Справа № 22ц- 1947/10 Головуючий у І інстанції - Кухтей Р.В.
Категорія № 42 Доповідач - Данилюк В.А.
30 червня 2010 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого судді Шевчук Л.Я.,
суддів Данилюк В.А., Осіпука В.В.
при секретарі Дуткіній Ж.П.
з участю:
представників позивача Байковського В.П., Маковської В.С., Біби А.А.,
представника відповідачів ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Луцького слідчого ізолятора №2 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Волинській області (далі-СІЗО) до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення за а пеляційною скаргою відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення Луцького міськрайонного суду від 29 березня 2010 року, -
В апеляційній скарзі відповідачі вказують на незаконність рішення суду із-за невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 29 березня 2010 року позов задоволено. Постановлено виселити ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 із займаного житлового приміщення поАДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Стягнути в рівних частинах з відповідачів в користь Луцького слідчого ізолятора №2 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Волинській області 8 грн.50 коп. сплаченого судового збору та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
В апеляційній скарзі відповідачі зазначають, що суд першої інстанції не застосував до даних правовідносин Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 4 вересня 2008 року, а також неправильно застосував ч.1 ст.132 ЖК України.
У даному судовому засіданні представник відповідачів апеляційну скаргу підтримав з наведених у ній підстав, представники позивача заперечили апеляційну скаргу, оскільки вважають, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, просять залишити рішення суду без змін.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що будівля, яка розташована по вул. Нестора Бурчака, 5 в м.Луцьку (раніше- вул.Некрасова) перебуває на балансі позивача та має статус гуртожитку відповідно до документів, долучених до матеріалів справи та оглянутої в апеляційному суді інвентаризаційної справи.
На підставі ордера №8 на отримання житла у відомчому гуртожитку установи ОВ-302/177 від 10 листопада 1990 року зареєстрована сім»я колишнього працівника СІЗО ОСОБА_9, зокрема, колишня дружина відповідачка у справі ОСОБА_5, повнолітні діти відповідачі у справі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8.
З виписки з особової справи ОСОБА_9 убачається, що останній в період з 31 липня 1985 року по 1 червня 1992 року працював в установі ОВ-302/177 на посаді контролера відділу режиму і охорони та був звільнений наказом МВС України у Волинській області №36 о/с від 28 травня 1992 року за п.63 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС за порушення дисципліни. Після звільнення з роботи ОСОБА_9 виселився з гуртожитку.
Відповідно до ч.2 ст.132 ЖК України працівники підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв»язку з роботою, можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.
Оскільки права відповідачів є похідними від прав ОСОБА_9, якому було надано житло у гуртожитку, то на них також розповсюджуються вимоги зазначеної норми.
Рішенням Луцького міського суду від 4 грудня 1995 року у виселенні відповідачів було відмовлено на підставі ст.125 ЖК України, оскільки відповідачка ОСОБА_5 розірвала шлюб з ОСОБА_9 та проживала у спірному приміщенні разом з неповнолітніми дітьми, а тому як одинока особа з неповнолітніми дітьми не могла бути виселена.
На даний час усі діти досягли повноліття, і такої підстави для відмови у позові не існує, тому покликання апелянтів на п.3 ст.61 ЦПК України не заслуговують на увагу.
Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог і виселення відповідачів.
Покликання суду першої інстанції на ч.1 ст.132 ЖК України є зайвим, однак це не впливає на правильність висновків суду, а відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Що стосується застосування Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», який набрав чинності з 1 січня 2009 року, то даний закон не має зворотної сили і не може застосовуватися до даних правовідносин.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду, і підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 29 березня 2009 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: