Справа № 741/965/20
2/729/31/21 р.
18 листопада 2021 р. Бобровицький районний суд Чернігівської області в складі: судді Бойко В.І., за участю секретаря судового засідання Малюшицької Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бобровиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-
Позивачка звернулася до суду із позовом до відповідача про поділ спільного майна подружжя. У своєму позові просить визнати автомобіль марки Hyundai модель Tucson, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , загальною вартістю 313 500,00 грн., спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та здійснити його поділ в двох рівних частках у грошовому виразі, стягнувши з відповідача на її користь 156 750 грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 567 грн. 50 коп. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 08 серпня 1987 року між нею та відповідачем було укладено шлюб. Сімейне життя не склалося і 4 вересня 2017 року рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області, яке набрало законної сили 22 вересня 2017 року, шлюб розірвано. За час перебування у шлюбі ними було придбано в кредит, згідно Кредитного договору №13/0260-2012 від 14 вересня 2012 року, автомобіль марки Hyundai модель Tucson, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 . На купівлю даного автомобіля вона надала письмову згоду. Погашення кредиту здійснювалося з сімейних коштів. Колишній чоловік продовжує користуватися їхнім спільним автомобілем, цей факт можна прослідкувати по деклараціям відповідача. На сьогоднішній день, угоди про добровільний поділ майна, що спільною сумісною власністю подружжя, ними не досягнуто. Оскільки вони з відповідачем не можуть домовитися про порядок поділу майна, набутого ними у шлюбі, то позивачка вважає, що даний спір має бути вирішено у судовому порядку. Тому вона вимушена взвернутися до суду з позовом про поділ майна в рівних частках автомобіля Hyundai Tucson номер кузова НОМЕР_1 , 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , шляхом сплати відповідачем позивачу половини вартості за автомобіль. Дійсна ринкова вартість автомобіля згідно Звіту про належну оцінку майна 10.06.2020 року становить - 313 500 грн. 00 коп., а половина від повної вартості автомобіля становить - 156 750 грн. 00 коп., які вона просить стягнути на свою користь в порядку розподілу майна подружжя та понесені нею судові витрати.
02.11.2020 року через канцелярію суду відповідачем подано відзив на позовну заяву. Відповідач позовні вимоги не визнає та зазначає, що з позивачкою перебували у шлюбі, але у зв'язку з тим, що сімейне життя не склалося, рішенням Бобровицького районного суду від 04.09.2017 року їх шлюб було розірвано. Від шлюбу мають двох дорослих дітей. Він не заперечує про те, що у період шлюбу з відповідачкою була придбана автомашина марки Hyundai модель Tucson, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 . Але він не згодний з вказаною позивачкою вартістю, так як вважає, що зазначена вартість є надто завищена, а позивачка належними та допустимими доказами не довела її вартість. На даний час у нього немає грошових коштів для відшкодування їй вартості Ѕ частини автомобіля. Крім автомашини, за тривалий час їхнього шлюбу, вони позивачкою придбали різні речі домашнього вжитку, меблі, побутову техніку, будівельний матеріал, які залишилися у неї, як компенсація за автомобіль, і якими вона і наразі користується. Позивачка просить суд провести поділ спільного майна подружжя саме на підставі статті 364 ЦК України, тобто шляхом припинення її права власності на спірне майно та присудження їй грошової компенсації за належну їй частку у спільному майні подружжя. Проте примусове припинення права власності можливе лише згідно зі статтею 365 ЦК України. Вирішуючи позовні вимоги про припинення права на частку у спільному майні та залишаючи у власності відповідача автомобіль у порядку поділу неподільного майна й стягуючи з відповідача грошову компенсацію за частку, що належить позивачці, необхідно врахувати, що зазначені вимоги закону про те, що такі вимоги можуть бути вирішені на підставі статті 365 ЦК України та лише за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Проте позивачка такі кошти не внесла. Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року справа №464/7011/16-ц, провадження №61-12168св18. З урахуванням зазначеного позовні вимоги про припинення права на частку у спільному майні та стягнення грошової компенсації не можна визнати законним та обґрунтованим, а тому просить ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У судове засідання позивачка та її представник не з'явилися, позивачка надала до суду заяву в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності та її представника. Позов підтримує в повному обсязі та наполягає на його задоволенні.
Відповідач у судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Представник відповідача у судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву в якій посила справу розглядати за її відсутності, у задоволенні позову просить відмовити повністю. Також представником відповідача надано письмові пояснення відповідача, у яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог , не погоджується із наданою оцінкою майна, оскільки вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У поясненні зазначає, що для з'ясування дійсної вартості автомобіля необхідно висновок експерта. Наявний в матеріалах справи звіт про оцінку не є висновком експерта ураховуючи, що він складений не експертом, а суб'єктом оціночної діяльності. При складанні даного звіту суб'єкт оціночної діяльності не попереджався судом про кримінальну відповідальність. Оцінка проведена без огляду автомобіля, без зазначення його недоліків, не вказано навіть рік випуску автомобіля, адже саме рік виготовлення автомобіля є основним моментом, який впливає на його ринкову вартість. Даний звіт не може братися до уваги ще й тому, що спеціаліст дав середню ринкову вартість машини, без урахування, навіть, року випуску автомобіля, а не вартість конкретної машини. Крім цього, оцінювач вказав, що при оцінці автомобіля був використаний порівняльний підхід, проте, матеріали оцінки не містять жодного об'єкта з яким було порівняно спірний автомобіль. Тобто немає жодного фото з сайтів продажу автомобілів (наприклад Авто РІО), де був би сфотографований автомобіль даної марки та відповідного року виготовлення та вказана його ціна. Тому вважає, що звіт про оцінку є недопустимим доказом, так як ця оцінка є грубим припущенням вартості автомобіля та просить даний звіт визнати недопустимим.
Судом на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого висновку.
Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Ст.81 цього Кодексу визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що з 08.08.1987 сторони перебували в шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу (а.с.13).
Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 04.09.2017 року шлюбу було розірвано (а.с.14-15).
Згідно заяви від 14.09.2012 року ОСОБА_1 надала згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_2 договору застави автомобіль марки Hyundai Tucson номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрованого Ніжинським ВРЕР УДАІ УМВС України в Чернігівській області 13 вересня 2012 року, що належить їм на праві спільної сумісної власності з Заставодавцем на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданий Ніжинським ВРЕР УДАІ УМВС України в Чернігівській області 13 вересня 2012 року, одержання Заставодавцем кредитних коштів та їхнього використання відповідно до умов зазначеного договору, з метою забезпечення виконання зобов'язань зазначених у кредитному договорі №13/0260-2012 (а.с.16-26).
Згідно звіту про незалежну оцінку майна колісного транспортного засобу Hyundai Tucson номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ринкова вартість колісного транспортного засобу станом на 10 червня 2020 року дорівнює - 313 500 грн. (а.с.8-12).
Згідно перевірки свідоцтва про реєстрацію авто автомобіль марки Hyundai Tucson номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 зареєстрований 13.09.2012 року (а.с.32).
В силу вимог ч.1 ст.62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору можу бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України), ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Відповідно до вимог ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Згідно зі ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За змістом ч. 1 ст.71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А в силу вимог ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи , які входять до предмета доказування.
Виходячи із приписів ст.60 СК України, факт реєстрації шлюбу в державних органах РАЦС тягне за собою встановлення презумпції виникнення спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям під час дії зареєстрованого шлюбу. Дана презумпція може бути спростована законом або договором.
Відповідно до п.п. 23, 24 Постанови № 11 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. При визначенні майна, яке підлягає поділу, необхідно з'ясовувати, коли саме сторони припинили ведення спільного господарства, обсяг спільного майна, нажитого на час припинення ведення спільного господарства, джерела придбання цього майна, наявність боргів подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Результати аналізу змісту положень ст. 71 СК України дають підстави для висновку про те, що ч. ч. 4, 5 цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (ст. 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
У судовому засіданні беззаперечними доказами було встановлено ,що спірне майно, а саме автомобіль марки Hyundai модель Tucson, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , набуте у шлюбі за спільні кошти, а отже, є спільною сумісною власністю подружжя, частки у праві власності дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Щодо поділу майна у спосіб, про який просить позивач, то суд виходить з наступного.
Автомобіль безумовно є річчю неподільною. Також недоцільним є залишення автомобіля у спільній власності і надалі, оскільки встановлення спільного режиму користування автомобілем неможливе, виходячи з того, що сторони припинили спільне проживання і ведення спільного побуту, і їх стосунки на даний час є конфліктними і можуть розглядатись як такі, що унеможливлюють досягнення згоди з приводу користування спільним автомобілем. Тому доцільним є здійснити поділ спільного майна саме у такий спосіб, про який просить позивач, і за яким неподільна річ залишається одному з співвласників зі стягненням з нього на користь іншого співвласника грошової компенсації у розмірі вартості його частки і з подальшим (після сплати компенсації) припиненням спільної власності.
При вирішенні питання про доцільність залишення автомобіля саме відповідачу зі стягненням з нього грошової компенсації на користь позивачки, суд бере до уваги, що такий позов заявила позивач, яка тим самим виявила згоду на припинення її права власності на вказане майно з отриманням замість нього грошової компенсації. Суд враховує, що відповідач не заявив зустрічної вимоги про поділ автомобіля у протилежний спосіб, тобто шляхом передачі автомобіля у власність позивачки і стягненням з неї на його користь грошової компенсації, тому такий варіант поділу неподільного майна судом не розглядається як такий, що виходив би за межі позовних вимог. Суд також враховує, що відповідач користується даним автомобілем після припинення сімейних стосунків, і що він має право керування транспортним засобом, тому доцільним є залишити автомобіль саме йому.
Таким чином позовна вимога позивачки в цій частині обґрунтована і підлягає задоволенню, а автомобіль має бути залишений у власності відповідачу, у якого і перебуває на даний час, а з нього на користь позивачки має бути стягнута грошова компенсація у розмірі вартості частки позивачки у вказаному майні.
Такий поділ відповідає вимогам ч.2 ст.364 ЦК України та ч.2 ст.71 СК України.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються ст. 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.
Оцінюючи положення частини п'ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд у справі №760/789/19, провадження №61-16632св20 від 09.06.2021 року робить висновок, що ця норма не вимагає обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.
Аналогічні висновки висловлені, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) «[…] суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду».
Такий підхід відповідає закріпленим у ст. 7 СК України засадам розумності й добросовісності, оскільки позивач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи гарантоване грошове відшкодування.
Частинами 1, 2 ст. 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі ст. 364 ЦК України.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).
Всупереч вимог ст.ст.12,81 ЦПК України, відповідачем будь-яких належних та допустимих доказів придбання спірного автомобіля за свої особисті кошти суду не надано.
Щодо визначення розміру грошової компенсації, то суд виходить з наступного:
Згідно Звіту про незалежну оцінку майна колісного транспортного засобу Hyundai Tucson номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ринкова вартість колісного транспортного засобу станом на 10 червня 2020 року дорівнює - 313 500 грн. (а.с.8-12).
Щодо позиції відповідача про те, що Звіт про оцінку майна є неналежним та недопустимим доказом, оскільки це не є Висновком експерта, то суд вважає, що таке твердження є передчасним, з огляду на те, що позивачем вжито усіх належних заходів з визначенням оцінки спірного майна.
Відповідач, заперечуючи вартість автомобіля, визначену у Звіті, не запропонував своєї вартості цього майна.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Отже, сторони не обмежені в своїх правах у проведенні експертиз на їх замовлення.
При цьому, суд констатує, що автотоварознавча експертиза не входить до переліку обов'язкових, які призначаються судом у відповідності до ст. 105 ЦПК України.
Статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання. Відповідно до ст. 12 цього Закону документом, який підтверджує вартість майна та виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна.
Суд звертає увагу відповідача на те, що, останній, з урахуванням наявних у справі доказів не був позбавлений можливості на спростування доводів позивача в частині вартості автомобіля, самостійно замовивши та надавши суду відповідний звіт або оцінку.
З огляду на викладене, суд при визначенні суми грошової компенсації за 1/2 частину вартості автомобіля в даному спорі бере до уваги, наданий позивачем звіт, відповідно до якого вартість автомобіля складає суму в розмірі 313 500 грн., який відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 р. № 11). Суд погоджується з вартістю вищевказаного автомобіля, яка підтверджена відповідним звітом про оцінку майна та яка не спростовувалась відповідачем.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Аналізуючи наведені норми закону, суд дійшов висновку, що придбаний сторонами під час шлюбу автомобіль Hyundai Tucson, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу шляхом стягнення з відповідача грошової компенсації ринкової вартості 1/2 частини цього автомобіля, що становить суму в розмірі 156 750 грн.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідачем в ході розгляду справи не спростовано оцінку вартості автомобіля, надану позивачем, та будь-яких доказів на підтвердження іншої ринкової вартості автомобіля суду з боку відповідача надано не було.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що спірний транспортний засіб Hyundai Tucson, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , будучи спільною сумісною власністю подружжя, є неподільною річчю, який після розірвання шлюбу залишився у володінні відповідача, його спільне користування є неможливим, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача компенсації вартості 1/2 частини спірного майна є обґрунтованими.
Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати в сумі 1567, 50 грн., які підтвердженні квитанцією про сплату №70228 у сумі 1 567,50 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 280-283 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.
Визнати автомобіль марки Hyundai Tucson, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , загальною вартістю 313 500, 00 грн., спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та здійснити його поділ в двох рівних частках у грошовому виразі, стягнувши з відповідача ОСОБА_2 156 750 (сто п'ятдесят шість тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. на користь ОСОБА_1 .
Стягнути судовий збір з ОСОБА_2 в сумі 1 567 (одна тисяча п'ятсот шістдесят сім) грн. 50 коп. на користь ОСОБА_1 .
Найменування сторін: позивачка - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ); відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , робоча адреса: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_5 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Суддя В.І. Бойко