СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 362/1497/20
пр. № 2/759/965/21
17 грудня 2021 року
Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Горбенко Н.О., за участю секретаря Савіцької Л.Д., Скиданенко Г.В., позивача - ОСОБА_1 , відповідача- ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному провадженні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та визнання права власності на будинок,-
12.03.2020 року до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою звернулась ОСОБА_1 , в якій просила визнати недійсним заповіту від 23.06.1993 року, визнати недійсним свідоцтво про право власності в порядку спадкування за заповітом від вересня 2007 року, визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок. В обґрунтуванні позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , який постійно мешкав в м. Васильків з 01.07.1992 року. Після його смерті залишилась спадщина у вигляді житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті батька позивачка постійно проживала у вказаному будинку. Після відкриття спадщини у шестимісячний термін позивачка звернулась до державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але 09.09.2019 року отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з огляду на те, що будинок оформлений на відповідача згідно заповіту 23.06.1993 року, який на думку позивачки є недійсним з огляду на порушення законодавства. Позивачка вважає, що дійсним є інший заповіт від 05.12.1991 року на ім'я ОСОБА_3 , батька позивачки. З огляду на вищенаведене, враховуючи ст.ст. 15, 16, 215, 257, 257, ч. 3 ст.1296 Цивільного кодексу України, позивач вважає себе спадкоємцем першої черги за законом на спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 та має право на спадщину в порядку спадкування за законом.
Ухвалою від 12.03.2020 року Васильківський міськрайонний суд Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину передано до Київського апеляційного суду для визначення підсудності, у зв'язку з тим, що позивачка є присяжним Васильківського міськрайонного суду Київської області.
27.04.2020 року Київським апеляційним судом ухвалено підсудність цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину визначити Святошинському районному суду міста Києва.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 28.05.2020 року позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину та визнання права власності на будинок - залишена без руху.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 06.07.2020 року позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину та визнання права власності на будинок прийнята до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати у прядку загального позовного провадження.
17.08.2020 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 , в якому він зазначив, що питання недійсності заповіту від 23.06.1993 року на ім'я відповідача вже було предметом судового розгляду за позовом ОСОБА_3 , померлого батька позивачки, та за наслідком судового розгляду було відмовлено в задоволенні вимог про визнання заповіту недійсним, про що знала й позивачка, з огляду на що просив у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача понесені ним витрати у розмірі 20 000,00 грн., у якості компенсації та моральної шкоди, які вплинули на його стан здоров'я, що призвело до інвалідності другої групи.
Ухвалою суду від 27 вересня 2021 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
Позивачка у судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, вислухавши думку позивача та відповідача, з'ясувавши всі обставини, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, прийшов до наступного висновку.
Свідоцтвом про право власності на будівлю від 14.12.1950 р. підтверджується, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належав на праві власності ОСОБА_4 (а.с.24, т.1).
05.12.1991 року ОСОБА_4 заповів належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 , своєму сину - ОСОБА_3 (а.с.26, т.1).
23.06.1993 року ОСОБА_4 заповів належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 , своєму сину - ОСОБА_2 (а.с.27, т.1).
Згідно свідоцтва про смерть від 20.12.1996 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що відділом реєстрації актів громадського стану Васильківського міськвиконкому Київської області зроблено запис за № 538 (а.с.22, т.1).
25.09.2007 року державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Київської області було видано Свідоцтво про право на спадщину, згідно якого спадкоємцем майна ОСОБА_4 на підставі заповіту від 23.06.1993 року є ОСОБА_2 .
До спадкового майна включається будинок за адресою: АДРЕСА_1 , (а.с.28, т.1).
31.10.2007 року право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за відповідачем (а.с.105, т.1).
16.06.2009 року Васильківським міськрайонним судом Київської області, за наслідком розгляду справи № 2-94/09 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа Васильківська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, визнання частково недійсним свідоцтва про прав власності на будинок в порядку спадкування за заповітом, визнання права власності на 1/2 частину будинку в порядку спадкування за законом, було прийнято рішення, яким було позов залишено без задоволення (а.с.127, т.1). З огляду на зміст судового рішення вбачається, що предметом судового оскарження був заповіт від 23.06.1993 року складений ОСОБА_4 .
02.04.2013 року Васильківським міськрайонним судом Київської області за наслідком розгляду цивільної справи № 1008/7174/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа Васильківська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, визнання частково недійсним свідоцтва про прав власності на будинок в порядку спадкування за заповітом, визнання права власності на 1/2 частину будинку в порядку спадкування за законом, було прийнято ухвалу, якою було вирішено провадження у справі закрити (а.с.129, т.1). з огляду на те, що тотожні позовні вимоги були предметом судового рішення від 16.06.2009 року.
12.01.2013 року Васильківським міськрайонним судом Київської області за наслідком розгляду цивільної справи № 1008/7946/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про принудження до дачі реєстрації, було прийнято рішення, згідно якого відмовлено у задоволенні позову (а.с.132-133, т.1).
27.11.2013 року Васильківським міськрайонним судом Київської області за наслідком розгляду цивільної справи № 362/5742/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа Васильківська державна нотаріальна контора, Головне управління юстиції у Київській області про визнання свідоцтво про право на спадщину частково недійсним та визнання права власності, було прийнято рішення, згідно якого позов був задоволений частково, свідоцтво про право на спадщину за заповітом визнано недійсним (а.с.138-141, т.1).
Рішенням апеляційного суду Київської області вказане судове рішення було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову (а.с.142-145, т.1). За наслідком касаційного перегляду рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін (а.с.146-147, т.1).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 (а.с.11, т.1).
Згідно довідки відділу з питань реєстрації місця проживання виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області від 30.05.2019р. ОСОБА_3 був зареєстрований в АДРЕСА_1 , з 22.07.1992 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10, т.1).
Згідно довідки відділу з питань реєстрації місця проживання виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області від 05.02.2019 року, довідки депутата Васильківської міської ради Корчиського Б.І. від 29.01.2016 року ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 2016 року по теперішній час (а.с.14, 15, т.1).
09.09.2019 року державним нотаріусом Васильківської міської нотаріальної контори Київської області Хоменко Сергієм Анатолійовичем було прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії №1083/02-14, згідно якої постановив відмовити ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , оскільки вчинення такої дії суперечить законодавству України (а.с.8, т.1).
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч.1 ст. 1268 ЦК України).
Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Заповіт - розпорядження особи (заповідача) відносно належного їй майна, майнових прав та обов'язків на випадок своєї смерті, складений у встановленому законом порядку. За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином. Як правочин він має відповідати всім вимогам, що звичайно пред'являються до правочинів відповідно до ЦК. Його значення полягає в тому, щоб визначити порядок переходу всього майна, майнових прав та обов'язків до певних осіб, який буде існувати після смерті заповідача.
Заповідач має право за своїм розсудом заповідати майно будь-яким особам, будь-яким чином визначити частки спадкоємців в спадщині, позбавити спадщини одного, кількох чи всіх спадкоємців за законом, не зазначаючи причин такого позбавлення, а також включити до заповіту інші розпорядження, передбачені правилами ЦК про спадкування, скасувати чи змінити складений заповіт.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що оспорюваний заповіт є недійсним, оскільки ОСОБА_4 його не підписував.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Враховуючи викладене, аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку , що заповіт був належним чином підписаний, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі, відповідно до ст. 1234 ЦК України, доказів, що волевиявлення ОСОБА_4 не було вільним і не відповідало його волі, що заповіт підписаний не ним, суду не надано, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись: ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст.ст. 203, 204, 207, 215, 1216-1218, 1220-1223, 1233-1236, 1247, 1248, 1253, 1257, 1258, 1261 ЦК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та визнання права власності на будинок - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду безпосередньо, або - згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України - до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - через суд першої інстанції, який розглянув справу.
Суддя Н.О. Горбенко