ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/17164/21
провадження № 2/753/8431/21
"14" грудня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Гусак О.С., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Ідея Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Татарченко Владислав Геннадійович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась в суд з позовом до акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі АТ «Ідея Банк», відповідач), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О.М., приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Татарченко В.Г., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування даного позову позивач вказує на те, що 29 липня 2020 року дізналася про те, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Татарченко В.Г. відкрито виконавче провадження № 56615018 на підставі оспорюваного виконавчого напису № 1157 від 23 травня 2018 року. Виконавчий напис було вчинено на підставі кредитного договору № Z06.190.74384 від 7 квітня 2017 року укладеного між нею та ПAT «Ідея Банк». 3 серпня 2020 року вона звернулася до відповідача з метою зясування причин відкриття виконавчого провадження. 3 серпня 2020 року їй видано довідку АТ «Ідея Банк», про те, що за вказаним кредитним договором заборгованість відсутня, кредит закритий, про що їй було надано відповідну виписку від 17 грудня 2018 року. Вважає, що даний виконавчий напис не підлягає виконанню, оскільки нотаріусом не перевірено безспірність вимог стягувача, при оформленні виконавчого напису, представниками AT «Ідея Банк» не було надано нотаріусу доказів безспірності заборгованості, за наявності якої було б можливим вчинення виконавчого напису. Звертає увагу на те, відповідач не повідомляв позивача про існуючу заборгованість та не звертався з вимогою про її погашення, виконавчий напис вчинено за договором, який не був нотаріально посвідчений. Посилаючись на наведене, просить визнати виконавчий напис № 1157 від 23 травня 2018 року вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою суду від 28 серпня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 28 серпня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Представник відповідача Рибак Н.І. скерував на адресу суду відзив на позовну заяву, згідно якого зазначає, що АТ «Ідея Банк» не погоджується із позовом, вважає його безпідставним та необгрунтовним, натомість виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. № 1157 від 23 травня 2018 року, таким, що в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає виконанню. Зазначає, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі. Оскільки ОСОБА_1 як позичальник згідно кредитного договору, власних зобов'язань належним чином не виконувала, станом на 2 квітня 2018 року у неї утворилась заборгованість у розмірі 67135 грн 64 коп. , а тому AT «Ідея Банк» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О.М. із заявою про вчинення виконавчого напису про стягнення із позивача заборгованості. Відповідачем направлялась на адресу позивача зазначену у кредитному договорі вимога про усунення порушення кредитних зобов'язань, однак вона залишена ОСОБА_1 без задоволення. На виконання вимог Переліку AT «Ідея Банк» надало нотаріусу всі необхідні документи для вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису. Стверджує, що спірний виконавчий напис відповідає всім вимогам Закону України «Про нотаріат», Порядку та Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а відтак вважають, що виконавчий напис є законним та підлягає виконанню. Крім того зазначає, що на даний час державна реєстрація Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №662 не скасована, звертає увагу суду, що у своїй постанові від 23.01.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №355/1214/16-ц підтвердив чинність постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року, спірний виконавчий напис вчинено до втрати чинності постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №662 (пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів), оскільки така залишається чинною по сьогоднішній час, то вважає, що він вчинений з додержанням вимог чинного законодавства, а стягнута заборгованість є безспірною та спростовано позицію позивачки щодо того, що виконавчі написи можна вчиняти виключно щодо нотаріально посвідчених договорів.
11 жовтня 2021 року від адвоката Яреська Т.В. надійшла відповідь на відзив із змісту якої вбачається, що підтримує позовні вимоги з підстав зазначених у позові та вважає, що відповідач не заперечує факту погашення заборгованості, не спростовує довідки, які були видані позивачу про відсутність заборгованості по вказаному кредитному договору.
Згідно з частиною 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази (Глава 5 Розділу 1 ЦПК України) і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
До позовної заяви було додано клопотання про витребування у приватного виконавця Татарченка В.Г. та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О.М. доказів.
Беручи до уваги те, що поважним причин неможливості самостійного отримання доказів не надано, враховуючи відсутність відмови у наданні необхідних доказів, суд дійшов висновку, що клопотання про витребування доказів є необгрунтованим та задоволенню не підлягає.
При цьому, суд враховує, що в матеріалах позову є копія оскаржуваного виконавчого напису на підставі якого він був вчинений.
Перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
При цьому, виходячи з положень ст. 16 ЦК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.
Суд встановив, що на підставі кредитного договору № Z06.190.74384 від 7 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПAT «Ідея Банк», приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. було вчинено виконавчий напис № 1157 від 23 травня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у зальному розмірі 68835 грн 64 коп (а.с. 16).
15 червня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Татарченком В.Г. було відкрито виконавче провадження № 56615018 щодо виконання виконавчого напису № 1157 від 23 травня 2018 року (а.с 24).
29 липня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Татарченком В.Г. було винесено постанову про арештів коштів боржника ОСОБА_1 , у зв'язку з примусовим виконанням виконавчого напису № 1157 від 23 травня 2018 року (а.с. 25).
Згідно довідки наданої АТ "Ідея Банк" від 3 серпня 2020 року вбачається, що заборгованість за кредитним договором № Z06.190.74384 від 7 квітня 2017 року відсутня, кредит закритий (а.с. 18).
Відповідно до листа від 14 грудня 2020 року, АТ "Ідея Банк" повідомив ОСОБА_1 , що лист-заяву про повне фактичне виконання забов'язання за кредитним договором № Z06.190.74384 від 7 квітня 2017 року направлено приватному виконавцю (а.с. 23).
Згідно статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України. Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України за №282/20595.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси вчиняють виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року.
Відповідно до ст. 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають, витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення, розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.
Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 передбачено порядок вчинення виконавчих написів.
Згідно пункту 1.1. вказаної Глави, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Пунктом 1.2. Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Як передбачено п.3.1., 3.2. Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів, при цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та в Порядку вчинення нотаріальних дій.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість бо інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (правова позиція Верховного Суду, яка викладена у постанові від 23.01.2018 року справа № 310/9293/15, № 61-154).
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком можуть бути підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Судом враховується, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. Таким чином, слід встановити, чи були надані банком нотаріусу всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року № 6-158цс15.
Відповідно до ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і неправильність вимог боржника.
В постанові Верховного Суду (справа №310/9293/15ц від 23.01.2018 року) зазначено, що: при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права в аналогічних правовідносинах дійшла Велика палата Верховного суду у постанові від 29.03.2019 року у цивільній справі №137/1666/16-ц.
В постанові Верховного суду від 29.01.2019 року у справі № 910/13233/17 зазначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Відповідач, заперечуючи вимоги позивача, зазначає, що AT «Ідея Банк» надало приватному нотаріусу всі необхідні документи для вчинення останнім оскаржуваного позивачем виконавчого напису № 1157, у тому числі: заяву AT «Ідея Банк» про вчинення виконавчого напису; кредитний договір № Z06.190.74384 від 7 квітня 2017 року, довідку про ненадходження платежів; вимогу AT «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про усунення порушення кредитних зобов'язань; довідку-розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № Z06.190.74384 від 7 квітня 2017 року, станом на 2 квітня 2018 року; список ф. 103 згрупованих поштових відправлень AT «Ідея Банк» (з відміткою поштового відділення зв'язку); список згрупованих відправлень; опис вкладення в цінний лист (з відміткою поштового відділення зв'язку), що підтверджує надіслання Позивачу документів визначених пунктами 4-5 даного переліку, а також фіскальний чек про оплату вказаних послуг поштового зв'язку; виписку по рахунку ОСОБА_1 .
Детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором № Z06.190.74384 від 7 квітня 2017 року, який було надано нотаріусу для підтвердження заборгованості позивача, детально відображає структуру боргу (строки погашення заборгованості, суми нарахувань за кожен період тощо) Позивача за Кредитним договором, у тому числі з врахуванням усіх сплат здійснених нею, та відповідає випискам по рахунку (щодо здійснених Позивачем платежів за Кредитним договором, та їх зарахування).
Однак, суд критично оцінює зазначені докази, надані відповідачем на підтвердження безспірності заборгованості боржника (позивача) виходячи з наступного.
Детальний розрахунок заборгованості, на думку суду, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, оскільки нічим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
За пунктом 62 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України» від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №553/1325/14-ц та постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №61-517св18.
Виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц).
До суду відповідачем разом із відзивом надано детальний розрахунок по кредиту № Z06.190.74384 з 7 квітня 2017 року по 1 квітня 2018 року, а заборгованість позивача в розмірі 67135 грн 64 коп. (68835,64-1700) зазначена у виконавчому написі за період з 7 вересня 2017 року по 2 квітня 2018 року, а тому немає підстав вважати, що розмір заборгованості позивача перед товариством був безспірним (а.с 102-103).
Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Як вбачається із відзиву, позивачу було надіслано вимогу від 2 квітня 2018 року про усунення порушення кредитних зобов'язань № Z06.190.74384 від 7 квітня 2017 року, та попереджено позивача, що у разі невиконання зазначеної вище вимоги, банк буде змушений здійснити стягнення заборгованості шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або іншим способом на власний вибір.
В якості доказів направлення позивачу вищевказаної вимоги відповідач у відзиві посилається на: список ф. 103 згрупованих поштових відправлень AT «Ідея Банк» (з відміткою поштового відділення зв'язку), список згрупованих рекомендованих відправлень AT «Ідея Банк» (з відміткою поштового відділення зв'язку); опис вкладення в цінний лист (з відміткою поштового відділення зв'язку), а також фіскальний чек про оплату вказаних послуг поштового зв'язку.
Крім того, відповідач зазначає, що повідомлення вважається надісланим якщо є відмітка про відправку, а не лише про отримання, а позивач не одержав повідомлення з власної вини.
Однак, позивач зазначає, що вимоги про погашення заборгованості вона не отримувала.
Згідно з п. 99 Правил надання послуг поштового зв'язку», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270 рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Пунктом 101 Правил надання послуг поштового зв'язку визначено, що у разі коли адресата неможливо повідомити про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону, зазначеним відправником у поштовій адресі, до його абонентської поштової скриньки вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу.
Відповідно до п. 116 Правил надання послуг поштового зв'язку у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод.
Згідно п. 117 Правил надання послуг поштового зв'язку після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.
Пунктом 119 Правил надання послуг поштового зв'язку визначено, що невручені одержувачам або відправникам поштові відправлення, поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку протягом строку, визначеного цими Правилами. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення вважаються такими, що не вручені, поштові перекази - не виплачені. Не вручені поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку до закінчення шестимісячного строку з дня прийняття їх для пересилання, невиплачені поштові перекази - протягом трьох років з дня прийняття їх для пересилання.
Так, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржник, якщо він є відмінний від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо він є відмінним, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.
Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 08.04.2021 у справі №766/13967/17 та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15.
Не отримання позивачем вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавило його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги АТ «Ідея банк», позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу (повідомленням про порушення основного зобов'язання) чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 1 квітня 2020 року у справі № 236/2511/17.
Судом встановлено, що АТ «Ідея банк» не довело належними та допустимими доказами отримання ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень договору, а відтак, і виконання вимог підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Зазначене свідчить про порушення законодавчої вимоги щодо належного повідомлення боржника.
Також, до суду не надано доказів щодо надання АТ «Ідея банк» приватному нотаріусу Гуревічову О.М. всіх необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості позивача.
Крім того, з тексту оспорюваного виконавчого напису вбачається, що приватний нотаріус Гуревічов О.М. при вчиненні нотаріальної дії керувалася ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та п. 2 Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року за №1172.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, для одержання виконавчого напису надаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно п. 2 Переліку (із змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»), для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями подається: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа №826/20084/14), яка ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року залишена без змін, визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.
Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.
Відповідач заперечуючи таке твердження позивача, зазначає, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 не визначено моменту з якого втрачає чинність постанова Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014, внаслідок чого така втрачає чинність в загальному порядку, встановленому законом для нормативно-правових актів. Визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовимрішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти. Зважаючи на те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 було саме визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року, то вбачається, що така може втратити чинність лише на майбутнє з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття спірного акту. Разом з тим, резолютивна частина постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 не містить відомостей про те, з якого саме моменту втрачає чинність постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662, внаслідок чого така, як вже вказувалося, втрачатиме чинність в загальному порядку, а саме відповідно до Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2000 №32/5.Отже, спірний виконавчий напис вчинено до втрати чинності постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №662 (пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів), оскільки така залишається чинною по сьогоднішній час, то вважає, що він вчинений з додержанням вимог чинного законодавства, а стягнута заборгованість є безспірною.
Суд критично оцінює зазначене твердження відповідача, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Крім того, відповідно до частин восьмої, одинадцятої ст. 171 КАС України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
У частині п'ятій ст. 254 КАС України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) зазначено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (стаття 255 КАС України).
Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 826/20084/14.
Безпосередній правовий ефект створює і судове рішення про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта: такий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням. Указане судове рішення не потребує його виконання.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа №826/20084/14), яка ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року залишена без змін, зокрема, зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили та резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року №23 та резолютивну частину ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року у справі №826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 24 листопада 2017 року №92.
Таким чином, нотаріус в день вчинення виконавчого напису - 23 травня 2018 року керувалася пунктом Переліку, який був незаконним та нечинним, отже, нотаріус повинен був відмовити стягувачу у вчиненні виконавчого напису у відповідності до норм Закону України «Про нотаріат».
Крім того, не посвідчений нотаріусом кредитний договір не може бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису (правова позиція Верховного суду, що викладена в постановах від 12.03.2020 р. у справі №757/24703/18-ц, від 15.04.2020 р. у справі №158/2157/17 та у постанові Великої Палати Верховного суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17).
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У позовній заяві, адвокат Яресько Т.В., який діє від імені ОСОБА_1 просив вирішити питання про стягнення судових витрат.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Пунктом 4 частини 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
Згідно ч.4 ст. 263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Представник позивача, адвокат Яресько Т.В., на підтвердження понесених витрат на правову допомогу та їх відшкодування надав: копію договору № 2204 про надання правничої (правової) допомоги від 29 липня 2021 року, копію додатку № 1 до договору від 29 липня 2021 року, копію квитанції № 17/08/21 від 29 липня 2021 року про отримання Яреськом Т.В. від ОСОБА_1 5 000 грн за договором від 29 липня 2021 року, акт-приймання передачу послуг № 1 від 17 серпня 2021 року, свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю Яреська Т.В., ордер КС 901700 (а.с. 33-39).
Також, позивач при подачі позову до суду та при подачі заяви про забезпечення позову сплатила судовий збір в розмірі 1362 грн. (а.с. 11, 50).
Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Так, від представника відповідача в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України (у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами), надійшла заява про необґрунтованість витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однак, представник відповідача належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, до заперечень не надав.
Представник відповідача стверджує, що сума та вид виконаної роботи є неспівмірною та не відповідає критерію розумності та дійсної вартості наданих послуг, адже справа є типовою, витрати на правову допомогу документально не підтверджені. Тому, AT «Ідея Банк» категорично заперечує про заявлені судові витрати в такому розмірі, і просить зменшити такі витрати до 0,00 грн.
У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було здійснено фактичні витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 5000,00 грн., що підтверджується копією квитанції № 17/08/21 від 29 липня 2021 року про отримання Яреськом Т.В. від ОСОБА_1 5000 грн.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.
Отже, у зв'язку з вищевикладеним, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує, що вказані витрати пов'язані з розглядом справи, приймає до уваги конкретні обставини справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, фактичної їх оплати в розмірі 5000 грн., приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в розмірі 1362,00 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. 39, 50, 87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат», ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 223, 258, 259, 264-265, 268, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Ідея Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Татарченко Владислав Геннадійович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.
Визнати виконавчий напис № 1157 від 23 травня 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованості в розмірі 68835 грн 64 коп., таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1362 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: акціонерне товариство «Ідея Банк» (ЄДРПОУ: 19390819, місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11).
Треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович (м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 6/5);
приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Татарченко Владислав Геннадійович (м. Київ, вул. Дмитрівська, 35-В),
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Гусак О.С.