Іменем України
20 грудня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4404/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,
19 серпня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Луганської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- стягнути з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 у справі № 360/2157/20 про поновлення на посаді ОСОБА_1 за період з 17.12.2020 по 19.07.2021 у розмірі 146947,68 грн.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач з 20.07.2012 до 05.05.2020 працювала в органах прокуратури України на різних прокурорських посадах
Наказом прокурора Луганської області № 520-к від 30.04.2020 позивачку звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Підставою звільнення є рішення кадрової комісії № 1 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки» № 283 від 10.04.2020.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 частково задоволено адміністративний позов до Луганської обласної прокуратури, першої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу частково задоволено.
Судом визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії № 1 з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10.04.2020 № 283 про неуспішне проходження мною атестації; визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Луганської області від 30.04.2020 № 520к про звільнення позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області з 05.05.2020; поновлено позивачку на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області з 06.05.2020; стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.05.2020 по 16.12.2020 у сумі 159193,32 гривень з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області з 06.05.2020.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Луганської обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 21429,80 грн з відрахуванням податків та зборів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 в адміністративній справі № 360/2157/20 наказом керівника Луганської обласної прокуратури від 20.07.2021 № 1052к наказ прокурора Луганської області від 30.04.2020 № 520к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області з 05.05.2020 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області з 06.05.2020.
Зважаючи на те, що рішення суду від 16.12.2020 у справі № 360/2157/20 в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 допущено до негайного виконання, а відповідачем фактично поновлено на посаді 20.07.2021, у зв'язку з чим позивач вважає, що відповідачем виконано рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 в адміністративній справі № 360/2157/20 із затримкою упродовж періоду з 17.12.2020 по 19.07.2021.
Представником відповідача 08 вересня 2021 року подано до суду відзив на позовну заяву, в якому Луганська обласна прокуратура заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 49-55).
З посиланням на положення пункту 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" відповідач вважає, що право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі пов'язано з виною роботодавця у невиданні наказу про поновлення працівника на роботі.
Відповідно до статті 236 КЗпП України, статей 44, 371-373 КАС України винесення ухвали про виплату незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі можливе за умови добросовісного користування таким працівником наданими законом правами, зокрема щодо вчинення ним необхідних дій, спрямованих на примусове виконання належним органом судового рішення про поновлення на посаді. У разі добровільного невиконання рішення суду про поновлення на посаді таке судове рішення виконується примусово в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто, за наявності волевиявлення особи. Для цього необхідна або заява від особи, яка бажає поновитись на посаді та працювати, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі. Водночас, позивач з дня винесення судом рішення взагалі із заявами щодо поновлення на роботі відповідно до судового рішення ні до Луганської обласної прокуратури, ні до органів державної виконавчої служби для примусового виконання не звертався.
Крім того, відповідач зауважує, що з 14 травня 2020 року по 20 липня 2021 року ОСОБА_1 працювала у Луганській обласній прокуратурі (прокуратурі Луганської області) на посадах державної служби та до 19 липня 2021 року (подання заяви про звільнення за угодою сторін) не виявляв бажання про поновлення на посаді прокурора відділу за рішенням суду від 16 грудня 2020 року у справі № 360/2157/20. Згідно з положеннями Закону України "Про прокуратуру" на прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України "Про запобігання корупції", тому позивача не можна було поновлювати на посаді прокурора до припинення діяльності на посаді державного службовця.
У зв'язку з тим, що позивачку невідкладно поновлено на посаді прокурора після звільнення з посади державного службовця, вказані обставини виключають протиправність дій відповідача, як однієї із складових цивільного правопорушення.
Крім того, позивачка не надавала жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про відмову роботодавця виконувати рішення суду та наявність умислу, спрямованого на такі дії чи бездіяльність.
Також відповідач вважає, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи, який працівник мав в цей час (пункт 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9, зі змінами). Так, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 17 грудня 2020 року по 19 липня 2021 року. Проте, слід врахувати, що в зазначений період позивачка працювала в органах прокуратури та отримала заробітну плату в загальному розмірі 146126,16 грн.
Крім того, відповідач зауважує, що позивачка звернувся до суду з цим позовом пропуском строку звернення до суду, визначеним частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Позивачкою 13 вересня 2021 року подано відповідь на відзив відповідача, в якій викладено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень (арк. спр. 67-73).
Відповідач правом подати заперечення не скористався.
Судом вчинено такі процесуальні дії.
Ухвалою від 25 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду після усунення недоліків, відкрито провадження у справі; вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі (арк. спр. 42-44).
Ухвалами від 21 жовтня 2021 року у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено, від відповідача витребувано додаткові докази, продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів (арк. спр. 129130, 131-132).
Ухвалою від 22 листопада 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (арк. спр. 139).
Позивач у судове засідання не прибула, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала на адресу суду заяву про розгляд справи без її участі (арк. спр. 143).
Згідно з частиною третьою статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції.
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (частина дев'ята статті 205 КАС України).
Оскільки позивач не прибула у судове засіданні, а у суду відсутня потреба заслуховувати думку представника відповідача, яка викладена ним ґрунтовно у відзиві на позов, з огляду на положення статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, суд встановив таке.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце мешкання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 20 липня 2012 року працювала в органах прокуратури України (арк. спр. 10-11).
Наказом прокурора Луганської області від 30 квітня 2020 року № 520к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 05 травня 2020 року.
Наказом прокурора Луганської області від 13 травня 2020 року № 612к призначено ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста режимно-таємної частини (на правах відділу) прокуратури Луганської області з 14 травня 2020 року (арк. спр. 56).
Наказом керівника Луганської обласної прокуратури від 25 травня 2021 року № 756к звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста режимно-таємної частини (на правах відділу) прокуратури Луганської області з 31 травня 2021 року у звязку із закінченням строку призначення на посаду державної служби (арк. спр. 57).
Наказом керівника Луганської обласної прокуратури від 25 травня 2021 року № 762к призначено ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами , які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Луганської обласної прокуратури з 01 червня 2021 року (арк. спр. 58).
ОСОБА_1 19 липня 2021 року подала заяву про її звільнення з займаної посади за угодою сторін з 20 липня 2021 року (арк. спр. 61).
Наказом керівника Луганської обласної прокуратури від 19 липня 2021 року № 1034к звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами , які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Луганської обласної прокуратури за угодою сторін з 20 липня 2021 року (арк. спр. 59).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 360/2157/20, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року, (арк. спр. 15-40, 83-94) адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Луганської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу від 30.04.2020 № 520к, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково;
визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії № 1 з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 10.04.2020 № 283 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки" прийняте відносно ОСОБА_1 ;
визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Луганської області від 30.04.2020 № 520к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області з 05 травня 2020 року;
поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області з 06 травня 2020 року;
стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 травня 2020 року по 16 грудня 2020 року у сумі 159193,32 грн з відрахуванням обов'язкових податків та зборів;
в решті позовних вимог відмовлено.
допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць у розмірі 21429,80 грн з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Наказом керівника Луганської обласної прокуратури від 20 липня 2021 року № 1052к скасовано наказ прокурора Луганської області від 30 квітня 2020 року № 520к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області з 05 травня 2020 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області з 06 травня 2020 року (арк. спр. 60).
Згідно з довідкою Луганської обласної прокуратури від 26 жовтня 2021 року за № 21-679вих-21 ОСОБА_1 у березні 2020 року фактично відпрацювала 8 робочих днів, у квітні 2020 року - 21 робочий день. Сума нарахованої заробітної плати, яка враховується при обчисленні середньої заробітної плати, 8 робочих днів у березні 2020 року складає 8163,73 грн, у квітні 2020 року за 21 робочий день нараховано заробітної плати у сумі 21429,80 грн (арк. спр. 62, 138).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
За приписами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Частинами першою та сьомою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Згідно із статтею 65 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
З вищевикладеного слідує, що законодавцем момент виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі пов'язаний з моментом видання відповідного наказу або розпорядження.
Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З вищевикладених правових норм слідує, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
З огляду на викладені норми права та вищеописані матеріали справи, зважаючи, що наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді виданий відповідачем тільки 20 липня 2021 року, суд погоджується з твердженнями позивача, що з боку відповідача мала місце затримка у виконанні судового рішення.
Твердження представника відповідача про відсутність в діях Луганської обласної прокуратури зволікання у виконанні рішення суду про поновлення позивача на роботі, оскільки протягом тривалого часу ОСОБА_1 не зверталась до відповідача із відповідною заявою, а також за примусовим виконанням рішення суду, суд відхиляє як безпідставні з огляду на таке.
Так, аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначений обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі. У випадку невиконання цього обов'язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку. Тобто законодавцем визначено два шляхи негайного виконання судового рішення - добровільно або у примусовому порядку.
Негайним виконанням судового рішення є його виконання не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу оголошення рішення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадянина.
Верховним Судом неодноразово наголошено, зокрема в постановах від 31 липня 2019 року в справі № 813/593/17, від 24 вересня 2019 року в справі № 826/16191/17, від 03 жовтня 2019 року в справі № 804/8042/17, що положення Кодексу законів про працю України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що обов'язок відповідача щодо виконання постанови суду в частині поновлення позивача на посаді, з якої його незаконно звільнено, виник одразу після прийняття відповідного судового рішення, оскільки в цій частині судове рішення було допущено до негайного виконання.
Відповідач наголошує, що ним виконано судове рішення, майже одразу після отримання відповідної заяви позивача. Так позивачем подано заяву про виконання рішення суду 19 липня 2021 року, а вже 20 липня 2021 року відповідачем видано відповідний наказ. Разом з тим представник відповідача жодним чином не зазначає, з яких підстав рішення суду, про існування якого відповідачу було відомо ще в день його постановлення, не виконано у добровільному порядку.
Разом з тим представник відповідача жодним чином не зазначає, з яких підстав рішення суду першої інстанції, про існування якого відповідачу було відомо ще в день його постановлення, не виконано у добровільному порядку в частині поновлення позивача на посаді, враховуючи, що в цій частині рішення суду було допущено до негайного виконання.
Суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Щодо тверджень представника відповідача щодо неможливості виконання рішення суду з огляду на положення Законів України "Про прокуратуру" та "Про запобігання корупції" щодо неможливості роботи за сумісництвом та суміщення діяльності прокурора з іншими видами діяльності, суд зазначає наступне.
Так, частиною першою статті 18 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" визначено, що перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 25 Закону України від 14.10.2014 № 1700-VII "Про запобігання корупції" посадовим та службовим особам органів прокуратури забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
Отже, за змістом вказаних норм на прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та особа, яка перебуває на посаді прокурора, не може займатися іншою оплачуваною роботою.
Водночас, як зазначалося вище, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (частини сьома статті 235 Кодексу законів про працю України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.
Зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.
Відповідно, суд дійшов висновку, що судове рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню та жодним чином не може ставитися в залежність від будь-яких обставин, окрім непереборних.
Норми вказаних законів не містять застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненого працівника на підставі судового рішення у разі, якщо він перебуває на іншій службі, зокрема, на державній.
На думку суду, питання несумісності посад може бути вирішено після поновлення позивача на посаді та у випадку неподачі ним заяви про звільнення із посади, яку він обіймав на той час.
Аналогічну за змістом правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 24 вересня 2021 року в справі № 640/755/19.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з дня проголошення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов'язок щодо його виконання.
Відповідач від виконання обов'язку поновити позивача на посаді ухилявся до 20 липня 2021 року, що має наслідком застосування передбаченої статтею 236 КЗпП України санкції.
Період затримки становить з 17 грудня 2020 року (наступний день після постановлення рішення про поновлення на роботі) до 19 липня 2021 року (оскільки дата видання наказу про поновлення на роботі - 20 липня 2021 року), що становить 144 робочих дні.
Згідно з довідкою Луганської обласної прокуратури від 26 жовтня 2021 року за № 21-679вих-21 ОСОБА_1 у березні 2020 року фактично відпрацювала 8 робочих днів, у квітні 2020 року - 21 робочий день. Сума нарахованої заробітної плати, яка враховується при обчисленні середньої заробітної плати, 8 робочих днів у березні 2020 року складає 8163,73 грн, у квітні 2020 року за 21 робочий день нараховано заробітної плати у сумі 21429,80 грн.
Розмір заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, за березень і квітень 2020 року становить 29593,53 грн (8163,73 грн + 21429,80 грн).
Середньоденна заробітна плата становить 1020,47 грн (29593,53 грн : 29 робочих днів за березень і квітень 2020 року.
Суд звертає увагу на те, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 360/2157/20, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року, також встановлено, що середньоденна заробітна плата позивачки, обрахована судом відповідно до Порядку № 100, складає 1020,47 грн.
Таким чином, при розрахунку розміру середнього заробітку за затримку виконання рішення суду, суд, керуючись положеннями частини четвертої статті 78 КАС України, вважає за необхідне виходити з розміру середньоденної заробітної плати позивача, встановленого у вказаному судовому рішенні.
Відповідно, середній заробіток за час затримки у виконанні судового рішення про поновлення позивача на роботі за період з 17 грудня 2020 року по 19 липня 2021 року складає 146947,68 грн (144 робочих дні затримки у виконанні судового рішення х 1020,47 грн середньоденна заробітна плата позивачки).
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що обрахунок суми середнього заробітку має здійснюватися без урахування заробітної плати, яку отримано позивачкою на посадах державної служби в Луганській обласній прокуратурі, оскільки відповідно до правової позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16, та в постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 826/9155/16, від 13 травня 2020 року у справі № 826/1001/16, від 24 вересня 2021 року у справі № 640/755/19, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 грудня 2020 року по 19 липня 2021 року визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
Твердження представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом відхиляються судом як безпідставні з огляду на таке.
За змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 910/4518/16 та у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 522/13736/15.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 за схожих фактичних обставин сформулював правовий висновок, що установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства, визначені у статті 122 КАС України, і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17 і від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19.
Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 14 липня 2021 року у справі № 1340/4393/18.
Зважаючи на цей правовий висновок Верховного Суду, судом відхиляються як безпідставні твердження відповідача щодо початку перебігу у позивача строку звернення до суду з цим позовом з дня, наступного за днем постановлення судового рішення про поновлення на посаді.
Судом встановлено, що відповідачем наказ про поновлення позивача на посаді видано 20 липня 2021 року, тобто з 21 липня 2021 року у позивача почався перебіг строку на звернення до суду за стягненням середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
До суду з цим позовом позивачка звернулась 19 серпня 2021 року, тобто із дотриманням місячного строку звернення, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку виконання рішення суду за період з 17 грудня 2020 року по 19 липня 2021 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачений судовий збір у сумі 1469,48 грн, що підтверджено копією квитанції від 18 серпня 2021 року № 51213 (арк. спр. 82).
Оскільки позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Луганської обласної прокуратури (місцезнаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Богдана Ліщини, будинок 27, код за ЄДРПОУ 02909921) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду задовольнити повністю.
Стягнути з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 17 грудня 2020 року по 19 липня 2021 року в сумі 146947,68 грн (сто сорок шість тисяч дев'ятсот сорок сім гривень 68 коп.) з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1469,48 грн (одна тисяча чотириста шістдесят дев'ять гривень 48 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України повне рішення суду складено 20 грудня 2021 року.
Суддя Т.В. Смішлива