Справа № 635/1431/21 Головуючий суддя І інстанції Лук'яненко С. А.
Провадження № 33/818/1262/21 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
30 листопада 2021 року суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 19 квітня 2021 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП, -
Цією постановою
ОСОБА_1 , 1984 року народження, громадянин України, мешканець м. Харкова, -
- визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10200 грн. із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір у розмірі 454 грн.
Постановою встановлено, що ОСОБА_1 16 лютого 2021 року о 01 годині 05 хвилин в Харківській області Харківському районі с.Хроли, по пров.Зорянський, буд.25 керував транспортним засобом Mazda 3 реєстраційний номер НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння (зіниці очей не реагують на світло, порушена координація рухів, млява мова), на вимогу поліцейського у встановленому законом порядку в присутності двох свідків відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння в КНП ХОР «ОНД», чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, а саме:
п. 2.5 Правил дорожнього руху «водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив постанову судді скасувати, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, посилаючись на те, що працівники поліції зупинили його безпідставно. Вказує, що самостійно пройшов огляд на стан сп'яніння та результат виявився негативним, а тому стверджує, що під час керування ним транспортним засобом він був тверезий. Зазначає, що працівники поліції не роз'яснили йому його права та обов'язки, передбачені законодавством України. Вважає письмові пояснення свідків такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони складені на заздалегідь заготовлених бланках.
В судове засідання в суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце розгляду йог апеляційної скарги повідомлений належним чином. Про це свідчать відомості його власноручного підпису в явочному листі (арк. 39), а також відомості зворотного поштового повідомлення (арк..45).
Будь яких заяв або клопотань про відкладення судового розгляду від ОСОБА_1 до канцелярії Харківського апеляційного суду станом на 30.11.2021 року не надходило.
Враховуючи наведене, а також вимоги ст.ст. 268 та 294 КУпАП, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 без його участі в межах поданої ним апеляційної скарги та за наявними у справі відомостями.
Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.
Як вбачається з відомостей цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху України, передбачених п. 2.5.
Переглядаючи оскаржувану судову постанову, за доводами поданої апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для її задоволення.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апелянтом в його апеляційній скарзі не наведено об'єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Встановивши винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП суд першої інстанції послався на докази, а саме: відомості протоколу про адміністративне правопорушення, відомості направлення на огляд водія транспортного засобу, відомості рапортк працівника поліції, відомості письмових пояснень свідків, а також відомості відеозапису бодікамери працівників поліції.
Зокрема, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення (арк. 1), ОСОБА_1 керував автомобілем з ознаками наркотичного сп'яніння : зіниці очей не реагують на світло, порушення координації рухів, млява мова. Від проходження огляду на стан сп'яніння в КНП ХОР «ОНД» у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків.
Ці обставини вочевидь обумовлювали вимогу працівників поліції, які їх виявили, запропонувати водію пройти огляд на стан сп'яніння.
З відомостями, які зафіксовані у цьому протоколі ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить його власноручний підпис у цьому протоколі.
Поряд з цим, належить взяти до уваги й те, що цей протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і дії службової особи що його складала, в порядку передбаченому чинним законодавством, ОСОБА_1 не оскаржувалися, тобто останній не звертався до суду із скаргою в порядку, визначеному КАС України, а також не звертався із скаргою на дії працівників поліції для проведення службової перевірки до їх керівництва або в порядку КПК України до правоохоронних органів.
Отже, відсутність скарг на дії працівників поліції об'єктивно свідчить про безпідставність апеляційних доводів ОСОБА_1 щодо незаконності дій працівників поліції під час складання протоколу стосовно нього та розцінюються судом як обраний апелянтом спосіб захисту для уникнення відповідальності, а відомості, які зафіксовані у протоколі - вважає такими, що відповідають дійсності.
Крім того, в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що він був зупинений працівниками поліції за незначне порушення ПДР України.
Отже саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом та безпосередньо, як водій, був зупинений працівниками поліції.
Поряд з цим, відповідно до відомостей письмових пояснень свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (арк. 3, 4) вбачається, що 16.02.2021 року вони були залучені працівниками поліції у якості свідків та у їх присутності водій ОСОБА_1 відмовився пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння в найближчому закладі охорони здоров'я.
В матеріалах справи міститься відеозапис (арк. 8), який долучений працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення, відповідно до відомостей якого об'єктивно вбачається, що дійсно під час пропонування ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння, працівниками поліції залучались свідки, що свідчить про об'єктивність відомостей, зафіксованих у їх письмових поясненнях.
Слід звернути увагу на те, що свої пояснення свідки надавали працівнику поліції, який їх прийняв та зафіксував на бланку пояснень, а свідки у графі «… Все викладене відповідає дійсності. Зауважень до працівників поліції не маю» безпосередньо власноруч розписались, що також свідчить про об'єктивність цих пояснень, а тому доводи апелянта щодо нікчемності письмових пояснень свідків є необґрунтованими.
Крім того, відповідно до відомостей відеозапису об'єктивно вбачається, що працівники поліції зупинили ОСОБА_1 та виявивши ознаки алкогольного сп'яніння, запропонували йому пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі у лікаря фахівця, від чого ОСОБА_1 відмовився.
Крім того, відповідно до інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений вичерпний перелік ознак алкогольного сп'яніння, що узгоджується із тими ознаками, що були виявлені працівниками поліції під час зупинки ОСОБА_1 , а тому апеляційний суд дійшов висновку, що дії працівників поліції під час складання протоколу відповідали вимогам цієї інструкції.
Аналізуючи ці відомості, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що працівник поліції правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 як відмову від проходження огляду на стан сп'яніння, оскільки останній на пропозицію пройти огляд у медичному закладі відмовився.
Крім того, відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід врахувати, що стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого законом порядку, якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Отже, аналізуючи послідовність дій працівників поліції, вбачається, що ними був зупинений автомобіль під керуванням саме ОСОБА_1 , у якого було виявлено ознаки наркотичного сп'яніння та в присутності двох свідків останній відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі, що повністю відповідає вимогам вищенаведеної Постанови Пленуму Верховного Суду України.
Крім того, в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП. З відомостями цього протоколу він ознайомлений та копію цього протоколу отримав власноручно. Поряд з цим, відповідно до відомостей письмових пояснень свідків вбачається, що у присутності свідків працівники поліції ознайомили ОСОБА_1 з його правами та обов'язками, передбаченими ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.
Враховуючи ці відомості, а також відсутність скарг на дії працівників поліції під час складення протоколу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 був обізнаний про свої права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, а тому такі доводи є необґрунтованими.
Законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров'я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов'язки, зокрема - пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обовязки у правовому полі держави.
Європейського суду з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення досягає більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха поти Іспанії», параграфи 29-30) Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху України та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому його посилання на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 19 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков