20 грудня 2021 року Справа № 160/18440/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 1 пов., к.58, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
07 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним рішення головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за №045550012419 від 23.09.2021 року в частині не зарахування періодів роботи: з 04.02.1980 року по 04.11.1986 рік та з 16.12.1987 року по 01.08.1988 рік до загального стажу.
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального трудового стажу періоди роботи: з 04.02.1980 року по 04.11.1986 рік, де я працювала збиральником виробів з пластмаси по 2-му розряду, з 16.12.1987 року по 01.08.1988 рік, де я працювала на посаді приймальником замовлень та здійснити перерахунок моєї пенсії за віком з врахуванням вищезазначених періодів з 17.09.2021 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Цією ухвалою запропоновано відповідачу надати відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
11 листопада 2021 року на виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року на адресу суду від головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву.
В наданому до суду відзиві зазначено, що позовні вимоги відповідач не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначає, що згідно трудової книжки позивача до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 04.02.1980 року по 04.11.1986 року - не читається печатка при звільненні та період роботи з 16.12.1987 року по 01.08.1988 року, оскільки виправлено дату про звільнення, чим порушено вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 20.06.1974 року №162. Таким чином, головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області згідно наданих документів розраховано страховий стаж позивача 26 років 2 місяці 9 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Крім того, головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано клопотання про залучення співвідповідача в адміністративній справі №160/18440/21, а саме: головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року залучено в якості співвідповідача до участі в адміністративній справі №160/18440/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
30 листопада 2021 року на адресу суду надійшов уточнений адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, в якому позивач просить:
- визнати протиправним рішення головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за №045550012419 від 23.09.2021 року в частині не зарахування періодів роботи: з 04.02.1980 року по 04.11.1986 рік та з 16.12.1987 року по 01.08.1988 рік до загального стажу.
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до загального трудового стажу періоди роботи: з 04.02.1980 року по 04.11.1986 рік, де я працювала збиральником виробів з пластмаси по 2-му розряду, з 16.12.1987 року по 01.08.1988 рік, де я працювала на посаді приймальником замовлень та здійснити перерахунок моєї пенсії за віком з врахуванням вищезазначених періодів з 17.09.2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.09.2021 року ОСОБА_1 звернулася до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за призначенням пенсії за віком. Рішенням головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області №045550012419 від 23.09.2021 року відмовлено у призначенні пенсії за віком в зв'язку з недостатнім страховим стажем. Було відмовлено в зарахуванні наступних періодів страхового стажу: період з 04.02.1980 року по 04.11.1986 року на головному обласному заводі “Рембиттехніка”, оскільки печатку, якою завірено неможливо прочитати та період з 16.12.1987 року по 04.11.1988 року, оскільки виправлено дату про звільнення. Позивач не погоджується з такими діями відповідача, оскільки вважає, що має право на призначення пенсії за віком, досяг встановленого пенсійного віку та має необхідний страховий стаж роботи. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії прийнято до розгляду.
Цією ухвалою запропоновано відповідачу надати відзив на уточнену позовну заяву протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
08 грудня 2021 року на виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року на адресу суду від головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області надійшов відзив на позовну заяву.
В наданому до суду відзиві зазначено, що позовні вимоги відповідач не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначає, що період з 04.02.1980 року по 04.11.1986 року та з 16.12.1987 року по 01.08.1988 року не зараховано до страхового стажу, оскільки записи до трудової книжки щодо цих періодів роботи внесено з порушенням вимог Інструкції.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
17.09.2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомлено позивачу про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В рішення зазначено, що до загального трудового стажу не зараховано наступні періоди роботи:
- з 04.02.1980 року по 04.11.1986 року, оскільки не читається печатка;
- з 16.12.1987 року по 01.08.1988 року, оскільки виправлено дату про звільнення;
Враховуючи вищевикладене, на теперішній час, немає можливості призначити пенсію за віком, згідно наданої заяви від 17.09.2021, зв'язку з відсутністю необхідного загального страхового стажу - 28 років.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого облікуна підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Відповідно до відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 04.02.1980 року, у періоди, не зараховані відповідачем, ОСОБА_1 працювала:
- з 04.02.1980 року по 04.11.1986 року збірником виробів із пластмасу по 2 розряду на головному обласному заводі “Римбиттехніка”;
- з 16.12.1987 року по 01.08.1988 року приймальником замовлень на Дніпропетровському заводі “Римбиттехніка”
Не зараховуючи вказані періоди роботи, відповідач зазначає, що у трудовій книжці наявні недоліки, а саме: нечіткість печатки, виправлення при звільненні, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 20.06.1974 року №162.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Усе вищевикладене дає підстави для висновку, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відбиток печатки на трудовій книжці та недоліки в записах не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу ОСОБА_1 буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці або помилки, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
В даному випадку, суд звертає увагу суду, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко та зрозуміло, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв'язку з чим нечіткість відбитку печатки підприємства, допущені помилки в даті наказу про звільнення не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів роботи до стажу.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Відсутність можливості пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
За таких обставин, суд вважає, що порушені права позивача підлягають відновленню судом шляхом визнання протиправним рішення дій головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №045550012419 від 23.09.2021 року в частині не зарахування періодів роботи до загального трудового стажу.
Як наслідок підлягає задоволенню вимога про зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області та головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до загального трудового стажу періоди роботи: з 04.02.1980 року по 04.11.1986 рік та з 16.12.1987 року по 01.08.1988 рік.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області та головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії за віком з врахуванням вищезазначених періодів з 17.09.2021 року, суд зазначає наступне.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , подану 17.09.2021 року, про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та зарахованих періодів цим судовим рішенням.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 01.10.2021 року.
Отже, оскільки задоволено основну позовну вимогу позивача сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів у розмірі 908,00 грн.
Керуючись ст. ст.241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 1 пов., к.58, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволити частково.
Визнати протиправним рішення головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за №045550012419 від 23.09.2021 року в частині не зарахування періодів роботи: з 04.02.1980 року по 04.11.1986 рік та з 16.12.1987 року по 01.08.1988 рік до загального стажу.
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до загального трудового стажу періоди роботи: з 04.02.1980 року по 04.11.1986 рік, де працювала ОСОБА_1 збиральником виробів з пластмаси по 2-му розряду, з 16.12.1987 року по 01.08.1988 рік, де працювала ОСОБА_1 на посаді приймальником замовлень.
Зобов'язати головне управління пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням позиції суду, викладеної у рішенні та зарахованим стажем роботи даним судовим рішенням.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового зборуу розмірі 908,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук