м. Вінниця
20 грудня 2021 р. Справа № 120/15111/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Калинівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Калинівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Калинівської міської ради від 27.08.2021 №2243, в частині відмови позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок площами по 2 гектари кожному для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Бережанського старостинського округу Вінницької області.
Ухвалою суду від 12.11.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву та витребувано у відповідача докази перебування земельних ділянок щодо яких із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою зверталися позивачі у користуванні інших осіб.
У встановлений судом строк на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок стало перебування земельних ділянок щодо яких із клопотаннями зверталися позивачі у користуванні інших осіб, відповідно до рішення 16 сесії 21 скликання від 01.04.1994 Комунарівської сільської ради.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
Громадяни ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до Калинівської міської ради із клопотаннями про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, із земель на території Бережанського старостинського округу Вінницької області.
До клопотань були долучені документи, передбачені частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, а саме: клапотання, графічні матеріали із зазначенням місця розташування бажаної земельної ділянки, паспортні дані заявників.
Рішенням Калинівської міської ради 11 сесії 8 скликання № 2243 від 27.08.2021 року, за результатом розгляду клопотань, позивачам було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Бережанського старостинського округу, у зв'язку із невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів відповідно до статті 118 ЗК України, оскільки земельна ділянка зазначена в графічних матеріалах перебуває в користуванні громадян відповідно до рішення 16 сесії 21 скликання від 01.04.1994 року Комунарівської сільської ради.
На переконання позивачів, відповідач протиправно відмовив їм у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що і стало підставою для звернення з цим адміністративним позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Згідно із частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
За приписами частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.
Отже, законом гарантовано право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, не більше як 2,0 гектара.
Порядок набуття права на землю визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Так, згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 Земельного кодексу України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25.02.2020 у справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 у справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 у справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 у справі за № 818/1707/16, від 14.05.2020 у справі за №360/536/17-а, та інших.
Частиною 5 статті 242 КАС України вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За приписами частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, а саме, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів.
Відповідно до положень частини 1 статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Такі питання вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (ст. 26 Закону №280/97-ВР).
Отже, аналізуючи вказані норми права, суд наголошує на тому, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, надає громадянину дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або ж мотивовану відмову в його наданні у формі рішення, прийнятого на пленарному засіданні відповідної ради.
Одночасно, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.
Із оскаржуваного рішення № 2243 від 27.08.2021 в частині позивачів вбачається, що відповідач відмовив позивачам у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у зв'язку з перебуванням земельних ділянок у користуванні інших осіб.
Суд зазначає, що відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Разом із тим, в силу приписів статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
У цьому контексті суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка, на яку претендують позивачі, дійсно перебуває у користуванні інших осіб.
Із наданого рішення 16 сесії 21 скликання від 01.04.1994 Комунарівської сільської ради не можливо встановити, яку саме земельну ділянку було передано тій чи іншій особі, та чи перебувають вони у власності чи у користуванні цих осіб.
Крім того, судом досліджено Публічну кадастрову карту, та встановлено, що земельна ділянка, яку бажають отримати позивачі, згідно наданих до клопотання графічних матеріалів, є несформованою, незареєстрованою та неможливо встановити інформацію про право власності та інші речові права щодо цієї земельної ділянки.
У свою чергу, зміст статей 118, 122 Земельного кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція міститься у висновках Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 22.12.2020 у справі №461/4544/18.
За таких обставин, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Калинівської міської ради Вінницької області № 2243 від 27.08.2021 року в частині відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивачів зобов'язати відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, то суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини 2статті 245 КАС Україниу разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.
Оскільки суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення, що оскаржується, а тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивачів задоволенню також належить позовна вимога щодо зобов'язання відповідача надати відповідні дозволи.
Так, відповідно до приписів частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.
Отже, відповідач як компетентний орган наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення відповідних проектів землеустрою, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у наданні такого дозволу.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №825/602/17, від 06.03.2019 року у справі №1640/2594/18, від 11.09.2019 року у справі №819/570/18.
В свою чергу, суд бере до уваги, що оскаржуване рішення прийняте з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, що свідчить про відсутність наміру у суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.
За таких обставин, на переконання суду, належним способом захисту порушених прав позивачів буде зобов'язання відповідача надати відповідні дозвола на розробку проектів землеустрою.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
У зв'язку із задоволенням позову, відповідно до статті 139 КАС України понесені позивачами судові витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню на їх користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 22700 грн, то суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Судом встановлено, що між ОСОБА_5 (адвокат) та Пилявець Олександром Володимировичем, Порицьким Олегом Дмитровичем, Пострибайло Валерієм Сергійовичем, Станіславчуком Олександром Петровичем (клієнт) укладено Договори про надання правової допомоги від 04.11.2021, за умовами якого адвокат приймає на себе доручення від Клієнта надавати йому правову допомогу професійну правничу допомогу, включаючи представництво й інші види адвокатської діяльності щодо захисту прав, свобод та інтересів Клієнта в усіх органах державної влади і місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх організаційно - правової форми та підпорядкованості, в тому числі в органах державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, в банківських установах, в правоохоронних органах, в органах внутрішніх справ, прокуратурі, органах досудового слідства, нотаріальних органах та в будь-яких інших без виключень установах, підприємствах, організаціях, зокрема, але без виключення, щодо вирішення питань, пов'язаних з поданням адвокатських запитів і отриманням різного роду інформації, документів, їх копій, можливості ознайомитись з останніми та будь-якими іншими матеріалами і вчиняти інші різні дії, а також у всіх судах на території України на всіх етапах судочинства з усіма правами без обмежень, наданими позивачу, відповідачу, третій особі, в тому числі з правом пред'явлення позову, сплати судового збору, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни підстав та предмету позову, укладення мирової угоди, оскарження рішення суду всіх рівнів.
Як зазначено у пункті 3.1 Договорів, розмір гонорару складає 50 (п'ятдесят) відсотків від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за одну годину участі особи, яка надає правову допомогу у Справі в судовому засіданні, поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді. За надання правової допомоги гонорар сплачується авансом на підставі рахунку або за фактом надання послуг згідно акту приймання-передачі наданих послуг і рахунку. У разі бажання Клієнта заявити до відшкодування витрати на правову допомогу гонорар сплачується Клієнтом Адвокату на стадії завершення розгляду справи (до судових дебатів) або протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення у Справі на користь Клієнта.
Відповідно актів приймання-передачі наданих послуг від 08.11.2021 клієнти визнали, що договори про надання правової допомоги від 04.11.2021 виконано адвокатом належним чином.
Оплата гонорару адвокату в сумі 5675 грн була здійснена кожним позивачем 04.11.2021, про що свідчить наявні в матеріалах справи копії квитанцій про оплату правової допомоги від 04.11.2021.
Як зазначено у статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, витрати позивачів в розмірі 5675,00 грн кожним, на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та доводяться належними і допустимим доказами. Також суд вважає, що такі витрати пов'язані з розглядом саме цієї справи, є обґрунтованими, а їх розмір відповідає критеріям співмірності та вимогам розумності.
Таким чином при вказаних обставинах, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, дійшов висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачів підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5675 (п'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн кожному.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задоволольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Калинівської міської ради Вінницької області № 2243 від 27.08.2021 року в частині відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Зобов'язати Калинівську міську раду Вінницького району Вінницької області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Бережанського старостинского округу Вінницької області (с. Комунарівка (Брежани) громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5675 (п'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Калинівської міської ради Вінницької області.
Стягнути на користь ОСОБА_2 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5675 (п'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Калинівської міської ради Вінницької області.
Стягнути на користь ОСОБА_3 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5675 (п'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Калинівської міської ради Вінницької області.
Стягнути на користь ОСОБА_4 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5675 (п'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Калинівської міської ради Вінницької області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )
ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 )
ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Калинівська міська рада (вул. Нестерчука, 19, м. Калинівка, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04326106)
Суддя Мультян Марина Бондівна