Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/6201/21
17.12.2021 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого - судді Трагнюк В.Р., секретар судового засідання Конар В.М., за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача Бровді І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області в особі дільничого офіцера поліції сектору превенції відділення поліції №1 Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області Гудак Івана Михайловича про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Берегівського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області в особі дільничого офіцера поліції сектору превенції відділення поліції №1 Берегівського РУП ГУНП в Закарпатській області Гудак Івана Михайловича про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Позовні вимоги мотивує тим, що постановою серії БАВ №490973, яку прийняв дільничий офіцер поліції сектору превенції відділення поліції № 1 Берегівського РУП ГУНП в Закарпатській області Гудак Іван Михайлович, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч. 1 ст. 122 КУпАП до штрафу у розмірі 340 гривень.
Позивач вважає постанову необґрунтованою, такою що не відповідає нормам КУпАП, оскільки при розгляді справи не були з'ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях ОСОБА_1 є ознаки правопорушення за який законом встановлено адміністративну відповідальність.
Так, 15 листопада 2021 року, після зупинки водія ОСОБА_1 , поліцейським Гудак І.М. не взяв до уваги пояснення позивача про те, що вона працює продавцем за адресою АДРЕСА_1 , де розташований магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у приватного підприємця ОСОБА_2 . Копії документів, що підтверджують пояснення водія додає.
Не зважаючи на зазначене, дільничий офіцер поліції сектору превенції відділення поліції № 1 Берегівського РУП ГУНП в Закарпатській області Гудак Іван Михайлович отримавши від ОСОБА_1 посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, пройшов до автомобіля марки «Peugeot», білого кольору обладнаним світловими покажчиками із номерним знаком НОМЕР_1 у якому склав щодо ОСОБА_1 оскаржувану постанову серії БАВ №490973 від 15.11.2021 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у справі про забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Також згідно фототаблиці, що долучена до адміністративного позову вбачається, що на ділянці дороги у м. Виноградів по вул. Комунальна тимчасово встановлені наступні дорожні знаки: «3.1 - Рух заборонено» та 1.37 Дорожні роботи, 3.43 дорожній знак дорога та (або) вулиця перебуває в аварійному стані і непридатна для руху транспортних засобів; у такому разі обов'язково додатково встановлюється знак 3.43 на вказаній ділянці дороги.
Щодо знаку 3.21 "Вїзд заборонено" то такий на фототаблиці відсутній.
Позивач вважає, що такі дії свідчать про грубе порушення її прав та КУпАП, а постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАВ №490973 підлягає скасуванню..
В свою чергу, відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, в якому зазначається про те, що адміністративний позов про скасування постанови про адміністративне порушення таким, що не підлягає до задоволення у зв'язку з тим, що позивачем ОСОБА_1 порушено вимоги дорожніх знаків 1.37 «Дорожні роботи» та дорожній знак 3.21 "Вїзд заборонено", оскаржувана постанова складена відповідачем відповідно до норм Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 02.12.2021 року було відкрито провадження за вищевказаною позовною заявою.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили такі задоволити.
Відповідачі, представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, відтворивши відео-запис, який міститься на доданому до заперечення сд-диску, оцінивши докази у справі, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 77 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про Національну поліцію», Правилами дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 та ст. 286 КАС України.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 вказаного Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
У відповідності до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Судом встановлено, що дільничий офіцер поліції сектору превенції відділення поліції № 1 Берегівського РУП ГУНП в Закарпатській області Гудак Іван Михайлович 15.11.2021 року виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАВ № 490973, якою ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , було визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, за порушення вимог дорожніх знаків 3.21 разом з дорожнім знаком 1.37, накладено штраф в сумі 340 гривень (а.с.11).
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото -і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з частинами другою-четвертою статті 258 КпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Згідно з положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245).
Відповідно до положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Згідно зі статтею 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд приймає до уваги наявні докази у справі та при їх дослідженні, окрім наведеного, встановив наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про Національну поліцію» систему поліції складають: центральний орган управління поліцією; територіальні органи поліції.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про національну поліцію» територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про національну поліцію» Територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» створено Департамент патрульної поліції як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції та Головні управління Національної поліції по областях (в тому числі Головне управління Національної поліції в Закарпатській області).
Відповідно до п. 3 розд. 1, п. 9 розд. V «Положення про Департамент патрульної поліції» затвердженого Наказом НП України № 73 від 06.11.2015 року (розміщеного на сайті patrol.police.gov.ua) Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції. Департамент патрульної поліції Є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки..., печатку...
Відповідно до п.9 розділу V Положення про Департамент патрульної поліції затвердженого наказом Національної поліції 06 листопада 2015 року №73 (у редакції наказу Національної поліції 31 жовтня 2016 року №1114) Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, мас самостійний баланс і згідно зі ст.80 ЦК України може виступати від власного імені в суді.
Відповідно до структури Департаменту патрульної поліції (розміщеного на сайті - patrol.police.gov.ua) до структури входить територіальний підрозділ - Управління патрульної поліції в Закарпатській області. Так, згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).
Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга, третя і п'ята статті 122, частина перша статті 123, 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста і сьома статті 152-1, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Працівники органів і підрозділів Національної поліції (поліцейські) при розгляді справи про адміністративне правопорушення діють від імені органів Національної поліції.
З наведеної норми слідує, що суб'єктом владних повноважень, який розглядає справу про адміністративне правопорушення і виносить постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, є відповідний орган в особі конкретної посадової особи.
Отже, дільничий офіцер відділення поліції № 1 Берегівського РУП ГУНП в Закарпатській області при розгляді справи про адміністративне правопорушення діяв від імені органів Національної поліції, а не від свого імені.
Разом з тим матеріалами справи не спростовано твердження відповідача про те, що особа яка складала адміністративні матеріали стосовно позивача не уповноважена та не міг знаходитись на зазначеній ділянці дороги та виносити постанову.
Крім того, із фототаблиці, що долучена до адміністративного позову вбачається, що на ділянці дороги у м. Виноградів по вул. Комунальна, тимчасово встановлені наступні дорожні знаки «3.1 - Рух заборонено» та 1.37 Дорожні роботи». Дорожній знак «3.21 в'їзд заборонено» на вказаній ділянці дороги встановлений не був. Заперечення відповідача, відтворений в судовому засідання відеозапис, який долучений до заперечення, також не містить даних, які б вказували на те, що позивач порушила Дорожній знак “В'їзд заборонено” 3.2.1 Розділ 33. Дорожні знаки Додатку 1 до Правил дорожнього руху.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП, склад адміністративного правопорушення є за «Перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками».
Відповідно до Правил дорожнього руху України Розділ 33. дорожній знак 3.1 "Рух заборонено". Забороняється рух усіх транспортних засобів у разі, коли: початок пішохідної зони позначено знаком 5.33; дорога та (або) вулиця перебуває в аварійному стані і непридатна для руху транспортних засобів; у такому разі обов'язково додатково встановлюється знак 3.43.
Не поширюється дія знаків: ...
3.1-3.8, 3.11 - на транспортні засоби, що обслуговують громадян чи належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, а також на транспортні засоби, що обслуговують підприємства, які розташовані у позначеній зоні. У таких випадках транспортні засоби повинні в'їжджати до позначеної зони і виїжджати з неї на найближчому перехресті до місця призначення;
При дослідженні доказів, суд бере до уваги фототаблицю, та досліджений відеозапис згідно яких встановлено, що дорожній знак 3.21 "Вїзд заборонено" 15.11.2021 року о 08.50 год. на ділянці дороги м.Виноградів по вул. Комунальній не був встановлений, що стверджується фото таблицею (а.с.13) та відеозаписом (а.с.43-44), на зазначеній ділянці дороги та в зазначений час наявні дорожні знаки: «3.1 - Рух заборонено» та 1.37 Дорожні роботи, 3.43 дорожній знак дорога та (або) вулиця перебуває в аварійному стані і непридатна для руху транспортних засобів, зазначені дорожні знаки відносяться до попереджувальних знаків і носять обмежувальний характер.
Зазначені відповідачем обставини у відзиві щодо правомірного притягнення ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, матеріалами справи спростовано.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 9 КАС України).
Ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19 вказала, що визначений статтею 77 КАС обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Разом з тим, ч. 4 ст. 161 КАС України зобов'язано позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Таким чином, адміністративний позов в частині скасування постанови про адміністративне порушення підлягає до задоволення із прийняття рішення про закриття справи про адміністративне правопорушення, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України. Заявлена вимога про визнання оскаржуваного рішення протиправним не відповідає ч. 3 ст. 286 КАС України.
Разом з тим заявлені вимоги про стягнення з відповідачів судових витрат не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання стягнення з відповідачів у солідраному порядку на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд зазначає наступне.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд встановив, що між позивачем та адвокатом Бровді І.А. укладено договір про надання правової допомоги від 17.11.2021, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.
За змістом ч. 3 ст. 134 КАС України: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснених позивачем витрат на правову допомогу, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, тощо.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
За встановлених обставини, позов підлягає до часткового задоволення.
Керуючись ст.ст. 132, 134, 139, 162, 268-272, 286, 293, 295, 297 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову дільничого офіцера поліції сектору превенції відділення поліції №1 Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області Гудак Івана Михайловича від 15.11.2021 року серії БАВ № 490973 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП - скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
В решті позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ГоловуючийВ. Р. Трагнюк
Повний текст рішення
складено 20.12.2021 року