Категорія №2.33
Іменем України
22 червня 2010 року Справа № 2а-3494/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді: Твердохліба Р.С.,
при секретарі судового засідання:Чукіній А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську адміністративну справу за позовом АТ „Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Луганській області про скасування постанови №2.3.5-02 від 16.02.2010 про накладення на Луганську обласну дирекцію ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” штрафу в сумі 78700,00 грн. за правопорушення у сфері містобудування, -
05 травня 2010 року позивач - АТ „Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Луганській області про скасування постанови №2.3.5-02 від 16.02.2010 про накладення на Луганську обласну дирекцію ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” штрафу в сумі 78700,00 грн. за правопорушення у сфері містобудування.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 07 грудня 2009 року на адресу Луганської обласної дирекції АТ „Райффайзен Банк Аваль” від Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Луганській області надійшов лист № 7/12-2363к від 04.12.2009 року, яким було повідомлено, що на вимогу прокуратури Ленінського району м.Луганська 15.12.2009 року в приміщенні Сватівського відділення Банку буде проведена позапланова перевірка з приводу законності проведення будівельних робіт та експлуатації приміщень за адресою: Луганська область, м. Сватове, пл.Радянська, буд.42.
28 грудня 2009 року заступником начальника управління контролю будівництва та виробництва будівельних матеріалів та виробів Інспекції ДАБК в Луганській області складено Акт перевірки №04-09Вп, в якому зазначено, що об'єкт експлуатується з вересня 2009 року без прийняття об'єкта в експлуатацію, що порушує вимоги п.19 „Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №534 від 20 травня 2009 року.
16 лютого 2010 року заступником начальника управління контролю будівництва та виробництва будівельних матеріалів та виробів Інспекції ДАБК в Луганській області складено протокол про правопорушення у сфері містобудування. Того ж дня, на підставі вказаного протоколу, відповідачем винесено постанову №2.3.5-02 від 16 лютого 2010 року про накладення штрафу на Луганську обласну дирекцію АТ „Райффайзен Банк Аваль” в сумі 78700 грн. за правопорушення у сфері містобудування.
Позивач вважав, що протокол є необґрунтованим, безпідставним, так як базується на невірному і перекрученому викладенні обставин, отже постанова, згідно якої накладено штраф, була винесена з порушенням вимог діючого законодавства, в тому числі Закону України „Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування” та Положення про порядок накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1995 року №244 із наступними змінами та доповненнями. У зв'язку з цим у відповідача відсутні будь-які правові підстави для притягнення Луганської обласної дирекції ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” до відповідальності, а відтак, і сам штраф у розмірі 10 відсотків від вартості робіт по реконструкції, як вид відповідальності за таке правопорушення, нарахований безпідставно і підлягає скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити та надав пояснення, аналогічні викладеному у позові.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що оскаржувана позивачем постанова 22 червня 2010 року скасована за протестом заступника прокурора Луганської області від 22.06.2010 №07/1-24-10.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та матеріали справи, суд прийшов до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тому у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,
- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано,
- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії),
- безсторонньо (неупереджено),
- добросовісно,
- розсудливо,
- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації,
- пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія),
- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення,
- своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України .
У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст. 7 Закону України „Про основи містобудування” державне регулювання у сфері містобудування здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
У ч. 1 ст. 8 Закону України „Про основи містобудування” вказується, що державне регулювання у сфері містобудування полягає в контролі за дотриманням законодавства у сфері містобудування, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови населених пунктів, вимог вихідних даних, затвердженої містобудівної документації та проектів конкретних об'єктів, раціональним використанням територіальних і матеріальних ресурсів при проектуванні та будівництві.
Відповідно до Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2006 №1434, Державна архітектурно-будівельна інспекція є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінрегіонбуду і йому підпорядковується.
Основним завданням Державної архітектурно-будівельної інспекції є виконання дозвільних, реєстраційних функцій та здійснення контролю і нагляду у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
Питання відповідальності підприємств, установ, організацій всіх форм власності у сфері містобудування регулюється Законом України „Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування”, який прийнято на виконання ст. 25 Закону України „Про основи містобудування”.
Згідно зі ст. 2 Закону України „Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування” органами, уповноваженими розглядати справи про правопорушення у сфері містобудування, та накладати штрафи, визначено інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.
Згідно з Положенням про порядок накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудування, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 6 квітня 1995 року, яке встановлює порядок накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудування, які передбачені Законом України „Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування”, штрафи накладаються інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю (далі - інспекції) на підприємства, їх об'єднання, установи та організації, що допустили правопорушення у сфері містобудування (далі - підприємства), за результатами контрольних перевірок, а також перевірок, проведених за зверненнями заінтересованих юридичних або фізичних осіб.
Судом встановлено, що 07 грудня 2009 року на адресу Луганської обласної дирекції АТ „Райффайзен Банк Аваль” від Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Луганській області вийшов лист № 7/12-2363к від 04.12.2009 року, відповідно до якого на вимогу прокуратури Ленінського району м.Луганська 15.12.2009року в приміщенні Сватівського відділення Банку позивача буде проведена позапланова перевірка з приводу законності проведення будівельних робіт та експлуатації приміщень за адресою Луганська область, м. Сватове, пл.Радянська, буд.42.
28 грудня 2009 року заступником начальника управління контролю будівництва та виробництва будівельних матеріалів та виробів Інспекції ДАБК в Луганській області складено Акт перевірки №04-09Вп, в якому зазначено, що об'єкт експлуатується з вересня 2009 року без прийняття об'єкта в експлуатацію, що є порушенням вимог п.19 „Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №534 від 20 травня 2009 року (аркуш справи 9).
16 лютого 2010 року заступником начальника управління контролю будівництва та виробництва будівельних матеріалів та виробів Інспекції ДАБК в Луганській області складено протокол про правопорушення у сфері містобудування (аркуш справи 10). Того ж дня, на підставі вказаного протоколу, відповідачем було винесено постанову №2.3.5-02 від 16 лютого 2010 року про накладення штрафу на Луганську обласну дирекцію АТ „Райффайзен Банк Аваль” в сумі 78700,00 грн. (аркуш справи 11).
Статтею 1 Закону України „Про основи містобудування” (далі-Закон) - містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.
Частиною 3 статті 18 вказаного Закону передбачено, що закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
Відповідальність за порушення містобудівного законодавства передбачена ст.25 цього Закону, згідно якої, особи винні у: недотриманні державних стандартів, норм і правил при проектуванні і будівництві; проектуванні об'єктів з порушенням затвердженої у встановленому порядку містобудівної документації; виконанні будівельних чи реставраційних робіт без дозволу та затвердженого у встановленому порядку проекту або з відхиленням від нього; самовільній зміні архітектурного вигляду споруди в процесі експлуатації; недотриманні екологічних і санітарно-гігієнічних вимог, встановлених законодавством при проектуванні, розміщенні та будівництві об'єктів; прийнятті в експлуатацію об'єктів, зведених з порушенням законодавства, державних стандартів, норм і правил; наданні інформації, що не відповідає дійсності, про умови проектування і будівництва чи у необґрунтованій відмові надати таку інформацію, - несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.
Отже, відповідно до ч.3 ст.18, ст.25 Закону України 'Про основи містобудування', відповідальність за порушення містобудівного законодавства в даному випадку наступає за експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, які не прийняті в експлуатацію.
Згідно зі ст.1 Закону України „Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування” - підприємства, їх об'єднання, установи та організації (далі - підприємства) незалежно від форм власності, які здійснюють проектування, роботи по будівництву, реконструкції, реставрації та капітальному ремонту (далі - будівельні роботи), виготовляють будівельні матеріали, вироби і конструкції, а так само які є замовниками у будівництві або поєднують функції замовника і підрядчика, несуть відповідальність у вигляді штрафу за такі правопорушення:
- проведення будівельних робіт без дозволу на їх виконання або без затвердженої проектної документації - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості цих робіт;
- передачу проектною організацією замовнику робочої документації для будівництва, що не відповідає державним стандартам, нормам і правилам, вихідним даним на проектування об'єктів архітектури, які надані у встановленому порядку, та затвердженому проекту - у розмірі тридцяти відсотків вартості розробленої робочої документації;
- виробництво, реалізація або застосування в будівництві будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, які не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням, а так само підлягають обов'язковій сертифікації, але не пройшли її, - у розмірі двадцяти п'яти відсотків вартості реалізованої продукції;
- виконання будівельних робіт, що не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням - у розмірі десяти відсотків вартості виконаних робіт;
- прийняття в експлуатацію об'єктів, зведених з порушенням законодавства, а так само місцевих правил забудови населених пунктів або проектних рішень - у розмірі п'яти відсотків вартості відповідних об'єктів;
- здійснення окремих видів господарської діяльності у будівництві, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, без отримання у встановленому порядку ліцензії - у розмірі плати за видачу ліцензій на відповідний вид господарської діяльності у будівництві;
- ухилення від виконання або несвоєчасне виконання приписів інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю - у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
-передачу проектною організацією замовнику робочої документації для реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єкта архітектури, в якій передбачено внесення змін з порушенням вимог архітектурно-технічного паспорта зазначеного об'єкта, - у розмірі двадцяти п'яти відсотків вартості розробленої робочої документації;
- експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями - у розмірі десяти відсотків вартості виконаних робіт;
- затвердження містобудівної документації з порушенням встановлених державних стандартів, норм і правил, вихідних даних на проектування - у розмірі двадцяти п'яти відсотків вартості розробленої містобудівної документації;
- недотримання регіональних або місцевих правил забудови під час планування і забудови населених пунктів, режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність - у розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- проведення підготовчих робіт без дозволу на виконання підготовчих робіт або без дозволу на виконання будівельних робіт, або без відповідної затвердженої проектної документації - у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, відповідальність передбачена ст. 1 Закону України „Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування”, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Статтею 55 ГК України встановлено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Зокрема, як зазначено у п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Відповідно до ч. 5 ст. 55 ГК України суб'єкти господарювання, зазначені у пункті першому частини другої цієї статті, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.
Аналіз наведених норм, з точки зору послідовності їх викладення та внутрішнього взаємозв'язку дає підстави зробити висновок, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані лише до суб'єктів господарювання, а філії, представництва та інші відокремлені підрозділи суб'єктів господарювання не є суб'єктами господарювання.
Крім цього, у ст. 1 Закону України „Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування” серед суб'єктів відповідальності за правопорушення у сфері містобудування немає відокремлених структурних підрозділів підприємств, установ та організацій.
Таким чином, законодавство України не передбачає відповідальності відокремлених структурних підрозділів підприємств, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування.
Закрема, відповідно до статті 50 КАС України сторонами в адміністративному процесі є громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Луганська обласна дирекція ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” не є юридичною особою, що зазначено в п.1.4 Положення про Луганську обласну дирекцію „Райффайзен Банк Аваль”, затвердженого рішенням Спостережної ради № СР-49/1 від 15.12.2009 року.
Проте, як встановлено в судовому засіданні, постановою відповідача № 2.3.5-02 від 16.02.2010 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудування, штраф накладено саме на дирекцію, яка не є суб'єктом правопорушення у відповідності до ч.1 ст.1 Закону України від 14.10.1994 за №208/94-ВР „Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування”.
На підставі вищевикладеного, постанова Відповідача № 2.3.5-02 від 16.02.2010 про накладення штрафу на філію є неправомірною.
Разом із цим суд зазначає, що на момент вирішення справи у суду відсутні підстави для скасування постанови Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Луганській області №2.3.5-02 від 16.02.2010 про накладення штрафу на Луганську обласну дирекцію ВАТ „Райфайзен банк Аваль” в сумі 78700,00 грн., оскільки за цими позовними вимогами відсутній предмет спору - постановою начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Луганській області 22 червня 2010 року зазначена постанова скасована за протестом заступника прокурора Луганської області від 22.06.2010 №07/1-24-10.
Враховуючи відсутність предмету спору за позовними вимогами про скасування постанови Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Луганській області №2.3.5-02 від 16.02.2010 про накладення штрафу на Луганську обласну дирекцію ВАТ „Райфайзен банк Аваль” в сумі 78700,00 грн. у зв'язку із скасуванням зазначеної постанови, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 статті 71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Представником відповідача в судовому засіданні надані обґрунтовані пояснення та відповідні докази в їх підтвердження щодо спростування вимог позивача, натомість останнім не доведено належними засобами доказування правомірність заявленого позову, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 22 червня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 29 червня 2010 року, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову АТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Луганській області про скасування постанови №2.3.5-02 від 16.02.2010 про накладення на Луганську обласну дирекцію ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" штрафу в сумі 78700,00 грн. за правопорушення у сфері містобудування - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови складено та підписано 29 червня 2010 року.
Суддя
Твердохліб Р.С.