Номер провадження: 22-ц/813/4774/21
Номер справи місцевого суду: 1512/4881/2012
Головуючий у першій інстанції Пучкова І. М.
Доповідач Цюра Т. В.
16.12.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,
За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу, стягнення коштів, за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів, за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним пункту 10 попереднього договору купівлі-продажу будинку та стягнення грошових коштів,-
У травні 2019 року, ОСОБА_4 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_7 , яку надалі уточнив, та просив зобов'язати останнього укласти з ним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , стягнути з ОСОБА_7 на його користь решту грошової суми за купівлю цього будинку у розмірі 1 805 500 грн., що еквівалентно 230 000 доларів США, посилаючись на те, що 03 листопада 2008 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 уклали нотаріально посвідчений договір, згідно з яким вони зобов'язались не пізніше 31 грудня 2008 року укласти договір купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна за ціною 430 000 доларів США, який не був укладений у зв'язку з тим, що ОСОБА_7 у встановлений час для укладання договору не з'явився, передбачену попереднім договором грошову суму у встановлений термін не виплатив.
У липні 2009 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання недійсним попереднього договору та стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що, після укладання попереднього договору, ОСОБА_4 почав продавати свій будинок іншим особам, виставив його на продаж в агенції нерухомості «Капітал». Вважаючи, що договір купівлі - продажу не був укладений з вини ОСОБА_4 , ОСОБА_7 після уточнення позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_4 на свою користь 200000 доларів США, а також 6 000 гривень витрат на правову допомогу.
Правонаступником ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 , яка просить суд визнати недійсним п.10 попереднього договору від 03 листопада 2008 року укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 5 232 000 грн., що еквівалентно 200 000 доларам США, посилаючись на те, що 3 вересня 2008 року ОСОБА_7 передав ОСОБА_4 50 000 доларів США, а 19 вересня 2008 року ОСОБА_7 передав ОСОБА_4 через ОСОБА_5 150 000 доларів США, а всього 200 000 доларів США в рахунок часткової оплати за належні ОСОБА_4 будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується розписками. 03 листопада 2008 року на додаткове підтвердження передачі зазначених грошових коштів ОСОБА_7 та ОСОБА_4 уклали попередній договір. Угода купівлі-продажу повинна була відбутися до 31 грудня 2008 року, однак вона не відбулась.
Оскільки відповідач добровільно грошові кошти не повернув, ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 5 232 000 грн., що еквівалентно 200 000 доларів США. ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_4 мав намір продати належні йому будинок та земельну ділянку не лише ОСОБА_7 , а й ОСОБА_8 . Оскільки договори купівлі-продажу будинку й земельної ділянки, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 укладені не були, а сторони лише домовилися укласти такі договори в майбутньому, передана ОСОБА_7 відповідачеві грошова сума в розмірі, що складає еквівалент 200 000 доларів США, є авансом, який підлягає поверненню позивачеві, а отже, п.10 попереднього договору укладеного між сторонами є недійсним.
04 травня 2009 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , в якому після уточнення вимог просив визнати недійсним зазначений попередній договір та зобов'язати відповідачів повернути йому грошові кошти у сумі, що еквівалентно 200 000 доларам США.
Свої вимоги ОСОБА_8 обґрунтовував тим, що 03 листопада 2008 року він надав ОСОБА_7 аванс в сумі 200 000 доларів США за придбання у останнього земельної ділянки та житлового будинку АДРЕСА_3 .
16 липня 2009 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про стягнення коштів в сумі що еквівалентно 41 189 доларам США.
10 липня 2018 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_8 про залучення ОСОБА_1 до участі у справі, як його правонаступника, у зв'язку з відступленням ОСОБА_8 ОСОБА_1 кредитних вимог за розписками ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , згідно з умовами договору про відступлення права вимоги від 09.07.2018 року.
11 липня 2018 року судом прийнято ухвалу, якою залучено ОСОБА_1 до участі у справі, як правонаступника ОСОБА_8 .
З урахуванням уточнень та заяви про відмову від позовних вимог у частині стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1598600 грн. поданою до суду 14.11.2018 року, ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_5 на свою користь грошові кошти в сумі 276 384 грн. 75 коп., що еквівалентно 9800 доларам США; стягнути з ОСОБА_6 на свою користь грошові кошти в сумі 885 249 грн. 09 коп., що еквівалентно 31389 доларам США, посилаючись на те, що 03 жовтня 2008 року ОСОБА_8 передав ОСОБА_5 9 800 доларів США, що еквівалентно 276384 грн. 75 коп., а також ОСОБА_8 передав ОСОБА_6 24 жовтня 2008 року - 1 724 долари США, 27 жовтня 2008 року - 1 665 доларів США, 29 жовтня 2008 року - 4 000 доларів США, 31 жовтня 2008 року - 4 000 доларів США, 7 листопада 2008 року - 20 000 доларів США, а всього 31 389 доларів США, що еквівалентно 885 249 грн. 09 коп. Вказані грошові кошти ОСОБА_8 передав ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у рахунок майбутньої купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Оскільки відповідачі добровільно грошові кошти не повернули, ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 276 384 грн. 75 коп., що еквівалентно 9800 доларам США, з ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 885 249 грн. 09 коп., що еквівалентно 31389 доларам США.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2019 року у задоволені позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та стягнення коштів у розмірі 1 805 500 грн., що еквівалентно 230 000 доларів США відмовлено повністю.
У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення суми, що еквівалентна 9 800 дол. США в гривні за курсом НБУ, ОСОБА_6 про стягнення суми в гривні еквівалентної 31 389 дол. США в гривні за курсом НБУ відмовлено повністю.
У задоволені позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним пункту 10 попереднього договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та стягнення грошових коштів у розмірі 400 000 доларів США, відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 22.07.2019 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2019 року в частині відмови у задоволенні його позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі.
Також, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2019 року в частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 .
07.10.2019 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали письмові пояснення, в яких просять відмовити ОСОБА_1 в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2019 року - залишити без змін.
07.10.2019 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_9 подала заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить відмовити ОСОБА_2 в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі та рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2019 року - залишити без змін.
В судове засідання, призначене на 16.12.2021 року, з'явились представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та представник ОСОБА_4 - ОСОБА_9 , інші сторони у справі до суду не з'явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 03 листопада 2008 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 уклали попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колмаковою Н.В., згідно з яким вони зобов'язались не пізніше 31 грудня 2008 року укласти договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , за ціною у гривнях, що буде еквівалентна 430 000 доларів США на день укладання угоди. До підписання цього договору ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_7 1 178 000 грн., що еквівалентно 200 000 доларів США. Договір купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 укладено не було.
У пункті 10 попереднього договору ОСОБА_4 та ОСОБА_7 міститься домовленість та зобов'язання сторони, яка необгрунтовано відмовиться від укладення, підписання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу за ціну, у строк та на умовах, викладених в ньому, повинна відшкодувати другій стороні усі збитки та сплатити штрафні санкції, встановлені даним пунктом, тому п.10 попереднього договору стосується встановлених за згодою сторін штрафних санкцій за порушення умов виконання договору та відповідає нормам матеріального права.
Згідно з розпискою від 3 жовтня 2008 року, ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_8 9 800 доларів США в рахунок продажу будинку АДРЕСА_2 .
Згідно з розписками, ОСОБА_8 передав ОСОБА_6 у рахунок часткової оплати за будинок АДРЕСА_2 , 24 жовтня 2008 року - 1 724 долари США, 27 жовтня 2008 року - 1 665 доларів США, 29 жовтня 2008 року - 4 000 доларів США, 31 жовтня 2008 року - 4 000 доларів США, 7 листопада 2008 року - 20 000 доларів США, а всього 31 389 доларів США.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , як правонаступниці ОСОБА_7 , про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , а також стягненню доплати в сумі еквівалентній 230 000 доларів США, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки діюче законодавство України, як станом на дату виникнення спірних правовідносин так і на даний час, не передбачає примушення особи до укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна. Суд першої інстанції також зазначив, що основний договір щодо купівлі-продажу будинку та земельної ділянки був не укладений з вини ОСОБА_7 , тому грошова сума у розмірі 1178000 грн. не є авансом, що підтверджується відсутністю цього терміну в самому договорі, та за умовою договору є гарантійною сумою, санкцією за невиконання сторонами умов договору, тому залишається у власності ОСОБА_4 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання п.10 попереднього договору недійсним суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_7 пункт 10 попереднього договору не тільки не оскаржував, а й посилався у своїй позовній заяві від 16.07.2009 р., як на підставу стягнення з ОСОБА_4 200 000 дол. США - авансу та 200 000 дол. США - штрафу, тому попередній договір, укладений 03 листопада 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , згідно з яким вони зобов'язувалися укласти договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , є дійсним та відповідає вимогам закону.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення суми, що еквівалентна 9 800 дол. США в гривні за курсом НБУ, та до ОСОБА_6 про стягнення суми в гривні еквівалентної 31 389 дол. США в гривні за курсом НБУ, суд дійшов висновку, що в розписках ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не міститься зобов'язання повернути гроші, тобто, за своєю природою вони не є борговими розписками чи договорами позики та не можуть слугувати підставою для стягнення грошових коштів. Крім того, оскільки у ОСОБА_8 не існувало право вимоги повернення грошових коштів від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі наданих розписок, тому таке право у ОСОБА_1 також відсутнє.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).
Відповідно до ч.1 ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони вільні в визначені умов договору.
Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.2 ст. 617 ЦК України, відсутність у боржника необхідних коштів не звільняє від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобовязання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направила другій стороні пропозицію про його укладення.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації, з моменту державної реєстрації.
Згідно зі ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст.570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України, за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно зі ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.1,2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі, повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Таким чином, розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції в своєму рішенні суперечить обставинам справи, які він сам встановив. Так, апелянт зазначає, що в своєму рішенні суд зазначив, що згідно з розпискою від 3 жовтня 2008 року, ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_10 , правонаступником якого він є, 9800 доларів США в рахунок продажу будинку. Згідно з розписками, ОСОБА_11 передав ОСОБА_6 у рахунок часткової оплати за будинок 24 жовтня 2008 року 1 724 долари CШA, 27 жовтня 2008 року 1665 доларів США, 29 жовтня 2008 року 4000 доларів США, 31 жовтня 2008 року 4000 доларів США, 7 листопада 2008 року 20000 доларів США, а всього 31389 доларів США. При цьому ОСОБА_1 зазначає, що суд робить висновок, що ані ОСОБА_5 , ані ОСОБА_6 не мали жодних прав на будинок АДРЕСА_2 . Таким чином, на думку апелянта, суд першої інстанції фактично встановив набуття ОСОБА_5 та ОСОБА_6 грошових коштів без будь-яких правових підстав, а тому на підставі ст.1212 ЦК України ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зобов'язані їх повернути. На думку апелянта, набувачі збагатилися за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом.
В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 посилається на те, що оскільки договори купівлі-продажу будинку й земельної ділянки, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, а сторони лише домовилися укласти такі договори в майбутньому, тому передана ОСОБА_7 відповідачу грошова сума в розмірі, що складає еквівалент 200 000 доларів США є авансом, який підлягає поверненню позивачу.
На вказані посилання апелянтів, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, щодо посилань апелянта ОСОБА_1 на безпідставне набуття ОСОБА_5 та ОСОБА_6 грошових коштів без будь-яких правових підстав, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Дослідивши наявні в матеріалах справи розписки, апеляційний суд встановив, що в жодній із розписок, ані ОСОБА_5 , ані ОСОБА_6 не міститься зобов'язання щодо повернення грошей, тобто, за своєю природою вони не є борговими розписками чи договорами позики та не можуть слугувати підставою для стягнення грошових коштів, оскільки відповідно до ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
Виходячи з вищевикладеного, вбачається, що у ОСОБА_10 не існує право вимоги повернення грошових коштів від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі вищезазначених розписок, а тому в свою чергу у ОСОБА_1 , також відсутнє таке право вимоги.
Крім того, дослідивши позовну заяву ОСОБА_8 , апеляційний суд встановив, що позивач взагалі не посилався в своїй позовній заяві на норму ст. 1212 ЦК України щодо безпідставного набуття грошових коштів, оскільки ОСОБА_8 звертався до суду взагалі з інших підстав та норм права, які надалі й підтримував ОСОБА_1 , а тому доводи апелянта є неспроможними , оскільки, тим самим апелянт змінює підстави поданої ОСОБА_8 позовної заяви та змінює норми права, на яких грунтується сама позовна заява.
Так, щодо посилань представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в поданій апеляційній скарзі на те, що передана ОСОБА_7 відповідачу грошова сума в розмірі, що складає еквівалент 200 000 доларів США є авансом, який підлягає поверненню позивачу, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд встановив, що до 31.12.2008 р. ОСОБА_7 не мав грошових коштів для виплати ОСОБА_4 залишкової суми в розмірі 230 000 доларів США, у зв'язку з відмовою ОСОБА_8 укладати договір купівлі-продажу відносно його житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_3 . Тобто, основний договір купівлі-продажу не був укладений саме з вини ОСОБА_7 , а не з вини ОСОБА_12 . Це також підтверджується телеграмою ОСОБА_4 від 26.12.2008 р. з пропозицією ОСОБА_13 , з'явитися в нотаріальну контору для виконання зобов'язань по попередньому договору у встановлений договором строк (том 1, а.с.117), що на думку суду підтверджує належне виконання ОСОБА_14 зобов'язань, передбачених попереднім договором, а також зверненням ОСОБА_12 з позовною заявою про зобов'язання ОСОБА_7 укласти з ним основний договір купівлі-продажу.
Пунктом 10 попереднього договору ОСОБА_15 та ОСОБА_7 домовились та зобов'язалися, що сторона яка необгрунтовано відмовиться від укладення, підписання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу за ціну, у строк та на умовах викладених в ньому, повинна відшкодувати другій сторони усі збитки та сплатити штрафні санкції, встановлені даним пунктом.
Так, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд встановив, що з матеріалів справи № 2- 278/10, якою вже розглядався аналогічний спір між ОСОБА_7 та ОСОБА_14 з приводу попереднього договору від 03.11.2008 p., вбачається, що ОСОБА_7 пункт 10 попереднього договору не тільки не оскаржував, а й посилався у своїй позовній заяві від 16.07.2009 p., як на підставу стягнення з ОСОБА_12 200 000 дол. США - та 200 000 дол. США - штрафу, передбаченого п. 10 попереднього договору (т.1, а.с. 203-204). Таким чином, вся необгрунтованість та безпідставність вимог ОСОБА_2 полягає в тому, що вимагаючи визнати п.10 Попереднього договору недійсним, всі обгрунтування обох позовних вимог будуються саме на цьому пункті.
Апеляційний суд вважає, що ОСОБА_15 після укладання попереднього договору від 03.11.2008 р. не мав жодного наміру продавати будинок та земельну ділянку будь-кому окрім ОСОБА_7 , а розписки які були надані ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - ОСОБА_16 не є підставою вважати, що ОСОБА_15 мав намір продати цей будинок ОСОБА_16 , оскільки вказані особи не були його представниками та не діяли від його імені.
Крім того, апеляційний суд вважає, що у ОСОБА_12 була можливість продати будинок в період з 31.12.2008 р. аж до звернення ОСОБА_7 до суду та накладення заборони на відчуження будинку, однак він не скористався цим, що ще раз підтверджує, що він не мав наміру продавати даний будинок нікому, окрім ОСОБА_7 .
Таким чином, оскільки ОСОБА_4 готовий продати належний йому будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 - правонаступнику ОСОБА_7 за заповітом, в разі виконання нею зобов'язань її спадкодавця, тобто, сплати ОСОБА_4 суми, що еквівалентна 230 000 доларів США на день продажу, тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що основний договір щодо купівлі-продажу будинку та земельної ділянки був не укладений з вини ОСОБА_7 , тому грошова сума у розмірі 1178000 грн. не є авансом, що підтверджується відсутністю цього терміну в самому договорі, та за умовою договору є гарантійною сумою, санкцією за невиконання сторонами умов договору.
За викладених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи нічим не обґрунтовані, висновків суду не спростовують, в зв'язку з чим рішення суду у відповідності до ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу, стягнення коштів, за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів, за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним пункту 10 попереднього договору купівлі-продажу будинку та стягнення грошових коштів - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення скаладено 21.12.2021 року.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: Л.А. Гірняк
С.М. Сегеда