Рішення набрало чинності "___"_________20____р. Справа № 665/1908/20
"06" грудня 2021 р. Чаплинський районний суд Херсонської області в складі:
головуючого - судді Березнікова О.В.
за участю секретаря содового засідання - Собчук М.В.,
представника позивача - Чавурської О.В.,
представника відповідача Кушнеренко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Чаплинка Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Надія» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом комунального підприємства «Надія» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість по нарахованій але невиплаченій заробітній платі в розмірі 80419 грн. 41 коп. та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 44617 грн. 51 коп. Також просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 2000 грн. та судові витрати, що складаються з витрат на правову допомогу у розмірі 4000 грн.
В обґрунтування своїх вимог вказує, що в 26 лютого 2020 року відповідно до розпорядження голови Хрестівської сільської ради звільнений із займаної посади на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. Відповідно до відомості про виплату заробітної плати по КП «Надія» станом на день звернення до суду йому до виплати належить заробітна плата у загальному розмірі 80419 грн. 41 коп. При звільненні відповідач не провів з ним остаточний розрахунок та не здійснив виплату заборгованості по заробітній платі. Це змусило його захищати свої інтереси в судовому порядку, оскільки згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Так як відповідач, після звільнення позивача, частково виплатив йому заробітну плату, а не виплаченими залишилися кошти у вказаному розмірі, він звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути їх в судовому порядку.
Крім того, згідно ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Оскільки спору між сторонами відносно розміру заборгованості немає, тому просить суд стягнути також середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 44617 грн. 51 коп.
Крім того вказував, що порушення його прав, щодо своєчасного отримання заробітної плати, призвело до моральних страждань, які він оцінює у 2 тис. грн., які також просив стягнути з відповідача.
У своєму відзиві на позовну заяву, відповідач просив суд взяти до уваги аргументи викладені у відзиві та прийняти рішення за наявними у справі матеріалами.
В якості наведених аргументів, вказував, що не погоджується з позовними вимогами та вважає їх необґрунтованими, оскільки підстав за яких настає відповідальність КП «Надія» в даних правовідносинах не встановлено. Так позивач, будучи керівником вказаного підприємства, особисто допустив заборгованість підприємства та не вживав заходів для підняття його фінансової спроможності, тому в даному випадку саме на ньому лежить відповідальність за відсутність коштів та невиплату заробітної плати. При цьому факт невиплати заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 у вказаному ним розмірі відповідачем не оспорюється та як вбачається зі змісту відзиву на позовну заяву визнається у повному обсязі.
В судовому засіданні позивач та його представник заявили про відмову від позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, в решті позов просили задовольнити та стягнути з відповідача заборгованість по невиплачені заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та витрати на правову допомогу.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на обставини, вказані у відзиві.
Суд, заслухавши доводи сторін, пояснення свідків, перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період з 03.04.2013 року по 26.02.2020 року перебував на посаді начальника комунального підприємства «Надія» на підставі розпорядження №9-к від 03.04.2013 року, що підтверджується відомостями трудової книжки НОМЕР_1 від 03.04.2013 року, та доданим до відзиву на позовну заяву контрактом від 01.03.2017 року.
Вказаний факт також не оспорюється сторонами та підтверджено належними доказами.
Відповідно до розпорядження голови Хрестівської сільської ради №09/02-08 від 25 лютого 2020 року, ОСОБА_1 звільнений з посади директора комунального підприємства «Надія» с. Надеждівка за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, про що зроблено запис до трудової книжки від 26.02.2020 року.
Відповідно до відомості про виплату та заборгованість заробітної плати по КП «Надія» станом на 01 вересня 2020 року заборгованість по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 становила 119419 грн. 41 коп. У вересні-жовтні 2020 року виплачено заробітну плату у розмірі 39 000 грн.; станом на 01.11.2020 року заборгованість становить 80419 грн. 41 коп.
Вказані обставини, щодо розміру заборгованості та нарахування заробітної плати також підтверджуються долученими відповідачем довідками про заробітну плату ОСОБА_1 за 2018, 2019 та 2020 роки, з яких також вбачається, що на день звільнення позивача з посади директора КП «Надія», заборгованість із заробітної плати перед ним становила 119419 грн. 41 коп. та протягом 2020 року відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості у розмірі 35 тис. грн.. - у вересні 2020 року та 4 тис. грн.. - у жовтні 2020 року. Вказані обставини щодо погашення частини заборгованості підтверджуються також видатковим касовим ордером №138 від 28.09.2020 року та №147 від 23.10.2020 року та на думку суду свідчать про визнання відповідачем боргу перед ОСОБА_1 із невиплаченої заробітної плати.
При цьому як зазначає позивач, та підтверджується вищевказаними доказами, сума невиплаченої заробітної плати станом на день звернення до суду становить 80419 грн. 41 коп., що й стало підставою для звернення до суду.
Так, стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР працівник має право на оплату праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно з частиною першою статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).
Судом встановлено, що в день звільнення позивача, КП «Надія» не виплатило належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, що підтверджується сукупністю наданих позивачем доказів, зокрема відомістю про виплату та заборгованість заробітної плати по КП «Надія», довідками про заробітну плату начальника КП «Надія» за 2018-2020 роки
Крім того, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 підтвердив ту обставину, що останньому при звільненні не було виплачено заробітну плату, однак вказував, що дані порушення допущено самим позивачем, через неналежне виконання останній своїх обов'язків.
Згідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З викладеного вище вбачається, що відповідач, який в день звільнення позивача не здійснив виплату останньому заборгованої заробітної плати, порушив вимоги законодавства, щодо своєчасної виплати нарахованої заробітної плати. На час розгляду справи судом, відомості про виплату позивачеві всієї заборговано із заробітної плати також відсутні.
Тому з урахуванням вищевказаних норм матеріального права, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі в розмірі 80419 грн. 41 коп..
Посилання представника відповідача, що вказана заборгованість утворилася внаслідок недбалих дій позивача та неналежного виконання ним своїх обов'язків, в ході судового розгляду не підтверджена жодним як належним так і допустимим доказом. Крім того вказані обставини, на які посилається представник відповідача у своєму відзиві не є підставою для невиплати заробітної плати працівнику та впливають на висновки суду щодо необхідності стягнення нарахованої, але невиплаченої ОСОБА_1 заробітної плати. При цьому, в разі наявності в діях позивача протиправних дій, такі обставини могли слугувати підставою для його звільнення за відповідною нормою КЗпП України.
Крім того, як вбачається зі змісту позовних вимог, під час звернення до суду, позивач також просив стягнути з КП «Надія» середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в статті 116 цього Кодексу, тобто в день звільнення, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Враховуючи те, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з ним остаточний розрахунок по заробітній платі і розмір такої заборгованості сторонами не оспорюється, доказів відсутності вини відповідача в невиплаті даної заборгованості не надано, суд приходить до висновку що відповідач зобов'язаний сплатити позивачеві середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 27 лютого 2020 року, тобто з дня, наступного за днем звільнення, по 06 грудня 2021 року, тобто по день прийняття рішення судом.
Аналогічна правова позиція була викладена Конституційним Судом України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу, у якому було роз'яснено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з того, що відповідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абзацом п'ятим п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у своєму рішенні розрахунки, з яких він визначав суми стягнення. Оскільки справляти і сплачувати ПДФО та військовий збір це обов'язок роботодавця, у резолютивній частині судового рішення визначають суму без їх утримання.
З довідки про доходи від 02.11.2020 року, виданої КП «Надія» на адвокатський запит представника позивача, що долучена останнім до позовної заяви, ОСОБА_1 перебував на посаді керівника КП «надія» та отримував заробітну плату протягом листопада, грудня 2019 року у розмірі 10000 грн. Згідно цієї ж довідки середньоденна заробітна плата складає 476 грн. 19 коп.
Період затримки розрахунку при звільненні позивача на дату ухвалення цього рішення, тобто з 26 лютого 2020 року по 06 грудня 2021 року становить 445 робочих днів, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 211904 грн. 55 коп. (476.19 х 445 = 211904.55).
Частиною п'ятою статті 97 Кодексу законів про працю встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Частиною шостою статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Отже, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.
Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, та є такими, що не спростовані відповідачем в повному обсязі, а тому суд вважає за необхідне задовольнити позов, та стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату в розмірі 80419.41 грн..
Вирішуючи питання з приводу стягнення середнього заробітку, суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановленийст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2.Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
При цьому як вбачається з матеріалів позовної заяви, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з КП «Надія» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 44617 грн. 51 коп.
У відповідності зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених особами вимог і на підставі наданих сторонами доказів, а статтями 10 та 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Оскільки як під час звернення до суду так і в ході розгляду справи позивач не просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення рішення та заявив вимоги про його стягнення у розмірі 44617 грн.51 коп., з урахуванням правових висновків Верховного Суду, що зазначені вище, суд з урахуванням принципу справедливості та співмірності, вважає необхідним стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку відповідно до заявлених позивачем вимог .
Враховуючи наведене, позовні вимоги в частині середнього заробітку також підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Відповідно до пункту 2 частини першої та частини другої ЦПК України необхідно допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати у розмірі 80419.41 грн..
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини першої ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року N 3674-VI позивачі звільняються від сплати судового збору за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових відносин, тому відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1816 грн. 40 коп.
Крім того, пунктом 1 частини третьої ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої - шостої ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг)
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В ході судового розгляду ні відповідачем, ні його представником не було подано заперечення, щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи за позовом ОСОБА_1 , тому вартість наданих та оплачених послуг адвоката Чавурської О.В. . в сумі 4000. грн.. суд вважає обґрунтованою.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються тільки витрати, які мають розумний розмір.
У ст.137 ЦПК України встановлено, що в разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд за клопотанням іншої сторони може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення несумірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Надання адвокатом позивачу адвокатських послуг у суді при розгляді справи підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю; ордером на надання правової допомоги; договором про надання правової допомоги; розрахунком про надання послуг до договору (в якому зазначено про надання адвокатом позивачу відповідних послуг та підтверджено їх розмір. Суд погоджується з наданим розрахунком та вважає, що понесені позивачем витрати на правову допомогу відповідають тяжкості справи, тобто є спів мірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, затраченим часом на надання таких послуг та відповідає критерію реальності витрат, розумності їх розміру.
Оскільки суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, то витрати на правову допомогу на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 19, 76-82, 133, 137, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з комунального підприємства «Надія» /код ЄДРПОУ 36350457/ на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 заборгованість з невиплаченої заробітної плати у розмірі 80419 (вісімдесят тисяч чотириста дев'ятнадцять) гривень 41 коп.
Стягнути з комунального підприємства «Надія» /код ЄДРПОУ 36350457/ на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 44617 (сорок чотири тисячі шістсот сімнадцять) гривень 51 коп.
Стягнути з комунального підприємства «Надія» /код ЄДРПОУ 36350457/ на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 судові витрати які складаються з витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.
Стягнути з комунального підприємства «Надія» /код ЄДРПОУ 36350457/ на користь держави судовий збір в розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень на р/р UA908999980313111256000026001, отримувач ГУК у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, код платежу 22030106, призначення платежу / «Судовий збір», відповідно до З.У. «Про судовий збір».
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення усієї суми заборгованості із заробітної плати у розмірі 80419 (вісімдесят тисяч чотириста дев'ятнадцять) гривень 41 коп.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга, яка подається безпосередньо до Херсонського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Березніков