Справа № 766/4759/19
н/п 2/766/5130/21
12.11.2021 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Єпішина Ю.М.,
секретар судового засідання Крайнюк А.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування, визнання права власності порядку спадкування за законом та витребування майна з чужого незаконного володіння,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування, позбавлення права на користування житловим приміщенням та визнання права власності порядку спадкування за законом, в якому з урахування заяви про уточнення позовних вимог просила:
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 42434245 від 08.08.2018 року, державного реєстратора Херсонської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Крамчаніна Олександра Вячеславовича, номер запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно -27389145; - визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_4 серія та номер 2-1160 від 11.09.2018 року щодо будинку АДРЕСА_1 , рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 42947668 від 11.09.2018 року, видані державним нотаріусом Третьої Херсонської державної нотаріальної контори Херсонського міського нотаріального округу Карповою Н.М., номер запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 27865116; - визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 01.10.2018 року, серія та номер ННР 561833, 561834, за яким ОСОБА_4 відчужила ОСОБА_2 Ѕ частину будинку по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонськогоміського нотаріального округу Троцькою О.Ю. за № 1479, рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 43285700 від 01.10.2018 року, приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Троцької О.Ю., номер запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 28177346; - Договір дарування від 01.10.2018 року за яким ОСОБА_4 дарує ОСОБА_3 Ѕ частину будинку по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Троцькою О.Ю. за № 1482, рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, від 01.10.2018 року, приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Троцької О.Ю., номер запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28177840; - Договір дарування від 05.10.2018 року серія та номер 561873, 561874, за яким ОСОБА_3 дарує ОСОБА_2 Ѕ частину будинку по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Троцькою О.Ю. за № 1524, рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 43376583 від 05.10.2018 року, приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Троцької О.Ю., номер запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 28261755; - Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 реєстраційний номер 1616839765101; - Витребувати житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1616839765101) із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 ; - Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина у виді житлового будинку по АДРЕСА_1 , який успадкований ним після смерті матері ОСОБА_6 . У встановлений законом строк з дня смерті батька позивач звернулася до приватного нотаріуса Голодюк О. М. із заявою про прийняття спадщини, спадкова справа зареєстрована у спадковому реєстрі під номером 61333453. За життя ОСОБА_5 прийняв спадщину після смерті матері, але не отримав свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до листа-роз'яснення від 29.05.2018 № 309/02-14, приватний нотаріус Голодюк О.М. відмовила позивачу в одержанні свідоцтва про право на спадщину у зв'язку із відсутністю документу, що підтверджує право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та державної реєстрації права власності. Будівництво житлового будинку АДРЕСА_2 відбулось на відведеній земельній ділянці, проте не введено в експлуатацію. Позивач зазначає, що ОСОБА_5 постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 по день смерті. Крім того, у спірному будинку проживали та були зареєстровані до дня смерті мати позивача ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та її брат ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . При підготовці документів до суду для визнання права власності в порядку спадкування за законом, за рекомендацією нотаріуса, позивач звернулася до КП «Бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради для виготовлення технічної документації. Після чого позивач дізналася, що в матеріалах інвентаризаційної справі № 3507 наявна копія договору купівлі-продажу № 99-97 И нерухомого майна, посвідченого на Одеській універсальної біржі «Витязь», зі змісту якого убачається, що ОСОБА_6 продала ОСОБА_9 будинок по АДРЕСА_1 . Позивачем отримано відомості про подальшу реєстрацію за відповідачами права власності на спірний житловий будинок на підставі оскаржуваних договорів дарування та купівлі-продажу. Так, після реєстрації біржового договору державним реєстратором Крамчаніном В.О. 08.08.2018 року відповідач ОСОБА_4 11.09.2018 отримала свідоцтво про спадщину на будинок по АДРЕСА_1 . 01.10.2019 року ОСОБА_4 подарувала своєму синові ОСОБА_3 Ѕ частину будинку, а дружині сина ОСОБА_2 продала Ѕ частину будинку. 05.10.2019 року ОСОБА_3 подарував Ѕ частину будинку своїй дружині ОСОБА_2 . Оригінал біржового договору 97-99 И від 20.08.1999 року містить штамп про те, що зазначений договір зареєстрований в КП «ХБТІ» ХОР під номером № 4056 від 21.09.1999 року в книзі 139, проте згідно довідки КП «ХБТІ» ХОР, запис 40, 4056 у книзі 139 відсутній, що вказує на нікчемність біржового договору.
Ухвалою від 02.04.2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 23.12.2019 року відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні тим, що викладені у наданому до суду позові.
Представник відповідача адвокат Крупіца О.С. в судове засідання призначене на 12.11.2021 року не зявився, через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи без участі відповідача ОСОБА_2 та її представників. Під час розгляду справи представники відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на його необґрунтованість.
Інші учасники в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили.
Дослідивши матеріали справи,надані сторонами докази заслухавши пояснення учасників справи, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_10 батьком якої є: ОСОБА_5 , про що свідчить копія свідоцтва про народження НОМЕР_1 (а.с. 21).
07.03.1981 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зареєстрували шлюб, актовий запис № 220, після реєстрації якого прізвище « ОСОБА_12 » змінено на « ОСОБА_13 », що підтверджено копією свідоцтва про укладання шлюбу НОМЕР_2 (а.с. 21).
Згідно Архівної довідки Державного архіву Херсонської області від 08.10.2018 року № 05-13/к-1034 у книзі записів актів є актовий запис № 2537 від 09.11.1938 року про народження ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 , батьками якого є ОСОБА_14 та ОСОБА_6 (а.с. 26).
Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_3 , виданого повторно 30.10.2018 року, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , актовий запис № 4057 (а.с. 28).
Згідно свідоцтва про смерть від 10.04.2017 року НОМЕР_4 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 491 (а.с. 22).
З матеріалів спадкової справи № 75/2017 щодо майна померлого ОСОБА_5 убачається, що 05.10.2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Приватного нотаріуса Херсонського нотаріального округу Голодюк О.М. із заявою про прийняття спадщини, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 , після смерті батька - ОСОБА_5 (а.с. 174).
29.05.2018 року Приватним нотаріусом Херсонського нотаріального округу Голодюк О.М. позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності документу, що підтверджує права власності та державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.179).
З матеріалів справи встановлено, що 11.09.1946 року ОСОБА_6 отримано дозвіл на проведення будівельних робот № 146, виданий Інспекцією державного архітектурного-будівельного контролю, на проведення будівництва житлового будинку по АДРЕСА_4 , який містить відмітку, про виправлення № 27 виправлено на №34 за рішенням міськвиконкому від 30.07.1958 № 831 (а.с. 30).
23.02.1951 року головним архітектором міста Херсона затверджено проект індивідуального житлового будинку ОСОБА_6 (а.с. 31).
Порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» від 05.08.1992 №449 (втратила чинність).
Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані в період до 05.08.1992, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції від 23.02.2016 №8.4-35//18/1).
У разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилася і правовстановлювальний документ відсутній, питання про належність цього майна попередньому власнику та визначення наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку (лист Мін'юсту від 21.02.2005 №19-32/319).
З довідки КП «ХБТІ» ХОР від 16.05.2018 року № 1838 убачається, що станом на 31.12.2012 року, право власності на домобудівлю, розташовану за адресою АДРЕСА_1 не зареєстровано (а.с. 24).
КП «ХБТІ» ХОР на ім'я ОСОБА_1 складено технічний паспорт на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 42-45).
Згідно зі ст.1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У ст. 1218 ЦК визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ст.ст. 1269 -1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17.07.1997р. відповідно до Закону України від 17.07.1997р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.
У відповідності до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом, оскільки позивач у відповідності до ст. 1223 ЦК України є спадкоємцем щодо майна ОСОБА_5 , позивач ОСОБА_1 у встановлений шестимісячний строк звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька проте позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину внаслідок відсутності правовстановлюючого документу на спадкове майно. Зазначені позивачем обставини унеможливлюють іншим способом аніж у судовому порядку захистити її права та інтереси.
З наданої до суду копії договору купівлі-продажу нерухомого майна № 99-97 И від 20.08.1999 року, посвідченого на Одеській універсальної біржі «Витязь» убачається, що ОСОБА_6 продала ОСОБА_9 будинок по АДРЕСА_1 . Зазначений договір містить відмітку про його реєстрацію в КП «ХБТІ» ХОР під номером № 4056 від 21.09.1999 року в книзі 139 (а.с. 48-50).
У відповідності до п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, даний Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Положеннями ст. 47 ЦК УРСР передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.
У відповідності до вимог ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 227 ЦК УРСР передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 27 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.1991 року біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Як зазначено в п. 1.5 Розділу 1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлового політики України від 09.06.98 № 121, яка була чинною на час укладення сторонами відповідного договору купівлі-продажу та яка визначала порядок здійснення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в Україні, - державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна здійснюють комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації.
Відповідно до п. 9 Додатку 1 до вказаної Інструкції, договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею, віднесено до переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна.
Згідно листа КП «ХБТІ» ХОР № 54 від 31.01.2019 року, запис №40, 4056 від 21.09.1999 року щодо реєстрації договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 - відсутній (а.с. 51).
Таким чином, договір купівлі-продажу нерухомого майна № 99-97 И від 20.08.1999 року, посвідчений на Одеській універсальної біржі «Витязь» є недійсним в силу закону.
З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.08.2018 року убачається, що 26.07.2018 року запис №27389145, зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 (а.с. 52).
11.09.2018 року ОСОБА_15 державним нотаріусом Третьої Херсонської державної нотаріальної контори Грейц Ользі Анатоліївні видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок по АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 99-97 И від 20.08.1999 року, посвідченого на Одеській універсальної біржі «Витязь», зареєстрованого Херсонським державним бюро технічної інвентаризації №40 в книзі 139 від 21.09.1999 року, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Херсонською обласною філією КП «Центр державної реєстрації» Херсонської області від 26.07.2018 року (а.с. 53)
01.10.2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Троцькою О.Ю., зареєстрований за № 1479, яким ОСОБА_4 відчужила ОСОБА_2 Ѕ частку житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 55-56).
01.10.2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Троцькою О.Ю., зареєстрований за № 1482, яким ОСОБА_4 відчужила ОСОБА_3 Ѕ частку житлового будинку по АДРЕСА_1 .
05.10.2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Троцькою О.Ю., зареєстрований за № 1524, за умовами якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 Ѕ частку житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 57-58).
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право людини на доступ до правосуддя, а ст.13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу щодо захисту цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект.
Таким чином, метою ефективного способу захисту є забезпечення поновлення порушеного права, адекватність наявним обставинам.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№19336/04) Європейський суд з прав людини вказує, що дія ст.13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту в спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за ст.13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються відповідно до ст.13 конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці («Kudla v. Poland»,№30210/96).
ЄСПЛ, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 9.12.2010, яке набуло статусу остаточного 9.03.2011, вказав, що п.1 ст.6 конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає право не тільки ініціювати провадження, але й отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutit v Croatia», п.25).
Відповідно до частини другої статті 16 ЦПК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Згідно ст. 377 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Вирішуючи спір, суду при виборі і застосуванні норми права необхідно врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Пунктом 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.
Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
«Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин».
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, Верховного Суду від 19 лютого 2018 року у справі № 545/696/16-ц (провадження № 61-7878св18).
«У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів (пункт 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»). У пункті 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі».
Такі висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-117цс12, Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 344/1079/15-ц (провадження № 61-2820св18), від 13 червня 2018 року у справі № 130/2573/16-ц (провадження № 61-10939св18).
Позивач ОСОБА_1 у встановлений шестимісячний строк звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за життя фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 , шляхом подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори (а.с. 170).
02.11.2018 року за заявою ОСОБА_1 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 12018230000000451 з правовою кваліфікацією ч. 3 ст. 190 КК України щодо заволодіння шахрайським шляхом правом на будинок по АДРЕСА_1 (а.с. 78).
Спірне майно вибуло з володіння позивача ОСОБА_1 поза її волею
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.
У постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі N 6-158цс14 зроблено висновок, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Оскільки спірне майно вибуло з володіння позивача ОСОБА_1 поза її волею та користування відповідачем спірним будинком після зміни власника за умови відсутності для того передбачених законом підстав унеможливлює користування та розпорядження власником належним йому майном на власний розсуд, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині витребування спірного нерухомого майна з володіння відповідача ОСОБА_2 та визнання її такою, що втратила право користування спірним житловим будинком є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Саме такий спосіб захисту майнових прав позивача на спірне нерухоме майно, з огляду на наявні між сторонами правовідносини, є ефективним і сприятиме відновленню порушеного права позивача.
Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статті 58 та 59 ЦПК України вказують на те, що докази повинні бути належними та допустимими.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проаналізувавши встановлені фактичні обставини по справі, оцінивши представлені сторонами докази, враховуючи пояснення учасників справи, в їх сукупності, суд дійшов до висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позову
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 19, 76-82, 141, 258-265, 268, 293, 294 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування, визнання права власності порядку спадкування за законом та витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_5 ), право власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Витребувати з володіння ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_5 ) житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_6 ) такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції на протязі тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції до Херсонського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя Ю.М.Єпішин