Номер провадження 2/754/1565/21
Справа №754/13554/20
Іменем України
14 грудня 2021 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Саламон О.Б.
з участю секретаря Костриця В.В.
представників позивачів та відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, -
Позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду в особі представника - адвоката Слободянюка М.М. з вищезазначеним позовом до відповідача ОСОБА_5 та, відповідно до заявлених вимог просять:
- визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивачів на повагу до їхньої гідності та честі, інформацію (підкреслену), розповсюджену відповідачем 21.09.2020 у відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 , що був поданий до Голосіївського районного суду м. Києва в цивільній справі № 754/6234/20 та направлений всім учасникам справи, наступного змісту:
« ОСОБА_6 не визнавала ОСОБА_3 своєю внучкою та вважала, що вона не є донькою її сина»
«З позову напрошується висновок, що вона (позивач 1) впевнена, що покійна бабуся, яка не бачила її сім років до смерті і померла також не побачивши, повинна була думати не про свій комфорт, а про ОСОБА_7 , яку вона не вважала своєю внучкою, про що неодноразово висловлювалася знайомим»;
- зобов'язати відповідача спростувати поширену відносно позивачів недостовірну інформацію, шляхом направлення до Голосіївського районного суду м. Києва та всім учасникам справи у справі № 754/6234/20 відповідної заяви, після набрання законної сили судовим рішенням в даній справі, з наступним текстом спростування:
«Вважати недійсною інформацію викладену у відзиві від 21.09.2020 р. за підписом ОСОБА_5 у справі № 754/6234/20 про те, що ОСОБА_6 не визнавала ОСОБА_3 своєю внучкою та вважала, що вона не є донькою її сина, а також те, що ОСОБА_7 , вона не вважала своєю внучкою, про що неодноразово висловлювалася знайомим»;
- стягнути з відповідача на користь позивачів моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації у розмірі 100 000,00 грн. по 50 000,00 кожній з позивачів.
Вимоги мотивовано тим, що зазначена у відзиві інформація не відповідає дійсності, не підтверджена належними та допустимими доказами та спростовується доказами, які надають позивачі. Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до позивачів, що в свою чергу впливає на зниження цінності їхньої особи, створює негативну соціальну оцінку особи позивачів в очах оточуючих, порушує їх гідність та честь. Моральна шкода позивачам завдана тим, що відповідачем свідомо розповсюджена неправдива інформація, яка спрямована на приниження честі та гідності позивачів перед судом, учасниками справи, серед знайомих позивачів та взагалі перед суспільством. Розмір заподіяної моральної шкоди визначений виходячи з того, що позивачам завдано сильних душевних страждань, порушено їх звичайний спосіб життя, призвело до порушень діяльності нервової системи та інших розладів здоров'я внаслідок таких дій відповідача.
Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями від
21.10.2020 вказана цивільна справа розприділена судді Саламон О.Б.
21.10.2020 по справі відкрито провадження, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Відповідачем до суду подано відзив, у якому останній зазначив про безпідставність позовних вимог та їх необґрунтованість нормами закону. Зазначеним позовом, як вказує відповідач, позивачі намагаються у невстановлений законом спосіб вплинути на доведення своїх вимог у справі, яка перебуває на розгляді у Голосіївському районному суді м. Києва.
Представником позивачів - адвокатом М.М. Слобонянюком подано відповідь на відзив, у якому зазначено про те, що доводи відповідача безпідставні, надумані та такі, що не підтверджуються належними та допустимими доказами.
Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначають, що позивачі намагаються витлумачити події таким чином, щоб досягти оцінювання доказів Деснянським районним судом по справі, яка розглядається Голосіївським районним судом м. Києва. Вирвані із контексту відзиву, наданому у Голосіївський районний суд м. Києва два абзаци, які позивачі трактують як дії, спрямовані на поширення такої інформації з метою принизити честь і гідність, спростовуються матеріалами справи.
В судовому засіданні представник позивачів - адвокат Слободянюк М.М. позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача - адвокат Стужук Н.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала.
Заслухавши пояснення сторін, показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які зазначили, що за життя спілкувалися з померлою ОСОБА_6 та ніколи не чули від неї, що ОСОБА_3 не її онука, а відношення до онуки було позитивне і не мінялося, показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які зазначили, що ОСОБА_6 начебто висловлювалася, що онука не схожа на її рід, при цьому просила допомоги у складанні документів щоло проведення ДНК експертизи, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст.ст. 15-16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Разом із тим, відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (ст. 201 ЦК України).
Розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності;
г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
При цьому, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
У відповідності до рекомендацій, викладених в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
п.3 Постанови передбачено, що вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема, права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до ст. 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений г.3, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (ст.277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст.278ЦК) тощо.
Згідно з ч.ч.5,6 п.15 цієї Постанови, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Статтею 270 ЦК України передбачено, що відповідно до Конституції України, фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканість, право на недоторканість особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканість житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Частина 1 ст. 299 ЦК України закріплює особисте немайнове право фізичної особи на недоторканість ділової репутації. Особистість даного права полягає насамперед у особливості блага, яке складає його об'єкт.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Згідно зі ст.ст. 12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Згідно зі ст.ст. 12,76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
28.07.2020 Голосіївським районним судом м. Києва відкрито провадження у справі
№ 754/6234/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , 3-і особи: ОСОБА_16 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Слупський О.Г., Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гайдук Ю.О. про визнання договору купівлі - продажу недійсним та визнання недійсним заповіту, повідомлено відповідача про його право надати відзив на позовну заяву у визначений судом термін (а.с.11,72-76).
Предметом позову у справі № 754/13554/20 є визнання недостовірною та такою, що порушує майнові права позивачів на повагу до їхньої честі та гідності, інформації, розповсюдженої у відзиві, який міститься у справі № 754/6234/20, яка розглядається Голосіївським районним судом м. Києва.
Відповідно до ч.1 ст.178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Відповідно до ч.3 ст. 178 ЦПК України відзив повинен містити: 1) найменування (ім'я) позивача і номер справи; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові для фізичних осіб) відповідача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку, офіційну електронну адресу та адресу електронної пошти, за наявності; 3) у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем; 4) обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, надану позивачем, з якою відповідач погоджується; 5) заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; 6) перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання; 7) заперечення (за наявності) щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи по суті; 8) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
21.09.2020 відповідачем ОСОБА_5 подано до Голосіївського районного суду
м. Києва суду відзив у справі № 754/6234/20, у якому серед іншого зазначено : « ОСОБА_6 не визнавала ОСОБА_3 своєю внучкою та вважала, що вона не є донькою її сина» (абз.7, а.с.13) та «З позову напрошується висновок, що вона (Позивач 1) впевнена, що покійна бабуся, яка не бачила її сім років до смерті і померла також не побачивши, повинна була думати не про свій комфорт, а про ОСОБА_7 , яку вона не вважала своєю внучкою, про що неодноразово висловлювалася знайомим» (абз.11, а.с.15-16).
Відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 297 ЦК України встановлено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року
№ 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказано: «Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом».
Відповідно до ст. 30 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Оцінивши встановлені обставини та досліджені докази у їх сукупності, суд вважає, що відповідач у наданому до Голосіївського районного суду м. Києва, відповідно до ст. 178 ЦПК України відзиві, зазначив свої заперечення щодо наведених позивачем обставин та заявлених вимог. При цьому виокремлені позивачами з відзиву від 21.09.2020 речення: « ОСОБА_6 не визнавала ОСОБА_3 своєю внучкою та вважала, що вона не є донькою її сина» (абз.7,а.с.13) та «З позову напрошується висновок, що вона (Позивач 1) впевнена, що покійна бабуся, яка не бачила її сім років до смерті і померла також не побачивши, повинна була думати не про свій комфорт, а про ОСОБА_7 , яку вона не вважала своєю внучкою, про що неодноразово висловлювалася знайомим» (абз.11, а.с.15-16) за своїм змістом не можуть вважатися недостовірною інформацією, а є викладенням заперечень, щодо наведених позивачем у справі № 754/6234/20 обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується та його оціночними судженнями стосовно відносин, які склалися між позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .
Згідно з ч.1 ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 п.4) ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Оскільки судом не встановлено підстав для задоволення вимог позову в частині визнання інформації недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивачів на повагу до їхньої гідності та честі, також не підлягають задоволенню, як необгрунтовані, вимоги позивачів в частині відшкодування моральної шкоди.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.ч. 1 та 3 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.
Інші доводи позивачів на висновки суду не впливають та підстав для задоволення позову не дають.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 10, 76, 81, 133, 244-245, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.23, 275-277, 297 ЦК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили, якщо його не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови за наслідками апеляційного перегляду.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.
Повний текст рішення складено 21.12.2021.
Суддя Деснянського районного суду м. Києва О.Б. Саламон