21.12.2021
м. Одеса
Справа № 522/19773/21
Провадження № 2-а/522/446/21
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді Ярема Х.С.
секретаря судового засідання - Насарая А.В.
представника позивача - Мельник Н.Ю.
представника відповідача - Саркісян А.Р.
розглянув у судовому засіданні адміністративну справу
за позовом громадянина Сирії ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області
про визнання незаконним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження.
1.12.10.2021 до суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
2.Позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення № 293 від 30.09.2021 «Про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства» у термін до 29.10.2021.
3.13.10.2021 відкрито провадження у справі.
4.02.11.2021 відповідач подав відзив.
5.Позивач свої вимоги обгрунтовує тим, що позивач є громадянином Сирійської Арабської Республіки та з 2006 року проживає на території України. Позивач немає можливості повернуться до Сирії, оскільки його життю буде загрожувати небезпека, можливість його переслідування, як особи, яка ухиляється від проходження військової служби, а також через загальнопоширене насильство в ситуації внутрішньо збройного конфлікту. Станом на 2021 рік УВКБ ООН закликає: продовжує закликати держави не повертати примусово сирійських громадян та колишніх звичних жителів Сирії, включаючи палестинців, які раніше проживали в Сирії, в будь-яку частину Сирії, незалежно від того чи знаходиться територія під контролем уряду чи під контролем іншої держави чи недержавного утворення; нагадати державам, що вільний та безперешкодний доступ до репатріанітів є обмеженим, тоді як обмеження гуманітарного доступу зберігаються. Примусове повернення в більшості випадків також було б незворотнім, враховуючи той факт, що сусідні країни жорстоко контролюють свої кордони. Отже, існують обставини, визначені статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», за яких ОСОБА_1 не може бути примусово повернутий в країну походження, а міграційн6а служба цих обставин не врахувала під час прийняття рішення від 30.09.2021.
6.Відповідач заперечує проти позову з таких підстав. Позивач уперше прибув в Україну в 1999 році легально на підставі паспорту та навчальної візи. Протягом цього часу чотири рази повертався до Сирійської Республіки (в 2000 році, 2002 році, 2005 році та 2006 році). Останній раз повернувся в Україну у 2006 році і з того часу не покинув територію України. В 2014 році позивач звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в чому йому було відмовлено. ОСОБА_1 оскаржував відмову в судовому порядку, проте в задоволенні позову було відмовлено. Отже, з того часу ОСОБА_1 повторно із заявою про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту не звертався, не вчинив жодних дій щодо легалізації свого правового становища, тому немає законних підстав для перебування на території України.
30.09.2021 виявлено громадянина Сирії ОСОБА_1 та встановлено, що він порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме проживав без документів на право проживання в Україні, постійного місця проживання та законного джерела існування не має. Зазначає, що обставини можливості переслідування позивача в країні громадянського походження неодноразово досліджувалися ГУ ДМС України в Одеській області, ДМС України та судами у справі про надання статусу біженця, та встановлено необґрунтованість зазначених побоювань.
Доводи позивача щодо загрози життю через можливість переслідування його, як особи, яка ухиляється від проходження військової служби та через загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту нічим не підтверджена. Так, відповідно до законодавства Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 не може бути призваний до лав збройних сил тому, що він ніколи не отримував офіційних повісток щодо його призову на військову службу, а загальний призовний вік чоловіків становить до 42 років. Наразі позивачеві виповнилось 43 роки, тому він не підлягає призову на військову службу. Доказів в підтвердження факту негайної мобілізації до армії після прибуття до Сирійської Арабської Республіки позивач не надав.
Також позивач вказує, що він наразі не бажає повертатись на батьківщину через можливу загрозу для себе у зв'язку із загальною несприятливою ситуацією на території Сирії. Проте відповідно до листів МЗС України (від 06.09.2018; від 11.05.2019) 65-75 % території Сирії (провінції Ріф-Дімашк, Латакія, Тартус, Хомс, Дараа, Сувейда, м. Дамаск та прилеглі території) перебувають під контролем уряду, є задовільними для проживання та характеризуються відсутністю безпосередніх безпекових загроз для життя і здоров'я місцевих мешканців. Зазначене додатково підтверджується актуальними мапами (контроль на територіями) Сирії. Також у контексті опрацювання звернення Державної міграційної служби щодо наявності загроз шукачам захисту - громадянам Сирійської Арабської Республіки з'ясовано, що поточна безпекова ситуація у зоні, контрольованій урядовими військами (приблизно дві третини території країни включно із столицею), характеризується відсутністю безпосередніх безпекових загроз для життя і здоров'я місцевих мешканців. Відповідно до міжнародного законодавства, держави мають право вимагати від громадян проходження строкової служби задля збереження державної цілісності, захисту інтересів держави.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
7. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сирійської Арабської Республіки.
8.19.09.1999 вперше прибув в Україну легально авіасполученням м. Алепо (Сирія) - м. Одеса (Україна). Сирійську Арабську Республіку покинув на підставі паспорту та навчальної візи. Протягом цього часу, чотири рази повертався до Сирійської Арабської Республіки у 2000 році, 2002 році, 2005 році та у 2006 році. Останній раз повернувся до України у березні 2006 року, авіасполученням м. Дамаск (Сирія) - аеропорт Бориспіль (Україна) та більше не перетинав кордон.
9.14.03.2014 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
10.Рішенням Державної міграційної служби України № 716-14 від 19.12.2014 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно.
11. ОСОБА_1 оскаржив це рішення в судовому порядку. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2015 (справа № 815/514/15) скасовано рішення ДМС України № 716-14 від 19.12.2014 та зобов'язано вирішити питання щодо надання громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 додаткової форми захисту. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2015 рішення суду від 10.02.2015 - скасовано. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.05.2015 відмовлено у відкритті касаційного провадження.
12.Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 30.09.2021 о 16.15 год. «за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 », який порушив правила перебування іноземців в Україні (а саме, проживання без документів). Вчинення діяння є підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП.
13.Оскільки в ОСОБА_1 був відсутній паспорт, 30.09.2021 його особу було встановлено з її слів, про що складено довідку про особу та внесено до єдиної електронної бази відповідні біометричні дані про особу.
14.Згідно з довідкою від 05.03.2012, виданою УМВС України громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 звертався із заявою про втрату паспорта та посвідчення водія.
15.Під час співбесіди встановлено, що заявник неодружений, на Батьківщині у нього залишилась родина.
16.Національний паспорт № НОМЕР_1 , виданий 12.04.2011, дійсний до 11.04.2013.
17.30.09.2021 ГУ ДМС України в Одеській області складено постанову ПН МОД № 006239 про накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу 1700 грн.
18. ОСОБА_1 штраф сплатив.
19.30.09.2021 ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення № 293 про примусове повернення ОСОБА_1 в країну походження у термін до 29.10.2021.
20.Того ж дня, під розписку повідомлено про необхідність залишення території України у встановлений строк.
Вирішуючи спір суд виходив з наступного.
21.Предметом спору є правомірність рішення про примусове повернення громадянина Сирійської Арабської Республіки в країну походження, а його підставами не встановлення компетентним органом обставин (загальнопоширене явище насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту, переслідування як особи, яка ухиляється від проходження від військової служби), які в країні погодження загрожують життю та здоров'ю іноземця. Рішення не оскаржується з підстав порушення процедури його прийняття.
22.Згідно з п. 14 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
23.Пунктом 2 статті 25 цього Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа, можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.
24.За приписами частини 1 статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
25.Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч. 5 ст. 26 Закону №3773-VI).
26.Обставини за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн визначені ч. 1 ст. 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, зокрема:
- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
- де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
27.Перевіряючи наявність інших обставин, що свідчать про побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні громадянського походження, судом з'ясовано наступне.
28.Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає притулку, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації: із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
29.Позивач ОСОБА_1 стверджує про те, що він не має можливості повернутися до країни походження - Сирії, оскільки його життю або свободі загрожуватиме небезпека через загальнопоширене явище насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту в якому країна перебуває вже багато років та переслідування його як особи, яка ухиляється від проходження від військової служби.
30.Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
31.Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).
32.Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
33.Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від іноземця, і незалежно від нього з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
34.Ситуація в країні походження є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.
35.Відповідно до частини третьої статті 78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказуванню.
36.Чинні міжнародні договори, до яких приєдналася Україна, є частиною національного законодавства України згідно з Конституцією України.
37.Право на життя і заборона катувань також закріплені в ратифікованих Україною міжнародних договорах, таких як Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 року, Конвенція про
захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
38.Згідно положень статті 3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 року жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань.
39.Відповідно до статей 2, 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
40.Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, причинами неможливості добровільного повернення позивача, який є громадянином Сирії до країни громадської належності є військовий конфлікт в Сирії та побоювання зазнати примусового призову до лав збройних сил або покарання за дезертирство.
41.Одночасно факт того, що позивач прибув в Україну не через загрозу його життю, безпеці чи свободі в країні походження, а з інших причин (з метою навчання), не може впливати на результат розгляду його справи про примусове повернення, оскільки ситуація в країні суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також повинно враховуватись при прийнятті рішення та наданні оцінки поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні.
42.Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту стосовно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IV, листопад 2015 року), зазначено, що після видання УВКБ ООН у жовтні 2014 року "Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IІI)" ситуація в Сирії щодо безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб продовжує погіршуватися, сторони конфлікту вчиняють військові злочини та грубі порушення прав людини, в тому числі деякі рівнозначні злочинам проти людяності, ігнорують особливий режим захисту, наданий лікарням, школам, медичному персоналу, працівникам гуманітарних організацій, тощо.
43.Також у Рекомендаціях УВКБ ООН від листопада 2015 року зазначено, що майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково взаємно накладаються один на одного. Країна сильно роздроблена, оскільки сторони конфлікту, в тому числі Збройні Сили Сирії, угруповання "Ісламська держава Іраку і аль-Шама", антиурядові збройні групи і курдські сили ("Загони народної самооборони", ЗНС), здійснюють контроль над різними регіонами країни, вчиняючи на них свій вплив. Оскільки міжнародні зусилля щодо припинення конфлікту в Сирії результатів досі не принесли, його активне продовження тягне за собою руйнівні наслідки для сирійського населення, в тому числі, зростання кількості жертв серед цивільного населення, масштабне переміщення людей всередині країни та за її межі, а також безпрецедентну за масштабами гуманітарну кризу. Кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту оцінюється від 145 до більш ніж 250 тисяч осіб. Найбільша кількість документально зафіксованих жертв було зареєстровано в провінції Риф Дамаск; далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.
44.Пунктом 36 Рекомендацій УВКБ ООН з питання міжнародного захисту відносно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IV, листопад 2015 року) зазначено, що клопотання про міжнародний захист громадян Сирії та інших осіб, які залишають країну необхідно розглядати на основі справедливих та ефективних процедур. УВКБ ООН уважає, що більшість громадян Сирії, що звертаються за міжнародним захистом, ймовірніше, відповідають критеріям поняття "біженець", наведеного в статті1А (2) Конвенції 1951 року, оскільки в них будуть достатньо обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією із ознак, указаних в Конвенції. Для багатьох цивільних осіб, залишивши Сирію, зв'язок з однією із ознак, указаних в Конвенції 1951 року, буде полягати в прямому або опосередкованому, реальному або приписаному зв'язку з однією із сторін конфлікту.
45.Згідно із частиною 41 Рекомендацій УВКБ ООН від листопада 2015 року, у світлі розвитку подій і зміни обставин в Сирії, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців та палестинців, що постійно мешкали у Сирії, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці "на місці" (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.
46.Відповідно до частини 44 Рекомендацій УВКБ ООН від листопада 2015 року, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з Сирією держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами Сирії, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності та розділення відповідальності за захист сирійських біженців.
47.Згідно доповідей Генерального секретаря від 16 вересня 2016 року, 18 жовтня 2016 року, 15 листопада 2016 року, 14 грудня 2016 року про виконання резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014) та 2258 (2015) Ради Безпеки ООН, на всій території Сирійської Арабської Республіки триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля.
48.Також, згідно Актуальної інформації про країну походження в допомогу при використанні рекомендацій УВКБ ООН по Сирії за лютий 2017 року, вбачається, що у відповідності з "Рекомендаціями з питання міжнародного захисту" УВКБ ООН (Редакція IV), виданими в листопаді 2015 року, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців вважає, що "більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародним захистом, найімовірніше, відповідають критеріям визначення "біженець", наведеного в статті 1А (2) Конвенції 1951 року, оскільки у них будуть цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за однією з ознак, зазначених у Конвенції ". УВКБ ООН вважає, що тільки у виняткових випадках шукачі притулку з Сирії, можуть не відповідати критеріям визначення біженця Конвенції 1951 року і в таких випадках слід розглядати можливість надання інших видів міжнародного захисту, в тому числі - в державах, пов'язаних зобов'язаннями щодо дотримання кваліфікаційної Директиви, - додаткового захисту.
49.Крім того, у пунктах 65, 72 Доповіді Незалежної міжнародної комісії по розслідуванню подій у Сірійській Арабській Республіці від 1 лютого 2018 року, вказується, що цивільні особи, як і раніше, піддаються довільним затриманням, тортурам і утриманню під вартою в нелюдських умовах на всій території Сирійської Арабської Республіки. Всі сторони конфлікту регулярно відмовляють особам, яких тримають під вартою, в праві на належну судову процедуру і справедливий судовий розгляд.
50.Із самого початку сирійського конфлікту однією з його рис є напади усіх боків на цивільні і об'єкти, що охороняються, в порушення міжнародного гуманітарного права. Лікарні, місця відправлення культу, центри цивільної оборони, густонаселені житлові райони, будинки, булочні, ринки і в меншій мірі школи руйнуються дощенту в результаті невибіркових нападів або, що трапляється ще більш часто, навмисно стають мішенню для нападу.
51.Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій Ради Безпеки ООН 2139 (2014) 2165 (2014), 2191(2014) 2258 (2015) та 2332 (2016) від 16 листопада 2017 року вказано, що в результаті бойових дій, які ведуться в цих районах і на всій території Сирії, як і раніше, завдається шкода цивільним особам та об'єктам цивільної інфраструктури, таким як школи і лікарні. Протягом усього звітного періоду бойові дії тривали в мухафазах Дамаск, Риф-Дамаск, Хама, Дераа, Ель- Кунейтра, Алеппо, Ідліб, Хомс, Латакія, Ракка і Дейр-ез-Зор.
52.У Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій Ради Безпеки ООН 2139 (2014) 2165 (2014), 2191(2014) 2258 (2015), 2332 (2016) 2393 (2017) та 2401 (2018) вказано, що 24 лютого 2018 року Рада Безпеки прийняла резолюцію 2401 (2018), в якій зажадала припинити бойові дії, проте військові операції в різних районах тривали. Повідомлялося про удари з повітря, артилерійські обстріли та снайперський вогні в ході бойових дій між сирійським урядом і проурядовими силами з одного боку та недержавними збройними опозиційними групами - з іншого в мухафазах Алеппо, Ідліб, Латакія, Дейр-ез-Зор, Хомс, Хама, Дамаск, Риф - Дімашк , Дар'я і Ель-Кунейтра.
53.Аналіз наведеної інформації дає підстави для висновку про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об'єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною, є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказування у цій справі не потребують.
54.Отже, суд погоджується з доводами позивача, що приймаючи оскаржуване рішення, ДМС України не проаналізував належним чином інформацію, не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирії й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення. Об'єктивно існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в раз повернення до Сирії, ситуація в якій докорінно змінилась під час його перебування в Україні.
55.Так, регіон - м. Хасака, в якому народився і проживав позивач, як і вся територія країни його походження - Сирії характеризується надзвичайно високим рівнем насильства з летальним кінцем, включаючи повітряне бомбардування, через що існує високий ризик стати жертвою нападу та поранення.
56.Суд зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним.
57.Отже, незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не спростовує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що слід було враховувати при прийнятті оскаржуваного рішення.
58.Ситуація в Сирійській Арабській Республіці за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для позивача, якщо він туди повернеться, оскільки сторони конфлікту використовують методи й тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення, конфлікт є всеохоплюючим, кількість вбитих та поранених осіб є дуже значною. Ця ситуація неодноразово досліджувалася Верховним Судом у своїй практиці, зокрема, у постановах від 25 липня 2019 року в справі № 815/7180/16, від 27 грудня 2019 року у справі № 820/4137/16, від 24 грудня 2020 року у справі №2040/6507/18 та інших.
59.Таким чином, доводи позивача про загальнопоширене явище насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту в Сирії, суд вважає обгрунтованим, оскільки зазначена обставина сама по собі свідчить про наявність у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в країні громадянської належності.
60.Аналогічні правові висновки щодо збройного конфлікту в Сирії викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №813/2186/17, від 25 березня 2020 року у справі №820/2961/17, від 27 квітня 2020 року у справі № 500/216/19, від 24 червня 2020 року у справі № 815/1701/18 та від 24 грудня 2020 року у справі № 2040/6507/18 та інших.
61.За таких обставин суд вважає, що зазначене є обставиною в розумінні обставин визначених ч. 1 ст. 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, за якої іноземець - громадянин Сирійської Республіки Алажіль ОСОБА_2 не може бути примусово повернутий до країни походження.
62.У той же час, суд не вбачає підстав для детального аналізу обставин, які стосуються переслідування позивача як особи, яка ухиляється від проходження від військової служби, оскільки факт загальнопоширеного явища внутрішнього збройного конфлікту в Сирії є достатньою фактичною та правовою підставою для скасування рішення №293 від 30.09.2021 «Про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства».
63.У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 72-73, 79, 90, 241-246, 286, 293 КАС України, суд, -
Адміністративний позов громадянина Сирії ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 293 від 30.09.2021 «Про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства» у термін до 29.10.2021 - громадянина Сирії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 21.12.2021.
Суддя Х.С. Ярема