м. Вінниця
20 грудня 2021 р. Справа № 120/10743/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2021 року ОСОБА_2 від імені та в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області (далі - відповідач), у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Уланівської сільської ради, що полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.06.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га, кадастровий номер 0524885900:02:002:0622, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Хмільницького району Вінницької області;
зобов'язати Уланівську сільську раду затвердити проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки кадастровий номер 0524885900:02:002:0622 площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Хмільницького району Вінницької області;
стягнути понесені судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (однієї тисячі) грн. 00 коп.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю Уланівської сільської ради, що полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.06.2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га, кадастровий номер 0524885900:02:002:0622, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Хмільницького району Вінницької області, а тому звернулася до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 09.09.2021 року даний адміністративний позов залишено без руху та встановлено строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
14.09.2021 року позивач вимоги вказаної ухвали суду про залишення позовної заяви без руху виконав.
Ухвалою суду від 15.09.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
22.09.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що клопотання позивача було розглянуто на 12 сесії 8 скликання від 29.07.2021 року, що підтверджує витяг з протоколу 12 сесії 8 скликання від 29.07.2021 року, Витяг з проекту рішення 12 сесії 8 Скликання від 29.07.2021 року
Відповідно до п.2 ст.22 Регламенту Уланівської сільської ради 8 скликання (затверджений рішенням №14 від 23.02.2021 року) сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
На думку відповідача, жодної бездіяльності не вбачається, оскільки дія була вчинена. Клопотання було розглянуто, а депутати під час голосування запропонований проект рішення не підтримали, а утримались від прийняття рішення.
Враховуючи наведене, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши інші докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
18.07.2020 із застосуванням електронного цифрового підпису ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із електронною заявою (клопотанням) ЗВ-9300144332020 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Рибчинецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.
23.10.2020 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято наказ № 2-15116/15-20-СГ відповідно до якого ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою на відповідну земельну ділянку.
Державним підприємством "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на підставі зазначеного наказу виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з кадастровим номером земельної ділянки 0524885900:02:002:0622 на території Хмільницького району Вінницької області.
09.06.2021 року позивачем до Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області подано зазначений проект землеустрою з відповідною заявою про його затвердження.
29.07.2021 року відбулося засідання 12 позачергової сесії 8 скликання, на яке було винесено проект рішення "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та безоплатну передачу у воасність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства" (питання під № 34).
За результатами поіменного голосування рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки кадастровий номер 0524885900:02:002:0622 площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Хмільницького району Вінницької області, не прийнято, оскільки "за" проголосували - 4 депутати, "проти" - 1 депутати, "утримались" - 16 депутатів, з присутніх 22 депутатів, всього депутатів 26.
Враховуючи, що рішення щодо задоволення або відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачем не прийнято, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Згідно з статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт б частини 1 статті 121 ЗК України).
Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
На дату звернення позивача із клопотаннями про надання дозволу на виготовлення проекту (18.07.2020) порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами був врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Нормами ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачалося, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки/
Ч.9-11 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Згідно з вимогами статті 50 Закону України "Про землеустрій" №858-IV від 22 травня 2003 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально ( у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (в редакції до 27.05.2021 року), і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина 6 статті 186 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року)).
Згідно зі статтею 186-1 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
За нормативно-правовим регулюванням на час звернення позивача із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та на час розроблення проекту землеустрою, обов'язок затвердити протягом двох тижнів проект землеустрою та передати земельну ділянку у відповідача виникав у разі наявності всіх погоджень уповноважених органів відповідно до статті 186-1 ЗК України.
Суд бере до уваги, що на час звернення до відповідача із клопотанням про затвердження проекту землеустрою у Закон України "Про землеустрій", Земельний кодекс України було внесено зміни, а статтю186-1 ЗК України виключено на підставі Закону № 1423-IX від 28.04.2021 року, проте це не звільняє відповідача від обов'язку розглянути у двотижневий строк клопотання позивачів та затвердити проект землеустрою, оскільки частина 9 статті 118 ЗК України чітко вказує, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
При цьому, відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Згідно з частинами першою та другою статті 59 зазначеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
З огляду на вищезазначені норми, питання безоплатної передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, яким в даному випадку є Уланівська сільська рада Хмільницького району Вінницької області.
Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято рішення у формі наказу від 23.10.2020 № 2-15116/15-20-СГ, яким було надано позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2.00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Рибчинецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03).
Висновком № 1096/82-21 від 16.01.2021 Головного управління Держгеокадастру у Одеській області погоджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачеві для ведення особистого селянського господарства на території Рибчинецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.
З висновку вбачається, що на момент складання документації із землеустрою бажана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, 16.00 землі запасу, 01.03 для ведення особистого селянського господарства, форма власності - державна.
Розмір бажаної позивачем земельної ділянки відповідає тим, які мають право набувати у власність громадяни.
Зі змісту зазначеного висновку судом також встановлено, що обмеження щодо використання земельної ділянки - відсутні (п.п. 5 п. 6), щемельна ділнка не належить до особливо цінних земель (п.п.4 п.6).
Відповідно до пунктів 8, 10 - проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам і погоджується експертом державної експертизи.
09.06.2021 позивач подав до відповідача клопотання щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки у власність, із посиланням на ст. 122 Земельного кодексу України, якою серед іншого встановлено двотижневий строк на вирішення подібних питань.
29.07.2021 року відбулося засідання 12 позачергової сесії 8 скликання, на яке було винесено проект рішення "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та безоплатну передачу у воасність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства" (питання під № 34).
За результатами поіменного голосування рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки кадастровий номер 0524885900:02:002:0622 площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Хмільницького району Вінницької області, не прийнято, оскільки "за" проголосували - 4 депутати, "проти" - 1 депутати, "утримались" - 16 депутатів, з присутніх 22 депутатів, всього депутатів 26.
Таким чином, за наслідками розгляду заяви позивача відповідачем не було прийнято жодного акту органу місцевого самоврядування, як суб'єкта земельних правовідносин, у формі рішення.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що протиправної бездіяльності допущено не було, оскільки клопотання позивача розглянуто та рішення не прийнято , оскільки більшість депутатів "утрималися".
Суд критично ставиться до таких аргументів відповідача та звертає увагу та зауважує, що умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Утримання від прийняття будь-якого з цих рішень свідчить про бездіялтність відповідача та створення перешкрод у преалізації права позивача на отримання земельної ділянки у власність.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.06.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га, кадастровий номер 0524885900:02:002:0622, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Хмільницького району Вінницької області.
Визначаючись щодо наявності підстав для зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 0524885900:02:002:0622 площею 2 га, розташованої на території Хмільницького району Вінницької області, суд зазначає наступне.
Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У багатьох рішеннях Європейський суд формував висновок, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі «Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини»).
В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).
Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України», п. 59);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі», п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України», п. 29).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
Як правило, суд обмежений у повноваженнях зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти чітке рішення у тому випадку, коли прийняття такого рішення пов'язане із реалізацією дискреційних публічно - владних управлінських функцій таким суб'єктом.
Такий висновок узгоджується із нормою ч. 4 ст. 245 КАС України.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Однак при розгляді цієї справи встановлено, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними, оскільки позивачем дотримано усіх умов для прийняття щодо нього рішення про затвердження поданого проекту землеустрою.
В силу вимог п.п. 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії або обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 ст. 245 КАС України).
Тому, за встановлених у справі обставин, суд вважає, що всі умови для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою виконані, а відтак перешкод для покладення на відповідача чіткого обов'язку прийняти вказане рішення не встановлено.
Отже, адміністративний позов в частині вимог зобов'язального характеру теж підлягає повному задоволенню у спосіб зобов'язання відповідача затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивачів належить стягнути по 908 грн. судових витрат кожному, пов'язаних із сплатою судового збору.
Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Судом встановлено, що в підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача подано:
- договір про надання правничої допомоги № 33/21 від 17.08.2021;
- ордер від 18.08.2021 серії АВ №1017934;
- детальний розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які понесено позивачем у зв'язку із розглядом справи у Вінницькому окружному адміністративному суді;
- квитанція від 17.08.2021 №33/21, про оплату позивачем гонорару адвоката у сумі 1000 грн. на підставі договору про надання правничої допомоги № 33/21 від 17.08.2021;
- у п. 4 договору про надання правничої допомоги № 33/21 від 17.08.2021, згідно якого сторони погодили, що гонорар адвоката за договором про надання правової допомоги становить 1000 грн.;
- акт приймання передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги з детальним описом виконаних робіт (наданих послуг).
З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, а також, те що справу віднесено до справ незначної складності, суд вважає, що понесені позивачем витрати в сумі 1 000 грн. є співмірними зі складністю справи.
Відтак, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, що полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.06.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га, кадастровий номер 0524885900:02:002:0622, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Хмільницького району Вінницької області.
Зобов'язати Уланівську сільську раду Хмільницького району Вінницької області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 0524885900:02:002:0622 площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Хмільницького району Вінницької області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 (дві тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 20.12.2021.
позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
відповідач: Уланівська сільська рада Хмільницького району Вінницької області (код ЄДРПОУ 04331834, вулиця Миру, будинок 9, село Уланів, Хмільницький район, Вінницька область, 22032)
Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна