Категорія №3.5
Іменем України
03 червня 2010 року Справа № 2а-28651/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Моркунцової І.І.,
позивача - ОСОБА_1
та
представників сторін:
від позивача - ОСОБА_2 (довіреність від 13.02.2010 реєстр. № 277)
від відповідача - Дементьєва С.Ю.
(довіреність від 30.12.2009 № УДЗР/3060)
від третьої особи - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні
справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області
третя особа - Антрацитівський районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області
про зобов'язання внести зміни до наказу від 18 травня 1994 року № 171-о/с,
27 березня 2008 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, третя особа - Антрацитівський районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, в якому просив зобов'язати посадових осіб відповідача зробити йому перерахунок вислуги років, враховуючи при цьому період роботи як дільничного інспектора міліції з 04 липня 1994 року до 22 листопада 1995 року як пільговий стаж при обчисленні стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Заявою від 16 квітня 2008 року б/н позивач відповідно до частини 1 статті 137 КАС України, використовуючи надане йому право, змінив позовні вимоги і просив винести рішення, яким зобов'язати відповідача Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області внести зміни до наказу від 18 травня 1994 року № 171-о/с, вказавши в ньому про призначення його на посаду дільничного інспектора Антрацитівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області з 01 травня 1994 року (арк. справи 35).
Постановою Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 19 червня 2008 року у справі № 2а-40/08 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений повністю, зобов'язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області внести відповідні зміни в наказ начальника УВС від 18 травня 1994 року № 171-о/с, вказав про призначення ОСОБА_1 на посаду дільничного інспектора ВВС Антрацитівського району (арк. справи 58-60).
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2009 року у справі № 2а-40/08/1202 постанову Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 19 червня 2008 року скасовано, справу направленого до того ж суду для вирішення питання щодо підсудності даної справи (арк. справи 126).
Ухвалою Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 01 грудня 2009 року справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, третя особа - Антрацитівський районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про зобов'язання внести зміни до наказу від 18 травня 1994 року № 171-о/с за підсудністю передано до Луганського окружного адміністративного суду (арк. справи 132).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2009 року у справі № 2а-28651/09/1270 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду (арк. справи 136).
Під час судового розгляду справи позивач та його представник позовні вимоги про зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області внести зміни до наказу від 18 травня 1994 року № 171-о/с підтримали та просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог позивач та його представник зазначили таке.
22 квітня 1994 року позивач ОСОБА_1 перейшов по переводу з Антрацитівської роти ДПС на роботу дільничним інпектором Антрацитівського РВ УМВС. Згідно виписки з наказу начальника УВС № 171-о/с від 18 травня 1994 року ОСОБА_1 призначений на посаду помічника дільничного інспектора міліції, оскільки на той момент він мав звання «старшина міліції». Але вже 30 травня 1994 року позивачу була видана довідка № 128 окружним ВЛК, де зазначено, що він «придатний до служби як дільничний інспектор міліції». Згідно виписки з наказу начальника УВС № 209-о/с від 04 липня 1994 року позивачу присвоєно звання «молодший лейтенант» з видачею офіцерського жетону № М-033155. І з цього часу він перейшов на роботу та фактично виконував обов'язки дільничного інспектора міліції. Йому було видано посвідчення дільничного інспектора міліції. Згідно виписки з наказу начальника УВС Луганської області № 216-о/с від 02 серпня 1995 року позивачу присвоєно звання «молодший лейтенант». По всіх офіційних документах посада позивача з липня 1994 року проходить як «дільничний інспектор міліції», так зазначено в заліковій книжці № 504 за 1995 рік, в атестації за 1995 рік, у рапорті про його перевід і у виписці з наказу начальника УВС № 342-о/с від 22 листопада 1995 року про його призначення на посаду начальника інспекції виправних робіт.
Більш того, 10 липня 1995 року позивачу при виконанні службових обов'язків були заподіяні тілесні ушкодження й у матеріалах службового розслідування (справа № 15 за 1996 рік) зазначено, що позивач працював на той момент дільничним інспектором міліції. Це було підтверджено й довідкою заступника начальника УВС Луганської області від 27 січня 2005 року № 6/2-147, довідкою керування роботи з персоналом УМВС України в Луганській області від 02 березня 2007 року № 6/4-593, у якій зазначено, що позивач проходив службу як дільничний інспектор міліції Антрацитівського районного відділу.
Однак з вини працівників відділу кадрів УВС Луганської області наказу про призначення ОСОБА_1 на посаду дільничного інспектора міліції не було підготовлено і це позбавляє його права зарахувати період роботи як дільничного інспектору міліції з 04 липня 1994 року по 22 листопада 1995 року як пільговий стаж при обчисленні стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав заперечення проти позову від 16.04.2008 року б/н (арк. справи 33) та від 18.06.2008 б/н (арк. справи 43). У запереченнях проти позову відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю у зв'язку із необґрунтованістю.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач під час судового розгляду справи зазначав, що наявність відповідної освіти у співробітника міліції не передбачає призначення його на ту чи іншу посаду. Призначення на посаду відбувається з урахуванням багатьох факторів (наявність вакансії на відповідну посаду, службова необхідність про призначення на відповідну посаду співробітника, його особисті якості та інше). Довідка окружної військово-лікарняної комісії від 30 травня 1994 року № 128, в якій зазначено про придатність ОСОБА_1 до служби як дільничного інспектора міліції, не є підставою для призначення ОСОБА_1 на посаду дільничного інспектора міліції, оскільки окружна військово-лікарняна комісія не має повноважень своїми довідками зазначати, на яку посаду має бути призначений той чи інший співробітник. Посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на те, що по всіх офіційних документах посада позивача з липня 1994 року проходить як «дільничний інспектор міліції», так зазначено в заліковій книжці № 504 за 1995 рік, в атестації за 1995 рік, у рапорті про його перевід і у виписці з наказу начальника УВС № 342-о/с від 22 листопада 1995 року про його призначення на посаду начальника інспекції виправних робіт і що у матеріалах службового розслідування по факту заподіяння позивачу при виконанні службових обов'язків тілесних ушкоджень зазначено, що ОСОБА_1 працював на цей момент дільничним інспектором, на думку відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки зазначені факти жодним чином не підтверджують і не можуть підтверджувати, що ОСОБА_1 проходив службу дійсно як дільничний інспектор міліції. Єдиним документом, який може підтвердити про займання співробітником міліції тієї чи іншої посади, на думку відповідача, є наказ начальника про його призначення на цю посаду.
Представник третьої особи, Антрацитівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, у судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином.
Заслухавши у судовому засіданні пояснення позивача, його представника та представника відповідача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню повністю з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114.
Згідно із пунктом 3 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ на службу в органи внутрішніх справ приймаються на добровільних засадах особи, які досягли 18-річного віку, здатні за особистими якостями, освітою і станом здоров'я виконувати покладені на них обов'язки.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV.
Згідно із статтею 3 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV, начальником є особа начальницького складу, яка має право віддавати накази та розпорядження, застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення або порушувати клопотання про це перед старшим прямим начальником. Начальники в межах наданих їм повноважень можуть видавати накази, які є обов'язковими для виконання.
Наказ відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати.
Як вбачається з матеріалів справи, 22 квітня 1994 року ОСОБА_1 подав рапорт на ім'я начальника УВС Луганської області про надання дозволу на його переведення с посади інспектора ДПС Антрацитівської роти полку ДПС ДАІ УВС на посаду дільничного інспектора міліції відділу внутрішніх справ Антрацитівського району (арк. справи 3).
З проведеної 03 травня 1994 року атестації старшини міліції ОСОБА_1, інспектора дорожньо-патрульної служби Антрацитівської роти полку ДПС ДАІ за період з вересня 1990 року по травень 1994 року вбачається, що ОСОБА_1 звернувся із рапортом про призначення його на посаду дільничного інспектора міліції. У зв'язку з наявним некомплектом, керівництво Антрацитівського РВВС визнала доцільним призначити ОСОБА_1 на посаду помічника дільничного інспектора міліції. Згідно висновку по атестації ОСОБА_1 займаній посаді відповідає. За своїми моральними та діловими якостями гідний призначення на посаду помічника дільничного інспектора. Із висновком атестації ОСОБА_1 ознайомлений 03 травня 1994 року та був згодний, про що свідчить особистий напис про це ОСОБА_1 та його підпис (арк. справи 181-182).
Рішенням керівника, що затверджує атестацію, вирішено призначити старшину міліції ОСОБА_1 на посаду помічника дільничного інспектора міліції відділу внутрішніх справ Антрацитівського району, звільнивши його від посади інспектора дорожньо-патрульної служби Антрацитівської роти ДПС ДАІ. Атестація оголошена ОСОБА_1 під розписку 03 травня 1994 року (арк. справи 182 зворотній бік).
Із подання від 03 травня 1994 року про присвоєння ОСОБА_1 першого спеціального звання «молодший лейтенант міліції» також вбачається, що це звання присвоюється ОСОБА_1 як помічнику дільничного інспектора міліції відділу внутрішніх справ Антрацитівського району (арк. справи 183).
Зазначене спростовує доводи позовної заяви про те, що 22 квітня 1994 року позивач ОСОБА_1 перейшов по переводу з Антрацитівської роти ДПС на роботу дільничним інпектором Антрацитівського РВ УМВС.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5, який в період часу з 1993 року по 1996 року працював у Антрацитівському районному відділі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області на посаді інспектора з кадрів самостійно, також повідомив суду про те, що у травні 1994 року ОСОБА_1 перейшов до Антрацитівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області з Антрацитівської роти полку ДПС ДАІ УВС на посаду помічника дільничного інспектора. Також свідок ОСОБА_5 повідомив суду про те, що через деякий час ОСОБА_1 був переведений з посади помічника дільничного інспектора на посаду дільничного інспектора міліції. На запитання суду про те, чи готував він подання на переведення ОСОБА_1 з посади помічника дільничного інспектора на посаду дільничного інспектора міліції та чи бачив він наказ про таке переведення, свідок ОСОБА_5 відповів, що цього не пам'ятає, бо це було давно. Підстави зазначати про те, шо ОСОБА_1 був згодом переведений на посаду дільничного інспектора міліції, йому дає те, що під час проходження служби в Антрацитівському районному відділі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області ОСОБА_1 було присвоєне спеціальне офіцерське звання «лейтенант міліції», яке згідно штатного розкладу присвоюється співробітнику, який займає посаду дільничного інспектора міліції, а не помічника дільничного інспектора.
Допитані у судовому засіданні свідок ОСОБА_6, який у 1994-1995 роках працював на посаді заступника начальника Антрацитівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області з громадської безпеки, та свідок ОСОБА_7, який у 1994-1995 роках працював на посаді оперуповноваженого Антрацитівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, повідомили суду про те, що ОСОБА_1 у 1994-1995 роках самостійно виконував обов'язки дільничного інспектора міліції, був закріплений за дільницею с. Красний Кут, с. Красная Поляна, с. Зелений Гай. Працювати помічником дільничного інспектора міліції ОСОБА_1 не міг, оскільки за помічником дільничного інспектора територія не закріплюється. Наказу про призначення ОСОБА_1 на посаду дільничного інспектора ані свідок ОСОБА_6, ані свідок ОСОБА_7 безпосередньо не бачили. Свідок ОСОБА_6 повідомив суду, що наказ про переведення ОСОБА_1 на посаду дільничного інспектора існував, оскільки він пам'ятає, як його оголошували особовому складу.
Суд вважає, що фактичне виконання ОСОБА_1 обов'язків дільничного інспектора міліції в період проходження служби в Антрацитівському районному відділі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, не є підставою для внесення змін до наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 18 травня 1994 року № 171-о/с із зазначенням про призначення ОСОБА_1 на посаду дільничного інспектора, оскільки матеріалами справи (висновком проведеної 03 травня 1994 року атестації старшини міліції ОСОБА_1, інспектора дорожньо-патрульної служби Антрацитівської роти полку ДПС ДАІ за період з вересня 1990 року по травень 1994 року, поданням від 03 травня 1994 року про присвоєння ОСОБА_1 першого спеціального звання «молодший лейтенант міліції») та показаннями свідка гр. ОСОБА_5 достовірно підтверджено, що старшину міліції ОСОБА_1 з 01 травня 1994 року було призначено на посаду саме помічника дільничного інспектору міліції відділу внутрішніх справ Антрацитівського району за рахунок вакантної посади дільничного інспектору міліції того ж відділу.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, довів суду правомірність своїх дій та рішень, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Судові витрати по справі покладаються на позивача.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 03 червня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 70, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 08 червня 2010 року.
Суддя
Чернявська Т.І.