Справа № 2-3440/07
Провадження № 22-ц/801/2752/2021
Категорія: 10
Головуючий у суді 1-ї інстанції Михайленко А.В.
Доповідач:Сопрун В. В.
21 грудня 2021 рокуСправа № 2-3440/07м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Судді -доповідача Сопруна В.В.,
Суддів Войтка Ю.Б., Стадника І.М.,
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2007 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Вінницьке об'єднане бюро технічної інвентаризації» про визнання права власності,
встановив :
До Вінницького апеляційного суду надійшла цивільна справа з апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2007 року. В апеляційній скарзі скаржник просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, мотивуючи його тим, що ОСОБА_1 не приймала участі у розгляді справи, оскільки не була залучена судом у цій справі. Зазначила, що повний текст рішення суду отримала 16 листопада 2021 року, тому просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення, який вважає, що пропущений з поважних причин.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 грудня 2021 року визнано підстави для поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2007 року за клопотанням представника особи, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 неповажними, апеляційну скаргу залишено без руху.
Надано скаржнику строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, а саме роз'яснено право на звернення до апеляційного суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду від 16 липня 2007 року, з наведенням інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду.
17 грудня 2021 року представник особи, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до апеляційного суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2007 року, мотивуючи тим, що апелянт не була учасником справи і будь-яких відомостей про отримання нею чи її представником рішення від 16 липня 2007 року у матеріалах справи не має.
Апеляційний суд приходить до висновку, що підстави для поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2007 року за клопотанням представника особи, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 є неповажними, тому у відкритті провадження слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У підпункті 9 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону № 2147-VIII, зазначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що:
«вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження» (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року);
«одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
У цій справі національне законодавство на час подій не обмежувало дискреційні повноваження судів щодо часу або підстав для поновлення пропущеного строку. Сама концепція «поважних причин», згідно з якою національні суди виправдали відновлення провадження у справі заявника, не є чіткою. За таких обставин для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.» (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46-48, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року);
«саме до повноважень національних судів належить вирішувати питання про будь-яке поновлення строку на апеляційне оскарження, такі повноваження не є необмеженими. Національні суди зобов'язані навести підстави. У кожній справі суди мають перевірити, чи можуть підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження виправдати втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує свободу розсуду судів щодо часу або підстав для поновлення строків.
Повертаючись до цих заяв, Суд зазначає, що національні суди або посилались на «поважні підстави» (заява № 2075/13) в обґрунтування поновлення строку, без надання будь-якого пояснення чи оцінки цих підстав, або обмежувались встановленням того, що апеляційні скарги були подані з дотриманням процесуальних формальностей, без наведення будь-яких підстав.
У більшості заяв підставою, за її наявності, на яку посилались відповідачі, управління Пенсійного фонду, у своїх заявах про поновлення строку було пізнє вручення постанови суду першої інстанції. Однак у матеріалах справ немає доказів (таких як супровідні листи, поштові записи тощо) цих тверджень, що особливо дивно для справ, у яких апеляційні скарги були подані зі значною затримкою (більше 3 років у заяві пані ОСОБА_6 (№ 56107/14) та 2 років і 5 місяців у заяві пані ОСОБА_4 (№ 21478/14)). Також немає жодних ознак того, що такі докази були надані національним судам» (OSOVSKA AND OTHERS v. UKRAINE, № 2075/13, 19306/13, 28131/13, 21478/14, 56107/14, § 27-29, ЄСПЛ, від 28 червня 2018 року);
«у декількох попередніх справах, у яких порушувалися доволі схожі процесуальні питання, Суд встановив, що коли строк для оскарження поновлюється після спливу значного періоду часу без жодної потреби у виправленні серйозних судових помилок чи недоліків правосуддя, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Тоді як вирішення питання про будь-яке поновлення строку на оскарження відноситься саме до повноважень національних судів, такі повноваження не є необмеженими. У кожній справі національні суди мають перевірити, чи є підстави для поновлення строку на оскарження виправданими, а також обґрунтувати своє рішення про поновлення строку. У цій справі провадження було відновлено після затримки у шість місяців, що є суттєво меншим періодом, аніж затримки у понад два роки та один рік відповідно у згаданих справах «Пономарьов проти України» та «Устименко проти України». Проте, це не означає, що у цій справі для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції ВССУ користувався необмеженою свободою розсуду, розглядаючи питання про відновлення провадження за поданою із запізненням касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області. ВССУ повинен був застосовувати відповідні процесуальні норми згідно з принципом юридичної визначеності. З цього випливає, що ВССУ просто погодився з аргументом заступника прокурора про порушення строку з «поважних причин», оскільки про рішення апеляційного суду Херсонської області від 27 вересня 2011 року він дізнався зі звернення одного з опонентів заявника, поданого до прокуратури 04 квітня 2012 року, і задовольнив його клопотання про поновлення строку. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з відсутністю належного обґрунтування щодо відновлення провадження у справі заявника» (SABADASH v. UKRAINE № 28052/13, § 31-34, ЄСПЛ, від 23 липня 2019 року).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначив, що «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наведене процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження».
20 вересня 2021 року адвокат Чернілевська Р.В. подала до суду першої інстанції заяву про видачу копії рішення та ознайомлення з матеріалами справи (а.с.74 - 76). Рішення суду отримала 16 листопада 2021 року.
Таким чином, станом на 20 вересня 2021 року адвокат Чернілевська Р.В. була обізнана про наявність рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2007 року.
Апеляційна скарга подана 08 грудня 2021 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження рішення суду.
Апеляційний суд звертає увагу, що апеляційна скарга повинна була подаватись у відповідності до частини першої статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції), а саме спочатку заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції мала бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
На переконання апеляційного суду, ОСОБА_1 було відомо про існування оскаржуваного рішення від 16 липня 2007 року, оскільки рішенням реєстратора про відмову в реєстрації від 27 серпня 2007 року №389 (а.с.91), апелянту ОСОБА_1 відмовлено в реєстрації права власності по АДРЕСА_1 .
Також, в матеріалах справи наявне рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 21 січня 2020 року №50733661 (а.с.92), згідно якого: «відмовлено у державній реєстрації права власності, форма власності: приватна, спільна часткова, на житловий будинок, що розташований АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 ».
Крім того, як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 17 жовтня 2018 року (а.с.72).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 травня 2019 року спадкоємцем майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син - ОСОБА_4 (а.с.73).
Апеляційний суд звертає увагу, що сам лише факт подання апеляційної скарги після спливу 14 років особою, не залученою до участі у справі, за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зважаючи на дату ухвалення оскарженого рішення (2007 рік), не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження, тому вважає, що апелянт пропустила строк на апеляційне оскарження рішення суду.
Поновлення процесуального строку зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» суд зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, слід відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою.
На підставі зазначеного та керуючись ст. ст. 354, 357, 358 ЦПК України,
ухвалив:
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2007 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Вінницьке об'єднане бюро технічної інвентаризації» про визнання права власності.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.В. Сопрун
Судді Ю.Б. Войтко
І.М. Стадник