17.12.2021
Справа № 497/1488/2021
Провадження № 2/497/609/2021
17.12.2021 року Болградський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - Раца В.А.,
секретаря - Божевої І.Д.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в місті Болграді, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
18.08.2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просить стягнути з відповідача борг за договором позики від 05 лютого 2020 року в розмірі 4 300 доларів США та 1 740 Євро, а також судові витрати пов'язані з розглядом справи, а саме витрати на сплату судового збору. Свої вимоги мотивує тим, що 05 лютого 2020 року вона дала у борг відповідачу на строк до 23 лютого 2020 року грошові кошти в сумі 4 300 доларів США та 1 740 Євро, які він зобов'язався повернути, про що надав власноруч складену розписку. По теперішній час відповідач не виконав свого зобов'язання по поверненню грошових коштів. Вона неодноразово зверталася до відповідача з проханням повернути кошти, але той постійно ухиляється від повернення позики, тому позивач вимушена звернутися до суду з вищезазначеним позовом.
17.12.2021 року представник позивача - Романенко О.О., яка діє на підставі довіреності від 01.10.2021 року (а.с.22) надала заяву про уточнення позовних вимог та при задоволенні позовних вимог просить врахувати суму сплачену відповідачем до розгляду справи по суті, а саме 500 Євро та 1000 доларів США, тобто вона просить стягнути залишок боргу в розмірі 3 300 доларів США та 1 240 Євро.
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, представник позивача - ОСОБА_3 надала заяву, в якій просить розглянути справу у її відсутності (а.с.37).
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги визнав частково (а.с.35), також 03.11.2021 року надав відзив в якому не заперечує, що отримав від позивача у борг 4 300 доларів США та 1 740 Євро, про що власноруч написав розписку, але 05.10.2021 року він повернув ОСОБА_1 , через її представника ОСОБА_3 - 500 Євро, тому просить врахувати цю суму під час розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Статтею 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 05 лютого 2020 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4 300 доларів США і 1 740 Євро, зобов'язавшись повернути борг до 23 лютого 2020 року, про що власноручно написав розписку (а.с.11). Цей факт сторонами не оспорюється.
Відповідно до статей 1046, 1047 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України), за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
У відповідності до частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку (стаття 545 ЦК України).
Той факт, що борг за договором позики відповідачем не повернутий, свідчить наявний у позивача оригінал розписки, що міститься в матеріалах справи.
У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13 встановлена правова позиція, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 524 ЦПК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Отже, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини 1 статті 1046 ЦК України, а також частини 1 статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Таким чином як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, з цього приводу Велика Палата Верховного Суду в постанові №464/3790/16-ц від 16.01.2019 року зазначила, що була висловлена правова позиція, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі №14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 23.10.2019 року у справі 723/304/16-ц.
Таким чином, з відповідача підлягає стягнення заборгованість у доларах США та Євро без визначення еквівалента суми боргу в національній валюті.
Стягнення боргу за договором позики здійснюється у валюті позики, про що 16.01.2019 року Великою Палатою Верховного Суду зроблено відповідний правовий висновок у справі №464/3790/16-ц.
Під час розгляду справи суду було надано розписки представника ОСОБА_3 про частково повернення боргу ОСОБА_2 відповідно до розписки в загальній сумі 1000 доларів США та 500 Євро.
Таким чином, оскільки ОСОБА_2 не виконав взятих на себе зобов'язань відповідно до договору позики від 05.02.2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення суми боргу у розмірі 3 300 доларів США та 1 240 Євро, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню сплачений судовий збір у сумі 1 692,70 грн.
Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-282, 352 ЦПК України, 525, 526, 1046, 1047 ЦК України, суд,-
Позов (уточненні позовні вимоги від 17.12.2021 року) ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму боргу в розмірі 3 300 (трьох тисяч трьохсот) доларів США, а також 1 240 (однієї тисячі двохсот сорка) ЄВРО, та сплачену суму судового збору в розмірі 1 692 (однієї тисячі шестисот дев'яноста двох) гривень 70 копійок.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя В.А. Раца