законом інтересу, а з метою судової легалізації своєї поведінки, яка є протиправною та не відповідно не підлягає судовому захисту. Окрім того, доводи позовної заяви зводяться до гіпотетичного, можливого у подальшому порушення його права без конкретизації як саме та яким чином на момент пред'явлення позову порушуються його права або охоронювані законом інтереси.
За таких обставин, не знайшли підтвердження твердження скаржника про те, що місцевий господарський суд дійшов до висновку про відсутність порушеного права позивача без урахування обов'язків, які позивач взяв на себе на підставі укладеного з відповідачем договору від 24.05.2013 про участь у будівництві.
Решта доводів апеляційної скарги судом не аналізуються, оскільки зводяться до оцінки дій відповідача, які можуть бути предметом судового розгляду лише за наявності порушеного права позивача.
Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг.
Заперечення ТОВ «Інвестайм», які викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідають фактичним обставинам справи, а тому визнаються судом апеляційної інстанції обгрунтованими.
Ураховуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що апелянтом не доведено обґрунтованості аргументів, які заявлені в апеляційній скарзі, щодо наявності визначених у ст. 277 ГПК України підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишенню без змін.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи зі змсту ст. 129 ГПК України, враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, суд дійшов до висновку про необхідність покладення на апелянта 6036,00 грн., які сплачені при поданні апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Прикарпаття і К» від 14.07.2021 (вх. суду від 16.07.2021 №01-05/2387/21) - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2021 у справі №909/1128/20 - залишити без змін.
Судовий збір у розмірі 6036,00 грн. за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий-суддя: Т.Б Бонк
Судді: С.М. Бойко
Г.Г. Якімець
Повний текст постанови складено 16.12.2021.