Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 645/2747/19
провадження № 61-5013св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова В. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Приватні інвестиції»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Приватні інвестиції» на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова, у складі судді Мартинової О. М., від 12 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В., від 24 лютого 2021 року,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Приватні інвестиції» (далі - ТОВ «ФК «Приватні інвестиції», товариство) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування житлом, зняття з реєстрації місця проживання та виселення.
Позовна заява мотивована тим, що 16 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ «ФК «Приватні інвестиції», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір
№ 2001/0708/98-015, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 47 450 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом та кінцевим терміном повернення коштів до 15 липня 2018 року (далі - кредитний договір).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належну йому квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на предмет іпотеки на підставі статті 37 Закону України
від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) перейшло до ТОВ «ФК «Приватні інвестиції».
Позивач вважав, що ОСОБА_1 , втративши право власності на квартиру, відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) втратив і право користування цією квартирою.
Товариство зверталось до відповідача з вимогою звільнити житло, однак незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання в спірній квартирі, колишній власник, продовжує користуватися нею та відмовляється добровільно виселитися. Такі дії відповідача створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном на власний розсуд, внаслідок чого порушуються його законні права та інтереси.
При цьому позивач у власності відповідача є інше житло, а саме двокімнатна квартира АДРЕСА_2 .
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати відповідача таким, що втратив право користування зазначеною вище квартирою, зняти його з реєстраційного обліку та виселити.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Приватні інвестиції»відмовлено.
Встановивши, що спірна квартира була набута відповідачем у власність не за кредитні кошти, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 109 ЖК УРСР та статтею 40 Закону № 898-IV для виселення
ОСОБА_1 без надання іншого постійного жилого приміщення. При цьому суди вважали, що можливість виселення особи із житла, придбаного не за кредитні кошти без надання іншого житла приписами статті 109 ЖК УРСР не ставиться в залежність від наявності у власності такої особи іншого житлового приміщення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник Товариства - адвокат Полетаєва Т. Ю., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення, ухваливши нове судове рішення про задоволення вимог позову ТОВ «ФК «Приватні інвестиції».
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
25 березня 2021 року представник Товариства - адвокат Полетаєва Т. Ю. подала касаційну скаргу у цивільній справі № 645/2747/19 на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У квітні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення, застосували положення статті 109 ЖК УРСРбез урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду
від 06 листопада 2019 року у справі № 362/3042/17.
Заявник наголошує на тому, що за наявності у власності відповідача іншого житла, його виселення із спірної квартири, право власності на яке перейшло до Товариства, є виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладає надмірний тягар на ОСОБА_1 .
Також, заявник звертає увагу суду на суперечливу та недобросовісну поведінку відповідача, який передавши в іпотеку банку належну йому квартиру після звернення стягнення на неї відмовляється звільняти житлове приміщення, маючи у власності іншу квартиру та після укладення договору іпотеки здійснив перереєстрацію свого місця проживання.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , на касаційну скаргу Товариства, доводи якого не можуть бути враховані судом оскільки до відзиву всупереч вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України не додано докази надсилання його копій іншим учасникам справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_3 належала на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28 квітня 2006 року.
16 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ «ФК «Приватні інвестиції», та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 2001/0708/98-015-Z-1, за умовами якого іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
01 березня 2019 року ТОВ «ФК «Приватні інвестиції»направило на адресу відповідача письмову вимогу про усунення порушень зобов'язань та виселення з квартири.
08 квітня 2019 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за
ТОВ «ФК «Приватні інвестиції».
ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 .
Позиція Верховного Суду
За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частиною першою статті 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону № 898-IV звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, в частині першій якої передбачені підстави виселення.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
При вирішенні спорів за позовами нових власників житла про визнання такими, що втратили право користування попередніх власників житла, яке відчужувалось у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, потрібно враховувати не тільки підстави, визначені частиною другою статті 109 ЖК УРСР, а й фактичні обставини кожної конкретної справи.
За результатами звернення стягнення на предмет іпотеки ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» набуло право власності на спірне жиле приміщення та стало новим власником спірного майна, яке належало відповідачу.
Не дивлячись на те, що обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону № 898-IV, є передбачуваними, разом з тим, істотне значення має те, чи мав новий власник об'єктивну можливість знати про наявність прав інших осіб (відповідачів) на користування спірною квартирою, та чи зберіглось таке право у колишніх власників, оскільки сама по собі реєстрація осіб у квартирі не є підтвердження наявності права користування цим майном.
Отже, колишній власник спірної квартири, яка була предметом іпотеки і не придбавалась за кредитні кошти, відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР може користуватись цією квартирою до забезпечення іншим постійним жилим приміщенням.
При цьому, з огляду на необхідність дотримання балансу інтересів сторін, а саме: нового власника безперешкодно користуватись своїм майном, та попереднього власника, для якого законом передбачена можливість збереження права користування до забезпечення іншим постійним житлом, необхідно враховувати потребу колишнього власника у забезпеченні житлом.
Якщо колишній власник фактично не проживає у спірному житлі, яке набуто новим власником за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та забезпечений іншим постійним житлом, відповідно, відсутні передбачені законом підстави для збереження за ним права на користування вже чужим майном на підставі частини другої статті 109 ЖК УРСР.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові
від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19 (провадження
№ 61-8135св21), яка прийнята після подання касаційної скарги ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» у розглядуваній справі та викладені в ній висновки мають бути враховані в силу вимог частини третьої статті 400 ЦПК України.
Ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та, встановивши наявність у власності відповідача іншого житла, не дали оцінки доводам сторін щодо співмірності втручання у мирне володіння майном і дотримання балансу між правом власності позивача на квартиру та правом користування цією квартирою відповідачем, який передав її в іпотеку.
Без встановлення зазначених обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, неможливо ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Верховний Суд вважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та справу направити на новий розгляд до апеляційного суду, який в силу своїх повноважень може усунути наведені порушення, в той час як суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Оскільки справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат касаційний суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Приватні інвестиції» задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович