Постанова
Іменем України
14 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 398/3651/19
провадження № 61-4257 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Мурашка С. І., Чельник О. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка за життя на його користь склала заповіт від 03 березня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Олександрійського районного нотаріального округу Приходьком О. В., на належну їй на підставі державного акту на право власності № 101387 від 22 червня 2004 року земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 4,86 га, кадастровий номер 3520384100:02:000:0295, що розташована на території Косівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області.
Вказував, що йому було відомо про складений на його користь заповіт, оскільки відразу після його складення ОСОБА_4 , враховуючи досягнуті між ними домовленості, передала йому у володіння та користування зазначену земельну ділянку, надавши правовстановлюючі документи на землю та відповідну довіреність.
Зазначав, що не міг подати заяву про прийняття спадщини у передбачений законом строк, оскільки 21 листопада 2016 року отримав серйозну побутову травму при падінні з горища будинку, пошкодивши собі кульшовий суглоб ноги. Тривалий час він лікувався через ускладнення та сильне запалення суглоба, приймав сильнодіючі протизапальні медичні препарати. Протягом декількох місяців з листопада 2016 року по серпень 2017 року він не міг вільно пересуватись, був прикутий до ліжка, не мав можливості самостійно звернутись до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 . Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 він звернувся до приватного нотаріуса Приходько О. В. лише 08 серпня 2017 року, проте отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з пропуском строку для подачі заяви про прийняття спадщини.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заповітом від 03 березня 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Олександрійського районного нотаріального округу Приходьком О. В., зареєстрованим за № 583, у три місяці із дня набрання рішенням законної сили.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, який на час відкриття спадщини не проживав зі спадкодавцем, мав звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 в строк до 11 травня 2017 року. Позивачем не доведена належними та допустимими доказами поважність причин невчасного звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Надані позивачем довідки лікаря про те, що ОСОБА_1 приймав знеболюючі протизапальні препарати, які могли впливати на його свідомість та сприйняття подій, суд не прийняв як доказ поважності причин пропуску вказаного строку, оскільки в даному випадку лікар зазначив лише про можливі симптоми самопочуття позивача під час прийому ним лікарських препаратів, але стверджувальних висновків дана довідка не містить та не є висновком експерта з приводу психологічного та фізичного стану позивача в період визначеного законом строку для прийняття спадщини. Зазначення в довідці лікаря про порушення у позивача рухливості суглоба та неможливості пересування не доводить того факту, що рухливість позивача була настільки обмежена, що він не міг дістатися до нотаріуса. При цьому, у цей період, а саме 18 січня 2017 року, позивач засобами поштового зв'язку направляв заяву про припинення своєї підприємницької діяльності, проте, не обґрунтував неможливість направлення відповідної заяви про прийняття спадщини до нотаріуса або неможливість виклику нотаріуса додому відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Також суд зазначив, що показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 стосуються декількох днів у період шестимісячного строку для прийняття спадщини та не підтверджують наявність у позивача травми такої тяжкості, її тривалості та перебігу хвороби, що заважала б йому здійснити дії, спрямовані на прийняття спадщини у визначений законом строк. Отже, надані позивачем докази не підтверджують існування об'єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви про прийняття спадщини, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 задоволено.
Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заповітом від 03 березня 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Олександрійського районного нотаріального округу Приходьком О. В., зареєстрованим за № 583, у три місяці із дня набрання рішення законної сили.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач у період з листопада 2016 року по травень 2017 року перебував на амбулаторному лікуванні з діагнозом: забій правого променевого зап'ястку, забій правого кульшового суглоба, у вказаний проміжок часу неодноразово звертався до лікарів за медичною допомогою та проходив обстеження у зв'язку з отриманою ним травмою.Врахувавши характер захворювання позивача, його тривалість, значимість змін в органах руху, наявність у позивача інвалідності, що безпосередньо зумовлювало об'єктивну обмеженість можливості у його вільному пересуванні, а також той факт, що позивач звернувся до нотаріальної контори із досить незначним за тривалістю пропуском строку, який не перевищує трьох місяців після спливу шестимісячного строку на подання заяви про прийняття спадщини, апеляційний суд дійшов висновку, що зазначені обставини у їх сукупності свідчать про наявність об'єктивних перешкод для позивача для звернення із відповідною заявою про прийняття спадщини у визначений законом строк. Також в оцінці доводів апеляційної скарги апеляційний суд врахував зміст волевиявлення спадкодавця ОСОБА_4 , сформульованого у складеному нею за життя заповіті від 03 березня 2009 року, пріоритетність спадкування за заповітом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначала неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16 та постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 172/888/18, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказувала на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 398/3651/19 із Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не взяв до уваги той факт, що за змістом частини третьої статті 1272 ЦК України поважними причинами пропуску для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Вважав, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності поважних причин пропуску строку на звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а тимчасове перебування позивача на амбулаторному лікуванні не перешкоджало йому особисто звернутися до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини або надіслати останньому відповідну заяву засобами поштового зв'язку у встановлений законом строк. Суд першої інстанції, надавши належну правову оцінку доказам і обставинам справи, правильно виходив із того, що надані позивачем медичні документи не підтверджують абсолютну об'єктивність, непереборність та істотність труднощів для позивача на вчинення дій щодо прийняття спадщини, а тому ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а. с. 8, т. 1).
За життя ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Олександрійського районного нотаріального округу Приходьком О. В. 03 березня 2009 року, зареєстрований в реєстрі за № 583, яким заповіла ОСОБА_1 належну їй земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 4,86 га, що розташована на території Косівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області (а. с. 7, 9, т. 1).
Згідно копії нотаріально посвідченої довіреності від 03 березня 2009 року ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_1 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями в будь-яких органах, установах, чи організаціях, незалежно від форм власності чи підпорядкування з питань, пов'язаних з управлінням та розпорядженням належною їй на праві приватної власності земельною ділянкою № 0295, площею 4,86 га, що розташована на території Косівської сільської ради (а. с. 10, т. 1).
Постановою приватного нотаріуса Олександрійського міського нотаріального округу Приходько О. В. від 08 серпня 2017 року № 199/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті спадщини після смерті ОСОБА_4 з підстав спливу строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та рекомендовано звернутись до суду з відповідним позовом (а. с. 11, т. 1).
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 жовтня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Косівської сільської ради, треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини (а. с. 13-14, т. 1). Відмовляючи у задоволені позову суд послався на те, що позивачем пред'явлено позовні вимоги до неналежного відповідача.
Згідно довідки ОСОБА_1 лікувався в лікарні з листопада 2016 року по травень 2017 року з діагнозом: забій правого променевого зап'ястку, забій правого кульшового суглобу (а. с.15, т.1).
Відповідно до довідки від 05 листопада 2018 року № 884, виданої лікарем ОСОБА_9 , ОСОБА_1 за станом здоров'я з листопада 2016 року по травень 2017 року приймав знеболюючі протизапальні препарати, які могли впливати на його свідомість та сприйняття подій (а. с. 16, т. 1).
Згідно висновків про дослідження від 28 грудня 2018 року ОСОБА_1 проходив обстеження в Національному військово-медичному клінічному центрі «ГВКГ» (далі - НВМ КЦ «ГВКГ») і у нього виявлено ознаки дегенеративних змін у структурі правого стегна, застарілого розриву (а. с. 17, т. 1).
Відповідно до довідки від 15 січня 2019 року, видної НВМ КЦ «ГВКГ», ОСОБА_1 встановлено діагноз: хронічний периферичний імпінджмент синдром правого кульшового суглоба з больовим синдромом. Застарілий розрив суглобової губи правого кульшового суглобу (а. с. 18, т. 1).
Згідно довідки від 18 липня 2019 року № 581, виданої Приютівською амбулаторією загальної практики сімейної медицини, у ОСОБА_1 внаслідок отриманої травми кульшового суглоба в листопаді 2016 року була порушена рухливість суглоба, через болючість виникла неможливість пересування, характер отриманої травми не передбачав накладення гіпсової пов'язки на суглоб (а. с. 115, т. 1).
Згідно виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, ОСОБА_1 перебував під наглядом з 18 лютого 2019 року, отримував амбулаторне лікування з 26 лютого по 13 березня 2019 (а. с. 117, т. 1).
Із листа комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Олександрійської районної ради Кіровоградської області» від 27 грудня 2019 року № 777 убачається, що 21 листопада 2016 року ОСОБА_1 звертався за медичною допомогою до сімейного лікаря ОСОБА_9 , при обстеженні пацієнта встановлено діагноз: забій правого променевозап'ястного суглобу, призначено лікування та рекомендовано консультацію травматолога і повторну явку через 2-3 тижні. 28 листопада 2017 року ОСОБА_1 повторно на прийом до лікаря не з'явився. 05 травня 2017 року при зверненні ОСОБА_1 за медичною допомогою зі скаргами на біль в області правого тазостегнового суглобу було встановлено діагноз: забій правого тазостегнового суглобу. Призначено знеболювальне, рекомендовано консультацію травматолога та повторний прийом лікаря (а. с. 140, т. 1).
Відповідно до копії амбулаторної карти, 21 листопада 2016 року ОСОБА_1 звертався до лікаря зі скаргами на біль в правому зап'ясті; 05 травня 2017 року ОСОБА_1 звертався до лікаря зі скаргами на біль в правому тазостегновому суглобі, діагноз - забій правого тазостегнового суглобу (а. с. 159-161, т. 1).
ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи безтерміново, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 від 07 грудня 2017 року (а. с. 6, т. 1).
З матеріалів спадкової справи встановлено, що 25 січня 2018 року із заявами про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 звернулися доньки померлої: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким видані свідоцтва на право на спадщину за законом (а. с. 39-90, т. 1).
Згідно довідки від 13 січня 2017 року, виданої Косівською сільською радою Олександрійського району Кіровоградської області, ОСОБА_4 постійно проживала та була зареєстрована до дня смерті за адресою: АДРЕСА_1 , з 1980 року до дня смерті, з нею спільно проживала і була зареєстрована дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 52, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто та є вільним волевиявленням особи щодо розпорядження майном на випадок своєї смерті.
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
Частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Аналіз вищезазначеної норми закону свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Отже, строки на подання заяви про прийняття спадщини не визнаються преклюзивними, можуть бути поновлені з дотриманням правил частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини і можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, тимчасова непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , апеляційний суд виходив із того, що у період з листопада 2016 року по травень 2017 року позивач перебував на амбулаторному лікуванні у зв'язку з отриманою травмою суглоба, у вказаний проміжок часу неодноразово звертався до лікарів за медичною допомогою та проходив обстеження, що свідчить про наявність об'єктивних для позивача перешкод для звернення із відповідною заявою про прийняття спадщини у визначений законом строк.
Разом з тим, висновок апеляційного суду про наявність у позивача реальних перешкод для прийняття спадщини не ґрунтується на встановлених судами обставинах справи та вимогах матеріального закону.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував, що позивачу було відомо про складений за життя ОСОБА_4 на його користь заповіт від 03 березня 2009 року, а тому позивач мав звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті спадкодавця у строк до 11 травня 2017 року. Позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження стану свого здоров'я, за наявності якого протягом встановленого законом строку він не міг вчинити дій, спрямованих на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , а тимчасове перебування позивача на амбулаторному лікуванні та надані позивачем медичні документи не підтверджують ступінь обмеження рухливості позивача та наявність у нього такого психологічного та/або фізичного стану, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.
Пріоритетність заповіту, на яку посилався суд апеляційної інстанції, не має правового значення за відсутності підстав для надання додаткового строку для прийняття спадщини.
З огляду на зазначене, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наведені позивачем причини не є об'єктивними, непереборними та істотними труднощами, які відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, тому правильно відмовив у задоволенні позову.
Апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів на спростування висновків суду першої інстанції, покладених в основу рішення, та доказів, наданих сторонами, і помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року скасувати, рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 червня 2020 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта