Іменем України
20 грудня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5929/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення розрахунку за неотримане речове майно та виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 29.12.2018;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести розрахунок за неотримане речове майно та виплати компенсацію за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 29.12.2018 (а.с.1-2).
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є учасником бойових дій та при звільненні з військової служби військовою частиною НОМЕР_1 не було видано довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, а в наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 29.12.2018 №394 не зазначено суму виплати грошової компенсації за неотримане речове майно. 26.07.2021 позивачем був відправлений рекомендований лист №1403004475586 з заявою щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та надання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, на даний час відповіді немає. Позивач вказав, що грошова компенсація за неотримане речове майно по теперішній час не виплачена, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просив задовольнити позовні вимоги.
Відповідач до канцелярії суду через відділ діловодства та обліку звернення громадян 06.12.2021 за вхідним реєстраційним номером 42815/2021 надав відзив на позовну заяву від 06.12.2021 №1644 (а.с.23-29), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що згідно наказу №282 командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 23.09.2015 солдата ОСОБА_1 призначено на посаду діловода штабу. Згідно наказу №394 командира військової частини НОМЕР_1 від 29.12.2018 старшого солдата ОСОБА_1 звільнено у запас за п.п. «а» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу (у зв'язку із закінченням строку контракту). Таким чином, вислуга років позивача у Збройних Силах становить: календарна 03 роки 03 місяці 27 днів. Відповідач зазначив, що відповідно до акту №2 від 03.12.2021 про вилучення для знищення документів, не внесених до довготривалого зберігання військової частини НОМЕР_1 , всі документи, які б свідчили про видачу позивачу всього необхідного за час служби майна знищені. Таким чином, як вказує відповідач, видати довідку про видане та отримане речове майно позивачу військова частина НОМЕР_1 на цей час вже не може. Таким чином, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 21.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.17-18).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 11.12.2015 (а.с.3,4-7,8).
З витягу з наказу командира військової частини-польова пошта НОМЕР_2 від 23.09.2015 №282 вбачається, що солдата ОСОБА_1 призначеного наказом командира військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №152-РС від 23 вересня 2015 року на посаду діловода штабу ВОС-901074А, вважати таким, що з 23 вересня 2015 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 605 гривень на місяць, шпк «солдат» (а.с.31).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.12.2018 №394 старшого солдата ОСОБА_1 , старшого бойового медика І штурмової роти військової частини НОМЕР_1 , звільнену наказом командира 24 окремого штурмового батальйону (по особовому складу) від 29 грудня 2018 року №225-РС у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням контракту) пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати такою, що справи та посаду здала і направлено для зарахування на військовий облік до Новоайдарського РВК Луганської області. З 29 грудня 2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.9).
З наданої відповідачем довідки від 03.12.2021 №04/1715 вбачається, що старший солдат запасу ОСОБА_1 перебувала на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 (в/ч пп НОМЕР_2 ) з 02.09.2015 по 29.12.2018 (а.с.35).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
За приписами статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 розділу І Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 року за № 768/28898 (далі - Інструкція № 232 у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України <...> в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.
Відповідно до пункту 3 розділу І цієї Інструкції речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає:
1) забезпечення: обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м'якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами; матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників) <...>; папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами; духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів; бойовими прапорами; технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств;
2) створення та утримання запасів речового майна;
3) лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами;
4) організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу;
5) фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України <...> на речове забезпечення;
6) організацію та ведення обліку і звітності з речової служби;
7) організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.
Речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно (абзац перший пункту 4 розділу І Інструкції № 232).Абзацом першим пункту 4 розділу ІІІ Інструкції № 232 передбачено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Згідно з абзацом другим пункту 4 розділу ІІІ Інструкції № 232 порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».
Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів (абзац третій пункту 4 розділу ІІІ Інструкції № 232).
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 (далі - Порядок № 178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку № 178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
За приписами пункту 5 цього ж Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. <...>
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби (зазначену правову позицію висловлено Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19).
В постанові від 27 січня 2021 року у справі № 340/680/20 Верховний Суд зазначив, що з аналізу приписів пункту 4 Порядку № 178 вбачається, що особа має право отримати грошову компенсацію за неотримане речове майно: перед звільненням - у разі подання відповідного рапорту під час проходження служби; після звільнення - у разі подання відповідного рапорту після звільнення.
Оскільки позивачем під час проходження служби не було подано відповідний рапорт про отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, у відповідача не було правових підстав для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу під час звільнення. Після звільнення рапорт про отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно позивач відповідачу також не подавала.
Як зазначає позивач в позовній заяві, 26.07.2021 був відправлений рекомендований лист №1403004475586 з заявою щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та надання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
При цьому ані позивачем, ані відповідачем до матеріалів справи така заява надана не була.
Долучена до матеріалів позову копія квитанції АТ «Укрпошта» від 26.07.2021 не може бути визнана належним та допустимим доказом на підтвердження звернення позивача до відповідача з рапортом про отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно після звільнення, оскільки ідентифікувати зміст документа, що був відправлений, неможливо (а.с.10).
З урахуванням викладеного, жодних доказів на підтвердження звернення позивачем до відповідача з рапортом про отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно після звільнення сторонами станом на час розгляду справи по суті суду не надано.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення розрахунку за неотримане речове майно та виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 29.12.2018 та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 провести розрахунок за неотримане речове майно та виплати компенсацію за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 29.12.2018, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам позивача, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд при відкритті провадження у справі 21.10.2021 розглянув це питання та поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом (а.с.17-18).
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж та підстав заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.М. Басова