Справа № 709/1177/21
17 грудня 2021 року смт Чорнобай
Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - Романової О.Г.;
за участі секретаря судового засідання - Данілової О.С.;
позивача - ОСОБА_1 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Чорнобаївська селищна рада Золотоніського району Черкаської області, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, -
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 (далі - позивач) звернулася до Чорнобаївського районного суду Черкаської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 (далі - відповідач), третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Чорнобаївська селищна рада Золотоніського району Черкаської області, код ЄДРПОУ 26424714, адреса: вул. Центральна, 152,
смт. Чорнобай, Золотоніський район, Черкаська область, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
В обгрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач являється власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 . У вказаній квартирі зареєстрований колишній співмешканець позивача - відповідач ОСОБА_2 , який у квартирі не проживає останні 4 роки та відмовляється самостійно знятися із місця реєстрації. Реєстрація відповідача у квартирі перешкоджає позивачу вільно розпоряджатися своїм майном. У зв'язку з цим, посилаючись на приписи ЦК України та ЖК УРСР, позивач просила визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 03 листопада
2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві. Крім цього, повідомила суд, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований та проживав за адресою:
АДРЕСА_2 , проте із жовтня 2018 року за вказаною адресою не проживає.
У судовому засіданні було допитано у якості свідка ОСОБА_3 , яка суду пояснила, що являється сусідкою позивачу. Відповідач ОСОБА_2 до 2018 року проживав за адресою: АДРЕСА_2 . Проте, з 2018 року за вказаною адресою відповідач не проживає. Свідок
ОСОБА_3 , зазначила, що з 2018 року неодноразово відвідувала позивача, проте речей, які б належали відповідачу не бачила. Крім цього, зазначила, що їй не відомо теперішнє місце проживання відповідача, проте вона кілька разів зустрічала його в смт. Чорнобай.
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення повістки про виклик до суду на адресу місця реєстрації, а також шляхом оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті «Судова влада України».
У судове засідання представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог Чорнобаївської селищної ради Золотоніського району Черкаської області не з'явився, направив до суду заяву, відповідно до якої розгляд справи просив проводити за його відсутності.
Виходячи з приписів ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Виходячи з викладеного, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи.
Суд, заслухавши пояснення позивача, покази свідка, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Відповідно до копії договору дарування квартири від 22 листопада 2000 року, який посвідчений державним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 5409, ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 7).
Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований але не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується актом по факту не проживання
№ 2356 від 13 жовтня 2021 року, який посвідчено підписом депутата селищної ради
ОСОБА_4 та сусідами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с. 8).
Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику права вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності, передбачені ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Права власника будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб, а також розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Відповідно до ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян.
Тобто обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ст. 156 ЖК УРСР та ст. 405 ЦК України право члена сім'ї власника будинку, який не є його співвласником, на користування цим будинком обумовлено наявністю сімейних відносин із власником і спільним із ним проживанням у цьому будинку.
За ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності його без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником будинку або законом.
Згідно із положеннями ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР (тобто подружжя, їх діти, батьки та інші особи, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням (ч.4 ст. 156 ЖК України).
Згідно з ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Судом встановлено, що відповідач вселився та проживав у квартирі позивача, як член його сім'ї (співмешканець позивача), отже набув право користування чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом, проте на даний час не є членом сім'ї власника квартири.
Відповідно до подожень ч. 2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Судом встановлено, що позивач є власником житла, а відповідач, у зв'язку із припиненням спільного проживання, спільним побутом з позивачем не пов'язаний та спільно з нею не проживає, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі ч. 2 ст. 406 ЦК України.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним судом у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17-ц та від 14 серпня 2019 року у справі № 702/101/18.
Крім того, суду не надано доказів, що підтверджують право відповідача на збереження за ним права на спірне житло при відсутності за місцем проживання понад рік, що також є самостійною підставою для визнання відповідача, у відповідності до вимог ст. 150, 405 ЖК УРСР, таким, що втратив право користування належним позивачу житловим приміщенням.
З огляду на викладене, позовна вимога про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням підлягає задоволенню.
Виходячи зі змісту норм ст.ст. 3, 7, 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», прийняте рішення суду про визнання особи такою, що немає права користування житловим приміщенням, є підставою для вчинення органом реєстрації дій щодо зняття особи з реєстраційного обліку, що фактично припинить її реєстрацію за спірною адресою.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 3 п. 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.
За таких обставин з відповідача на користь держави в особі Державної судової адміністрації України підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 908,00 гривень.
На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Чорнобаївська селищна рада Золотоніського району Черкаської області, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - задовольнити в повному обсязі.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою:
АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 908,00 (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок) гривень.
Платіжні реквізити для сплати судового збору: стягувач - Державна судова адміністрація України; отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 20 грудня 2021 року.
Суддя О.Г. Романова