19 жовтня 2021 року Справа № 160/9213/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу №160/9213/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
08 червня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період роботи з 2016 по 2017 рік, що сумарно складає 28 календарних днів, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто станом на 03.07.2017 року.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану ОСОБА_1 додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій, що передбачені статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 2016 по 2017 рік, що сумарно складає 28 календарних днів, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто на 03.07.2017 року.
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно у відповідності до Порядку № 178 від 16.03.2016 року.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у відповідності до Порядку № 178 від 16.03.2016 року.
Позовна заява обґрунтована протиправною бездіяльністю відповідача щодо не проведення усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та невиплаті позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/9213/21 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2021 року вказана позовна заява була залишена без руху та цією ухвалою запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду усіх наявних у нього доказів на підтвердження допущеної з боку відповідача бездіяльності щодо невиплати йому у день звільнення компенсації за неотримане речове майно, зокрема доказів звернення позивача із відповідним рапортом чи/або заявою щодо виплати такої компенсації, клопотання про поновлення строку звернення до суду із доказами поважності причин його пропуску.
08 липня 2021 року до суду від позивача надійшло клопотання про поновлення пропущеного строку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом та поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду по справі №160/9213/21. Прийнято зазначену вище позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі №160/9213/21 за вищезазначеним позовом, ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
Цією ж ухвалою суду, витребувано від Військової частини НОМЕР_1 належним чином завірені копії: дані про нарахування та виплати (розрахунок) ОСОБА_1 , які були здійснені на час звільнення з військової служби; інформацію щодо виплати або невиплати ОСОБА_1 додаткових відпусток, їх компенсації за період проходження позивачем військової служби з 01.07.2016 р. по 03.07.2017 р. та у разі не виплати надати пояснення щодо підстав такої невиплати; інформацію щодо подачі рапорту, щодо виплати компенсації, вартості неотриманого ОСОБА_1 речового майна.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву по справі №160/9213/21 - задоволено.
Продовжено Військовій частині НОМЕР_1 строк подачі відзиву на позовну заяву на п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали.
Представником відповідача 19 жовтня 2021 направлено до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог. Так відповідачем вказується, що у спірних правовідносинах він діяв в межах та на підставі наданих повноважень.
Згідно положень ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 01.07.2016 року по 03.07.2017 року проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 .
У період з 22.09.2016 року по 30.06.2017 року позивач приймав участь в антитерористичній операції, у зв'язку із чим отримав статус та посвідчення учасника
бойових дій серії НОМЕР_2 від 11.04.2017 року.
Наказом командира військової частини №137 від 03.07.2017 року позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій та грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд вважає, що до відносин, які склались підлягають застосуванню наступні норми права.
Так, положеннями ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
За змістом ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту» передбачено використання учасниками бойових дій чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Аналіз наведених вище положень законодавства дає суду підстави для висновку, що учасники бойових дій мають безумовне право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати.
Таким чином, правовою підставою для надання особі відпустки у порядку ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту» є виключно набуття такою особою статусу учасника бойових дій безвідносно до наявності статусу військовослужбовця.
Позивач набув правового статусу учасника бойових дій з 11.04.2017 і тому саме з вказаної календарної дати у силу норми закону має право на додаткову оплачувану відпустку безвідносно до проходження чи непроходження публічної служби у режимі військовослужбовця.
У свою чергу Указом Президента України від 17.03.2014 р. №303/2014 «Про часткову мобілізацію» постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини з приводу отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
За визначенням, наведеним у ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені, насамперед, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як спеціальним актом права.
Так, відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відтак, суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби, у тому числі і в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Припинення можливості фізичного використання особою відпустки на час особливого періоду не означає припинення права особи на відпустку як таку, котре (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) шляхом безпосереднього надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який не може тривати не визначений термін; 2) шляхом грошової компенсації невикористаної відпустки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2019 р. у зразковій справі №620/4218/18.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017 рік.
З огляду на встановлені судом обставини, вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2017 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 03.07.2017 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану ОСОБА_1 додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій, що передбачені статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2017 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто на 03.07.2017 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, вимоги щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану ОСОБА_1 додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій, що передбачені статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2016 рік задоволенню не підлягають, з урахуванням того, що позивач набув статусу учасника бойових дій лише у 2017 р.
Стосовно частини позовних вимог про нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно у відповідності до Порядку № 178 від 16.03.2016 року, судом встановлено наступне.
Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані Законом України №2011-ХІІ від 20.12.1991р. «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» (далі - Закон), Порядком виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за не отримане майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016р. (далі - Порядок №178).
Відповідно до ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.16 р. № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).
Відповідно до п. 4 Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Указом Президента України від 10.12.08р. № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 240 Положення військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я. Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров'я документи про його звільнення з військової служби оформляються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.
Відповідно до п. 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З аналізу викладеного вбачається, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
Крім того, вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Тобто, для реалізації свого права на отримання грошової компенсації за речове майно при звільненні, позивач зобов'язаний звернутись до відповідача із заявою (рапортом), в якому висловити своє відповідне бажання.
Саме з фактом волевиявлення позивачем способу компенсації (отримати майно чи грошові кошти) пов'язаний обов'язок відповідача здійснити розрахунок при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Водночас, умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року у справі №825/1732/17.
Водночас, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до командування військової частини, в якій останній проходив службу з заявою про виплату компенсації за неотримане речове майно.
В свою чергу, Військовою частиною НОМЕР_3 у листі від 28.04.2021 зазначається про відсутність інформації щодо звернення позивача з рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
З огляду на викладені норми, враховуючи встановлені обставини справи, суд погоджується з позицією позивача щодо наявності у нього права на грошову компенсацію за неотримане речове майно при звільненні з військової служби, проте зазначає, що ним недотримано умови встановлені пунктом 2 Порядку №178, які є обов'язковими для отримання такої грошової компенсації.
Тому, за відсутності заяви позивача про виплату грошової компенсації, суд вважає, що відповідачами не допущено протиправну бездіяльність щодо виплати грошової компенсації за неотримане позивачем речове майно.
Заява про надання документів та інформаційні запити не можуть бути розцінені як заяви про виплату грошової компенсації, оскільки мають інший зміст.
Відтак, вказана частина позовних вимог задоволенню не підлягає.
При цьому, позивач не позбавлений можливості дотриматися порядку дій, що визначений, зокрема, Порядком №178.
Слід зазначити, що відповідно до частин третьої та п'ятої статі 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Аналіз частини п'ятої статі 122 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що цією нормою визначений місячний строк звернення до суду стосовно трьох стадій, пов'язаних з публічною службою: 1) прийняття на публічну службу; 2) проходження публічної служби; 3) звільнення з публічної служби.
По даній справі позивач вважає, що його права порушені стосовно грошової винагороди (оплати праці) за періоди, коли він проходив публічну службу. Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї.
Частиною п'ятою статі 122 Кодексу адміністративного судочинства України не визначений місячний строк звернення до адміністративного суду відносно спорів стосовно «грошової винагороди» або «оплати праці» за проходження публічної служби.
Сама процедура проходження публічної служби, має широкий характер та включає багато процедур, таких як: призначення на посади, переміщення і просування по службі, атестація, відпустки, умови звільнення зі служби, особливості проходження служби окремими категоріями осіб начальницького складу, питання соціального захисту тощо.
Натомість, питання «грошової винагороди» або «оплати праці» (рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків) врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами та судовими рішеннями.
Зазначене свідчить про те, що при даних спірних правовідносинах норми Закону України «Про оплату праці», Кодексу законів про працю України, а також інших підзаконних нормативних актів та судові рішення з питань оплати праці є спеціальними порівняно з нормами КАС України. Тому в даному випадку повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення належних його виплат без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
З урахуванням вищевикладеного, відсутні законодавчо визначені обмеження відносно строків звернення до суду осіб, які проходили публічну службу, стосовно питання стягнення винагороди за її проходження (додаткової відпустки).
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2017 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 03.07.2017 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану ОСОБА_1 додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій, що передбачені статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2017 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто на 03.07.2017 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко