Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 235/4788/17
провадження № 61-355св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Канурної О. Д., Соломахи Л. І.,
від 12 грудня 2018 року,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) про захист прав споживача, стягнення грошових коштів.
Позовну заяву мотивовано тим, що 17 травня 2011 року між нею та
ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено договір банківського вкладу, відповідно до умов якого вона внесла грошові кошти у розмірі 1 058,31 доларів США строком на 12 місяців до 17 травня 2012 року включно, зі ставкою 8,5 % річних. Відповідно до договору відповідач взяв на себе зобов'язання нараховувати позивачу відсотки на внесений вклад. Договір неодноразово автоматично пролонгувався.
05 вересня 2016 року вона звернулася до відповідача із заявою про повернення банківського вкладу, проте банк грошові кошти не повернув, після чого вона звернулася до суду з відповідним позовом.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 травня 2017 року стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь грошові кошти у сумі
2 119,90 доларів США та 42 062,96 грн, із яких: 1 686,57 доларів США - депозит; 433,33 доларів США - проценти (станом на 13 червня 2016 року); 42 062,96 грн - пеня (за період з 08 вересня 2016 року по 03 жовтня
2016 року).
Посилаючись на те, що банк вказане рішення не виконує позивач просила стягнути з відповідача на свою користь проценти за період з 08 вересня
2016 року по 14 вересня 2017 року у сумі 145,72 доларів США, виходячи із процентної ставки у розмірі 8,5% річних, та пеню на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 04 жовтня 2016 року по 14 вересня 2017 року у сумі 21 940,97 доларів США,
що еквівалентно 572 212,66 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у складі судді Величко О. В. від 23 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 проценти за договором банківського вкладу «Стандарт» за період з 08 вересня
2016 року по 14 вересня 2017 року у розмірі 145,72 доларів США та пеню за період з 04 жовтня 2016 року по 14 вересня 2017 року у розмірі
572 212,66 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами був укладений договір банківського вкладу, факт невиконання банком своїх договірних зобов'язань встановлений рішенням суду, позивач зверталася до відповідача з вимогою про повернення їй суми вкладу, проте ці вимоги виконані не були. Визначаючи розмір заборгованості, суд виходив із встановленого в договорі розміру відсотків 8,5 % річних, пеня нарахована відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 23 січня
2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що право позивача на передбачені договором проценти, а також на стягнення пені припиняється після спливу визначеного договором строку та у зміни строку виконання зобов'язання. У спірних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, в тому числі за невиконання судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, щодія договору припиняється з виплатою клієнту всієї суми вкладу разом із процентами, що належать відповідно до умов договору, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вона не має право на отримання процентів, передбачених договором. Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 526, 629, 1058, 1060 ЦК України та частину п'яту статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 29 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року поновлено провадження у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 травня 2011 року ОСОБА_1 уклала з ПАТ КБ «Приватбанк» договір вкладу «Стандарт» з місячною виплатою, згідно якого передала банку 1058,31 доларів США строком на 12 місяців до 17 травня 2012 року включно з виплатою 8,5% річних (а. с. 7).
З вказаного договору вбачається, що у випадку, якщо по закінченню строку вкладу клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, зазначений у пункті 1 цього договору. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта до банку. При продовженні строку вкладу розрахунок процентів на кожний новий строк вкладу здійснюється за процентною ставкою, яка діє в банку для продовжуваних депозитних вкладів цього найменування та строку на день закінчення попереднього строку вкладу без укладення додаткових угод до цього договору.
05 вересня 2016 року позивачка зверталася до відповідача із заявою про розірвання договору та повернення їй вкладу, проте, в передбачений договором строк, через два банківських дні, відповідач суму вкладу та проценти за вкладом їй не повернув.
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про стягнення з банку суми вкладу, процентів та пені, який рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 травня 2017 року стягнуто з
ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 2119,90 доларів США та 42062,96 грн, із яких: 1 686,57 доларів США - депозит; 433,33 доларів США - проценти (станом на 13 червня 2016 року); 42 062,96 грн - пеня (за період з 08 вересня 2016 року по 03 жовтня 2016 року).
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилається на невиконання банком рішення суду, а тому просила стягнути з банку на свою користь проценти за період з 08 вересня 2016 року по 14 вересня 2017 року у сумі 145,72 доларів США, виходячи із процентної ставки у розмірі 8,5% річних, та пеню на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 04 жовтня 2016 року по 14 вересня 2017 року у сумі 21 940,97 доларів США, що еквівалентно 572 212,66 грн.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Щодо стягнення процентів
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Отже, після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом «на вимогу», якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
Договір банківського вкладу, укладений між сторонами, не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язань за цим договором після закінчення терміну його дії.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з банку на користь позивача процентів у розмірі
145,72 доларів США, виходячи із процентної ставки, передбаченої договором вкладу (8,5% річних).
Разом із тим, несвоєчасне виконання рішення суду допускає можливість застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, відповідно до умов якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому позивач вимог на підставі зазначеного положення не заявляла.
Доводи касаційної скарги про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для стягнення процентів не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Щодо стягнення пені
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб'єкта - споживача.
У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.
Частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Отже, пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 зазначеного Закону, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача.
За змістом частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
Судом апеляційної інстанції установлено, що 05 вересня 2016 року позивач звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договору та повернення коштів, тому між сторонами припинилися договірні правовідносини з договору банківського вкладу.
Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.
Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта та ухвалення судового рішення про стягнення коштів за таким вкладом на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п'ятої статті 10 цього Закону не нараховується.
Як установлено судом, позивач, звертаючись до суду з позовом, просила стягнути пеню відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», обчислену за період з 04 жовтня 2016 року до 14 вересня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як договір банківського вкладу було розірвано 05 вересня 2016 року.
Оскільки між позивачем та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, то частина п'ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення пені у розмірі 21 940 доларів США.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного суду від 12 грудня
2018 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович