23 листопада 2021 року Справа № 160/10370/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіБоженко Н.В.
за участі секретаря судового засіданняІваненко Н.С.
за участі:
позивача представника відповідача Битяк Н.І. Чередниченко Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпропетровської обласної прокуратури (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
25 червня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, засобами поштового зв'язку, надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури (проспект Дмитра Яворницького, 38, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 02909938) щодо невиплати вихідної допомоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку;
- зобов'язати Дніпропетровську обласну прокуратуру (проспект Дмитра Яворницького, 38, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 02909938) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 29458,17 грн. (двадцять дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят вісім грн. 17 копійок);
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (проспект Дмитра Яворницького, 38, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 02909938) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при її звільненні з 15.02.2020 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середнього розміру 1393,48 грн. із утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що наказом прокурора Дніпропетровської області № 394к від 25 листопада 2016 року ОСОБА_1 призначена на посаду прокурора відділу представництва в суді управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Дніпропетровської області. В подальшому її посаду було перейменовано в «прокурор відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Дніпропетровської області». Наказом прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 № 394 к позивача звільнено з посади прокурора відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Дніпропетровської області та з органів прокуратури з 14.05.2020 на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Разом з тим, зазначеним наказом відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні їй виплати при звільнені. Із вказаним наказом позивача ознайомлено 14.05.2020, про що було зроблено відмітку на звороті оригіналу наказу. Цього ж дня позивачем отримано трудову книжку, про що зроблено запис у відповідному журналі. 15.05.2020 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в розмірі 32 046 грн. та 28.05.2020 в розмірі 9 607 грн., якими здійснено розрахунок при звільнені. Відомості про розшифрування нарахованих та виплачених коштів, що надійшли на картковий рахунок позивач не отримувала. Проте під час звільнення позивачу була видана довідка прокуратури Дніпропетровської області від 14.05.2020 № 18-670 вих. 20 про те, що на момент звільнення позивача не виплачувалась вихідна допомога та інші виплати. Через певний час позивач звернулася до відповідача з проханням виплатити їй належні кошти, але 25.05.21 отримала відповідь від 24.05.2021 № 21-373вих21 про те, що позивач не має права на її отримання. Вказане свідчить про порушення вимог чинного законодавства прокуратурою Дніпропетровської області, позивачу не було проведено остаточний розрахунок та не виплачено усі належні їй виплати при звільненні, чим було порушено права позивача та законні інтереси. Зазначає, що виплата вихідної допомоги звільненій особі, це є матеріальна гарантія звільненому, яка гарантує забезпечення отримання безперервної матеріальної винагороди, в разі звільнення особи за ініціативою працедавця при втраті основного заробітку, а як встановлено в даному випадку втрата професії, на час відшукання іншої роботи, отримання професії, постановлення на облік до установ зайнятості населення у зв'язку із втратою роботи та професії. Кодекс законів про працю України встановлює обов'язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Право на вказану соціальну гарантію для звільненої особи, за природою свого виникнення отримує будь яка звільнена особа з будь яких підстав, ініційованих роботодавцем. Таким чином, у даному випадку на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» у разі ліквідації чи організації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивачем набуто право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до ст. 44 Кодексів законів про працю України. З огляду на наведеного, очевидно, що у день фактичного звільнення позивача із займаної посади їй належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку, яка в той же час відповідачем не нарахована і не виплачувалася позивачу, що в свою чергу свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої допомоги при звільнені. Також просила стягнути з відповідача заробіток за час затримки розрахунку при її звільненні з 15.05.2020 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 1398,48 грн. із утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/10370/21 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року вказану позовну заяву було залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви.
05 серпня 2021 року, засобами поштового зв'язку, до суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду з додатками (належним чином завіренні додатки до позовної заяви для відповідача по справі).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду по справі №160/10370/21, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
21 вересня 2021 року, засобами поштового зв'язку, до суду надійшла від представника Дніпропетровської обласної прокуратури заява в якій останній просить здійснювати розгляд справи №160/10370/21 в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року задоволено заяву представника Дніпропетровської обласної прокуратури про розгляд справи №160/10370/21 за правилами загального позовного провадження та замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Підготовче судове засідання призначено на 12 жовтня 2021 року.
05 жовтня 2021 року до суду від представника Дніпропетровської обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, в якому Дніпропетровською обласною прокуратурою заперечується в задоволенні позовних вимог викладених в позовній заяві, вказуючи на те, що вони є безпідставними, необґрунтованими, виходячи з того, що відповідно до норм Закону №1697 у разі звільнення працівника на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону виплати вихідної допомоги не передбачено. ОСОБА_1 звільнено з посади і з органів прокуратури у зв'язку з неуспішним проходженням атестації. При цьому, процедура та умови проходження атестації, а також наслідки у вигляді звільнення з посади у разі неуспішного проходження атестації на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону № 1697-VІІ, чітко й однозначно сформульовані в Законі № 113-ІХ та не є непередбачуваними для ОСОБА_1 . Зокрема, з дня набрання чинності Законом № 113-ІХ всі прокурори вважаються такими, що персонально попереджені про можливе майбутнє звільнення на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону № 1697-VІІ. У даному випадку підставою звільнення позивача є саме рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, а не будь-яка з підстав, з передбачених п.1,2,6 ст. 40 та п.6 ст. 36 КЗпП України. Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи та підстави звільнення позивача з посади - неуспішне проходження атестації, правові підстави для застосування положень ст. 44 КЗпП України у справі № 160/10370/21 відсутні. Також, враховуючи, що всі належні позивачу виплати при звільненні було проведено у повному обсязі відповідно до чинних нормативно-правових актів та первинних документів (штатних розписів, наказів прокурора області, табеля обліку робочого часу) до відповідача не може бути застосована і відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
У зв'язку з перебуванням судді Боженко Н.В. у відпустці, справи призначені на 12.10.2021 - знято з розгляду.
Чергове підготовче засідання призначено на 21 жовтня 2021 року.
У призначене підготовче судове засідання 21 жовтня 2021 року, учасники справи не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Від позивача, через систему «Електронний суд», надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв'язку з хворобою.
Усною ухвалою суду 21.10.2021 року, із занесенням до протоколу судового засідання, було відкладено підготовче судове засідання на 09 листопада 2021 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23 листопада 2021 року.
В судовому засіданні, 23 листопада 2021 року, позивач позовні вимоги підтримала повністю та просила суд позовну заяву задовольнити з викладених у ній підстав.
Представник відповідача позовні вимоги не визнала, просила суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені у письмовому відзиві.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
З 22.07.2003 року по 14.05.2020 року ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури України, зокрема з 15.01.2015 року на посаді прокурора відділу представництва інтересів громадян і держави в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Дніпропетровської області ( з 25.07.2018 прокурором відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів в суді прокуратури Дніпропетровської області).
Наказом прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 року № 394к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 14.05.2020 року.
Вихідну допомогу при звільненні виплачено не було, що підтверджується довідкою Прокуратури Дніпропетровської області від 14.05.2020 року № 18-670 вих.20, наявною в матеріалах справи № 160/10370/21.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності, тощо.
Статтею 4 Закону №1697 встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону №1697 передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Так, відповідно до п.9 ч.1 даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом №1697 не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
За визначенням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).
Статтею 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
За змістом статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 8 серпня 2019 року в справі №813/150/16, від 21 січня 2021 року в справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року в справі №380/1662/20.
Суд звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
В той же час, приписами Закону України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
Отже, Верховний Суд доходить висновку, що частиною п'ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі №560/3971/19, від 21 січня 2021 року в справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року в справі № 380/1662/20, від 09 листопада 2021 року в справі № 560/4196/19 і суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.
Отже, суд висновує, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
Таким чином, вимога позивача про визнання протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невиплати вихідної допомоги ОСОБА_1 , є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимог про визнання протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку, стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при її звільненні з 15.02.2020 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середнього розміру 1393,48 грн. із утриманням податків та інших обов'язкових платежів, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі ст.117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, наведеними правовими нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Як встановлено судом, остаточний розрахунок з позивачем на час розгляду даної справи проведено не було, зокрема, в частині виплати вихідної допомоги при звільненні.
Суд звертає увагу, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку, оскільки фактично дані вимоги є передчасними та не можуть бути задоволені судом.
Частиною 1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
У відповідності до вимог ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0МЕН-АХР0-ТХ68-5К2Е від 24.06.2021.
Отже, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача у розмірі 454,00 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпропетровської обласної прокуратури (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невиплати вихідної допомоги ОСОБА_1 .
Зобов'язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 29458,17 грн. (двадцять дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят вісім грн. 17 копійок).
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 454,00 гривень (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 03 грудня 2021 року.
Суддя Н.В. Боженко